20 вересня 2017 року Справа № 915/1021/16
м. Миколаїв
позивач: Прокурор Миколаївської області (54030, м. Миколаїв, вул. Спаська, 28) в інтересах держави в особі
1.Кабінету Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2)
2.Міністерства аграрної політики та продовольства України(01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 24)
відповідач-1: Виконавчий комітет ОСОБА_1 селищної ради (Миколаївська область, Врадіївський район, смт. Врадіївка, вул. Героїв Врадіївщини, 126)
відповідач-2: ОСОБА_1 селищна рада (Миколаївська область, Врадіївський район, смт. Врадіївка, вул. Героїв Врадіївщини, 126)
відповідач-3: Публічне акціонерне товариство “Державна продовольчо-зернова корпорація України” (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 1)
про: - визнання незаконним та скасування рішення;
- визнання недійсними свідоцтв про право власності,
суддя В.Д. Фролов
Від позивача-1 - ОСОБА_2 довіреність №7/12 від 21.02.2017
Від позивача-2 - представники не з'явився
Від відповідача-1 - представник не з'явився
Від відповідача-2 - представник не з'явився
Від відповідача-3 - ОСОБА_3 довіреність №821 від 30.12.2016
Прокурор - Бескровна І.І. посвідчення № 035058 видане 13.08.2015, дійсне до 13.08.2020
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, господарський суд -
Прокурор Миколаївської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовними вимогами про:
- визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету ОСОБА_1 селищної ради № 5 від 21.12.2011;
- визнання недійсним та скасування свідоцтва серії САЕ № 484836 від 25.01.2012 про право приватної власності на комплекс нежитлових будівель загальною площею 19931,8 кв.м. по вул. Героїв Врадіївщини, 12, смт. Врадіївка за ОСОБА_4 акціонерним товариством “Державна продовольчо - зернова корпорація України”;
- визнання недійсним та скасування свідоцтва серії САЕ № 484835 від 25.01.2012 про право приватної власності на комплекс нежитлових будівель загальною площею 26 739,10 кв.м. по вул. Привокзальна, 5-в, смт. Врадіїіка за ОСОБА_4 акціонерним товариством “Державна продовольчо - зернова корпорація України”.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 13.12.2016 року (суддя Семенчук Н.О.), яке постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20.03.2017 залишене без змін, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою від 17.07.2017 року Вищий господарський суд України скасував постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.03.2017 та рішення господарського суду Миколаївської області від 13.12.2016 року та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та на виконання підпункту 3.7.5 пункту 3.7 Засад використання автоматизованої системи документообігу Господарського суду Миколаївської області, розпорядженням №161 від 15.08.2017 Керівником апарату господарського суду Миколаївської області призначено повторний автоматичний розподіл справи № 915/1021/16, за результатами якого головуючим суддею у справі №915/825/16 призначено суддю - Фролова В.Д.
Прокурор в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві.
Представник позивача-1 в судовому засіданні просив суд задовольнити позовні вимоги з підстав викладених в позовній заяві з урахуванням письмових пояснень від 06.09.2017 (т.3 а.с.17-22).
Представник від відповідача-3 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав викладених в додаткових поясненнях від 05.09.2017 (т. 3 а.с.25-31).
Представник позивача-2 належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи в судове засідання не з'явився.
Представники від відповідача-1, 2 належним чином повідомлені про дату, час там місце розгляду справи в судове засідання не з'явились.
Відповідно до п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій щодо повідомлення позивача-2, відповідача-1 та відповідача-2 про розгляд справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності повноважних представників позивача-2 та відповідача-1.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши учасників судового процесу, суд дійшов наступних висновків:
Кабінетом Міністрів України 11.08.2010 прийнято постанову № 764 від “Про заходи з утворення державного підприємства “Державна продовольчо-зернова корпорація України”, якою постановлено ліквідувати Дочірне підприємство ДАК “Хліб України” та утворити Державне підприємство “Державна продовольчо-зернова корпорація України”.
Пунктом 5 вказаної постанови установлено, що статутний капітал підприємства формується шляхом передачі до нього цілісних майнових комплексів дочірніх підприємств компанії ДАК “Хліб України”, що ліквідуються.
Згідно Переліку дочірніх підприємств Державної акціонерної компанії “Хліб України”, які припиняються шляхом ліквідації, який є додатком до вказаної постанови, у тому числі є Дочірнє підприємство Державної акціонерної компанії “Хліб України” “ОСОБА_1 елеватор” (т. 1 а.с 30, 31).
Так, на виконання пункту 3 Постанови № 764 Кабінету Міністрів України, згідно акту приймання-передачі цілісного майнового комплексу № 11 від 20.01.2011 Комісія з ліквідації Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії “Хліб України” “ОСОБА_1 елеватор” передала, а Державне підприємство “Державна продовольчо-зернова корпорація України” прийняло майновий комплекс у відповідності з додатками до акту приймання - передачі (том 1 а.с. 49 - 62).
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 593 від 06.06.2011 року (том 1 а.с. 32) внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 764 від 11.08.2010 року, а саме перетворено Державне підприємство “Державна продовольчо-зернова корпорація України” у державне публічне акціонерне товариство “Державна продовольчо-зернова корпорація України” (ПАТ “ДПЗКУ”). При цьому зазначено, що повноваження з управління корпоративними правами ПАТ “ДПЗКУ” здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства. Пунктом 2 вказаної постанови встановлено, що 100 відсотків акцій державного публічного акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України”, які випускаються на величину його статутного капіталу, залишаються у державній власності до прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України; - державне публічне акціонерне товариство “Державна продовольчо - зернова корпорація України” не може вчиняти дії стосовно майна, переданого до його статутного капіталу, наслідком яких може бути відчуження майна, у тому числі передача його до статутного капіталу інших господарських організацій, передача в заставу тощо.
Також, Міністерству аграрної політики та продовольства доручено здійснити у встановленому порядку заходи, пов'язані з перетворенням державного підприємства “Державна продовольчо-зернова корпорація України”.
Так, на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 593 від 06.06.2011 року Міністерством аграрної політики та продовольства України був виданий наказ № 325 від 07.07.2011 року “Про реорганізацію шляхом перетворення Державного підприємства “Державна продовольчо-зернова корпорація України” (далі - Наказ № 325), відповідно до якого реорганізовано Державне підприємство “Державна продовольчо-зернова корпорація України” шляхом його перетворення у Публічне акціонерне товариство “Державна продовольчо-зернова корпорація України” (том 1 а.с. 40, 41). Згідно п. 4 Наказу № 325 від 07.07.2011 року, статутний капітал товариства формується на базі майна державного підприємства “Державна продовольчо - зернова корпорація України”.
Як вбачається з акту оцінки майна Державного підприємства Державна продовольчо-зернова корпорація України” від 26.09.2011 року статутний капітал публічного акціонерного товариства станом на липень 2011 року складає 867 717 000,00 грн. (том 1 а.с. 134-138).
У подальшому Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 634 від 17.11.2011 року “Про деякі питання діяльності ОСОБА_4 акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України” (том 1 а.с. 43):
- створено Публічне акціонерне товариство “Державна продовольчо-зернова корпорація України” шляхом перетворення державного підприємства “Державна продовольчо - зернова корпорація України” та затверджено його Статут;
- здійснено емісію акцій ОСОБА_4 акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України” на весь розмір його статутного капіталу - 867 717 000,00 грн. Випущено 8 677 170 простих іменних акцій у бездокументарній формі номінальною вартістю 100,00 грн. кожна
- створено філії ОСОБА_4 акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України” згідно з додатком.
Згідно переліку філій ОСОБА_4 акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України”, що створюються (том 1 а.с. 44), який є додатком до наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України № 634 від 17.11.2011 року, створено філію ОСОБА_1 елеватор.
На підставі акту приймання-передачі майна, майнових прав та обов'язків від 18.11.2011 Державне підприємство “Державна продовольчо-зернова корпорація України” передало, а Публічне акціонерне товариство “Державна продовольчо-зернова корпорація України” прийняло станом на 18.11.2011 року майновий комплекс відповідно до додатків (том 1 а.с. 63 - 74).
У відповідності до статуту ПАТ “ДПЗКУ”, засновником товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України; акціонерами товариства є, зокрема, держава в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України - до прийняття в установленому порядку рішення про приватизацію акцій товариства (п.п. 1.4, 7.1 статуту). ПАТ “ДПЗКУ” є правонаступником усіх прав і обов'язків ДП “ДПЗКУ” (пп. 1.6 статуту). До прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України 100 % акцій товариства, які випускаються на величину його статутного капіталу, є власністю держави (пп. 6.6 статуту). Статутний капітал товариства становить 867717000 грн. та формується за рахунок вартості майна, переданого йому засновником (пп. 5.1 статуту).
Законодавством України визначено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (ст. 167 ГК України).
Статтею 73 ГК України визначено, що майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.
Згідно ст. 136 ГК України, право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
Державне унітарне комерційне підприємство може бути перетворено у випадках та порядку, передбачених законом, на корпоратизоване підприємство (державне акціонерне товариство) (ст. 74 ГК України). Особливості створення та діяльності державних акціонерних товариств визначається Господарським кодексом України, законом про державні підприємства, іншими законами (ч.11 ст.81 ГК України).
Законом України “Про акціонерні товариства” передбачено, що діяльність державних акціонерних товариств та державних холдингових компаній, єдиним засновником та акціонером яких є держава в особі уповноважених державних органів, регулюється цим Законом, з урахуванням особливостей, передбачених спеціальними законами (ч.2 ст.1 Закону).
У відповідності до ст. 145 ГК України, зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом.
Відповідно до п. 4 ст. 5 Закону України “Про управління об'єктами державної власності”, зміна державної форми власності може відбуватися виключно шляхом приватизації.
Управління об'єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб'єкти. Види майна, що може перебувати виключно у державній власності, відчуження якого недержавним суб'єктам господарювання не допускається, а також додаткові обмеження щодо розпорядження окремими видами майна, яке належить до основних фондів державних підприємств, установ і організацій, визначаються законом (п.п.1, 2, 5 ст. 141 ГК України).
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що держава в особі Кабінету Міністрів України здійснила заходи щодо зміни організаційно-правової форми ДП “ДПЗКУ” на ПАТ “ДПЗКУ”, і визначила розмір статутного капіталу останнього, проте майно, на суму вартості якого сформовано статутний капітал, у тому числі спірний комплекс нежитлових будівель Врадіїівського елеватору, ПАТ “ДПЗК України” у власність не передано. Тому звернення філії “ОСОБА_1 елеватор” ПАТ “ДПЗКУ” із заявою №442 від 20.12.2011 до голови ОСОБА_1 селищної ради про видачу свідоцтва про право власності ПАТ “ДПЗКУ” на спірне нерухоме майно є безпідставним (т. 1 а.с. 37 38).
Чинним законодавством України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своє власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні (ст. 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України).
У відповідності до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності (ст.ст. 15, 386 ЦК України).
Отже, позовна вимога про визнання незаконним оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування в частині оформлення права власності на спірну нерухомість за ПАТ “ДПЗКУ” є обґрунтованою.
Крім того, суд вважає, що орган місцевого самоврядування - Виконавчий комітет ОСОБА_1 селищної ради, приймаючи оскаржуване рішення, діяв усупереч положенням Конституції та законодавства України.
У відповідності до Основного Закону, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч.2 ст. 19 Конституції України). З визначеним Конституцією України правовим порядком кореспондуються положення Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, згідно яких органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції (ч.3 ст.24 Закону).
Цивільним законодавством України встановлено, що управління державним майном здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами (ст. 326 ЦК України).
Згідно зі ст. 5 Закону України “Про управління об'єктами державної власності”, Кабінет Міністрів України є суб'єктом управління, що визначає об'єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об'єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб'єктам управління, визначеним цим Законом.
Повноваження щодо управління ПАТ “ДПЗКУ”, до складу якого входить філія «ОСОБА_1 елеватор», згідно постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2011 року № 593, покладено на Міністерство аграрної політики та продовольства України.
Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом (ст. 182 ЦК України).
На момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування порядок державної реєстрації права власності на нерухоме майно регулювався Законом України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно” та Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно (Тимчасове положення), затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 18.02.2002 року за № 157/6445, у редакції наказу Міністерства юстиції України від 28.07.2010 року № 1692/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 30.07.2010 року № 582/17877.
Відповідно до п. 1.4 Тимчасового положення, обов'язковій державній реєстрації підлягає право власності та інші речові права на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.
Згідно п. 2.1 Тимчасового положення, для проведення державної реєстрації виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно власник (власники), інший правонабувач (правонабувачі) або уповноважена ним (ними) особа подає реєстратору БТІ заяву про державну реєстрацію прав.
Органам місцевого самоврядування делеговані повноваження щодо оформлення права власності на нерухоме майно з видачею власникам свідоцтва про право власності за заявою про оформлення права власності на нерухоме майно: фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності документа, що посвідчує право на земельну ділянку, та документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам; членам житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу, які повністю внесли свої пайові внески; юридичним особам у разі внесення до статутного фонду (статутного або складеного капіталу) об'єктів нерухомого майна їх засновниками (учасниками); фізичним особам та юридичним особам, які в разі припинення (ліквідації чи реорганізації) юридичної особи отримали у власність у встановленому законодавством порядку нерухоме майно юридичної особи, що припиняється; фізичним особам та юридичним особам, що вийшли зі складу засновників (учасників) юридичної особи за рішенням учасників або органу, уповноваженого на це установчими документами, і отримали у власність об'єкт нерухомого майна, переданий їм; інвесторам, які у результаті інвестиційної діяльності отримали у власність об'єкт нерухомого майна або його частину на підставі документів, установлених законодавством, що підтверджують набуття у власність закріпленого за інвестором об'єкта інвестування; реабілітованим громадянам, яким повернуто у власність належні їм об'єкти нерухомого майна, за умови надання рішення комісії з реабілітації про повернення цього майна; фізичним та юридичним особам у разі виділення окремого об'єкта нерухомого майна зі складу об'єкта нерухомого майна, що складається із двох або більше об'єктів (будинків, будівель або споруд), окрім випадків, коли такі об'єкти є приналежністю головної речі, складовою частиною речі або утворюють з іншими об'єктами складну річ; фізичним та юридичним особам у разі об'єднання двох або більше суміжних об'єктів нерухомого майна; фізичним та юридичним особам на об'єкти нерухомого майна, які в установленому порядку переведені з житлових у нежитлові і навпаки, за умови надання рішення відповідного органу; фізичним та юридичним особам на підставі документів, установлених законодавством, які підтверджують право власності на об'єкти нерухомого майна та не віднесені до правовстановлювальних документів, передбачених у додатку 2 до Положення. Підготовку документів для видачі свідоцтва про право власності за дорученням органів місцевого самоврядування та інших органів відповідно до законодавства можуть проводити БТІ (п. 8.1 Тимчасового положення).
Отже, приймаючи оскаржуване рішення Виконавчий комітет ОСОБА_1 селищної ради не з'ясував належності права власності на спірну нерухомість і безпідставно визнав на неї право приватної власності за ПАТ “ДПЗКУ”, тобто діяв за відсутності підстав, передбачених законодавством України.
Щодо позовних вимог у частині визнання недійсним та скасування спірних свідоцтв, суд приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК України встановив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, зокрема такий спосіб як відновлення становища, яке існувало до порушення.
Право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсними свідоцтв про право власності. Окрім того, свідоцтво про право власності є правовстановлюючим документом, на підставі якого здійснюється державна реєстрація права власності (п. 3 ч. 1 ст. 19 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”), а тому, як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав у судовому порядку, може бути предметом розгляду в господарських судах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30.09.2015 року у справі № 911/3396/14.
Оскільки суд визнав підставною вимогу прокурора про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету ОСОБА_1 селищної ради № 5 від 21.12.2011 на підставі якого ПАТ “ДПЗКУ” видано свідоцтво серії САЕ № 484836 від 25.01.2012 про право приватної власності на комплекс нежитлових будівель загальною площею 19931,8 кв.м. по вул. Героїв Врадіївщини, 12, смт. Врадіївка та свідоцтво серії САЕ № 484835 від 25.01.2012 про право приватної власності на комплекс нежитлових будівель загальною площею 26 739,10 кв.м. по вул. Привокзальна, 5-в, смт. Врадіїіка, то вимога про визнання незаконним та скасування указаного свідоцтва також є обґрунтованою, - так як це свідоцтво видано на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування, і їх дія порушує право власності держави на зазначену нерухомість.
Стосовно строку позовної давності суд зазначає наступне.
Публічне акціонерне товариство “Державна продовольчо - зернова корпорація України” надало до суду заяву про сплив строку позовної давності.
Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила ( ч. 1 ст. 261 ЦК України).
27 липня 2016 року Прокурор Миколаївської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України.
Частиною п.1 п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року передбачено, що початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.
Оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог органів державної влади, права та інтереси яких він захищає, то і перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган державної влади, а не прокурор (правова позиція, викладена у постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 13.05.2015 у справі № 3-126гс15).
Предметом позову у цій справі є вимоги про визнання незаконними та скасування рішення органу місцевого самоврядування прийнятого наприкінці 2011 року та свідоцтва про право власності, оформленого на початку 2012 року.
Про порушення вимог законодавства при оформленні права власності Кабінету Міністрів України стало відомо з запиту Прокуратури Миколаївської області (в 2016 році), оскільки чинним на час прийняття рішення законодавством не встановлено обов'язку повідомляти позивач-1 про проведення державної реєстрації права власності, видачі свідоцтв про право власності.
Про порушення вимог законодавства при оформленні права власності Міністерству аграрної політики та продовольству України стало відомо 24.10.2016 після направлення запиту Прокуратури Миколаївської області.
В відповіді Міністерства аграрної політики та продовольства України зазначено, що будь-які рішення щодо зміни статусу власності і майна ДП “Новополтавський елеватор” ДАК “Хліб України” та ДП “ОСОБА_1 елеватор” ДАК “Хліб України” Мінагрополітики не приймався, судові позови з даного питання не подавались, зазначено, що у позивача-2 відсутня будь-яка інформація про прийняття спірного рішення (т.2 а.с.29). Інших доказів, що спростовують дане посилання відповідача-2 в матеріалах справи відсутні.
Враховуючи вищевикладене та те, що Міністерству аграрної політики та продовольству України стало відомо про порушення вимог законодавства при оформленні права власності відповідачем-3 24.10.2016 то и заява про застосування строку позовної давності не підлягає задоволенню.
У відповідності до ч.1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Вимогами ч.1 ст. 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивач-2 та відповідачі-1,2 своїм правом не скористались.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи зазначене, позов підлягає задоволенню повністю.
Статтею 49 ГПК України визначено порядок розподілу судових витрат у господарській справі, зокрема витрат на оплату судового збору, у разі задоволення позову на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та те, що Виконавчий комітет ОСОБА_1 селищної ради не є юридичною особою, судовий збір підлягає стягненню наступним чином:
- з відповідача ОСОБА_1 селищної ради в розмірі 2067 грн. 00 коп.;
- з відповідача ОСОБА_4 акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України” в розмірі 2067 грн. 00 коп.
В судовому засіданні 20.09.2017, на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 80-85, Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету ОСОБА_1 селищної ради № 5 від 21.12.2011.
3. Визнати недійсним та скасувати свідоцтва серії САЕ № 484836 від 25.01.2012 про право приватної власності на комплекс нежитлових будівель загальною площею 19931,8 кв.м. по вул. Героїв Врадіївщини, 12, смт. Врадіївка за ОСОБА_4 акціонерним товариством “Державна продовольчо - зернова корпорація України”.
4. Визнати недійсним та скасувати свідоцтва серії САЕ № 484835 від 25.01.2012 про право приватної власності на комплекс нежитлових будівель загальною площею 26 739,10 кв.м. по вул. Привокзальна, 5-в, смт. Врадіїіка за ОСОБА_4 акціонерним товариством “Державна продовольчо - зернова корпорація України”.
5. Стягнути з ОСОБА_1 селищної ради (Миколаївська область, Врадіївський район, смт. Врадіївка, вул. Героїв Врадіївщини, 126, код 04376699) на користь Прокуратури Миколаївської області (54030, м. Миколаїв, вул. Спаська, 28, код 02910048; р/р 35215058000340, Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) грошові кошти на відшкодування витрат на оплату судового збору в сумі 2067 (дві тисячі шістдесят сім) грн. 00 коп.
6. Стягнути з ОСОБА_4 акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України” (01033, вул. Саксаганського, 1, м. Київ, код 37243279) на користь Прокуратури Миколаївської області (54030, м. Миколаїв, вул. Спаська, 28, код 02910048; р/р 35215058000340, Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) грошові кошти на відшкодування витрат на оплату судового збору в сумі 2067 (дві тисячі шістдесят сім) грн. 00 коп.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя В.Д. Фролов