19 вересня 2017 року Справа № 910/24192/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Корсак В.А., Мачульський Г.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Київської міської ради
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 01.06.2017
у справі№910/24192/16 Господарського суду міста Києва
за позовомКиївської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "АНИСС"
прозвільнення самовільно зайнятої земельної ділянки,
за участю представників сторін:
від позивача:Трохлюк А.М.,
від відповідача:Проценко О.М.
Рішенням господарського суду міста Києва від 14.03.2017 у справі №910/24192/16 позовні вимоги задоволені у повному обсязі. Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "АНИСС" звільнити частину самовільно зайнятої земельної ділянки орієнтовною площею 0,3га по вул. Ревуцького у Дарницькому районі м. Києва та повернути її Київській міській раді, привівши її у придатний для використання стан, шляхом звільнення її від будівель та споруд.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.06.2017 у справі №910/24192/16 вищезазначене судове рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Позивач, Київська міська рада, з прийнятою постановою апеляційної інстанції не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною, в якій просить її скасувати та залишити без змін судове рішення місцевого господарського суду.
Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 08.09.2017 зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.
У письмовому відзиві на касаційну скаргу відповідач просив оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 19.09.2017 представник позивача підтримав вимоги касаційної скарги, представник відповідача заперечував проти її задоволення.
Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Київської міської ради.
Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, що за наслідками проведення огляду Департаментом земельних ресурсів складений акт обстеження земельної ділянки №479/02 від 24.09.2015 із зазначенням, що відповідно до бази даних міського земельного кадастру земельна ділянка площею 189 476,36кв.м. на вул. Ревуцького обліковується за Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва "Плесо"; на частині вказаної земельної ділянки орієнтованою площею 0,3 га (в тому числі і на частині плеса озера "Сонячне") розташовано комплекс будівель та споруд, в яких функціонують заклади громадського харчування "Штандарт" та "Рибне місце"; згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 26.05.2014 нежитлова будівля (літ. А) - заклад громадського харчування площею 973 кв.м. належить Товариству з обмеженою відповідальністю "АНИСС"; документи, що посвідчують право власності (оренди) в Департаменті земельних ресурсів не зареєстровано; територія земельної ділянки, що фактично використовується ТОВ "АНИСС" та на якій безпосередньо розміщено нежитлову будівлю, що належить ТОВ "АНИСС" потрапляє до прибережної захисної смуги, яка затверджена рішенням Київської міської ради від 26.12.2010 №33/3471 "Про затвердження проектів прибережних захисних смуг водних об'єктів м. Києва".
Предметом даного судового розгляду є вимога Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "АНИСС" про звільнення частини самовільно зайнятої земельної ділянки орієнтовною площею 0,3 га по вул. Ревуцького у Дарницькому районі м. Києва.
За змістом ч.ч. 2 та 3 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, зокрема, відновленням стану земельної ділянки, який існував до порушення права.
Статтею 212 Земельного кодексу України визначено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
У вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.
Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд з'ясував, що 07.10.2004 Дарницька районна в місті Києві рада надала погодження на відведення земельної ділянки по вул. Ревуцького, 2-4 для будівництва, розміщення та експлуатації культурно-оздоровчого центру у складі пляжу озера "Сонячне", за умови погодження з балансоутримувачем території ДКП "Плесо" та включення об'єкту до складу проекту благоустрою; 27.08.2008 Дарницька райдержадміністрація рекомендувала надати кафе "Рибне місто" поштову адресу: вул. Ревуцького, 2-г; 24.03.2010 Головне управління контролю за благоустроєм міста Києва надало згоду на встановлення декоративного паркану біля кафе за адресою: вул. Ревуцького, 2-г.
Також апеляційною інстанцією зазначено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "АНИСС" зверталось до Київської міської ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою та 23.01.2017 Товариством з обмеженою відповідальністю "Геометікс-Плюс" погоджено завдання на проектування №3ВП-3071 відносно проектування землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Крім того, відповідно до довідок Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві Товариство з обмеженою відповідальністю "АНИСС" (код ЄДРПОУ 33054110) з 12.04.2013 зареєстровано платником земельного податку за земельну ділянку, яка розташована по вул. Ревуцького, 2г у Дарницькому районі та станом на 19.01.2017 у останнього відсутня заборгованість зі сплати земельного податку.
Відповідно до ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
За приписами ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним, що означає можливість позбавлення права власності чи обмеження у його здійсненні лише у встановлених законом випадках та порядку. При цьому навіть факт встановлення законом підстави для позбавлення права власності або обмеження в його здійсненні сам по собі не є достатнім для втручання у право власності.
Положеннями ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Рішеннями Європейського суду з прав людини у справі "Звежинський проти Польщі" та у справі "Україна-Тюмень" проти України" зазначено, що позбавлення майна може бути виправданим, лише якщо воно відбувається в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом; під час втручання у право власності слід дотримуватися "справедливої рівноваги" між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основних прав людини.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що мета досягнення справедливого балансу інтересів суспільних (публічних) і приватних полягає у необхідності дотримання розумного співвідношення між засобами, що використовуються, та цілями, які повинні бути досягнуті. При цьому суд повинен забезпечувати справедливий баланс між інтересами усіх причетних осіб та загальним інтересом забезпечення дотримання верховенства права (справи "Еванс проти Сполученого Королівства", "Булвес" АД проти Болгарії", "Дубецька та інші проти України" "Гримковська проти України", "Хабровські проти України").
Апеляційною інстанцією встановлено, що відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, нежитлова будівля (літ. А) - заклад громадського харчування, за адресою: м. Київ, вул. Ревуцького, 2-Г, загальною площею 973 кв.м. належить Товариству з обмеженою відповідальністю "АНИСС" на праві приватної власності. При цьому, слід зазначити, що зобов'язання відповідача в примусовому порядку звільнити земельну ділянку та передати її позивачу суперечить гарантіям права власності закріпленим статтею 41 Конституції України.
В силу ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно з ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Посилання скаржника на акт обстеження земельної ділянки №479/02 від 24.09.2015, на якому ґрунтуються позовні вимоги, мотивовано відхилено апеляційною інстанцією. Зазначений акт складено та підписано в односторонньому порядку, без відома та участі представника відповідача, як власника нерухомості.
Також апеляційною інстанцією з огляду на приписи ст. 89 Водного кодексу України відповідно до якої об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим, наголошено на відсутність в матеріалах справи доказів порушення режиму прибережної захисної смуги.
Крім того переглядаючи судове рішення в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції обґрунтовано врахував, що Київська міська рада в позові просить суд зобов'язати відповідача звільнити земельну ділянку, яка не має встановлених меж, наголошує на звільнені земельної ділянки орієнтовною площею 0,3га по вул. Ревуцького у Дарницькому районі м. Києва.
Беручи до уваги вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов вірного та обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
В силу приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.
Щодо викладених в касаційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 01.06.2017 у справі №910/24192/16 відсутні.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.06.2017 у справі №910/24192/16 - залишити без змін, а касаційну скаргу Київської міської ради - без задоволення.
Головуючий суддя (доповідач) І.В. Алєєва
Суддя В.А. Корсак
Суддя Г.М. Мачульський