13 вересня 2017 рокуЛьвів№ 876/5980/17
ОСОБА_1 апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Іщук Л.П.,
суддів Попка Я.С, ОСОБА_2,
за участю секретаря судового засідання Джули В.М.,
представника апелянта ОСОБА_3,
представника позивача ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Рудненської селищної ради на постанову Сихівського районного суду міста Львова від 06 квітня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Рудненської селищної ради, третьої особи на стороні позивача ОСОБА_1 обласної ради про визнання незаконним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_5 звернулася в суд із зазначеним позовом, в якому просила визнати незаконним та скасувати рішення Рудненської селищної ради №292 від 11.01.2017 року «Про погодження гр.ОСОБА_5 місця розташування земельної, згідно затвердженого ПДПТ та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки на вул. Героїв Небесної Сотні, 11 в смт. Рудне» та зобов'язати Рудненську селищну раду в установленому Земельним кодексом України порядку на пленарному засіданні сесії селищної ради надати ОСОБА_5 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,08 га для будівництва та обслуговування жилого будинку в селищі Рудно, в межах району проектованої забудови (обмежується вулицями ОСОБА_6 та ОСОБА_7) згідно із графічним додатком.
Постановою Сихівського районного суду міста Львова від 06.04.2017 року адміністративний позов задоволено.
Відповідач - Рудненська селищна рада оскаржила постанову суду першої інстанції. Вважає, що вона винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить її скасувати і прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.
В апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції допущено неповне з'ясування обставин справи, оскільки розгляд такої відбувався без участі представника Рудненської селищної ради, а це позбавило відповідача можливості подати суду докази правомірності судового рішення. Крім цього, покликається на те, що постановою Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» №6 від 17.05.2011 року роз'яснено, що суд не вправі приймати рішення з питань, віднесених до виключної компетенції цих органів, наприклад, про надання земельних ділянок у власність або користування, укладання договорів купівлі - продажу або оренди земельних ділянок, а також зазначати, яке конкретно рішення повинно бути прийнято.
В судовому засіданні представник апелянта підтримала апеляційну скаргу з підстав, що у ній зазначені.
Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.
Суд першої інстанції, задовольняючи адміністративний позов в частині визнання протиправним і скасування рішення, виходив з того, що оскаржуване рішення Рудненської селищної ради № 292 від 11.01.2017 року не містить жодного обґрунтування відмови у задоволенні заяви позивача.
Щодо зобов'язання прийняти рішення про задоволення заяви, суд першої інстанції зазначив, що повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 162 КАС України. Відповідно до пункту 2 частини першої цієї статті у разі задоволення адміністративного позову, суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов'язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні певної дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.
З такими висновками суду першої інстанції апеляційний суд частково погоджується, і зазначає наступне.
Відповідно до ч. 6 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (ч. 6 ст. 121 Земельного кодексу України).
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_5 17.03.2016 року звернулася до Рудненської селищної ради із письмовою заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,08 га для будівництва та обслуговування житлового будинку в селищі Рудно, в межах району проектованої забудови (обмежується вулицями ОСОБА_6 та ОСОБА_7). До заяви додала копію паспорта та ідентифікаційного номера особи та графічний додаток з якого вбачається місцезнаходження земельної ділянки.
Як вбачається з матеріалів справи (а.с.18), Рудненська селищна рада, розглянувши заяву ОСОБА_5, враховуючи постанову Сихівського районного суду м. Львова від 01.12.2016 року, рішення Рудненської селищної ради від 03.06.2016 року №114 «Про затвердження детального плану території мікрорайону «Старе Рудно», обмеженого вул. ОСОБА_8, вул. І.Мазепи та вул. Лесі Українки в смт. Рудно», висновок постійної депутатської комісії з питань земельних відносин, благоустрою, екології та вирішення земельних спорів, керуючись ст. 144 Конституції України, пп.34 п.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в ОСОБА_6», ст. 118, 121 ЗК України, ухвалила рішення № 292 від 11 січня 2017 року, яким відмовила громадянці ОСОБА_5 у погодженні місця розташування земельної ділянки згідно затвердженого ПДПТ та у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Героїв Небесної Сотні, 11 в смт. Рудне, орієнтовною площею 0,0600 га, для індивідуального житлового будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за рахунок земель, що не надані у власність або користування.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення Рудненської селищної ради є необґрунтованим, оскільки таке не містить жодної підстави, передбаченої ч.7 ст.118 ЗК України для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Покликання апелянта на відсутність необхідних документів, які мають бути додані до клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, спростовуються матеріалами справи (а.с.10-11).
Крім того, апеляційним судом не взято до уваги графічні матеріали згідно ПДПТ, додані до апеляційної скарги, як такі, що подавалися ОСОБА_5 із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки немає доказів того, що ОСОБА_5 подавала такий документ відповідачу.
З висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача на пленарному засіданні сесії селищної ради надати ОСОБА_5 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,08 га для будівництва та обслуговування жилого будинку в селищі Рудно, в межах району проектованої забудови (обмежується вулицями ОСОБА_6 та ОСОБА_7) згідно із графічним додатком, апеляційний суд не погоджується, враховуючи наступне.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень за межами перевірки за названими критеріями.
Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективного державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.
Отже, під дискреційним повноваженням суд повинен розуміти таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, що визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Суд є правозастосовуючим органом, тобто, не створюючи нових правових норм, не підміняючи собою органи виконавчої та законодавчої влади, на підставі закону у встановленому процесуальним законом порядку вирішує справи.
Таким чином, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується приймаючи інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Покликання суду першої інстанції на те, що суд у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, апеляційний суд вважає таким, що суперечить встановленим у справі обставинам, оскільки у даному випадку Рудненська селищна рада як суб'єкт владних повноважень має дискреційні повноваження і наділена правом вибору: або надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, або відмовити у такому, залежно від обставин, встановлених ст.ст. 118, 121,122 ЗК України.
Оскільки судом порушені норми процесуального права, які привели до неправильного вирішення справи, то в цій частині судове рішення слід скасувати. Для повного захисту прав позивача в цій частині слід прийняти нову постанову, якою зобов'язати Рудненську селищну раду в установленому Земельним кодексом України порядку на черговому пленарному засіданні сесії селищної ради повторно розглянути питання про надання дозволу ОСОБА_5 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,08 га для будівництва та обслуговування жилого будинку в селищі Рудно згідно її заяви.
Відповідно до ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Керуючись ст.ст.160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Рудненської селищної ради задовольнити частково.
Постанову Сихівського районного суду міста Львова від 06 квітня 2017 року в частині зобов'язання Рудненської селищної ради в установленому Земельним кодексом України порядку на пленарному засіданні сесії селищної ради надати ОСОБА_5 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,08 га для будівництва та обслуговування жилого будинку в селищі Рудно, в межах району проектованої забудови (обмежується вулицями ОСОБА_6 та ОСОБА_7) згідно із графічним додатком - скасувати та прийняти в цій частині нову постанову, якою позов задовольнити частково.
Зобов'язати Рудненську селищну раду в установленому Земельним кодексом України порядку, на черговому пленарному засіданні сесії селищної ради повторно розглянути питання про надання дозволу ОСОБА_5 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,08 га для будівництва та обслуговування жилого будинку в селищі Рудно згідно її заяви.
В решті постанову Сихівського районного суду міста Львова залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі.
Головуючий суддя Л.П. Іщук
Судді Я.С. Попко
ОСОБА_2
Постанова складена в повному обсязі 20.09.2017 року