Справа: № 759/12872/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Ул'яновська О.В. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.
Іменем України
19 вересня 2017 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Степанюка А.Г.,
суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,
при секретарі - Ліневській В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Святошинського районного суду м. Києва від 14 березня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції про визнання незаконними дій, визнання протиправною та скасування постанови, -
У вересні 2016 року ОСОБА_2 (далі - Позивач, ОСОБА_2.) звернулася до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції (далі - Відповідач, УПП у м. Києві) про:
- визнання незаконними дій інспектора патрульної поліції молодшого лейтенанта поліції Пильника О.М. щодо складання постанови серії АР №313116 від 29.08.2016 року про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510,00 грн.;
- визнання протиправною та скасування постанови серії АР №313116 від 29.08.2016 року про притягнення до адміністративної відповідальності;
- закриття провадження по справі у зв'язку з відсутністю складу правопорушення.
Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 14.03.2017 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що у Відповідача були правові підстави для складання оскаржуваної постанови про притягнення Позивача до адміністративної відповідальності, оскільки матеріалами справи не спростовується факт порушення останнім Правил дорожнього руху.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що спричинило постановлення помилкового рішення. Наголошує на неврахуванні судом порушення Відповідачем порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення. Крім того, вказує, що при розгляді справи Апелянта не було надано можливості скористатися правами, передбаченими ст. 268 Кодексу України про адміністративне правопорушення. Звертає увагу на неврахування судом вчинення правопорушення у стані крайньої необхідності, оскільки змушений був оминати перешкоду, що знаходилася за стоп лінією. Підкреслює, що ненадання Відповідачем відеофіксації вчиненого Позивачем правопорушення є порушенням принципу обов'язку доказування суб'єктом владних повноважень правомірності своїх дій та рішень, що безпідставно не було враховано судом першої інстанції.
Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася за наявними у ній матеріалами у порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, інспектором Управління патрульної поліції у м. Києві роти №5 батальйону №3 молодшим лейтенантом поліції Пильник О.М. 29.08.2016 року було складено постанову серії АР №313116 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (а.с. 4) (далі - оскаржувана постанова), якою до Позивача за порушення п. 17.1 Правил дорожнього руху застосовано передбачене ч. 3 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510,00 грн.
При цьому судом першої інстанції було встановлено, що підставою для винесення оскаржуваної постанови стало те, що 29.08.2016 року о 19:40 автомобіль Toyota RAV-4, днз. «НОМЕР_1», яким керував Позивач, рухався у м. Києві по вул. Олени Теліги, 53 на дорозі зі смугою для маршрутних транспортних засобів, позначеною дорожнім знаком 5.11 «смуга для руху маршрутних транспортних засобів», чим порушив п. 17.1 Правил дорожнього руху України.
На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 122, 222, 251, 252, 258, 287 Кодексу України про адміністративні правопорушення, п. 3.34 ПДР України, суд першої інстанції прийшов до висновку, що Відповідачем як суб'єктом владних повноважень було доведено факт порушення Позивачем Правил дорожнього руху, останнім наведених фактів не встановлено, у зв'язку з чим підстави для скасування оскаржуваної постанови відсутні.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
У статті 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.
Відповідно до ч. 3 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п'ятдесят кілометрів на годину, ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об'єднань).
Відповідно до ст. 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.
До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.
Учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306 затверджено Правила дорожнього руху (далі - Правила).
Відповідно до п. 1.1 Правил останні відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Згідно п. 17.1 Правил на дорозі із смугою для маршрутних транспортних засобів, позначеній дорожнім знаком 5.8 або 5.11 забороняються рух і зупинка інших транспортних засобів на цій смузі.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, зі змісту позовної заяви, Позивач рухався смугою руху для маршрутних транспортних засобів з метою висадки пасажирів на зупинці громадського транспорту «Парк відпочинку». Тобто, факт руху та зупинки на смузі руху, позначеною п. 5.11 Правил, ОСОБА_2 не заперечується. Посилання останньої на необхідність руху саме цією смугою з метою висадки ОСОБА_6 не зупинці громадського транспорту, не спростовує факту порушення Правил.
Наведеним, поряд з іншим спростовується посилання Апелянта на те, що відсутність відеофіксації порушення ОСОБА_2 Правил свідчить про відсутність доказів його вчинення.
При цьому судова колегія погоджується з критичною оцінкою судом першої інстанції показань свідка ОСОБА_6, яка плуталася у своїх поясненнях та зазначила, що подія відбулася взимку, у той час, як було встановлено раніше, порушення було вчинено та зафіксовано 29.08.2016 року, тобто влітку.
Приписи ст. 251 КпАП України визначають, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно ст. 280 КпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 222 КпАП України органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, правил дорожнього руху (ч. ч. 1, 2, 3 ст. 122).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді та ч. 3 ст. 2 КАС України, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень адміністративний суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими ст. 2 КАС України.
Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, транспортний засіб Toyota RAV-4, днз «НОМЕР_1», яким керувала ОСОБА_2, здійснила зупинку та рух на смузі для маршрутних транспортних засобів, позначеною відповідним знаком.
За таких обставин судова колегія приходить до висновку, що, зважаючи на підтвердження матеріалами справи факту порушення Позивачем п. 17.1 Правил, що належним чином відображено в оскаржуваній постанові, підстави для її скасування відсутні, на чому вірно наголосив суд першої інстанції.
Твердження Позивача про порушення Відповідачем приписів ст. 268 КпАП України при складанні постанови від 29.08.2016 року, судовою колегією оцінюється критично, оскільки, як було встановлено раніше, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт вчинення Апелянтом адміністративного правопорушення. Крім того, ОСОБА_2 не заявляла жодних клопотань під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Крім іншого, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що згідно ч. 2 ст. 258 КпАП України протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
У частинах 4, 5 ст. 258 КпАП України закріплено, що у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі. Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Як зазначив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.05.2015 року №5-рп/2015, скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення.
Відтак посилання Апелянта на необхідність складання протоколу про адміністративне правопорушення та неможливості розгляду справи про адміністративне правопорушення на місці його вчинення є безпідставним та не відповідає нормам процесуального права.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 171-2, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Святошинського районного суду м. Києва від 14 березня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції про визнання незаконними дій, визнання протиправною та скасування постанови - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.
Головуючий суддя А.Г. Степанюк
Судді В.В. Кузьменко
О.І. Шурко
Головуючий суддя Степанюк А.Г.
Судді: Шурко О.І.
Кузьменко В. В.