Справа: № 760/16379/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Українець В.В. Суддя-доповідач: Ганечко О.М.
Іменем України
19 вересня 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Ганечко О.М.,
суддів: Коротких А.Ю., Літвіної Н.М.,
при секретарі: Біднячук Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 30.01.2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 30.01.2017 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо непризначення ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Зобов'язано Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу, у відповідності до ст. 16 Закону України «Про соціальній та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі, встановленому Порядком, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 на день встановлення інвалідності.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.
Представник апелянта підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити. Постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволені позову в повному обсязі.
Позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити постанову суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України - за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходив військову службу та з 11 червня 1997 року виключений із списків /постійного/ особового складу інституту, всіх видів забезпечення, та направлено на військовий облік Залізничного РВК м. Києва.
Відповідно довідки до акту огляду МСЕК серії 10 ААА №146549 позивачу за наслідками первинного огляду встановлено третю групу інвалідності з 14 червня 2011 року (поранення, контузія), причина інвалідності - захворювання, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велись бойові дії.
Згідно з витягом з протоколу засідання Центральної віськово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв (протокол № 961 від 27 травня 2011 року) поранення, контузія, захворювання підполковника запасу ОСОБА_2 пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велись бойові дії.
Відповідно довідки до акту огляду МСЕК серії АВ № 0435022 позивачу за наслідками повторного огляду встановлено ІІ групу інвалідності з 22 червня 2015 року (поранення, контузія), причина інвалідності - захворювання, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велись бойові дії.
Постановою Київського апеляційного суду м. Києва від 17 травня 2016 року скасовано постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 25 січня 2016 року та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо неприйняття у встановлений законодавством строк рішення про виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_2 та зобов'язано Міністерство оборони України прийняти рішення з питання виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_2
Позивач звернувся з відповідним пакетом документів щодо призначення допомоги, проте 29 липня 2016 року Комісія з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби відмовила в призначенні одноразової грошової допомоги позивачу.
Відповідно до ст. 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи, що право на грошовому допомогу у звільненого військовослужбовця наступає в момент встановлення інвалідності, а не на момент його звільнення, позивач має право на виплату одноразової грошової допомоги, тому до факту встановлення позивачу інвалідності, як підстави для виплати зазначеної одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності, в тому числі і для визначення розміру складових грошового забезпечення за останньою посадою, яку позивач займав при звільненні, повинні застосовуватися нормативно-правові акти, що діяли станом на день встановлення позивачу ІІ групу інвалідності - 22 червня 2015 року.
Постановою КМ України від 25 грудня 2013 року № 975 було затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
Пунктом 6 Порядку, передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
У витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв зазначено, що порання, контузія, захворювання, пов'язане з проходженням військової служби при перебуванні в країні, де велись бойові дії.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Постановою Київського апеляційного суду м. Києва від 17 травня 2016 року встановлено, що ч. 9 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, який визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
Підпунктом 1 п.6 вказаного Порядку, передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.
Також зазначено, що колегія суддів звертає увагу, що наведена норма не містить посилань на встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин під час первинного чи повторного огляду інваліда медико-соціальною експертною комісією.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на ч. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до якої, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Разом з тим, вказана норма не може бути застосована до позивача, оскільки вона стосується військовослужбовців, військовозобов'язаних або резервістів, натомість, матеріалами справи підтверджується та відповідачем не заперечується, що ОСОБА_2 є особою, звільненою з військової служби.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_2 має право на призначення йому одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності у відповідності до вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
З урахування викладеного, суд приходить до висновку, що відповідач не довів суду правомірність своїх дій, діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах, в яких позивач оскаржує протиправні дії чи бездіяльність відповідача у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.
У випадку коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи зробити ту чи іншу дію суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права.
Обрана судом форма захисту порушених прав у даному випадку не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
Втручанням у дискреційні повноваження суб'єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна позиція випливає зі змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 24.03.2016 року у справі №826/17109/13-а.
Тобто законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі Олссон проти Швеції від 24.03.1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
При цьому судовою колегією враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 року у справі №804/14800/14.
З урахуванням викладеного судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав Позивача, є зобов'язання Міноборони України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги внаслідок настання ІІ групи інвалідності у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.
За таких обставин, апеляційна скарга є необґрунтованою, її доводи не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому у її задоволенні необхідно відмовити, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення.
Постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 30.01.2017 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.
Головуючий суддя: О.М. Ганечко
Судді: Н.М. Літвіна
А.Ю. Коротких
Головуючий суддя Ганечко О.М.
Судді: Коротких А. Ю.
Літвіна Н. М.