Рішення від 12.09.2017 по справі 910/24120/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.09.2017Справа №910/24120/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика"

до Приватного акціонерного товариства "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс",

Української студії телевізійних фільмів "Укртелефільм",

Міністерства юстиції України

та Товариства з обмеженою відповідальністю "Пост Преміум"

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

ОСОБА_2

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Товариство з обмеженою відповідальністю "Земля-50"

третя особа 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні

відповідача 1 Публічне акціонерне товариство "Банк Форум"

третя особа 4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Мітех"

третя особа 5, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 3 - ОСОБА_3

про визнання права власності, визнання свідоцтва недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зобов'язання вчинити дії та стягнення штрафу у розмірі 9847 грн. 95 коп.

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: Кравчук А.С. - представник за довіреністю б/н від 17.07.2017;

від відповідача 1: Ріалко С.В - представник, довіреність № 29/09-16Д від 05.09.2016;

від відповідача 2: не з'явились.

від відповідача 3: Денисенко Ю.О. - представник, довіреність № 7/33/108 від 05.01.17;.

від відповідача 4: не з'явились.

від третьої особи 1: не з'явились.

від третьої особи 2: не з'явились.

від третьої особи 3: не з'явились.

від третьої особи 4: не з'явились.

від третьої особи 5 : ОСОБА_7 - представник, довіреність б/н від 23.08.2016.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

12.12.2013 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" з вимогами до Приватного акціонерного товариства "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", Української студії телевізійних фільмів "Укртелефільм", Державної реєстраційної служби України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Пост Преміум" про визнання права власності, визнання свідоцтва недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зобов'язання вчинити дії та стягнення штрафу у розмірі 9847 грн. 95 коп.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що Приватним акціонерним товариством "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" (відповідачем 1) порушено зобов'язання за інвестиційним договором № 247/F від 16.11.2005 щодо передачі позивачу у власність нерухомого майна - квартири з будівельним номером АДРЕСА_1, а також неправомірним здійсненням державної реєстрації права власності на вказане майно за Товариством з обмеженою відповідальністю "Пост Преміум" (відповідачем 4).

За наведених обставин, позивач просить суд: визнати право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" на двохкімнатну квартиру 550 загальною площею 92,9 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 103657980000, розташовану за адресою: АДРЕСА_1;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно НОМЕР_2, видане 12.07.2013 Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 3915708 від 12.07.2013 15:18:03;

- зобов'язати відповідачів 1 та 2 передати позивачу за актом прийому-передачі двохкімнатну квартиру 550 загальною площею 92,9 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 103657980000, розташовану за адресою: АДРЕСА_1;

- зобов'язати відповідачів 1 та 2 передати позивачу копію акту Державної комісії про прийняття в експлуатацію житлового будинку з нежитловими приміщеннями за адресою АДРЕСА_1, секція "Ж"; копію рішення органу місцевого самоврядування про затвердження Акту Державної комісії прийняття закінченого будівництвом житлового будинку з нежитловими приміщеннями за адресою АДРЕСА_1, секція "Ж";

- зобов'язати Державну реєстраційну службу України провести державну реєстрацію права власності ТОВ "ТЛК "Арктика", видати ТОВ "ТЛК "Арктика" свідоцтво про право власності на двохкімнатну квартиру 550 загальною площею 92,9 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 103657980000, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації права власності згідно запису про право власності номер 1631013;

- стягнути з відповідача 1 на користь позивача штраф за прострочення терміну передачі новозбудованого майна у розмірі 9847,95 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2013 порушено провадження у справі № 910/24120/13, розгляд справи призначено на 27.01.2014, залучено до участі у справі третю особу 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_2 та третю особу 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Земля-50".

Відповідно до відзиву на позов відповідач 3 просить суд на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України припинити провадження у справі в частині вимог до відповідача 3 через відсутність предмету спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2014 залучено до участі у справі третю особу 1, яка не заявляє самостійних вимог, на предмет спору, на стороні відповідача 1 - Публічне акціонерне товариство "Банк Форум".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2014 залучено до участі у справі третю особу 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Мітех".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2014 у справі № 910/24120/13 накладено арешт на двохкімнатну квартиру 550 загальною площею 92,9 кв.м., реєстраційний номер суб'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 103657980000, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, право власності на яку зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Пост Преміум".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2014 зупинено провадження у справі № 910/24120/13 до вирішення справи № 755/4346/14-ц, що розглядається Дніпровським районним судом міста Києва, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МІТЕХ" до ОСОБА_2 та Приватного акціонерного товариства "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" про визнання недійсними договорів та застосування наслідків недійсності правочинів та набрання відповідним рішенням законної сили.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2016 поновлено провадження у справі № 910/24120/13, розгляд справи призначено на 11.05.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2016 у справі № 910/24120/13 прийнято відмову Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" від позову; провадження у справі №910/24120/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" до Приватного акціонерного товариства "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", Української студії телевізійних фільмів "Укртелефільм", Державної реєстраційної служби України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Пост Преміум", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1) ОСОБА_2, 2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Земля-50", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1 - 3) Публічне акціонерне товариство "Банк Форум", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - 4) Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Мітех" про визнання права, примусове виконання обов'язку в натурі та скасування рішення про державну реєстрацію прав припинено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2016 у справі № 910/24120/13 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" про скасування заходів забезпечення позову у справі №910/24120/13, вжитих ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2014; скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2014 р. у справі №910/24120/13 щодо накладення арешту на двохкімнатну квартиру 550 загальною площею 92,9 кв.м., реєстраційний номер суб'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 103657980000, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, право власності на яку зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Пост Преміум" (01014, м. Київ, вул. Звіринецька, 63, код ЄДРПОУ 38651246).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.03.2017 ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.05.2016 про припинення провадження у справі № 910/24120/13 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.07.2017 постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.03.2017 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.05.2017 у справі № 910/24120/13 скасовано; справу № 910/24120/13 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Внаслідок проведеного повторного автоматизованого розподілу справу № 910/24120/13 передано на розгляд судді Отрош І.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2017 справу № 91024120/13 прийнято до провадження; розгляд призначено на 08.08.2017.

03.08.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача 1 надійшло клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стороні відповідача 3 - ОСОБА_3.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2017 залучено до участі у справі правонаступника Державної реєстраційної служби України (відповідача 3) - Міністерство юстиції України, залучено до участі у справі третю особу 5, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 3 - ОСОБА_3; розгляд справи відкладено до 12.09.2017.

03.08.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли пояснення щодо адреси направлення поштової кореспонденції ОСОБА_3.

28.08.2017 03.08.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кирилюка Дмитра Володимировича надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.

06.09.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача 3 (Міністерства юстиції України) надійшло клопотання про заміну неналежного відповідача - Міністерства юстиції України на належного - Головне територіальне управління юстиції у місті Києві з тих підстав, що реєстраційні дії щодо спірного майна вчиняло Головне управління юстиції у місті Києві, правонаступником якого є Головне територіальне управління юстиції у місті Києві.

06.09.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача 3 (Міністерства юстиції України) надійшов відзив на позов, згідно з яким відповідач 3 зазначає про те, що відповідач 3 жодних реєстраційних дій щодо спірного майна не вчиняло, нормами закону у сфері державної реєстрації прав та їх обтяжень встановлено заявницький принцип здійснення державної реєстрації прав та їх обтяжень, тоді-як позивач не звертався до уповноважених на реєстрацію органів з заявою щодо реєстрації речових прав на спірне майно., а отже відповідач 3 вважає, що вимога про зобов'язання зареєструвати право власності є передчасною.

07.09.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача 1 надійшов відзив на позов, згідно з яким відповідач 1 зазначає про те, що своє право вимоги позивач обґрунтовує наявністю низки договорів про відступлення права вимоги, за якими позивач, на думку останнього, набув права вимоги до відповідача 1 за інвестиційним договором № 247/F від 16.11.2005 щодо передачі позивачу у власність нерухомого майна - квартири з будівельним номером АДРЕСА_1, однак, як зазначає відповідач 1, ОСОБА_2 як первісний інвестор не сплачувала інвестиційні внески за цим договором, відтак остання не набула право вимоги за цим договором. Крім того, відповідач 1 зазначає, що між ним та ТОВ «ФК «Мітех» було укладено іпотечний договір, предметом якого є майнові права на обєкт незавершеного будівництва - адміністративно-житловий комплекс з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом, який споруджується на АДРЕСА_1, а також між відповідачем 1 та АКБ «Форум» було укладено договір іпотеки, предметом якого є майнові права на об'єкт незавершеного будівництва - адміністративно-житловий комплекс з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом, який споруджується на АДРЕСА_1. З огляду на наведені обставини, відповідач 1 вказує, що інвестиційний договір № 247/F від 16.11.2005 є нікчемний в силу ч. 2 ст. 12 Закону України «Про іпотеку», відтак, нікчемними є наступні правочини відступлення права вимоги.

Окрім наведеного, відповідач 1 вважає, що право власності на спірне нерухоме майно не виникло у позивача, оскільки об'єкт інвестування за інвестиційним договором № 247/F від 16.11.2005 не передавався позивачу за актом приймання-передачі та право власності позивача на такий об'єкт не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, отже, вимога про визнання права власності спрямована на набуття позивачем права власності на майно, тоді-як в силу ст. 331 Цивільного кодексу України не передбачено можливості виникнення права власності на новостворене нерухоме майно за рішенням суду. На підтвердження таких висновків відповідач 1 посилається на правові позиції Верховного Суду України, викладені у постановах у справах №6-318цс15 від 24.06.2015, №6-244цс14 від 18.02.2015.

Також відповідач 1 зазначає, що вимоги про зобов'язання скасувати державну реєстрацію прав на об'єкт нерухомого майна повинні розглядатись в порядку адміністративного судочинства, у зв'язку з чим відповідач 1 просить суд припинити провадженні в частині вимог до Державної реєстраційної служби України про зобов'язання скасувати державну реєстрацію прав на об'єкти нерухомого майна за ТОВ «Пост-Преміум», зобов'язання щодо проведення державної реєстрації прав власності на спірне нерухоме майно за ТОВ «ТЛК «Арктика» та видачу свідоцтва про право власності у зв'язку з непідвідомчістю господарському суду; в решті вимог - відмовити.

У судове засідання 12.09.2017 з'явились представники позивача, відповідачів 1 та 3, а також третьої особи 5, надали усні пояснення. Представник позивача підтримав позов, представники відповідачів 1 та 3 та третьої особи 5 заперечили проти позову.

Представники відповідачів 2, 4 та третіх осіб 1-4 у судове засідання 12.09.2017 не з'явились, вимоги ухвали суду не виконали, клопотань про відкладення розгляду справи не подавали, про час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення №0103043097923 (відповідач 2), поштовим поверненням №0103043097958 (відповідач 4), повідомленням про вручення №0103043097648 (третя особа 2), повідомленням про вручення №0103043097656 (третя особа 3), копією реєстру поштових відправлень суду та витягом з офіційного сайту ПАТ "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень (треті особи 1, 4).

Відповідно до абзацу 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначено перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 Господарського процесуального кодексу України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.

За таких обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в судовому засіданні 12.09.2017 за відсутності представників відповідачів 2, 4 та третіх осіб 1-4, та з урахуванням процесуальних строків розгляду справи відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.

Розглянувши у даному судовому засіданні клопотання відповідача 3 про заміну неналежного відповідача, проти якого не заперечував позивач, суд зазначає наступне.

За змістом ст. 24 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем. Про залучення іншого відповідача чи заміну неналежного відповідача виноситься ухвала, і розгляд справи починається заново.

Суд зазначає, що визначені статтею 24 Господарського процесуального кодексу України процесуальні можливості суду щодо залучення іншого чи заміни неналежного відповідача є виключно правом суду, відтак враховуючи, що позивачем з огляду на підстави позову заявлено вимоги саме до Державної реєстраційної служби України, правонаступником якої є Міністерство юстиції України, суд не вбачає підстав для заміни відповідача 3.

У судовому засіданні 12.09.2017 представник позивача усно заявив клопотання про вихід суду за межі позовних вимог з метою визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного між відповідачем 4 та третьою особою 5, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюком Д.В. та зареєстрованим у реєстрі за №657.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні просив суд застосувати позовну давність до вимог позивача про стягнення з відповідача 1 штрафу.

Розглянувши клопотання про припинення провадження у справі, заявлені відповідачами 1 та 3, судом відмовлено в їх задоволенні з підстав, що викладаються у мотивувальній частині рішення.

У судовому засіданні 12.09.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача, відповідачів 1 та 3, а також третьої особи 5, суд

ВСТАНОВИВ:

30.01.2004 між Українською студією телевізійних фільмів "Укртелефільм" та Закритим акціонерним товариством "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", правонаступником якого відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є Приватне акціонерне товариство " Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", як оператором був укладений договір про спільну діяльність, за умовами якого сторони домовились здійснювати інвестування та спільне будівництво адміністративно-житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом на земельній ділянці у АДРЕСА_1, а також вести спільну господарську діяльність по продажу та іншій реалізації приміщень об'єкту інвестування та отримувати прибуток.

Додатковою угодою № 1 від 29.05.2004 до вказаного договору сторони погодили, що розмір часток у спільній власності між УСТФ "Укртелефільм" та ЗАТ "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" розподіляються як 13,5% та 86,5% відповідно (копія договору та додаткової угоди долучена до позову).

Судом встановлено, що 16.11.2005 між Закритим акціонерним товариством "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", правонаступником якого відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є Приватне акціонерне товариство " Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" (компанія), яке діє від імені Спільної діяльності без створення юридичної особи між Закритим акціонерним товариством "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" та Українською студією телевізійних фільмів "Укртелефільм" від 30.01.2004, та ОСОБА_2 (інвестор) був укладений інвестиційний договір № 247/F (про інвестування у житлове будівництво) (надалі - "Інвестиційний договір"), відповідно до п. 2.1 якого компанія зобов'язалась своїми силами і засобами, з використанням інвестиційних внесків інвестора, збудувати об'єкт будівництва, здати його в експлуатацію та передати у власність інвестору новозбудоване майно, а інвестор зобов'язався внести інвестиції та прийняти новозбудоване майно у власність на умовах цього договору (копія договору долучена до позову).

За змістом п. 1.1 Інвестиційного договору в редакції додаткової угоди №1 від 10.05.2007 новозбудованим майном є квартира АДРЕСА_1, загальною площею 93,79 кв.м.

Згідно з п.2.2 Інвестиційного договору інвестор може отримати у власність новозбудоване майно лише за умови інвестування суми коштів, що складає 100% інвестиційних внесків за умовами цього договору.

Пунктом 4.1 Інвестиційного договору в редакції додаткової угоди №1 від 10.05.2007 сторони погодили, що інвестор здійснює інвестиційні внески шляхом внесення коштів в сумі 328265,00 грн. Вартість грошових коштів, які підлягають внесенню за цим договором у якості інвестицій, є сумою договору. Інвестиційні внески сплачуються до кінця першого кварталу 2008 року.

Відповідно до п. 3.1.2 Інвестиційного договору передбачено, що до запланованої дати вводу об'єкта будівництва в експлуатацію інвестор має право відступити право вимоги за цим договором на користь іншої особи. При цьому, про таке відступлення права вимоги інвестор письмово повідомляє компанію.

Пунктом 5.5. Інвестиційного договору передбачено, що за прострочення терміну закінчення будівництва та здачі об'єкту будівництва в експлуатацію та/або термінів передачі новозбудованого майна інвестору компанія сплачує інвестору штраф у розмірі 3% від суми договору.

Після внесення 100% інвестиційний внесків та після закінчення спорудження об'єкту будівництва і здачі його в експлуатацію, але до кінця першого кварталу 2008 року, компанія зобов'язується передати інвестору новозбудоване майно і документи, які підтверджують здачу об'єкта будівництва в експлуатацію, а саме: копію акту державної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта будівництва в експлуатацію, копію відповідного рішення (розпорядження) місцевих органів влади (місцевого самоврядування) про затвердження акту Державної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта, а інвестор зобов'язується прийняти новозбудоване майно. Новозбудоване майно вважається переданим компанією інвестору з моменту підписання акту прийому-передачі (п.п. 6.1., 6.2. Інвестиційного договору).

Дослідивши зміст укладеного договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є інвестиційним договором.

За змістом ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» у редакції від 25.03.2005, чинній на дату укладення інвестиційного договору, об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права. Забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.

Статтею 5 вказаного закону передбачено, що суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність» у редакції від 25.03.2005, чинній на дату укладення інвестиційного договору, основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладання договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності. Втручання державних органів та посадових осіб у реалізацію договірних відносин між суб'єктами інвестиційної діяльності зверх своєї компетенції не допускається.

Судом встановлено, що 15.06.2007 між ОСОБА_2 (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Земля-50" (новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги №247/F-B, за умовами якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредиторові згідно з Інвестиційним договором.

Відповідно до пункту 1.2 вказаного договору про відступлення права вимоги новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника виконання ним всіх своїх зобов'язань, передбачених умовами основного договору, у тому числі, передачі у власність нового кредитора квартири АДРЕСА_1, побудованої за рахунок інвестиційних внесків, при умові сплати новим кредитором 100% інвестиційних внесків, в порядку та на умовах встановлених основним договором (копія договору долучена до позову).

Судом встановлено, що на виконання вказаного договору 15.06.2007 між сторонами був підписаний акт приймання-передачі Інвестиційного договору, копія якого долучена до позову.

Судом встановлено, що Закритим акціонерним товариством "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", правонаступником якого відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є Приватне акціонерне товариство " Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", було направлено на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Земля-50" лист від 18.06.2007 №18/06-4, згідно з яким відповідач 1 на виконання інвестиційних договорів та договорів про відступлення права вимоги, в тому числі, інвестиційного договору №247/F та договору про відступлення права вимоги №247/F-B, просив внести на його рахунок кошти у загальному розмірі 2700000,00 грн. та у розмірі 4094865,00 грн., із яких за спірними договорами - інвестиційним договором №247/F та договором про відступлення права вимоги №247/F-B просив внести 150000,00 грн. та 178265,00 грн. (копія листа долучена до пояснень позивача, поданих 17.01.2014).

Судом встановлено, що 04.07.2007 та 27.07.2007 Товариством з обмеженою відповідальністю "Земля-50" як новим кредитором за Інвестиційним договором були сплачені на користь Закритого акціонерного товариства "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", правонаступником якого відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є Приватне акціонерне товариство " Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", грошові кошти у розмірі 2700000,00 грн. та у розмірі 4094865,00 грн., в тому числі в рахунок оплати майнових прав за Інвестиційним договором, що підтверджується банківською випискою з рахунку ТОВ "Земля-50", копія якої долучена до позову.

Судом встановлено, що 22.03.2012 між Приватним акціонерним товариством "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Земля-50" укладено додаткову угоду до Інвестиційного договору, якою, зокрема, визначено терміном закінчення будівництва та здачі об'єкта будівництва в експлуатацію - 31.12.2012 (копія додаткової угоди долучена до позову).

Судом встановлено, що 28.03.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Земля-50" (первісний інвестор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" (новий інвестор) було укладено договір про відступлення права вимоги №247/F-B-2, за умовами якого первісним інвестором було відступлено позивачу право вимоги за Інвестиційним договором (копія договору долучена до позову).

Відповідно до пункту 1.2 договору про відступлення права вимоги №247/F-B-2 від 28.03.2012 новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника виконання ним всіх своїх зобов'язань, передбачених умовами основного договору, у тому числі, передачі у власність нового інвестора двохкімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею за проектно-кошторисною документацією 93,79 кв. м, побудованої за рахунок інвестиційних внесків.

До нового інвестора з дату укладення цього договору переходять права первісного інвестора по основному договору, як це зазначено і п. 1.1. та 1.2. цього договору, та новий інвестор набуває право вимагати від боржника належного виконання ним своїх зобов'язань за основним договором (п. 1.3. договору про відступлення права вимоги №247/F-B-2).

Судом встановлено, що 28.03.2012 між третьою особою 2 та позивачем підписано акт приймання-передачі до договору про відступлення права вимоги №247/F-B-2 від 28.03.2012.

Судом встановлено, що 30.03.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Земля-50" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" укладено угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог, якою передбачено, зокрема, що непогашене грошове зобов'язання в сумі 328265,00 грн., яке виникло на підставі договору про відступлення права вимоги №247/F-B-2 від 28.03.2012, вважається припиненим шляхом зарахування зустрічної вимоги (копія угоди долучена до позову).

Судом встановлено, що 23.04.2012 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві видано сертифікат серія КВ №16412062060, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об'єкта - «Будівництво адміністративно-житлового комплексу з підземним паркінгом на АДРЕСА_1» проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації; замовник - Українська студія телевізійних фільмів "Укртелефільм" (копія сертифікату долучена до позову).

Судом встановлено, що 17.08.2012 наказом Головного управління містобудування та архітектури №470 об'єкту нерухомого майна присвоєно адресу: АДРЕСА_1 (витяг з наказу долучений до позову).

Судом встановлено, що 02.04.2013 та 12.04.2013 позивач звертався до відповідача 1 із повідомленнями про відступлення права вимоги за Інвестиційним договором, а також вимогою виконання умов такого договору в частині передання у власність новозбудованого майна (квартири АДРЕСА_1) (копії листів долучені до позову).

Судом встановлено, що відповідно до листа Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна №24722 (И-2013) від 22.11.2013 двохкімнатна квартира з будівельним АДРЕСА_1, проінвентаризована станом на 25.01.2012 під № 550 і має загальну площу 92,9 кв. м. (копія листа долучена до позову).

Судом встановлено, що 17.06.2013 між Приватним акціонерним товариством "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", відповідальним за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність від 30.01.2004 із Українською студією телевізійних фільмів "Укртелефільм" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідністю «Пост Преміум» (покупець) укладено договір №2 купівлі-продажу майнових прав, згідно з яким продавець продає, а покупець купує майнові права на об'єкти нерухомості, що знаходяться в адміністративно-житловому комплексі з підземним паркінгом в Дніпровському районі АДРЕСА_1 (копія договору подана позивачем 20.03.2014).

Сторони домовились, що під об'єктом нерухомості, майнові права на які передаються за даним договором, продавець та покупець розуміють: житлові приміщення (квартири), визначені у додатку №1, нежитлові (офісні) приміщення, визначені у додатку №2 (п. 1.2. договору).

Відповідно до додатку №1 до договору купівлі-продажу майнових прав №2 від 17.06.2013, об'єктом передачі зокрема є квартира №550 площею 92,90 кв.м. у секції Ж на 15 поверсі, загальною вартістю з ПДВ 752490,00 грн.

Судом встановлено, що 06.07.2013 державним реєстратором Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Заіко Іриною Володимирівною внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Пост Преміум» (номер запису 1631013) на об'єкт нерухомого майна - квартира, об'єкт житлової нерухомості, за адресою АДРЕСА_1 площею 92,9 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 103657980000); підстава внесення запису - свідоцтво про право власності НОМЕР_2 від 12.07.2013. Наведене підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №11923466 від 30.10.2013, копія якого долучена до позову.

Судом встановлено, що 20.05.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Пост Преміум» (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюком Д.В. та зареєстрований в реєстрі за №657, за яким продавець передав (продав), а покупець прийняв (придбав) у власність квартиру АДРЕСА_1 та зобов'язується сплатити за неї обумовлену цим договором суму в строк та порядку, визначеному цим договором.

Судом встановлено, що 20.05.2016 державним реєстратором приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюком Дмитром Володимировичем було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності №14655330 на об'єкт нерухомого майна: квартира, об'єкт житлової нерухомості, за адресою АДРЕСА_1 площею 92,9 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 103657980000), власник - ОСОБА_3; підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу серія та номер 657, виданий 20.05.2016 Кирилюком Д.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу. Наведене підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкту нерухомого майна №96841873 від 11.09.2017.

В обґрунтування позовних вимог, позивач вказує на те, що Приватним акціонерним товариством "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" (відповідачем 1) порушено зобов'язання за інвестиційним договором № 247/F від 16.11.2005 щодо передачі позивачу у власність нерухомого майна - квартири з будівельним номером АДРЕСА_1, а також неправомірним здійсненням державної реєстрації права власності на вказане майно за Товариством з обмеженою відповідальністю "Пост Преміум" (відповідачем 4).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 17.07.2017 у даній справі, якою постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.03.2017 та ухвалу господарського суду міста Києва від 11.05.2016 скасовано та справу № 910/24120/13 передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва, Вищий господарський суд дійшов висновку, що згідно з протоколу судового засідання від 11.05.2016, приймаючи відмову товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" від позову, місцевий господарський суд в порушення ст. 78 Господарського процесуального кодексу України не роз'яснив сторонам наслідки вчинення відповідної процесуальної дії, а саме, що наслідком відмови позивача від позову, відповідно до ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, є припинення провадження у справі та недопустимість повторного звернення до господарського суду із спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав. Місцевий господарський суд прийняв відмову від позову, яку підписано від імені ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" ОСОБА_10, виходячи з формальних обґрунтувань, не пересвідчившись, чи такі дії узгоджуються з волевиявленням особи, яку він представляв. До того ж, як встановлено судом апеляційної інстанції, 27.07.2016 року припинено повноваження директора товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" ОСОБА_10 та обрано на посаду директора товариства Галайбу Владислава Олександровича.

Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що відмова позивача від позову викладається в адресованій господарському суду письмовій заяві, що долучається до справи. Ця заява підписується позивачем. До прийняття відмови позивача від позову суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Разом з тим, враховуючи наведені у постанові Вищого господарського суду України від 17.07.2017 у справі № 910/24120/13 обставини, а також з огляду на те, що позивач у судових засіданнях під час нового розгляду справи судом, що починається заново, підтримав позов, суд здійснює розгляд спору у справі по суті та не приймає відмову від позову (оскільки фактично підтриманням позовних вимог позивачем, клопотання про відмову від позову відкликане).

Щодо підвідомчості даної справи господарському суду, суд зазначає наступне.

За змістом ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Норми про підвідомчість справ господарським судам викладена у ст. 12 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Враховуючи те, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов'язані із невиконанням, на думку позивача, умов господарсько-правової угоди та безпосередньо пов'язаний із правом власності особи, суд дійшов висновку, що спір (в тому числі і щодо вимог, заявлених до Міністерства юстиції України як правонаступника Державної реєстраційної служби України про вчинення реєстраційних дій) не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися за правилами Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 14.06.2016 у справі №21-41а16.

За наведених обставин, в задоволенні клопотання відповідача 1 про припинення провадження у справі в частині вимог про зобов'язання скасувати державну реєстрацію прав на об'єкт нерухомого майна судом відмовлено.

Щодо клопотання відповідача 3, викладеного у відзиві на позов, згідно з яким відповідач 3 просить суд на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України припинити провадження у справі в частині вимог до відповідача 3 через відсутність предмету спору, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 р., припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові.

Так, відповідачем 3 не доведено, що предмет спору (в частині вимог, заявлених до відповідача 3) в процесі розгляду спору припинив своє існування, у зв'язку з чим підстав для припинення провадження у справі в частині вимог до відповідача 3 в порядку п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України немає, відтак в задоволенні клопотання відповідача 3 про припинення провадження у справі відмовлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс тощо).

Правомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.

Правомочність розпоряджання означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка і т. ін.).

У сукупності ці правомочності вичерпують усі надані власнику можливості. Причому інколи всі разом або деякі з них можуть належати і не власнику, а іншому володільцю майна, наприклад, довірчому власнику майна, орендатору тощо. На відміну від прав власника, правомочності іншого законного володільця, навіть зі схожими правомочностями власника, не тільки не виключають прав самого власника на це майно, а й зазвичай виникають із його волі і в передбачених ним межах (наприклад, договір найму, договір управління майном).

Згідно з нормою ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто правомочності власника не є безмежними, закон може встановлювати певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення рівноваги в суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб'єктами права.

Отже, правомочності власника та межі здійснення ним прав встановлені законом.

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Отже, враховуючи, те що відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 6-1732цс15, від 24.06.2015 у справі №6-318цс15, від 18.02.2015 у справі №6-244цс14 (на останні посилається відповідач 1 у відзиві).

Як встановлено судом, 16.11.2005 між Закритим акціонерним товариством "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", правонаступником якого відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є Приватне акціонерне товариство " Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" (компанія), яке діє від імені Спільної діяльності без створення юридичної особи між Закритим акціонерним товариством "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" та Українською студією телевізійних фільмів "Укртелефільм" від 30.01.2004, та ОСОБА_2 (інвестор) був укладений інвестиційний договір № 247/F (про інвестування у житлове будівництво) (надалі - "Інвестиційний договір"), відповідно до п. 2.1 якого компанія зобов'язалась своїми силами і засобами, з використанням інвестиційних внесків інвестора, збудувати об'єкт будівництва, здати його в експлуатацію та передати у власність інвестору новозбудоване майно, а інвестор зобов'язався внести інвестиції та прийняти новозбудоване майно у власність на умовах цього договору (копія договору долучена до позову).

Як встановлено судом, за змістом п. 1.1 Інвестиційного договору в редакції додаткової угоди №1 від 10.05.2007 новозбудованим майном є квартира АДРЕСА_1, загальною площею 93,79 кв.м.

Як встановлено судом, пунктом 4.1 Інвестиційного договору в редакції додаткової угоди №1 від 10.05.2007 сторони погодили, що інвестор здійснює інвестиційні внески шляхом внесення коштів в сумі 328265,00 грн. Вартість грошових коштів, які підлягають внесенню за цим договором у якості інвестицій, є сумою договору. Інвестиційні внески сплачуються до кінця першого кварталу 2008 року.

Згідно з ч. 5 ст. 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.

Тобто, приписами чинного законодавства України визначено, що інвестор як вкладник матеріальних цінностей в об'єкт інвестування має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій.

Як встановлено судом, 15.06.2007 між ОСОБА_2 (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Земля-50" (новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги №247/F-B, за умовами якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредиторові згідно з Інвестиційним договором.

Як встановлено судом, на виконання вказаного договору 15.06.2007 між сторонами був підписаний акт приймання-передачі Інвестиційного договору, копія якого долучена до позову.

При цьому, щодо доводів відповідача 1 стосовно ненабуття позивачем права вимоги за інвестиційним договором №247/F з тих підстав, що ОСОБА_2 як первісний інвестор не сплачувала інвестиційні внески за інвестиційним договором №247/F, у зв'язку з чим остання не набула право вимоги за цим договором, а також з тих підстав, що договором про відступлення права вимоги №247/F-В фактично замінено сторону договору, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, первісним інвестором - ОСОБА_2 інвестиційні внески за інвестиційним договором №247/F не сплачувались, натомість умовами договору про відступлення права вимоги №247/F-В такий обов'язок фактично покладено на ТОВ «Земля-50», тобто умови договору про відступлення права вимоги №247/F-В фактично є правочином щодо відступлення права вимоги та щодо переведення боргу, що разом має наслідком заміну сторони у зобов'язанні.

В той же час, згідно зі ст. 520 Цивільного кодексу України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Так, відповідач 1, зокрема, зазначає про відсутність його згоди у вчиненні правочину переведення договору за договором про відступлення права вимоги №247/F-В, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Земля-50».

Разом з тим, як встановлено судом, Закритим акціонерним товариством "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", правонаступником якого відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є Приватне акціонерне товариство " Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", було направлено на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Земля-50" лист від 18.06.2007 №18/06-4, згідно з яким відповідач 1 на виконання інвестиційних договорів та договорів про відступлення права вимоги, в тому числі, інвестиційного договору №247/F та договору про відступлення права вимоги №247/F-B, просив внести на його рахунок кошти у загальному розмірі 2700000,00 грн. та у розмірі 4094865,00 грн., із яких за спірними договорами - інвестиційним договором №247/F та договором про відступлення права вимоги №247/F-B просив внести 150000,00 грн. та 178265,00 грн. (копія листа долучена до пояснень позивача, поданих 17.01.2014).

Як встановлено судом, 04.07.2007 та 27.07.2007 Товариством з обмеженою відповідальністю "Земля-50" як новим кредитором за Інвестиційним договором були сплачені на користь Закритого акціонерного товариства "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", правонаступником якого відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є Приватне акціонерне товариство " Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", грошові кошти у розмірі 2700000,00 грн. та у розмірі 4094865,00 грн., в тому числі в рахунок оплати майнових прав за Інвестиційним договором, що підтверджується банківською випискою з рахунку ТОВ "Земля-50", копія якої долучена до позову.

За наведених обставин, направленням листа від 18.06.2007 №18/06-4 про оплату інвестиційних внесків саме на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Земля-50" та прийняття виконання такою особою зобов'язання по сплаті інвестиційних внесків за інвестиційним договором, суд доходить висновку, що відповідачем 1 своїми конклюдентними діями фактично надано погодження на переведення боргу за інвестиційним договором №247/F від 16.11.2005.

Як встановлено судом, 28.03.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Земля-50" (первісний інвестор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" (новий інвестор) було укладено договір про відступлення права вимоги №247/F-B-2, за умовами якого первісним інвестором було відступлено позивачу право вимоги за Інвестиційним договором (копія договору долучена до позову).

Як встановлено судом, 28.03.2012 між третьою особою 2 та позивачем підписано акт приймання-передачі до договору про відступлення права вимоги №247/F-B-2 від 28.03.2012.

Як встановлено судом, що 30.03.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Земля-50" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" укладено угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог, якою передбачено, зокрема, що непогашене грошове зобов'язання в сумі 328265,00 грн., яке виникло на підставі договору про відступлення права вимоги №247/F-B-2 від 28.03.2012, вважається припиненим шляхом зарахування зустрічної вимоги (копія угоди долучена до позову).

Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ст. 513 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 514 Цивільного кодексу України о нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст. 516 Цивільного кодексу України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням (копія угоди долучена до позову).

За наведених обставин, наявними у справі доказами підтверджується належне виконання зобов'язань за договорами про відступлення права вимоги № №247/F-B від 15.06.2007 та №247/F-B-2 від 28.03.2012 та перехід до позивача права вимоги за інвестиційним договором №247/F від 16.11.2005.

Твердження відповідача 1 про перебування спірного майна в іпотеці у Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "МІТЕХ" та Публічного акціонерного товариства «Банк Форум», що унеможливило передання будь-яких прав на таке майно до позивача, суд не приймає до уваги з огляду на наступне.

07.09.2006 в забезпечення зобов'язань за генеральним договором №1 гд від 12.09.2005 р. між ЗАТ "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" та ТОВ "ФК "МІТЕХ", які є сторонами генерального договору, було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ЗАТ "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" передало в іпотеку ТОВ "ФК "МІТЕХ" майнові права на нерухомість, яка є об'єктом будівництва, а саме: адміністративно-житловий комплекс в вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом, який споруджується на АДРЕСА_1.

Наведені обставини встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 30.09.2014 у справі №910/4784/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 19.03.2015 та в силу ст. 35 Господарського процесуального кодексу України не потребують доказування.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 30.09.2014 у справі №910/4784/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 19.03.2015 визнано недійсним іпотечний договір від 07.09.2006, укладений між ТОВ "Фінансова компанія "МІТЕХ" та ЗАТ "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колєсник С.А. за реєстровим номером 4943, з моменту укладання.

Крім того, постановою Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 6-1429цс16 вказано, що оскільки строк дії іпотечного договору від 07.09.2006 р. визначений повним виконанням зобов'язань іпотекодавця за генеральним договором (введення в експлуатацію спірного об'єкту будівництва) та враховуючи те, що спірне будівництво було завершено й будинок введений в експлуатацію (підтверджено сертифікатом, актом та не оспорювалося сторонами), суди попередніх інстанцій дійшли до законного та обґрунтованого висновку, що іпотечний договір відповідно до положень статті 599 Цивільного кодексу України припинив свою дію у зв'язку з повним виконанням основного зобов'язання, передбаченого генеральним договором.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 07.09.2006 між Закритим акціонерним товариством "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", правонаступником якого відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є Приватне акціонерне товариство " Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", та Акціонерним комерційним банком «Форум», правонаступником якого відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є Публічне акціонерне товариство «Банк Форум», було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колєсник С.А. та зареєстрований в реєстрі за №4941.

Цей договір забезпечує виконання іпотекодавцем зобов'язань, що випливають з генерального кредитного договору №188/06/00-KLMV від 28.07.2006 (п. 1.1. договору).

Згідно з умовами п. 1.2. договору, предметом іпотеки є майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено, що стане власністю іпотекодавця після завершення будівництва, а саме: адміністративно-житловий комплекс з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом, який споруджується по АДРЕСА_1.

За змістом чч. 1, 3 ст. 575 ЦК України застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи є іпотекою.

Відповідно до ч. 2 ст. 583 ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Правовий аналіз положень ЦК України, Закону України "Про іпотеку" та Закону України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" дозволяє дійти висновку про те, що майнове право, що є предметом застави (іпотеки), - це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права.

Виконання грошових зобов'язань за інвестиційною угодою, а саме повна сплата вартості об'єкта інвестування (стовідсоткова передоплата), свідчить про вчинення дій, спрямованих на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об'єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об'єкт.

Розпорядження цими правами будь-ким, крім особи інвестора, що вчинив дії щодо набуття права власності на об'єкт будівництва або без його згоди на передачу майнових прав у заставу, порушує права інвестора й не відповідає вимогам ч. 2 ст. 583 ЦК України та ст. 5 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, яка була чинною з 23 лютого 2006 року до 25 грудня 2008 року).

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03.04.2013 у справі за № 6-21цс13.

Більше того, майнові права на об'єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до законодавчих актів України, у тому числі до Закону України «Про іпотеку». Разом з тим, спірний договір іпотеки майнових прав на не закінчений будівництвом об'єкт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колєсник С.А. та зареєстрований в реєстрі за №4941, було укладено 07.09.2006, отже цей договір було укладено з порушенням вимог Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення цих договорів).

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі у справі № 6-1732цс15.

За таких обставин, іпотечний договір від 07.09.2006, укладений між ТОВ "Фінансова компанія "МІТЕХ" та ЗАТ "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", а також договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колєсник С.А. та зареєстрований в реєстрі за №4941, жодним чином не могли вплинути на набуття позивачем майнових прав за Інвестиційним договором.

Враховуючи те, що ТОВ "ТЛК "Арктика" проінвестувало будівництво спірної квартири, виключно така особа як інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій відповідно до законодавчих актів України, оскільки об'єкти та результати інвестицій є його власністю.

Як встановлено судом, згідно з п.п. 6.1., 6.2. інвестиційного договору №247/F про інвестування у житлове будівництво від 16.11.2005, після внесення 100% інвестиційний внесків та після закінчення спорудження об'єкту будівництва і здачі його в експлуатацію, але до кінця першого кварталу 2008 року, компанія зобов'язується передати інвестору новозбудоване майно і документи, які підтверджують здачу об'єкта будівництва в експлуатацію, а саме: копію акту державної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта будівництва в експлуатацію, копію відповідного рішення (розпорядження) місцевих органів влади (місцевого самоврядування) про затвердження акту Державної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта, а інвестор зобов'язується прийняти новозбудоване майно. Новозбудоване майно вважається переданим компанією інвестору з моменту підписання акту прийому-передачі.

Згідно з п. 6.3 інвестиційного договору №247/F про інвестування у житлове будівництво від 16.11.2005 компанія гарантує, що прав третіх осіб на новозбудоване майно не існує і що компанія в повному обсязі володіє всіма необхідними правами для укладення і виконання цього договору, зокрема, правам на залучення грошових коштів інвестора (або інвестицій у вигляді будівельних матеріалів чи інших матеріальних цінностей в будівництво) і передачу інвестору після закінчення будівництва у власність новозбудованого майна.

Право розпорядження особи, яка оформила право власності на новостворене майно, було обтяжене майновими правами інвестора - ТОВ "ТЛК "Арктика", а відтак вказане майно мало бути передане ТОВ "ТЛК "Арктика" або могло бути відчужене будь-якій іншій особі виключно за волевиявленням ТОВ "ТЛК "Арктика".

З огляду на викладене, виключне право вільного розпорядження новоствореним нерухомим майном - квартирою АДРЕСА_1, мало лише ТОВ "ТЛК "Арктика".

При цьому, укладаючи Інвестиційний договір відповідач 1 гарантував інвестору відсутність прав третіх осіб на новозбудоване майно, що відповідає приписам ч. 5 ст. 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність" щодо належності виключно інвестору прав володіння, користування і розпорядження об'єктами та результатами інвестицій.

За змістом ч. 3 ст. 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність" за рішенням інвестора права володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законом. Взаємовідносини при такій передачі прав регулюються ними самостійно на основі договорів.

В той же час, як встановлено судом, 17.06.2013 між Приватним акціонерним товариством "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", відповідальним за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність від 30.01.2004 із Українською студією телевізійних фільмів "Укртелефільм" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідністю «Пост Преміум» (покупець) укладено договір №2 купівлі-продажу майнових прав, згідно з яким продавець продає, а покупець купує майнові права на об'єкти нерухомості, що знаходяться в адміністративно-житловому комплексі з підземним паркінгом в Дніпровському районі АДРЕСА_1 (копія договору подана позивачем 20.03.2014).

За статтею 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Стаття 41 Конституції України встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Як вбачається зі ст. 41 Конституції України та ст. 321 Цивільного кодексу України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Право приватної власності є непорушним.

За статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Тобто, всупереч положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, приписам ст. 41 Конституції України ч. 5 ст. 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність" ПАТ "МІК "Інтерінвестсервіс" за відсутності згоди ТОВ "ТЛК "Арктика" як інвестора за Інвестиційним договором відчужило на користь ТОВ "Пост Преміум" майнові права на спірний об'єкт нерухомості.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Недійсність правочину визначено статтею 215 Цивільного кодексу України, відповідно до частини першої якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Як встановлено судом, ПАТ "МІК "Інтерінвестсервіс" за відсутності згоди ТОВ "ТЛК "Арктика" як інвестора за Інвестиційним договором здійснило відчуження на користь ТОВ "Пост Преміум" майнові права на двокімнатну квартиру №550 у секції "Ж" на 15 поверсі, площею 92,9 кв. м на підставі договору купівлі-продажу майнових прав №2 від 17.06.2013.

В даному випадку відповідачем 1 був вчинений повторний продаж прав на одне і те саме майно за наявності чинного та не оспореного в судовому порядку інвестиційного договору №247/F про інвестування у житлове будівництво від 16.11.2005, за яким ТОВ "ТЛК "Арктика" вже набуло відповідних прав та було єдиною уповноваженою особою на розпорядження такими правами.

Вказані недобросовісні дії ПАТ "МІК "Інтерінвестсервіс" свідчать про умисне позбавлення інвестора його гарантованих державою прав, що призвело до спричинення негативних наслідків у вигляді позбавлення ТОВ "ТЛК "Арктика" можливості у встановленому чинним законодавством України порядку зареєструвати своє права власності на майно.

Суд відзначає, що укладаючи вказаний договір відповідач 1 був обізнаний з тим, що єдиним власником майнових прав на спірну квартиру є інвестор (ТОВ "ТЛК "Арктика") і тільки інвестор був правомочним відчужувати на користь третіх осіб свої майнові права, проте всупереч приписам Закону України "Про інвестиційну діяльність", Цивільного кодексу України та Інвестиційного договору здійснив продаж таких прав відповідачу 4.

Зазначені обставини доводять наявність вини ПАТ "МІК "Інтерінвестсервіс" у порушенні права власності позивача на майнові права, а відтак суд приходить до висновку про нікчемність договору купівлі-продажу майнових прав №2 від 17.06.2013 в частині відчуження на користь ТОВ "Пост Преміум" двокімнатної АДРЕСА_1, на підставі приписів ст. 41 Конституції України, ч. 2 ст. 215 та ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України.

Як встановлено судом, 06.07.2013 державним реєстратором Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Заіко Іриною Володимирівною внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Пост Преміум» (номер запису 1631013) на об'єкт нерухомого майна - квартира, об'єкт житлової нерухомості, за адресою АДРЕСА_1 площею 92,9 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 103657980000); підстава внесення запису - свідоцтво про право власності НОМЕР_1 від 12.07.2013. Наведене підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №11923466 від 30.10.2013, копія якого долучена до позову.

У зв'язку з тим, що на підставі договору купівлі-продажу майнових прав №2 від 17.06.2013 за відповідачем 4 станом на момент звернення позивача із даним позовом до суду було зареєстроване право власності на спірну квартиру, позивачем заявлено вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно НОМЕР_2, виданого 12.07.2013 Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 3915708 від 12.07.2013 15:18:03, зобов'язання Державної реєстраційної служби України (Міністерства юстиції України - як правонаступника) провести державну реєстрацію прав власності ТОВ "ТЛК "Арктика", видати ТОВ "ТЛК "Арктика" свідоцтво про право власності на двохкімнатну квартиру 550 загальною площею 92,9 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 103657980000, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації права власності згідно запису про право власності номер 1631013.

Суд зазначає, що згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що держава забезпечує захист прав та законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів у спосіб та порядок, що визначається цим кодексом та іншими законами України. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Надаючи правову оцінку належності обраного прокурором способу захисту, суд звертає увагу на визначення можливої ефективності такого способу з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тоді-як позовні вимоги у даній справі на забезпечення поновлення прав не спрямовані.

Суд зазначає, що рішення суду саме по собі повинне бути не декларативним, а виконуваним, тобто акт правосуддя повинен мати форму реалізації в майбутньому (власне, за наслідками чого і здійснюється відновлення порушених прав).

Так, при захисті прав власника, пов'язаних з вибуттям його майна на користь інших осіб, кінцевою метою є досягнення правового стану, за якого таке майно буде повернутим власнику; така мета досягається шляхом застосування речово-правових способів захисту порушених прав власника та реалізації судового рішення про задоволення позову із ефективно обраним способом захисту.

Суд зазначає, що вимога про зобов'язання провести державну реєстрацію прав власності ТОВ «ТЛК «Арктика», скасувати запис про право власності №1631013 та скасувати рішення про державну реєстрацію прав №3915708 від 12.07.2013 за своєю правовою природою є формою віндикаційного позову, враховуючи особливу правову природу нерухомого майна як об'єкта цивільних прав (неможливості фізичної передачі такого майна) та особливостей виникнення речових прав, в тому числі права власності, на нерухоме майно - з моменту державної реєстрації таких прав.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно зі ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Суд зазначає, що зазначений засіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з його володіння, у зв'язку з чим віндикаційний позов за своєю правовою природою є позовом неволодіючого власника до володіючого невласника.

Однак, з огляду на особливий порядок переходу права власності на об'єкт нерухомого майна відповідно до положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та специфіку об'єкта нерухомого майна, незаконне вибуття останнього з володіння власника, з урахуванням правомочностей власника майна, передбачених ст. 317 Цивільного кодексу України, фактично можливе лише за наслідками державної реєстрації права власності на нерухоме майно, тобто титульного володіння іншою особою нерухомим майном (володіння де-юре, з відповідним документальним підтвердженням).

Так, володіння річчю, як фізичне панування над нею, щодо нерухомого майна є юридичною фікцією та можливе лише шляхом здійснення державної реєстрації прав на таку річ.

За наведених обставин, позов із віндикаційним способом захисту, який має наслідком поновлення прав власника майна шляхом повернення йому цього майна (у випадку повернення нерухомого майна - повернення здійснюється шляхом внесення запису про право власності належного власника до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно), повинен пред'являтись до фактичного володільця майна, тобто у спірному випадку - особи, що зазначена власником нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, оскільки з її володіння у разі задоволення позову і вибуває майно на користь належного власника.

За змістом ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.

При цьому, відповідно до ст. 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Стаття 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" дає визначення поняття "майнові права", які можуть оцінюватися, як будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Майнові права на нерухомість, що є об'єктом будівництва (інвестування), не є речовими правами на чуже майно, тому що об'єктом цих прав не є "чуже майно", а також не є правом власності, оскільки об'єкт будівництва (інвестування) не існує на момент встановлення іпотеки, а тому не може існувати й право власності на нього.

Отже, майнове право, яке можна визначити як "право очікування", є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 30.03.2016 у справі № 6-3129цс15.

Матеріалами справи підтверджується, що інвестором за Інвестиційним договором було повністю здійснено інвестування суми коштів у розмірі 328265,00 грн. в рахунок об'єкта будівництва - квартири АДРЕСА_1, загальною площею за проектно-кошторисною документацією 92,9 кв. м.

Як встановлено судом, на підставі договору про відступлення права вимоги №247/F-B-2 від 28.03.2012 до позивача перейшли усі права та обов'язки інвестора за інвестиційним договором №247/F про інвестування у житлове будівництво від 16.11.2005, тобто він вчинив дії, спрямовані на виникнення правових передумов, необхідних і достатніх для набуття права вимоги щодо переходу права власності на об'єкт будівництва або для набуття майнових прав на цей об'єкт.

За змістом ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» в реакції від 22.03.2012, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до IV і V категорій складності, здійснюється на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації шляхом видачі інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Форма акта готовності об'єкта до експлуатації, форма сертифіката, порядок його видачі, розмір та порядок внесення плати за видачу сертифіката визначаються Кабінетом Міністрів України.

Як встановлено судом, 23.04.2012 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві видано сертифікат серія КВ №16412062060, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об'єкта - «Будівництво адміністративно-житлового комплексу з підземним паркінгом на АДРЕСА_1» проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації; замовник - Українська студія телевізійних фільмів "Укртелефільм" (копія сертифікату долучена до позову).

За таких обставин, прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта та видача сертифікату в порядку норм Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» означає офіційне підтвердження відповідності новозбудованого об'єкту будівництва як проектній документації, так і державним будівельним нормам, стандартам і правилам.

Як встановлено судом, 17.08.2012 наказом Головного управління містобудування та архітектури №470 об'єкту нерухомого майна присвоєно адресу: АДРЕСА_1 (витяг з наказу долучений до позову).

Так, суд зазначає, що за умови виконання інвестором зобов'язання за інвестиційним договором щодо сплати коштів у рахунок фінансування будівництва об'єкта, з моменту введення об'єкту будівництва в експлуатацію, настають підстави для набуття інвестором права власності на об'єкт інвестування вже як на об'єкт цивільних правовідносин - об'єкт нерухомого майна, що отримує такі властивості (набуває правової природи об'єкта нерухомості) у зв'язку з введенням будинку, що раніше був об'єктом незавершеного будівництва, в експлуатацію, тобто з цього моменту всі умови, існування яких є необхідним для реалізації власником майнового права свого права на отримання у власність проінвестованого майна є такими, що настали.

Як встановлено судом, відповідно до ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Таким чином, можливість оформлення права власності на нерухоме майно знаходиться у прямій залежності від завершення його будівництва та прийняття збудованої споруди до експлуатації відповідними органами з подальшою реєстрацією.

Відтак, наявне в інвестора «право очікування» отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому, що обумовлюється введенням збудованого об'єкту в експлуатацію, в об'єктивному розумінні трансформується у право власності інвестора на об'єкт нерухомості з моменту прийняття збудованого об'єкта в експлуатацію, яке, однак, потребує належного юридичного оформлення (державної реєстрації в порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). При цьому, такі передумови виникнення в інвестора права власності на об'єкт інвестування (нерухомість), як-от передача об'єкта інвестування - об'єкта нерухомого майна за актом приймання-передачі тощо є такими, що пов'язані з суб'єктивними діями третіх осіб, невчинення яких в даному разі не може свідчити про те, що позивачем не набуто право власності на проінвестований ним об'єкт за наслідками приймання об'єкта будівництва в експлуатацію.

В той же час, суд зазначає, що набуття права власності на майно в об'єктивному сенсі, без оформлення такого права в порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за наслідками державної реєстрації, не може свідчити про наявність у особи усіх визначених ст.ст. 317 Цивільного кодексу України правомочностей щодо здійснення свого права власності, однак встановлення обставин фактичного набуття права власності (настання об'єктивних підстав для його набуття) має визначальне значення для розгляду спору про захист права власності із застосуванням специфічних способів захисту відповідно до глави 29 Цивільного кодексу України.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що позивачем як особою, до якої перешли права вимоги за інвестиційним договором №247/F, було фактично набуто право власності на об'єкт інвестування -квартира АДРЕСА_1, секція "Ж", поверх 15, загальною площею за проектно-кошторисною документацією 92,9 кв. м., за наслідками завершення будівництва адміністративно-житлового комплексу з підземним паркінгом на АДРЕСА_1 та прийняття збудованої споруди до експлуатації, однак таке право не було у встановленому законом порядку оформлене.

Разом з тим, як встановлено судом, 20.05.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Пост Преміум» (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюком Д.В. та зареєстрований в реєстрі за №657, за яким продавець передав (продав), а покупець прийняв (придбав) у власність квартиру АДРЕСА_1 та зобов'язується сплатити за неї обумовлену цим договором суму в строк та порядку, визначеному цим договором.

Як встановлено судом, 20.05.2016 державним реєстратором приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюком Дмитром Володимировичем було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності №14655330 на об'єкт нерухомого майна: квартира, об'єкт житлової нерухомості, за адресою АДРЕСА_1 площею 92,9 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 103657980000), власник - ОСОБА_3; підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу серія та номер 657, виданий 20.05.2016 Кирилюком Д.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу. Наведене підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкту нерухомого майна №96841873 від 11.09.2017.

Так, щодо вимог про зобов'язання провести державну реєстрацію права власності позивача щодо спірного майна та видати свідоцтво, що за своєю правовою природою є віндикаційним позовом та стосується спору про право власності, суд зазначає, що відповідачем у такому позові є особа, яка є власником спірного об'єкта (з огляду на специфіку нерухомого майна - особа, що зареєстрована як власник у Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно).

Як встановлено судом, станом на дату розгляду спору право власності на двохкімнатну квартиру №550 загальною площею 92,9 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 103657980000, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 зареєстроване за третьою особою 5, відтак, саме така особа повинна бути відповідачем у спорі про право власності в частині заявленої вимоги про витребування майна, оскільки саме за такою особою зареєстровано право власності на спірний об'єкт нерухомості та у разі задоволення позову майно витребовується в особи, що зареєстрована власником.

Разом з тим, позивачем заявлено вимоги про витребування майна (у формі вимоги про зобов'язання провести державну реєстрацію права власності позивача щодо спірного майна та видати свідоцтво) до відповідача 4, який, однак, станом на дату розгляду спору не є належним відповідачем, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави для задоволення позову в частині вимог про державну реєстрацію права власності позивача щодо спірного майна та видачу свідоцтва.

Крім того, оскільки у даному разі станом на дату розгляду спору право власності на спірне майно зареєстроване за третьою особою 5, права позивача, порушенням яких обґрунтований позов, можуть бути поновлені у разі скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності саме третьої особи 5 та внесення запису про право власності на нерухоме майно за позивачем, тоді-як навіть у разі задоволення позовних вимог в частині скасування свідоцтва про право власності НОМЕР_2 від 12.07.2013, скасування рішення про державну реєстрацію прав №3915708 від 12.07.2013, а також про внесення запису про скасування державної реєстрації права власності відповідно до запису №1631013, які стосуються права власності відповідача 4, з огляду на перехід права власності на спірне майно в процесі розгляду справи судом до третьої особи 5, таке рішення суду не буде підставою для вчинення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно будь-яких реєстраційних дій щодо спірного об'єкта нерухомого майна, тобто такі вимоги не забезпечують повернення майна у власність позивача, а отже є неефективними.

При цьому, позивачем не доведено наявності у Міністерства юстиції України як правонаступника Державної реєстраційної служби України повноважень щодо прийняття рішень про проведення державної реєстрації майнових прав на нерухоме майно/скасування запису та внесення відповідного запису про право власності.

За змістом ч. 1 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.

У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав (ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Так, задоволення вимог щодо зобов'язання скасувати запис про право власності та рішення про реєстрацію у зазначеному позивачем формулюванні не зможе забезпечити належного та гарантованого поновлення порушених прав, оскільки в такому скасування записів про право власності буде залежати від суб'єктивних дій інших осіб, відтак враховуючи, що норма ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній на дату розгляду спору, не передбачає необхідності зобов'язання реєстратора на вчинення реєстраційних дій щодо скасування запису про державну реєстрацію прав, та для вчинення відповідних дій достатнім є рішення суду про скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, суд доходить висновку, що вимоги позивача в цій частині зводяться саме до скасування запису про право власності та рішення про державну реєстрацію.

В той же час, з огляду на неефективність обраного способу захисту в частині позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію прав №3915708 від 12.07.2013 та про скасування державної реєстрації права власності відповідно до запису №1631013, які стосуються права власності відповідача 4, так як судом встановлені обставини щодо наявності у реєстрі речових прав запису про право власності третьої особи 5, - відсутні підстави для їх задоволення.

За наведених обставин, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" до Приватного акціонерного товариства "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", Української студії телевізійних фільмів "Укртелефільм", Міністерства юстиції України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Пост Преміум" в частині вимог про визнання свідоцтва недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зобов'язання вчинити дії не підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідачів 1 та 2 передати позивачу за актом прийому-передачі двохкімнатну квартиру №550 загальною площею 92,9 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 103657980000, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, а також передати позивачу копію акту Державної комісії про прийняття в експлуатацію спірного житлового будинку та рішення органу місцевого самоврядування про затвердження акту Державної комісії задоволенню на підлягають, оскільки на момент розгляду даної справи право власності на спірне майно зареєстровано за третьою особою 5, та позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту перебування документів на таке нерухоме майно у відповідачів 1 та 2.

Позивачем у позові також заявлено вимогу про визнання права власності на двохкімнатну квартиру №550 загальною площею 92,9 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 103657980000, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Передумовою для застосування ст. 392 Цивільного кодексу України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивач у позові про визнання права власності - особа, яка вже є власником.

У разі втрати правовстановлюючого документа позивач звертається до суду, як правило, у зв'язку з неможливістю реалізації ним свого права власності. У таких випадках суб'єктивне право власності іншими особами не порушується, у зв'язку з чим у судів виникає питання, хто при цьому має виступати як відповідач, а також щодо можливості розгляду справи без відповідача або в окремому провадженні. З цього приводу суди мають враховувати, що: відповідно до ЦПК сторонами в цивільному процесі з розгляду справ позовного провадження є позивач і відповідач і можливість звернення до суду з позовом, де відсутній конкретний відповідач, діючим законодавством не передбачено; закон прямо вказує на те, що вимоги про визнання права власності розглядаються в позовному провадженні; відповідачами у таких справах є особи, які не визнають належності на праві власності майна позивачу у зв'язку з відсутністю у нього відповідного документа. Вимога про визнання права власності може бути поєднана з іншими вимогами (про витребування майна з чужого незаконного володіння, про виключення майна з акта опису та ін.). (Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ від 01.07.2013, проведений Верховним Судом України).

Суд зазначає, що даний спосіб захисту, виходячи з встановлених у спорі обставин, є ефективним та належним, враховуючи при цьому також висновки суду, що право власності позивача на спірний об'єкт нерухомого майна в об'єктивному сенсі набуто, однак в правовому розумінні таке право не оформлено в порядку, визначеному законом (Цивільним кодексом України та Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»), та зважаючи на те, що це право не визнається відповідачами.

При цьому, способи захисту, які покликані забезпечувати поновлення прав власника майнових прав на відповідні об'єкти, в даному разі є неефективними, оскільки спрямовані на виконання обов'язків стороною договору інвестування щодо формальної передачі об'єкта інвестування. Ці способи захисту можуть бути ефективними у разі відсутності будь-якого спору щодо права власності на об'єкт нерухомого майна (що був об'єктом інвестування, та отримав такий правовий режим за наслідками завершення будівництва об'єкта та прийняття його в експлуатацію), а оформленню інвестором свого права власності на про інвестований об'єкт перешкоджає виключно неналежне виконання іншою стороною договору інвестування у будівництво обов'язку з передачі об'єкту інвестування інвестору. Разом з тим, виходячи з встановлених у даній справі обставин, право власності на об'єкт інвестування - об'єкт нерухомого майна було неодноразово відчужено, відтак спірні у справі відносини щодо права власності на об'єкт інвестування вийшли за межі виключно зобов'язальних, що виникли за інвестиційним договором.

Так, способи захисту прав власника майнових прав на відповідні об'єкти були одночасно заявлені позивачем разом з вимогами про захист права власності (заявлені у вимогах про зобов'язання передати об'єкт нерухомості за актом приймання-передачі, зобов'язання передати акт про прийняття в експлуатацію тощо, в задоволенні яких судом відмовлено), разом з тим, враховуючи, що право власності на спірний об'єкт вже зареєстровано за третьою особою 5, такі вимоги навіть у разі їх задоволення (та виконання у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження») не призведуть до поновлення порушеного права у формі внесення запису про право власності позивача на об'єкт нерухомості, відтак таких способів захисту в будь-якому разі буде недостатньо.

З огляду на наведене, суд доходить висновку, що для забезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, може мати місце позов про захист права власності, який поєднує специфічні для таких позовів способи захисту права власності - про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідачем у позові про визнання права власності є будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.

Як встановлено судом, станом на дату розгляду спору право власності на двохкімнатну квартиру №550 загальною площею 92,9 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 103657980000, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 зареєстроване за третьою особою 5, відтак, саме така особа повинна бути відповідачем у спорі про визнання право власності, оскільки саме така особа має до майна не лише інтерес, але і зареєстровані речові права (право власності).

Згідно з п. 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року N 18, якщо у розгляді справи господарським судом буде з'ясовано, що іншим або належним відповідачем у ній мала б бути особа, яка згідно з процесуальним законом не може бути учасником судового процесу в господарському суді, а позивач наполягає на розгляді відповідної справи саме господарським судом, останній не вправі ні залучати відповідну особу до участі у справі, ані припиняти провадження в ній, а повинен розглянути справу стосовно того відповідача, якому пред'явлено позовну вимогу, та прийняти рішення по суті справи (в тому числі про відмову в позові, якщо відповідач є неналежним).

Так, суд зазначає, що позивачем заявлено вимоги про визнання права власності до відповідача 4, який, однак, не є належним відповідачем, оскільки станом на дату розгляду спору не зареєстрований як власник майна (власником майна зареєстрований ОСОБА_3 - фізична особа, що до того ж не може бути стороною у господарському спорі), у зв'язку з чим у суду відсутні підстави для задоволення позову в частині вимог про визнання права власності з тих підстав, що позов в цій частині подано до неналежного відповідача.

За наведених обставин, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" до Приватного акціонерного товариства "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" Української студії телевізійних фільмів "Укртелефільм", Товариства з обмеженою відповідальністю "Пост Преміум" в частині вимог про визнання права власності не підлягає задоволенню.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 штрафу за прострочення терміну передачі новозбудованого майна у розмірі 9847,95 грн. суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, пунктом 5.5. Інвестиційного договору № 247/F передбачено, що за прострочення терміну закінчення будівництва та здачі об'єкту будівництва в експлуатацію та/або термінів передачі новозбудованого майна інвестору компанія сплачує інвестору штраф у розмірі 3% від суми договору.

Як встановлено судом, додатковою угодою б/н від 22.03.2012 до Інвестиційного договору № 247/F від 16.11.2005, укладеною ПрАТ "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" та ТОВ "Земля-50", змінено термін закінчення будівництва та здачі об'єкта будівництва в експлуатацію - до 31.12.2012.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

При цьому, встановивши новий термін закінчення будівництва та здачі об'єкта будівництва в експлуатацію, інвестор та компанія не передбачили терміну, у який новозбудоване майно підлягає передачі інвестору, у зв'язку з чим суд не вправі застосовувати до відповідача 1 штрафн санкції у вигляді стягнення штрафу за прострочення передачі об'єкта інвестування.

При цьому, у судовому засіданні 12.09.2017 представник відповідача 1 заявив про сплив позовної давності до вимог про стягнення штрафу у даній справі, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до вимог ст.ст. 256 та 257 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ст. 258 Цивільного кодексу України).

Перебіг позовної давності за змістом ст. 261 Цивільного кодексу України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, за приписами ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29 травня 2013 року N 10, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Разом з тим, з огляду на відсутність підстав для задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" про стягнення штрафу, відсутні і підстави для застосування позовної давності у даній справі.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Положеннями статті 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" з вимогами до Приватного акціонерного товариства "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", Української студії телевізійних фільмів "Укртелефільм", Міністерства юстиції України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Пост Преміум" відмовити.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 20.09.2017

Суддя І.М. Отрош

Попередній документ

69025095

Наступний документ

69025097

Інформація про рішення:

№ рішення:	69025096
№ справи:	910/24120/13
Дата рішення:	12.09.2017
Дата публікації:	26.09.2017
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд міста Києва
Категорія справи: