20 вересня 2017 рокуЛьвів№ 876/8850/17
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Кушнерика М.П.
суддів Мікули О.І., Курильця А.Р.
з участю секретаря судового засідання Лемцьо І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Личаківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Львова на постанову Личаківського районного суду м.Львова від 27 червня 2017 року у справі №463/1162/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Личаківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Львова про визнання дій протиправними, зобов"язання вчинити дії, -
03.03.2017р. позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова, правонаступником якого є Личаківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Львова, щодо призначення і виплати йому як судді у відставці щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 82 % від заробітної плати працюючого судді; зобов'язати відповідача здійснити йому як судді у відставці перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання з 23.09.2016 року в розмірі 90 % відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді із суми 27115 грн., - тобто 24404 грн., з 01.12.2016 року із суми 29920 грн., - тобто 26928 грн. без обмеження граничного розміру, із врахуванням раніше виплачених сум та зобов'язати відповідача не оподатковувати його щомісячне (довічне) грошове утримання в розмірі 90 % відсотків заробітної плати, починаючи з 23.09.2016 року та провести повернення безпідставно стягнутих відрахувань з щомісячного (довічного) грошового утримання, з 23.09.2016 року по день винесення рішення.
Позовні вимоги мотивує тим, що до стажу роботи на посаді судді, який становить 21 рік 07 місяців 27 днів відповідач не врахував інший стаж, який зараховується до стажу, що дає право на відставку і за яким за кожний повний рік роботи розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 %. Зокрема, його загальний стаж становить 34 роки 01 місяць 6 днів, внаслідок чого відповідач повинен був провести розрахунок щомісячного грошового утримання в розмірі 90 відсотків заробітної плати без обмеження граничного розміру. Крім того, є інвалідом війни, у зв'язку з чим його щомісячне довічне грошове утримання не підлягає оподаткуванню, однак відповідач проводив відповідне відрахування, що також вважає неправомірним.
Постановою Личаківського районного суду м.Львова від 27 червня 2017 року позов задоволено.
Не погодившись із винесеною постановою суду, з підстав неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, відповідач подав апеляційну скаргу і просить постанову суду першої інстанції скасувати та винести рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Вимоги апеляційної скарги обгрунтовує тим, що стаж роботи на посаді судді становить 21 рік 07 місяців 27 днів, у зв'язку з чим розмір довічного грошового утримання, враховуючи 1 повний рік роботи на посаді судді після досягнення стажу 20 років, становить 82 відсотки від заробітної плати. Вважає, що у позивача відсутнє право на отримання щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 90 відсотків заробітної плати. Крім того, законодавство в сфері оподаткування пенсії зазнало змін, внаслідок чого не оподатковують пенсії, призначені учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Водночас, суми щомісячного грошового утримання, призначені учасникам бойових дій підлягають оподаткуванню на загальних підставах, якщо їх розмір перевищує 10 740 грн.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, належним чином повідомлені про дату, місце та час розгляду справи, а тому колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи відповідно до ст.ст. 41, 196 КАС України та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного пристрою.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів, вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що Постановою Верховної Ради України «Про звільнення суддів» № 1515-VIII від 08.09.2016р. ОСОБА_1 звільнений з посади судді Апеляційного суду Львівської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Наказом голови Апеляційного суду Львівської області від 22.09.2016р. № 57-К позивача виключено зі штату у зв'язку з виходом у відставку. (а.с.12)
Відповідно до довідки Апеляційного суду Львівської області, стаж роботи позивача станом на 22.09.2016р. становить 34 роки 01 місяць 06 днів, з яких: строкова служба в Збройних силах за період з 06.11.1974р. по 06.08.1976р. (1 рік 09 місяців 0 днів); курсант юридичного факультету військового інституту м. Москва за період з 06.08.1976р. по 26.06.1980р. (03 роки 10 місяців 20 днів); слідчий, слідчий - начальник криміналістичної лабораторії 24 військової прокуратури за період з 26.06.1980р. по 27.03.1987р. (06 років 09 місяців 01 день); суддя військового суду Львівського гарнізону за період з 20.12.1994р. по 02.03.2000р. (05 років 02 місяці 12 днів); суддя та заступник голови суду Івано-Франківського гарнізону за період з 02.03.2000р. по 27.01.2006р. (05 років 10 місяців 25 днів); суддя Апеляційного суду Львівської області за період з 14.02.2006р. по 22.09.2016р. (10 років 07 місяців 08 днів). (а.с.15)
24.01.17р. позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про перерахунок та виплату довічного грошового утримання в розмірі 90% з заробітної плати з моменту нарахування (а.с.16, 17)
Листом відповідача від 03.02.2017р. №3/В-11 позивачу відмовлено в такому перерахунку, оскільки такий розмір обчислено з меншого стажу судді, який не давав права на збільшення утримання на кожний повний рік роботи на посаді судді (а.с.18)
Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного:
Частиною шостою статті 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI), закріплено положення про те, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.
Пунктом 11 розділу XIII «Перехідні положення» № 2453-VI передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини четвертої статті 43 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 № 2862-XII (в редакції, що діяла на день набрання чинності Закону № 2453-VI), до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
В пункті 7 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 суд зазначив, що конституційний статус судді передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя, дає підстави ставити до суддів високі вимоги і зберігати довіру до їх компетентності та неупередженості. Аналіз норм Конституції України свідчить, що надання судді за рахунок держави матеріального і соціального захисту (заробітна плата, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо), що відповідає його високому статусу, є гарантією забезпечення незалежності. Право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне та щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді. Щомісячне довічне грошове утримання судді у встановленому розмірі спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага. Статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для припинення повноважень після здійснення професійної діяльності протягом визначеного строку, право на отримання виплат (пенсії, щомісячного довічного грошового утримання), рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді.
При цьому, в п.2 резолютивної частини вищезазначеного рішення Конституційний Суд України зазначив, що за змістом статті 126 Конституції України положення ч.3 статті 11 Закону України «Про статус суддів» у взаємозв'язку з ч.8 статті 14 Закону України «Про судоустрій України» (в редакціях, чинних на час розгляду справи судом) треба розуміти як таке, що гарантує досягнутий рівень незалежності суддів і забороняє при прийнятті нових законів та інших нормативних актів, внесенні змін до них скасовувати чи звужувати існуючі гарантії незалежності суддів, у тому числі заходи їх правового захисту та матеріального і соціального забезпечення.
В п.3.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2007 року №4-рп/2007 суд зазначив, що щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, яка виражається у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що забезпечує їх належне матеріальне утримання. Особливість щомісячного довічного грошового утримання полягає у правовому регулюванні, а також у джерелах його фінансування, які визначені Конституцією України та Законом України «Про статус суддів». Згідно ч.1 статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів. Це положення передбачає і фінансування щомісячного довічного грошового утримання суддів за рахунок коштів Державного бюджету України, а не Пенсійного фонду України (абзац восьмий пункту 7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 у справі про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання). Особливий порядок фінансування судів і діяльності суддів є однією з конституційних гарантій їх незалежності, що закріплюється у статті 126 Конституції України, і спрямований на забезпечення належних умов для здійснення незалежного правосуддя.
Відповідно до ч.3 статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, що діяла до внесення змін Законом України від 08 липня 2011 року №3668-VI) щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.
Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» внесено зміни до вказаної норми, згідно з якими щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 % грошового утримання судді, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування судді, який працює на відповідній посаді.
Рішенням Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року №3-рп/2013 визнано такою, що не відповідає Конституції України (єнеконституційною) частини третьої статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» у зв'язку з тим, що вона не узгоджується з конституційним положенням про недопустимість звуження змісту чи обсягу гарантій незалежності суддів, а тому суперечить статті 126 Основного Закону України та вказано, що підлягає застосуванню частини третьої статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції до змін, внесених Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи».
У вказаному рішенні Конституційний суд України зазначив, що щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації, як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Таким чином, конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсії) чи внаслідок припинення повноважень чи набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання).
При цьому, у зазначеному рішенні Конституційний Суд України наголосив, що неодноразово висловлював та враховує попередні правові позиції стосовно гарантій незалежності суддів, зокрема і суддів у відставці, що були викладені ним у рішеннях від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008.
Конституційний Суд України, у п.8 мотивувальної частини вказаного Рішення від 03 червня 2013 року зазначив, що підлягає застосуванню частина третя статті 138 Закону № 2453-VI в редакції до змін, внесених Законом №3668, а саме: «Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання».
Рішення Конституційного Суду України має преюдиційне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень законів України, визнаних неконституційними та є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Таким чином, з моменту ухвалення Рішення Конституційного Суду України №3-рп/2013 від 03 червня 2013 року підлягає застосуванню ч.3 статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції до змін, внесених Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи».
Судом першої інстанції встановлено, що з вересня 2016 року позивач перебуває у відставці та отримує щомісячне грошове утримання судді у відставці, у розмірі 82 % від грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. При перерахунку довічного грошового утримання відповідач врахував лише стаж роботи позивача на посаді судді - 21 рік 07 місяців 27 днів і не врахував стаж роботи, який зараховується до стажу, що дає право на відставку і за яким за кожний повний рік роботи розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на 2 відсотки, але не більше 90%.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що стаж позивача становить понад 30 років, а, відтак, неправомірність дій відповідача щодо неврахування даного стажу при визначенні розміру щомісячного довічного грошового утримання.
Відповідно до частини 1 статті 120 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 № 2453-VІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2453-VІ) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Згідно частини 3 статті 122 Закону № 2453-VІ повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.
Відповідно до ч. 2 ст.141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія.
Частиною третьою зазначеної статті визначено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Пунктом 1.2 Порядку подання документів для призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 року №3-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 12.03.2008 року за №200/14891, встановлено, що щомісячне довічне утримання призначається з дня, наступного після відрахування судді зі штату суду згідно з наказом, виданим на підставі акту Верховної Ради України або Президента України про звільнення у зв'язку з поданням заяви про відставку, у тому числі, у відставку за станом здоров'я, що перешкоджає продовженню виконання обов'язків, та припинення виплати щомісячного грошового утримання працюючому судді, якщо звернення за призначенням щомісячного довічного утримання відбулося не пізніше трьох місяців з дня відрахування судді зі штату суду. У разі звернення пізніше трьох місяців з дня відрахування судді зі штату суду щомісячне довічне утримання призначається з дня звернення.
Крім того, у постанові від 01.07.2014 року в справі №21-244а14 Верховний Суд України висловив правову позицію, відповідно до якої правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсія призначається за спеціальними законами, виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.
Таким чином, відповідач, відмовивши позивачу в перерахунку щомісячного грошового утримання судді з 82% на 90% від заробітної плати працюючого судді на відповідній посаді, не зарахувавши до стажу роботи позивача, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, порушив вимоги рішення Конституційного суду України від 08.06.2016 року №4-рп/2016,Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), діяв неправомірно, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо вимоги зобов'язати відповідача не оподатковувати його щомісячне (довічне) грошове утримання в розмірі 90 % відсотків заробітної плати та провести повернення безпідставно стягнутих відрахувань з щомісячного (довічного) грошового утримання, то відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Таким чином, неможливо зобов'язати відповідача на майбутнє вчиняти певні дії, оскільки відсутні факти порушення пенсійних прав позивача в майбутньому.
Щодо обмеження щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, то колегія суддів зазначає, що таке введено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (набрав чинності з 01 січня 2017 року), а 05 січня 2017 року набрав чинності Закон України «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року, яким пункт 25 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 лютого 2016 №1402-VIII викладено в редакції, у якій відсутні норми щодо максимального розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
При цьому, колегія суддів враховує вимоги ч.2 ст.71 КАС України, якою передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповного з»ясування обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи, через що постанова суду підлягає до скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову, що узгоджується з положеннями п.3 ст.2 КАС України.
Керуючись ст.ст.160 ч.3, 195, 196 ч.4, п.3 ч.1 ст.198, п.1, 4 ст.202, 205, 207, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Личаківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Львова - задоволити частково.
Постанову Личаківського районного суду м.Львова від 27 червня 2017 року у справі №463/1162/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Личаківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Львова про визнання дій протиправними, зобов"язання вчинити дії, - скасувати та прийняти нову, якою позов задоволити частково.
Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова щодо призначення і виплати ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 82 % від заробітної плати працюючого судді, з 23.09.2016.
Зобов'язати Личаківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Львова здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання з 23.09.2016 року в розмірі 90 % відсотків від заробітку працюючого судді на відповідній посаді без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, з урахуванням раніше здійснених виплат.
В решті вимог - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий суддя М. П. Кушнерик
судді О. І. Мікула
А. Р. Курилець
Повний текст судового рішення виготовлено 21.09.17