10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua
Головуючий у 1-й інстанції: Нагірняк М.Ф.
Суддя-доповідач:Франовська К.С.
іменем України
"18" вересня 2017 р. Справа № 806/1373/17
Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Франовської К.С.
суддів: Іваненко Т.В.
Кузьменко Л.В.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "21" червня 2017 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області про зобов'язання перерахувати та виплачувати суддівську винагороду виходячи із посадового окладу в розмірі 10 мінімальних заробітних плат ,
У травні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації в Житомирській області про визнання дій протиправними в частині невиплати заробітної плати за період січень-квітень 2017 року включно відповідно до вимог ст.133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та зобов'язання здійснити перерахунок заробітної плати за вказані періоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до ч. 3 ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» встановлено у 2017 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 3200 грн. Відтак, посадовий оклад судді місцевого суду, який не проходив кваліфікаційне оцінювання має становити 32000 грн. Однак, відповідачем за січень 2017 року, в порушення зазначених норм, нараховано та виплачено позивачу суддівську винагороду з розрахунку посадового окладу в розмірі 16000 грн. За таких обставин, дії відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за січень 2017 року у меншому розмірі, ніж встановлено Законом, позивач вважає протиправними, що зумовило звернення до суду.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 21.06.2017 року у задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з постановою позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказану постанову та прийняти нову про задоволення позву.
Особи, які беруть участь у справі в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступило, а тому суд апеляційної інстанції, у відповідності до п.п.1,2 ч.1 ст.197 КАС України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а постанову суду першої інстанції залишити без змін з наступних міркувань.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 протягом спірного періоду (січень - квітень 2017 року) працював на посаді судді Романівського районного суду Житомирської області і станом на 01.05.2017року не проходив кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді).
Позивачу нараховувалася та виплачувалася суддівська винагорода за вказаний період з урахуванням посадового окладу в розмірі 16000,00 грн., що відповідає 10 прожитковим мінімумів для працездатних громадян.
Вважаючи дії відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди з урахуванням посадового окладу в розмірі 16000,00 грн., що відповідає 10 прожитковим мінімумів для працездатних громадян неправомірними, позивач звернувся до суду з позовом у даній справі.
Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції дійшов висновків, що позивач не проходив кваліфікаційне оцінювання та не призначався на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності Законом "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року N 1402-VIII, а тому він не має права на отримання суддівської винагороди у вказаному розмірі визначеному ст.133 цього Закону.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на приписах чинного законодавства.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 145 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI), який частково втратив чинність, фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Пунктом 2 частини 3 статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) встановлено, що Державна судова адміністрація України виконує функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.
Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області є територіальним органом Державної судової адміністрації України та їй підпорядковується, відповідно до положення про територіальне управління Державної судової адміністрації, затвердженого головою Державної судової адміністрації України 25
вересня 2015 року.
Пунктом 2 частини першої статті 7 Бюджетного кодексу України визначено принцип збалансованості бюджетної системи України.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 13 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Положеннями ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України встановлено, що керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
З приводу гарантій незалежності суддів, їх правового захисту, матеріального та соціального забезпечення Конституційний Суд України зазначає.
У пункті 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 зазначено, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави (пункт 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011).
Зміна механізму нарахування соціальних виплат та допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012).
Частиною другою статті 130 Конституції України визначено, що розмір винагороди судді встановлюється Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
За приписами частини першої статті 135 Закону № 1402-VІІІ суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною третьою статті 135 цього ж Закону базовий розмір посадового окладу судді визначається виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У той же час, пунктом 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ встановлено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Таким чином, для суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, розмір суддівської винагороди слід визначати за положеннями Закону № 2453-VІ.
Сторонами не заперечується той факт, що позивач не проходив кваліфікаційне оцінювання.
Відповідно до частини третьої статті 133 Закону № 2453-VІ посадовий оклад судді встановлюється виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.
Однак, пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 1 січня 2017 року (далі - Закон № 1774-VІІ), встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 гривень.
Колегія суддів зазначає, що саме Законом № 1774-VІІ законодавець змінив підхід до визначення розміру суддівської винагороди, здійснивши перехід від обрахування його у відповідності до мінімальної заробітної плати як розрахункової величини - на прожитковий мінімум для працездатних осіб, зокрема, вніс відповідні зміни до Закону № 1402-VІІІ.
При цьому зміни з цього приводу до Закону № 2453-VІ дійсно внесені не були.
Відтак, має місце колізія норм права, що стала підставою для виникнення цього спору.
Колегія суддів підкреслює, що відповідно до статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, і саме до виключних повноважень останнього належить прийняття законів (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України).
Апеляційний суд також звертає увагу на те, що Закон № 1774-VІІ не визнаний неконституційним, тому підлягає застосуванню. Крім того, саме цей закон прийнятий пізніше у часі за норми статті 133 Закону № 2453-VІ, тому при подоланні колізій положень нормативно-правового(их) акту(ів) рівної юридичної сили слід надавати перевагу тому, що прийнятий пізніше, тобто, Закону № 1774-VІІ.
Про необхідність пріоритетного застосування положень Закону № 1774-VІІ додатково свідчить також і пряма вказівка законодавця, висловлена ним у пункті 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону: до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Додатково слід зауважити, що у зв'язку з прийняттям Закону № 1774-VІІ не відбулось зменшення розміру суддівської винагороди, яку фактично отримували судді до його ухвалення: з 1 грудня 2016 року розмір мінімальної заробітної плати становив 1600 гривень (абзац 2статті 8 Закону України від 25.12.2015 № 928-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2016 рік»), так само як і з 01.01.2017 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 1600,00 гривень (абзац 4 статті 7 Закону України від 21.12.2016 № 1801-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2017 рік»).
Таким чином, обрахування позивачу розміру суддівської винагороди відповідає приписам чинного законодавства.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що позов є безпідставним та необґрунтованим.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Житомирській області не було порушено право позивача на передбачений Законом України «Про судоустрій і статус суддів» розмір суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу в 10 мінімальних заробітних плат, визначених ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік».
Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, постанова відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому у відповідності до вимог ч. 1 ст. 200 КАС України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "21" червня 2017 р. без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя К.С. Франовська
судді: Т.В. Іваненко
Л.В. Кузьменко
Роздруковано та надіслано:р.л.п.
1- в справу:
2 - позивачу/позивачам: ОСОБА_3 АДРЕСА_1
3- відповідачу/відповідачам: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області м-н. Соборний, 1,м.Житомир,10014
- ,