18 вересня 2017 рокуЛьвів№ 876/8680/17
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого Шинкар Т.І.,
суддів Пліша М.А.,
ОСОБА_1,
секретаря судового засідання Чигер І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 представника ОСОБА_3 на ухвалу Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 23 вересня 2010 року у справі №6-а-10/10 за поданням державного виконавця відділу ДВС Рожнятівського районного управління юстиції до ОСОБА_3 про обмеження у праві виїзду за кордон,-
02.09.2010 старший державний виконавець відділу ДВС Рожнятівського районного управління юстиції звернувся в суд з поданням про обмеження у праві виїзду за межі України, просив тимчасово обмежити ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя ІНФОРМАЦІЯ_2 у праві виїзду за межі України до виконання ним своїх зобов'язань по виконавчому листі №2-63 від 19.04.2010, виданого Рожнятівським районним судом.
Ухвалою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 23.09.2010 обмежено ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя ІНФОРМАЦІЯ_2 у праві виїзду за межі України до виконання ним зобов'язань згідно виконавчого листа №2-63 від 19.04.2010, виданого Рожнятівським районним судом. Копію ухвали направлено у ВДВС Рожнятівського районного управління юстиції для подальшого скерування в Адміністрацію державної прикордонної служби України.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_2 представник ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, просить скасувати ухвалу Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 23.09.2010 та постановити нову ухвалу про відмову у задоволені подання державного виконавця. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що вирішуючи подання суд першої інстанції повинен був врахувати, що ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків у виконавчому провадженні може свідчити про невиконання ним своїх обов'язків, передбачених ч.6 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження». Натомість з матеріалів справи вбачається, що державний виконавець не подавав запити про доходи боржника, номери рахунків, відкритих у банках та інших фінансових установах до ДПС України, ПФ України, не подано жодного доказу про навмисне чи інше свідоме невиконання боржником обов'язків, від яких дій він ухилявся, чи перешкоджав проведенню стягнення боргу, не з'являвся на виклики державного виконавця, а тому помилково посилаючись тільки на сам факт невиконання зобов'язання, обмежив у праві виїзду за межі України.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, хоча належним чином повідомленні про місце та час розгляду справи, що відповідно до ч.4 ст.196 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає судовому розгляду справи.
Відповідно до ч.1 ст.41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати, виходячи з наступного.
Задовольняючи подання старшого державного виконавця відділу ДВС Рожнятівського районного управління юстиції про обмеження у праві виїзду за кордон, суд першої інстанції, керуючись ст.263 КАС України, виходив з того, що на момент винесення судом ухвали заборгованість ОСОБА_3 по виконавчому листу №2-63 від 19.04.2010 не ліквідовано і становить 45 546 гривень.
Суд апеляційної інстанції з таким висновком суду першої не погоджується з огляду на наступне.
З матеріалів справи встановлено, що 27.04.2010 Рожнятівським районним судом Івано-Франківської області видано виконавчий лист №2-63 у цивільній справі про стягнення з ОСОБА_3 (боржник) в користь ОСОБА_4 (стягувач) в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 40 405 (сорок тисяч чотириста п'ять) гривень та 4 000 (чотири тисячі) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, а також 1 141 (одну тисячу сто сорок одну) гривню судових витрат по справі (а.с.4-5).
18.08.2010 головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Рожнятівського районного управління юстиції ОСОБА_5 винесено Постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №20922439 про стягнення з ОСОБА_3 40405 грн. матеріальної шкоди, 4000 грн. - моральної шкоди, 1141 грн. - судових витрат та встановлено добровільний строк виконання до 31.08.2010 (а.с.7).
31.08.2010 державним виконавцем ВДВС Рожнятівського РУЮ при примусовому виконанні виконавчого листа №2-63 від 19.04.2010 складено акт, згідно з яким по місцю проживання боржника майно, яке б належало йому на праві приватної власності відсутнє, боржник виїжджає на роботу до Російської Федерації (а.с.8).
Обставини, встановлені у вказаному акті, та не виконання боржником рішення суду згідно з зазначеним виконавчим документом стало підставою для звернення державного виконавця до суду із поданням про обмеження у праві виїзду за межі України.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку на час виникнення спірних правовідносин визначав Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-XIV у відповідній редакції (далі - Закон №606-XIV).
Відповідно до ч.1 ст.33 Закону №606-XIV за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою або за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення чи зміну способу і порядку виконання.
Згідно з ч.1 ст.263 КАС України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що норми ст.33 Закону №606-XIV застосовуються до всіх виконавчих документів без винятку, тоді як норми ст.263 КАС України стосуються лише порядку примусового виконання виконавчих листів, виданих адміністративними судами та встановлюють правила щодо окремих процесуальних дій, які можуть здійснюватися у виконавчому провадженні, та окремих видів судового контролю, що застосовуються в процедурі примусового виконання рішень адміністративних судів. Підставою для застосування статті 263 КАС України є обставини, що перешкоджають належним чином виконати судове рішення в адміністративній справі - ускладнюють його виконання або роблять неможливим.
Як вбачається з матеріалів справи виконавчий лист №2-63/2010 Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області видано за наслідком розгляду справи в порядку цивільного судочинства, а тому суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що вирішення питання про вжиття заходів для забезпечення виконання вказаного виконавчого документа підлягало за нормами цивільно-процесуального законодавства.
Так, відповідно до ст.373 Цивільного процесуального кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, за наявності обставин, що утруднюють виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), за заявою державного виконавця або за заявою сторони суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання про відстрочку або розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення в судовому засіданні з викликом сторін і у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення.
За таких обставин вимога державного виконавця про тимчасове обмеження ОСОБА_3 у праві виїзду за межі України може розглядатись за ст.373 ЦПК України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки підставою пред'явлення такої є невиконання ОСОБА_3 як боржником виконавчого листа №2-63/2010, виданого Рожнятівським районним судом Івано-Франківської області в порядку цивільного судочинства.
Також слід зауважити, що згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Класична інтерпретація суті конструкції «суд, встановлений законом» викладена Європейським судом у рішенні по справі «Сокуренко і Стригун проти України» та згідно п.24 цього рішення полягає у такому: «Суд повторює, що, як було раніше визначено, фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії», що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)».
Зазначена правова позиція дає можливість виділити дві умови відповідності критерію «суд, встановлений законом»: організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції).
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст.203 КАС України постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.
На підставі аналізу норм чинного законодавства та матеріалів справи суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що у випадку, що розглядається, вимога державного виконавця про тимчасове обмеження ОСОБА_3 у праві виїзду за межі України до виконання зобов'язання за виконавчим листом №2-63/2010 не підпадає під дію ст.17 КАС України, а тому має розглядатися за правилами цивільного судочинства, що є наслідком скасування ухвали суду першої інстанції та закриття провадження у справі.
Керуючись статтями 41, 157, 195, 196, 198, 203, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 представника ОСОБА_3 задовольнити частково.
Ухвалу Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 23 вересня 2010 року у справі №6-а-10/10 за поданням державного виконавця відділу ДВС Рожнятівського районного управління юстиції до ОСОБА_3 про обмеження у праві виїзду за кордон скасувати та провадження у справі закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя ОСОБА_6
судді ОСОБА_7
ОСОБА_1
Повний текст Ухвали складено 20.09.2017