20 вересня 2017 року Справа № 910/2153/17
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),
суддів: Гольцової Л.А.,
Козир Т.П.
за участю представників:
позивача - Кривошеї Д.А.,
відповідача - Стецика Н.В.,
прокурора - Грищенка М.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вог Аеро Джет"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2017
та на рішення господарського суду міста Києва від 04.04.2017
у справі № 910/2153/17
за позовом Заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вог Аеро Джет"
про стягнення коштів
У лютому 2017 року Заступник Генерального прокурора України - Головний військовий прокурор звернувся в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вог Аеро Джет" про стягнення 2 671 628,00 грн. пені та 5 054 432,00 грн. штрафу за неналежне виконання зобов'язань за договором № 286/1/16/36 від 15.12.2016.
Рішенням господарського суду міста Києва від 04.04.2017 (суддя Демидов В.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2017 (колегія суддів у складі: суддя Алданова С.О. - головуючий, судді Зубець Л.П., Ткаченко Б.О.), позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 2 671 628,00 грн. пені, 5 054 432,00 грн. штрафу.
У касаційній скарзі та у додаткових поясненнях до касаційної скарги відповідач просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2017, рішення господарського суду міста Києва від 04.04.2017 та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь Міністерства оборони України пеню у розмірі 433 237,04 грн. В обґрунтування касаційної скарги скаржник стверджує, що господарськими судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено ст.ст. 530, 631 ЦК України, ст.ст. 180, 216 ГК України, ст.ст. 4, 36 Закону України "Про публічні закупівлі", ст.ст. 3, 23 Бюджетного кодексу України. Так, на думку відповідача, господарськими судами не враховано, що в період дії договору сторони не реалізували його умов та не отримали те, на що розраховували, оскільки ухвалою господарського суду міста Києва від 16.12.2016 у справі № 910/22898/16 обом сторонам було заборонено вчиняти дії на його виконання. Касатор також зазначив про те, що з огляду на визначений договором строк виконання зобов'язань за договором, на час звернення до господарського суду з позовом у даній справі, правовідносини між сторонами припинилися внаслідок припинення дії договору. Відповідно, на думку відповідача, будь-яка вимога стосовно виконання договору (в тому числі стягнення штрафних санкцій) після закінчення строку його дії, за умов не внесення змін до договору про його продовження є безпідставною. Також відповідач зазначає про те, що встановлення терміну дії договорів на строк більший ніж бюджетний період, якщо це прямо не передбачено окремим нормативно-правовим актом та без проведення процедури закупівлі, суперечить чинному законодавству. У цьому зв'язку, на думку касатора, з відповідача підлягала стягненню сума пені у розмірі 433 237,04 грн. за шість днів прострочення з 26.12.2016 по 31.12.2016. Крім того, відповідач зазначив про те, що для покладення на відповідача такої міри відповідальності як стягнення штрафних санкцій, потрібна наявність усіх елементів складу правопорушення (протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, вина), тоді як в діях відповідача склад правопорушення щодо недопоставки товару за договором поставки відсутній.
Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню виходячи з такого.
Господарські суди попередніх інстанцій під час розгляду справи встановили, що:
- 15.12.2016 Міністерством оборони України (замовник) та ТОВ "Вог Аеро Джет" (постачальник) укладено договір № 286/1/16/36, відповідно до умов п. 1.1 якого постачальник зобов'язується постачати у 2016 році паливо рідинне та газ; оливи мастильні (нафта, вугілля і нафтопродукти) (лот 6 - паливо дизельне Євро (арктичне) або еквівалент, а саме паливо дизельне ДТ-З-К5, клас 2) (далі - продукція) для потреб Міністерства оборони України згідно специфікації, а замовник забезпечити приймання продукції та її оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно з специфікацією;
- відповідно до п. 3.1 договору, його ціна становить без ПДВ - 77 383 125,00 грн., крім того, ПДВ - 15 476 625,00 грн. Ціна договору, що підлягає оплаті, становить 92 859 750,00 грн., у тому числі податок на додану вартість, вартість вантажних робіт в місцях завантаження та транспортні витрати;
- за умовами п. 4.1 договору розрахунок за фактично поставлену продукцію здійснюється протягом 30 банківських днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання постачальником до Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України належним чином оформлених документів, передбачених цим договором;
- згідно з п. 5.1 договору продукція постачається на умовах DDP - склад замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року згідно з встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт та збереження в межах термінів, установлених діючими технічними умовами;
- пунктом 6.2.5 договору сторони погодили, що у разі порушення постачальником порядку постачання продукції, її номенклатури, кількості, якості (визначається діючими стандартами, технічними умовами, іншою нормативно-технічною документацією тощо), строків, які визначені у специфікації та/або рознарядці, при достроковій відмові постачальника від подальшого виконання умов даного договору, замовник, в односторонньому порядку, має право: на відшкодування збитків, понесених Міністерством оборони України в результаті таких дій постачальника; відмовитися від прийняття подальшого виконання зобов'язань постачальником за цим договором; відмовитися від встановлення на майбутнє господарських відносин з постачальником; розірвати договір. Застосування зазначених оперативно-господарських санкцій не позбавляє замовника права вимагати від постачальника сплати штрафних санкцій та відшкодування збитків за неналежне виконання договору;
- відповідно до п. 6.3.1 договору постачальник зобов'язаний забезпечити постачання продукції у строки, встановлені договором;
- згідно з п. 7.2 договору, у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань при закупівлі продукції за бюджетні кошти постачальник сплачує замовнику штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) у розмірах, передбачених п. 7.3 договору, зокрема, за порушення строків постачання продукції постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% вартості продукції, з якої допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості (п. 7.3.2 договору);
- за умовами п. 10.1 договору, він набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2016, а в частині проведення розрахунків - до повного їх завершення;
- додатком № 1 до договору сторони погодили порядок приймання продукції;
- матеріали справи містять рознарядку (додаток № 2 до договору) на постачання ТОВ "Вог Аеро Джет" палива, підписану замовником та отримувачем рознарядки;
- на виконання умов договору, відповідач поставив позивачу дизельне пальне у кількості 1 000 876 кг на загальну суму 20 653 576,70 грн., що підтверджується актами приймання-передачі палива;
- позивач оплатив отримане пальне в розмірі 20 653 576,70 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 286/1/3774 від 27.12.2016;
- позивач не виконав свої зобов'язання за договором з поставки пального у кількості 3 499 124 кг на суму 7 2206 173,30 грн.
Звертаючись з позовом у даній справі, позивач обґрунтовував його тим, що відповідачем не виконано умови договору та не поставлено пальне у передбачений договором строк, а також станом на час подання цього позову до суду, у зв'язку з чим позивачем відповідно до умов п. 7.3.2 договору нараховано пеню у розмірі 2 671 628,00 грн. за період прострочення поставки обумовленого договором товару з 26.12.2016 по 31.01.2017 та штраф у розмірі 5 054 432,00 грн. за прострочення поставки товару більше 30 днів.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач вказував на те, що господарським судом міста Києва винесено ухвалу від 16.12.2016 у справі № 910/22898/16 про забезпечення позову ТОВ "Торговий дім "Атлантик", якою Міністерству оборони України та ТОВ "Вог Аеро Джет" заборонено вчиняти будь-які дії спрямовані на виконання договору від 15.12.2016 № 286/1/16/36 про постачання для державних потреб палива рідинного та газу; олив мастильних, для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) за результатами переговорної процедури на закупівлю дизельного палива до моменту набрання законної сили рішенням у вказаній справі.
Задовольняючи позов, господарські суди виходили з того, що відповідач недопоставив у строк до 25.12.2016 позивачу дизельне паливо у кількості 3 499 124 кг на загальну суму 72 206 173,30 грн., що є порушенням умов укладеного сторонами договору, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 2 671 628,00 грн. за період прострочення поставки обумовленого договором товару з 26.12.2016 по 31.01.2017 та штрафу у розмірі 5 054 432,00 грн. за прострочення поставки товару більше 30 днів є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Крім того, господарські суди зазначили про те, що наявність ухвали від 16.12.2016 не була перешкодою для відповідача під час виконання ним своїх договірних зобов'язань, оскільки вказана ухвала не була скерована стягувачем до виконання у порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження".
Однак, вказані висновки господарських судів попередніх інстанцій Вищий господарський суд України вважає передчасними з огляду на те, що вони зроблені без з'ясування всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Так, згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Порушенням зобов'язання, у відповідності до приписів ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частиною 1 ст. 216 ГК України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Статтею 230 ГК України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 2 ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Аналогічна норма передбачена ч. 7 ст. 180 ГК України, згідно з якою строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору
Відповідно до ст. 604 ЦК України однією із підстав припинення зобов'язання є домовленість сторін.
Згідно з ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється на підставах встановлених договором.
Господарські суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, не врахували наведені приписі законодавства щодо строку дії договору, саме, стягуючи з відповідача пеню та штраф не досліджували умови договору щодо строку постачання товару та строку дії самого договору в частині поставки товару. Вказані фактичні обставини, з огляду на наведені приписи законодавства, мають значення для правильного вирішення справи, оскільки у даному випадку господарському суду слід встановити якими часовими межами сторони окреслили існування у постачальника зобов'язання щодо поставки товару та можливість прийняття покупцем поставленого товару і його оплати в межах договору.
Крім того, слід звернути увагу на те, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 614 ЦК України).
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Норми ст. 614 ЦК України кореспондують з приписами ст. 218 ГК України, згідно з якими учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Встановлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, наведені приписи законодавства покладають на особу обов'язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише в тому разі, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст.ст. 32-34, 43, 82, 84 ГПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів.
Відповідно, вказані норми зобов'язують господарський суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору, на основі вичерпних і достеменно підтверджених висновків.
Відповідач під час розгляду справи заявляв про неможливість виконання укладеного сторонами договору, в тому числі щодо поставки пального у строк до 25.12.2016 через встановлення ухвалою господарського суду заборони вчиняти будь-які дії спрямовані на виконання договору від 15.12.2016 № 286/1/16/36.
Відхиляючи такі доводи відповідача господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що наявність ухвали господарського суду від 16.12.2016 у справі № 910/22898/16 не була перешкодою для виконання відповідачем оскільки вказана ухвала не була пред'явлена до виконання в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
З таким висновком господарських судів попередніх інстанцій Вищий господарський суду України не погоджується з огляду на наступне:
Згідно з ч. 5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
Згідно з ст. 45 ГПК України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.
Ухвали господарських судів набирають законної сили в день їх постановлення.
Ухвала про забезпечення позову, з урахуванням пункту 2 частини 1 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження", має статус виконавчого документа.
Отже, у разі встановлення тієї обставини, що відповідач був обізнаний про наявність відповідної ухвали суду, яка забороняла виконання умов договору, добровільне виконання ним цієї ухвали відповідає положенням п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України.
Втім, господарські суди попередніх інстанцій не досліджували матеріали справи, які б дали можливість дійти висновку про те, коли відповідач дізнався як про наявність відповідної ухвали так і про її скасування, а також не надали оцінки твердженням відповідача про те, що про ухвалу від 21.12.2016 про скасування заходів до забезпечення позову, вжитих ухвалою господарського суду міста Києва від 16.12.2016 у справі № 910/22898/16, йому стало відомо лише 27.12.2016, оскільки ухвала від 21.12.2016 виносилась без участі представників сторін.
Згідно зі ст. 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Відповідно до ст. 129 Конституції України одними з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Зазначені конституційні принципи закріплені в статтях 42 (Рівність перед законом і судом) та 43 (Змагальність) ГПК України.
Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
З огляду на наведені норми Вищий господарський суд України звертає увагу на те, що відповідач з посиланням на приписи ст. 614 ЦК України, ст. 218 ГК України стверджував, що ним вживалися заходи щодо належного виконання зобов'язань за спірним договором, однак за наявності заборони обом сторонам вчиняти будь-які дії спрямовані на виконання договору від 15.12.2016 № 286/1/16/36 у нього була відсутня можливість здійснити поставку у встановлені договором строки.
Однак наведені доводи відповідача залишилися без оцінки господарських судів попередніх інстанцій.
За таких обставин висновки господарських судів попередніх інстанцій щодо наявності або відсутності вини відповідача у порушенні строку поставки продукції і як наслідок наявності або відсутності у даному випадку правових підстав для покладення на відповідача відповідальності у вигляді сплати неустойки за порушення поставки палива також є передчасними.
Отже, як місцевий так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування судового рішення у справі.
Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на наведене, у відповідності до приписів п.3 ч.1 ст. 1119 ГПК України справа має бути направлена на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, і вирішити спір відповідно до вимог закону.
Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вог Аеро Джет" задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2017 та рішення господарського суду міста Києва від 04.04.2017 у справі № 910/2153/17 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя:В. Картере
Судді: Л. Гольцова
Т. Козир