Справа: № 826/12617/16 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Файдюк В.В.
Іменем України
19 вересня 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Файдюка В.В.
суддів: Мєзєнцева Є.І.
Чаку Є.В.
При секретарі: Марчук О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 червня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ОСОБА_3 звернувся до суд уз позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02 червня 2016 року №1612-1305.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 червня 2017 року даний позов задоволено в повному обсязі.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не було надано детальний, розгорнутий, викладений у хронологічній послідовності розрахунок податкового зобов'язання, що зазначено в оскаржуваному податковому повідомленні-рішення, а також не надано дані державного земельного кадастру і матеріали нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, що розташована під приміщеннями, які перебували у власності позивача.
Мотивуючи свою апеляційну скаргу, відповідач зазначив, що прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення є правомірним та в тексті скарги навів детальний розрахунок податку, що було стягнуто з позивача.
З таким висновком апелянта не можна погодитися.
Судовою колегією встановлено, що відповідно до реєстраційного посвідчення №005502 від 04 серпня 2009 року позивач є власником нежитлових будівель та споруд загальною площею 2344,6 кв.м. по вул. Семена Скляренка, 1а у м. Києві.
Державною податковою інспекцією в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві 02 червня 2016 року відповідно до п. 286.5 ст. 286 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення №1612-1305, якими позивачу визначено податкове зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб за 2016 рік у загальному розмірі 714 477,68 грн.
Не погоджуючись з таким податком та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Обговорюючи правомірність рішення відповідача щодо нарахування позивачу податкового зобов'язання із земельного податку, судова колегія зважає на таке.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Згідно п. 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку (плати за землю) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), та землекористувачі.
Приписи статті 270 ПК України закріплюють, що об'єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.
При цьому положеннями п. 271.1 статті 271 ПК України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Пунктом 287.1 статті 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Згідно п. 287.8 статті 287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Відповідно до п. 286.6 статті 286 Податкового кодексу України на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.
Відповідно до п. 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абз. 1 п. 286.5 статті 286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному ст. 58 цього Кодексу.
Згідно пп. 14.1.42 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.
У підпункті 14.1.72 п. 14.1 статті 14 ПК України закріплено, що земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу). А землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (пп. 14.1.73. п. 14.1 статті 14 ПК України).
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що для цілей оподаткування земельним податком особа повинна мати статус землевласника/землекористувача, набутого в порядку, встановленому Земельним кодексом України.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Згідно приписів ст. ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
За результатами аналізу наведених вище правових норма судова колегія приходить до висновку, що фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Отже, оскільки позивач був власником нежитлового приміщення, за земельну ділянку під яким ДПІ в Оболонському районі оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням нарахувала земельний податок, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Аналогічна позиція підтримується Верховним Судом України у постановах від 07 липня 2015 року у справі №826/12388/13-а, від 24 листопада 2015 року у справі №826/14303/13-а та від 02 грудня 2015 року у справі №826/3130/15.
Відповідно до абз. 2 ч. 1 статті 244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
З урахуванням наведеного судова колегія приходить до висновку про наявність у податкового органу правових підстав для нарахування позивачу земельного податку з фізичних осіб.
Разом з тим, суд звертає увагу, що базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом (п. 271.1 статті 271 ПК України). При цьому підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 статті 286 ПК України).
Відповідні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно ч. 1 статті 193 Земельного кодексу України державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Призначенням державного земельного кадастру відповідно до статті 194 ЗК України є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.
Згідно пп. 14 п. 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051, нормативна грошова оцінка це значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку.
Разом з тим, матеріали справи не містять документів, які посвідчують право власності/користування земельною ділянкою на території міста Києва за адресою: по вул. Семена Скляренка, 1а. Крім того, відомості щодо державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі на території міста Києва за вказаною адресою та рішення Київського міської ради про передачу її у власність/користування фізичним та юридичним особам у ГУ Держгеокадастру у м. Києві також відсутні.
Між тим, Державна податкова інспекція в Оболонському районі Головного управління Державної Фіскальної Служби у місті Києві невірно визначила суму податкового зобов'язання у розмірі 714 477,68 гривень.
Так, у скарзі відповідач наводить наступний розрахунок податкового зобов'язання: 5351 кв.м.* 864,94 грн./кв.м. * 2,5 * 1,15 * 1,249 * 1,433 * 3% = 714 477, 68 гривень.
Де, зокрема, 1,15 - узагальнюючий локальний коефіцієнт місцезнаходження земельної ділянки в межах економіко-планувальної зони.
Однак, застосований узагальнюючий коефіцієнт є невірним, оскільки складається з добутку максимальних показників локальних коефіцієнтів місцезнаходження земельної ділянки, визначених Порядком нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів (таблиця 1.7), затвердженого наказом Держкомзему України, Мінагрополітики України, Мінбудархітектури України, Української академії аграрних наук від 27 січня 2006 року №18/15/21/11, а саме: 1) у зоні магістралей підвищеного містоформуючого значення - 1,20; 2) у санітарно-захисній зоні - 0,96 (1,20*0,96 = 1,15). Та, які також були затверджені (визначені для застосування) Додатком 4 до рішення Київської міської ради від 26 липня 2007 року N 43/1877 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва та Порядку її визначення».
Проте, вищевказане рішення разом з затвердженими коефіцієнтами втратило чинність на підставі рішення Київської міської ради від 03 липня 2014 року № 23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва», яким зокрема затверджено наступні локальні коефіцієнти місцезнаходження земельної ділянки (додаток №3), а саме: 1) у зоні магістралей підвищеного містоформуючого значення - 1,11; 2) у санітарно-захисній зоні - 0,93.
Таким чином, узагальнюючий локальний коефіцієнт місцезнаходження земельної ділянки в межах економіко-планувальної зони становить 1,03 (1,11*0,93 = 1,03), а не 1,15, який відповідач застосував, не змінюючи з попереднього періоду.
Отже, враховуючи вірний узагальнюючий локальний коефіцієнт, сума податкового зобов'язання має складати 639 923,49 грн (5351 кв.м.* 864,94 грн./кв.м. * 2,5 * 1,03 * 1,249 * 1,433 * 3%), що на 74 554,19 грн менше, ніж визначено оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням №1612-1305.
З огляду на викладене судова колегія приходить до висновку, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень, який заперечує проти задоволення позову, не було виконано обов'язок щодо подання детального, розгорнутого, викладеного у хронологічній послідовності розрахунку податкового зобов'язання, що зазначено в оскаржуваному податковому повідомленні-рішення, а також не надано дані державного земельного кадастру і матеріали нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, що розташована під приміщеннями, які перебувають у власності ОСОБА_3 Отже, податковий орган як суб'єкт владних повноважень не забезпечив виконання передбаченого процесуальним законом обов'язку доказування правомірності своїх дій у випадку заперечення проти позову.
Натомість, суд звертає увагу на те, що позивач власником вказаної будівлі більше не являється, її власником є ТОВ «Аквія» (код ЄДРПОУ 37890728), що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №65098955 від 04 серпня 2016 року.
Тобто, до товариства на підставі ст. 120 ЗК України перейшло право користування земельною ділянкою на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Відповідно, позивач має сплатити податок на землю за період з 01 січня 2016 року до початку місяця, в якому він відчужив своє право власності на об'єкт нерухомості, а не всю суму у 714 477,68 гривень за період 2016 рік, як зазначено відповідачем в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні №1612-1305.
За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що ДПІ у Оболонському районі не було обґрунтовано розрахунок суми земельного податку з фізичних осіб, що має своїм наслідком визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Аналогічна позиція підтримується Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах від 01 лютого 2017 року у справі №К/800/4499/14, від 21 лютого 2017 року у справі №/800/1752/14.
Таким чином, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02 червня 2016 року №1612-1305, винесеного Державною податковою інспекцією у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Державної фіскальної служби у м. Києві - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 червня 2017 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.
Головуючий суддя: Файдюк В.В.
Судді: Мєзєнцев Є.І.
Чаку Є.В.
Головуючий суддя Файдюк В.В.
Судді: Мєзєнцев Є.І.
Чаку Є.В.