ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
12.09.2017Справа № 910/10785/17
За позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант"
до Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім"
про стягнення 27 500,00 грн., -
Суддя Морозов С.М.
За участю представників сторін:
від позивача: Мостовик О.С. (представник за довіреністю №02/669-66 від 03.01.2017р.);
від відповідача: Будя К.С. (представник за довіреністю від 03.01.2017р.).
Обставини справи:
Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" (надалі - позивач) звернулося до суду з позовною заявою про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" (надалі - відповідач) суми страхового відшкодування в розмірі 27 500,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, виплативши страхове відшкодування власнику автомобіля, пошкодженого при дорожньо-транспортній пригоді, винним у якій визнано водія іншого автомобіля, отримав, в силу приписів статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, у межах фактичних витрат, право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Спір виник внаслідок того, що позивачем виконано свій обов'язок щодо виплати страхового відшкодування, а відповідач ухиляється від виконання свого обов'язку здійснити виплату страхового відшкодування.
Відповідач надав для долучення до матеріалів справи письмовий відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить суд відмовити позивачеві в задоволенні його вимог, посилаючись на те, що оскільки останнім не було надано всіх необхідних документів для прийняття рішення щодо виплати страхового відшкодування, обов'язок відповідача, на його думку, щодо виплати позивачу страхового відшкодування не настав. Крім того, відповідач заперечував проти розміру страхового відшкодування, оскільки, на думку останнього, позивачем при здійсненні виплати страхового відшкодування не враховано коефіцієнту фізичного зносу, не зменшено суму страхового відшкодування на передбачений полісом АЕ/6802235 розмір франшизи та вказував на те, що позивачем не вчинено всіх дій щодо повідомлення відповідача про ДТП, що мала місце 20.12.2016р., огляду автомобіля, тощо, відтак відповідач не в змозі встановити дійсний розмір заподіяної шкоди.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2017р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд призначено на 08.08.2017р. Крім того, в порядку ст. 65 ГПК України зобов'язано Моторне (транспортне) страхове бюро України надати інформацію щодо полісу № АЕ/6802235.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2017р. розгляд справи відкладено до 12.09.2017р.
Зважаючи на те, що в матеріалах справи міститься достатньо доказів, які сприяють всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
В судовому засіданні 12 вересня 2017 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
02.12.2016р. між позивачем (страховик) та ОСОБА_3 (страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспортного засобу №06-MR2/02-207-00674 (надалі - Договір страхування) відповідно до якого позивач прийняв на себе обов'язок по страхуванню автомобіля "Хюндай", реєстраційний номер НОМЕР_1 (надалі також - застрахований автомобіль), зі строком дії з 03.12.2016р. по 02.12.2017р.
20.12.2016р. по вул. Хрещатик, 16 в м. Києві ОСОБА_4 керуючи автомобілем "Форд", реєстраційний номер НОМЕР_2, не дотримався безпечної дистанції та здійснив зіткнення з транспортним засобом "Хюндай", реєстраційний номер НОМЕР_1, що призвело до пошкоджень вказаних транспортних засобів.
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 03.05.2017р. у справі №761/13171/17 ОСОБА_4 за здійснення вказаного ДТП було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Відповідно до наданого позивачем звіту №91-D/27/8 від 24.01.2017р. про вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу "Хюндай", реєстраційний номер НОМЕР_1 вартість відновлювального ремонту застрахованого позивачем автомобіля з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових (Ез = 0,605) становить 29 739,05 грн.
Згідно рахунку на оплату СТО (ФОП ОСОБА_5) №02120117 від 12.01.2017р. вартість ремонту транспортного засобу "Хюндай", реєстраційний номер НОМЕР_1 становить 27 500,00 грн.
Відповідно до складеного позивачем Страхового акту №СТ/17/0004 від 20.02.2017р. та розрахунку до нього, розмір страхового відшкодування, який підлягає до виплати страхувальнику, становить 27 500,00 грн.
З урахуванням проведеного звіту, рахунку СТО, позивач на виконання умов Договору страхування виплатив своєму страхувальнику страхове відшкодування в сумі 27 500,00 грн., що підтверджується доданою до матеріалів справи копією платіжного доручення № ID-90335 від 20.02.2017р на вказану суму.
Позивачем було направлено на адресу відповідача заяву на виплату страхового відшкодування вих. №5023 від 02.06.2017р. (докази направлення та отримання заяви відповідачем у матеріалах справи) на суму 27 500,00 грн., яка була залишена останнім без відповіді та задоволення, що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до пункту 22.1. статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.
Позивачем з урахуванням звіту №91-D/27/8 від 24.01.2017р. та рахунку СТО, на підставі складеного ним №СТ/17/0004 від 20.02.2017р. та розрахунку до нього виплачено своєму страхувальнику суму страхового відшкодування в розмірі 27 500,00 грн.
Таким чином, враховуючи вищенаведені обставини, до позивача перейшло право вимоги, згідно зі ст. ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України "Про страхування" та п. 22.1. ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", в межах суми виплаченого страхового відшкодування.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-112цс13 та від 23.09.2015 у справі № 3-303гс15.
Так, частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина фізичної особи ОСОБА_4 встановлена у судовому порядку, а відповідальність особи, яка керує транспортним засобом "Форд", реєстраційний номер НОМЕР_2, станом на дату ДТП, була застрахована відповідачем на підставі Полісу №АЕ/6802235.
Відповідно до ст. 12.1. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Відповідно до Полісу № АЕ/6802235 розмір франшизи становить 1 000,00 грн., а ліміт відповідальності по майну - 50 000,00 грн., отже, з відповідача має бути стягнуто 26 500,00 грн. (27 500,00 грн. (виплачена позивачем своєму страхувальнику сума страхового відшкодування в межах вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу згідно звіту №91-D/27/8 від 24.01.2017р.) - 1 000,00 грн. (розмір франшизи).
Суд не приймає заперечень відповідача про те, що позивачем при здійсненні виплати страхового відшкодування не враховано коефіцієнту фізичного зносу, оскільки, як було зазначено вище, позивачем у встановленому законом порядку було визначено вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу (29 739,05 грн.) та надано до матеріалів справи належним чином засвідчену копію звіту №91-D/27/8 від 24.01.2017р., а відповідна сума страхового відшкодування (27 500,00 грн.) була перерахована згідно рахунку СТО в межах визначеної вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, відтак повторне застосування коефіцієнту зносу, як про те зазначає відповідач у своєму відзиві, є безпідставним.
Судом відхиляються як необґрунтовані посилання відповідача на те, що його обов'язок щодо виплати позивачу страхового відшкодування не настав, оскільки позивачем не було надано всіх необхідних документів для прийняття рішення щодо виплати страхового відшкодування.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
При цьому, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/2002 кожна особа має вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
Згідно п. 1. Оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/15/2014 від 14.01.2014р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з правовідносин страхування» страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, має право звернутися до суду з вимогою про стягнення суми виплаченого страхового відшкодування, і таке право не пов'язане з попереднім зверненням з аналогічною вимогою до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність.
З огляду на викладене, позивач у справі, що розглядається, отримав право вимоги після виплати ним страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток з вимогою про відшкодування завданих збитків.
Аналогічна правова позиція викладена також і в постанові Верховного Суду України від 28.08.2012 №3-38гс12 у справі №23/279.
Суд також не може погодитись з доводами відповідача про те, що позивачем не вчинено всіх дій щодо повідомлення про ДТП, що мала місце 20.12.2016р., огляду автомобіля, тощо, що, як вказує відповідач, унеможливило встановити дійсний розмір заподіяної шкоди.
Факт ДТП підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме Довідкою Управління патрульної поліції у м. Києві від 20.12.2016р. та постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 03.05.2017р. у справі №761/13171/17, які були направлені відповідачеві, як разом з заявою на виплату страхового відшкодування, так і разом з позовною заявою.
Розмір шкоди, завданої застрахованому позивачем автомобілю доведений суду належними засобами доказування.
Відповідачем не надано суду доказів на спростування встановленої позивачем вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля внаслідок його пошкодження в ДТП, і також відповідач не спростував розраховану позивачем суму страхового відшкодування.
Судом встановлено, що наведені у рахунку СТО та звіті, деталі та роботи знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку з завданими застрахованому автомобілю пошкодженнями внаслідок ДТП, що відображені в доданій до матеріалів справи Довідці Управління патрульної поліції у м. Києві і відповідачем не надано доказів протилежного.
Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності у нього обов'язку здійснити виплату позивачу суми страхового відшкодування в розмірі 26 500,00 грн.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що заявлені в справі №910/10785/17 позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума страхового відшкодування в розмірі 26 500,00 грн.
Судовий збір позивача у розмірі 1 541,82 грн., пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" (ідентифікаційний код 25201716, адреса: 04053, м. Київ, вул. Артема, буд. 37-41) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" (ідентифікаційний код 32382598, адреса: 01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, буд. 26) 26 500,00 грн. (двадцять шість тисяч п'ятсот гривень 00 коп.) суми страхового відшкодування та 1 541,82 грн. (одну тисячу п'ятсот сорок одну гривню 82 коп.) судового збору.
3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.
4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 18.09.2017р.
Суддя С.М. Морозов