Справа: № 756/5906/17 Головуючий у 1-й інстанції: Яценко Н.О., Суддя-доповідач: Кобаль М.І.
Іменем України
20 вересня 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Кобаля М.І.,
суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження матеріали апеляційної скарги Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на постанову Оболонського районного суду міста Києва від 21 липня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, третя особа: Інститут спеціального зв'язку та захисту інформації Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_2 (далі - Позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - Відповідач, Центральне об'єднане УПФУ в місті Києві) у якому просив:
- визнати неправомірними дії відповідача щодо обмеження виплати пенсії позивачу;
- зобов'язати відповідача перерахувати та виплатити пенсію в повному обсязі, починаючи з 22.08.2016 року за весь час відрахування відсотків;
- нарахувати та виплатити компенсацію за несвоєчасну виплату пенсії позивачу в повному обсязі, починаючи з 22.08.2016 року за весь час несвоєчасної виплати пенсії в повному обсязі;
- судові витрати покласти на відповідача.
Постановою Оболонського районного суду міста Києва від 21 липня 2017 року зазначений адміністративний позов задоволено.
В зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 183-2 КАС України прийнято у порядку скороченого провадження, згідно з абз. 4 ч. 8 ст. 183-2, п. 3 ч.1 ст. 197 КАС України, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
У разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, судове рішення апеляційної інстанції по такій справі є остаточним і оскарженню не підлягає (ч. 10 ст. 183-2 КАС України).
У разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, судове рішення апеляційної інстанції по такій справі є остаточним і оскарженню не підлягає (ч. 10 ст. 183-2 КАС України).
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 21 липня 2017 року даний позов залишено без розгляду за період з 01.05.2015 по 21.08.2016, відповідно до ст. 99 КАС України.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 починаючи з 08.12.2009 року перебуває на обліку в Центральному об'єднаному УПФУ в м. Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».
22.02.2017 року позивач звернувся до відповідача та надав відповідну довідку Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про те, що він дійсно працює в навчальному закладі Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, який входить до загальної структури та чисельності Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України з проханням здійснити перерахунок пенсії починаючи з 01.04.2015 по лютий 2017 та не застосовувати неправомірне обмеження щодо виплати пенсії.
Листом (рішенням) № 16742/06 від 22.03.2017 відповідач відмовив позивачу в перерахунку пенсії, посилаючись на відсутність законних підстав такого перерахунку (а.с.21).
Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до правових норм чинного законодавства, обмеження щодо виплати пенсії позивача не застосовуються до посади, яку займає останній.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 працює в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України і перебуває на посаді провідного фахівця відділу організації та контролю службової діяльності Інституту спеціального зв'язку та захисту інформації Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» починаючи з 13.09.2012. Зазначене підтверджується копією довідки №25/09/1248-3063 від 20.03.2017 (а.с.11).
Починаючи з 01.04.2015 року пенсійним органом, на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, був встановлений особливий порядок виплати пенсії позивачу, зокрема, обмежено виплату пенсії на 15 % від раніше призначеного її розміру, оскільки останній є працюючим пенсіонером.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України» Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України має структуру, яку складають центральний орган виконавчої влади, територіальні органи центрального органу виконавчої влади, територіальні підрозділи, Головне управління та підрозділи урядового фельд'єгерського зв'язку, навчальні, охорони здоров'я, санаторно-курортні та інші заклади, науково-дослідні, науково-виробничі та інші установи і організації.
Пунктом 1.3 Статуту державного закладу «Інститут спеціального зв'язку та захисту інформації Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут», затвердженого наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України від 31.10.2012 № 616, передбачено, що Інститут є державним закладом Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Так, п. 1.3 Статуту Інституту спеціального зв'язку та захисту інформації Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», затвердженого наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України від 29.09.2016 № 601, визначено, що Інститут є навчальним закладом Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України державної форми власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України» до особового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України належать військовослужбовці, державні службовці та інші працівники.
Колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що підставою відмови позивачу в перерахунку пенсії, яка викладена в листі (рішенні) № 16742/06 від 22.03.2017, стало те, що ОСОБА_2 обіймає посаду в Інституті спеціального зв'язку та захисту інформації Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», який, за твердженням відповідача, згідно структури установи, не відноситься до центрального апарату чи територіального органу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Саме з цих підстав відповідач вважає, що на позивача не поширюється дія пункту 3 Прикінцевих положень Закону України від 2 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
Відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України від 2 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», обмеження щодо виплати пенсії, щомісячного довічного грошового утримання, передбачені цим Законом, не застосовуються протягом особливого періоду до пенсій, щомісячного довічного грошового утримання, що призначені особам, які проходять військову службу або перебувають на посадах у Міністерстві оборони України, Головному управлінні розвідки Міністерства оборони України, Міністерстві внутрішніх справ України, Національній поліції, Апараті Ради національної безпеки і оборони України, Державній спеціальній службі транспорту, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки України, Державній прикордонній службі України, Управлінні державної охорони України, Державній пенітенціарній службі України, Державній службі України з надзвичайних ситуацій, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національній гвардії України, органах військової прокуратури або беруть участь в антитерористичних операціях, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбитті збройного нападу на об'єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільненні цих об'єктів у разі захоплення, відбитті спроб насильницького заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою; до пенсій, щомісячного довічного грошового утримання, що призначені відповідно до законів України «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів» на період виконання особами, яким вони призначені, повноважень членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Вищої ради юстиції.
Отже, у вищезазначених правових положеннях Закону не визначено чіткого розмежування займаних особами посад, які не підпадають під дію пункту 3 Прикінцевих положень Закону України від 2 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», а тому колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про протиправність дій відповідача в частині відрахування з пенсії позивача 15 % в особливий період.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Згідно із ст. 2 ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, стипендії, заробітна плата та інші.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 8 КАС України).
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003, а саме: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)».
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Проте, в даному випадку пенсійним органом, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності своїх дій та не надано обґрунтованих доводів відмови позивачу в проведенні перерахунку пенсії, відповідно до норм чинного законодавства.
Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 183-2, 195, 197, 198, 200, 205, 206 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Оболонського районного суду міста Києва від 21 липня 2017 року - без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий - суддя М.І. Кобаль
судді: О.В. Епель
О.В. Карпушова
Головуючий суддя Кобаль М.І.
Судді: Епель О.В.
Карпушова О.В.