13 вересня 2017 рокуЛьвів№ 876/6019/17
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Іщук Л.П.,
суддів Довгої О.І., Попка Я.С.,
за участю секретаря судового засідання Джули В.М.,
представника апелянта Хром'як У.В.,
представника позивача Цинайко Н.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Вежа» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2017 року у справі за адміністративним позовом керівника Львівської місцевої прокуратури №1, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Львівського комунального підприємства «Зелений Львів» до Львівської міської ради, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю «Вежа», ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання протиправною і скасування ухвали,
встановив:
Керівник Львівської місцевої прокуратури №1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Львівської міської ради із вимогою: визнати протиправною та скасувати ухвалу Львівської міської ради №100 від 30.12.2015 року «Про надання ТзОВ «Вежа» дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки на АДРЕСА_1, на яку буде поширюватись право сервітуту у межах пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Стрийський парк».
Вважає, що оскаржувана ухвала є протиправною і підлягає скасуванню, оскільки прийнята з порушенням норм чинного земельного законодавства.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 06.04. 2017 року позов задоволений.
Третя особа на стороні відповідача - ТзОВ «Вежа» оскаржило постанову суду першої інстанції. Вважає, що оскаржувана постанова винесена без належного з'ясування обставин справи і з порушенням норм матеріального права. Просить її скасувати і прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі зазначає, що скасування судом І інстанції ухвали Львівської міської ради №100 від 30.12.2015 року призвело до порушення прав та інтересів апелянта, оскільки відповідно до витягу про Державну реєстрацію прав, право власності на нежитлову будівлю зареєстроване за ТзОВ «Вежа» на підставі договору купівлі - продажу від 17.10.2012 року. Незважаючи на те, що нежитлову будівлю було відчужено третім особам, оспорювана ухвала винесена з дотриманням всіх норм чинного законодавства. Оскільки на час подання апеляційної скарги ця будівля належить на праві власності апелянту, то скасування ухвали Львівської міської ради призвело до порушення прав та інтересів ТзОВ «Вежа».
В судовому засіданні представник апелянта підтримала апеляційну скаргу з підстав, що у ній зазначені.
Представник позивача заперечила проти задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.
Судом першої інстанції встановлено, що Львівською місцевою прокуратурою №1 виявлено, що ухвалою Львівської міської ради №100 від 30.12.2015 року «Про надання ТзОВ «Вежа» дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки на АДРЕСА_1, на яку буде поширюватись право сервітуту у межах пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Стрийський парк»» надано ТзОВ «Вежа» дозвіл на виготовлення документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки площею 0,0129 га на АДРЕСА_1, на яку буде поширюватися право сервітуту.
Судом першої інстанції також встановлено, що ТзОВ «Вежа» на час винесення оскаржуваної ухвали Львівської міської ради не було власником будівлі, оскільки така була відчужена 20.02.2015 року. Із оскаржуваної ухвали встановлено, що сервітут необхідний для обслуговування та реконструкції будівлі - відтворення втраченого історичного даху (з обмеженнями: без права капітального будівництва, без права огородження ділянки, без права зміни цільового призначення ділянки) у межах пам'ятки садово - паркового мистецтва загальнодержавного значення «Стрийський парк», яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і належить заявнику.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що як встановлено із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 26.05.2016 року (а.с. 16-18), право власності на нежитлову будівлю площею 252,4 кв.м. по АДРЕСА_1 не належить ТзОВ «Вежа». Будівля перебуває у спільній частковій власності ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4 з 20.02.2015 року.
Суд першої інстанції також зазначив, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що ТзОВ «Вежа» є власником чи користувачем будь - якої земельної ділянки, а тому у ТзОВ «Вежа» взагалі відсутні підстави для ініціювання питання про встановлення земельного сервітуту.
Також судом першої інстанції взято до уваги довідку відділу Держземагентства у м.Львові Львівської області від 26.05.2014 року №40/01-15/1826 та ухвалу Львівської міської ради №1368 від 18.12.2007 року «Про затвердження меж пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Стрийський парк» у м.Львові», якими встановлено, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 входить у межі пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Стрийський парк», а тому є об'єктом природно - заповідного та іншого природоохоронного призначення.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд і зазначає наступне.
Статтями 10, 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами; сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад.
Згідно із частиною 1 статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.
Згідно із пунктом «а» частини 2 статті 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
Право сервітуту регулюється Земельним кодексом України та Цивільним кодексом України.
Відповідно до статті 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Статтею 401 Цивільного кодексу України встановлено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту (ст.404 Цивільного кодексу України).
Пунктами «а», «б» ч.1 ст.99 Земельного кодексу України визначено, що власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: - право проходу та проїзду на велосипеді; - право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху.
Як вбачається з матеріалів справи і визнається ТзОВ «Вежа», на час звернення ТзОВ «Вежа» до Львівської міської ради із заявою про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, на яку буде поширюватися право сервітуту, право власності на нежитлову будівлю пл. 252,4 кв.м. по АДРЕСА_1 зазначеному товариству не належало. А нежитлова будівля перебувала у спільній частковій власності ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4 (а.с.16-18).
Відповідно до ст.98 Земельного кодексу України та ст.401 Цивільного кодексу України необхідною умовою для встановлення земельного сервітуту є наявність в особи земельної ділянки, що потребує використання суміжної земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, обумовлені місцем розташування або природним станом.
Судом першої інстанції вірно зазначено, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що ТзОВ «Вежа» є власником чи користувачем земельної ділянки, а тому у нього відсутні підстави для ініціювання встановлення земельного сервітуту.
Таким чином, враховуючи, що за встановленням сервітуту звернувся не власник будівлі, задля реконструкції якої необхідно встановити сервітут, а також, що у власності ТзОВ «Вежа» не перебуває будь - яка земельна ділянка, у Львівської міської ради не було підстав для винесення рішення про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, на яку буде поширюватись право сервітуту.
Крім того, апеляційний суд зазначає про правомірність врахування судом першої інстанції того, що згідно довідки Відділу Держземагентства у м.Львові Львівської області від 26.05.2014 року №40/01-15/1826 та ухвали Львівської міської ради №1368 від 18.12.2007 року «Про затвердження меж пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Стрийський парк» у м.Львові» земельна ділянка по АДРЕСА_1 входить у межі пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Стрийський парк».
Статтею 60 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що особливій охороні підлягають природні території та об'єкти, що мають велику екологічну цінність як унікальні та типові природні комплекси, для збереження сприятливої екологічної обстановки, попередження та стабілізації негативних природних процесів і явищ.
Природні території та об'єкти, що підлягають особливій охороні, утворюють єдину територіальну систему і включають території та об'єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші типи територій та об'єктів, що визначаються законодавством України.
Згідно ст.3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», до природно-заповідного фонду України належать, окрім іншого, штучно створені обєкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, пам'ятки природи, парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва.
У той же час, частиною 3 статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» встановлено імперативний правовий припис, яким на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.
Території та об'єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо - виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища (ст.9 Закону).
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що цією статтею визначено вичерпний перелік видів використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а Львівською міською радою при винесенні оскаржуваної ухвали дана обставина не врахована.
Суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.
Керуючись, ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
ухвалив :
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Вежа» залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2017 року у справі № 813/2029/16 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді О. І. Довга
Я. С. Попко
Ухвала складена в повному обсязі 20.09.2017 року