20 вересня 2017 року справа № 203/6098/16-а(2-а/0203/202/2016)
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Чередниченка В.Є.
суддів: Ясенової Т.І. Головко О.В.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Дніпро адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції в м. Дніпрі на постанову Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2017 року у справі №203/6098/16-а(2-а/0203/18/2017) за позовом ОСОБА_1 до інспектора роти №6 батальйону №3 Управління патрульної поліції у м. Дніпро Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції ОСОБА_2 про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 23 грудня 2016 року звернувся до суду з позовом до інспектора роти №6 батальйону №3 Управління патрульної поліції у м. Дніпро Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції ОСОБА_2, згідно з яким просить визнати незаконною та скасувати постанову серії ЕАА №040935 від 15.12.2016 року винесену відповідачем про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за правопорушення передбачене ч.1 ст. 122 КУпАП у вигляді накладення адміністративного стягнення у розмірі 255 грн. та закрити провадження в адміністративній справі.
Постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2017 року позов задоволено повністю.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції Департамент патрульної поліції в м. Дніпрі оскаржив її до апеляційного суду посилаючись при цьому на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем 15 грудня 2016 року винесено постанову ЕАА №040935 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, а саме: 15.12.2016 року позивач керуючи автомобілем НОМЕР_1 в м. Дніпро проспект К. Маркса, 115 здійснив зупинку менш ніж за 30 м. від знаку зупинки маршрутних т/з, чим порушив п. 15.9 «е» ПДР України (а.с.9).
Законність та обґрунтованість вищезазначеної постанови є предметом спору переданого на вирішення суду.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскарженої постанови, виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачене адміністративну відповідальність.
Частиною 1 статті 122 КУпАП передбачено відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.
Пункт 15.9 «е» Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 (далі - ПДР) визначає, що зупинка забороняється ближче 30 м від посадкових майданчиків для зупинки маршрутних транспортних засобів, а коли їх немає - ближче 30 м від дорожнього знака такої зупинки з обох боків.
Тобто, визначальною умовою для встановлення складу адміністративного правопорушення пункту 15.9 «е» Правил дорожнього руху є здійснення зупинки ближче 30 м від посадкових майданчиків для зупинки або від дорожнього знака такої зупинки.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було притягнуто позивача до відповідальності саме за здійснення зупинки ближче 30 м від дорожнього знака.
Законодавство України про адміністративні правопорушення має каральну направленість (тяготіє до кримінального), а тому з урахуванням принципів і загальних засад КУпАП, практики Європейського Суду по правах людини, передбачається принцип презумпції невинності особи, поки її винуватість не буде доведена у встановленому законом порядку.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно зі ст. 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Статтею 40 Закону України «Про національну поліцію» передбачено застосування технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Так, частиною 1 цього Закону закріплено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:
1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;
2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відеотехніку повинна бути розміщена на видному місці.
Тобто, належним доказом правопорушення є фото або відеофіксація вчиненого правопорушення розміщена на видному місці.
В той же час відповідач будучи повідомленим про день, час та місце розгляду справи судом першої інстанції не надав до суду першої інстанції доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 122 КУпАП, а надіслав лише заяву про перенесення розгляду справи (а.с.18).
Враховуючи відсутність у суду першої інстанції на час розгляду справи доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 122 КУпАП, суд першої інстанції мав всі підстави для скасування постанови серії ЕАА №040935 від 15.12.2016 року.
Відповідно до положень частини 2 статті 195 КАС України суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем долучено до апеляційної скарги ОСОБА_3 із записом подій, що мали місце 15.12.2016 року щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 122 КУпАП.
Проте, наданий відповідачем доказ вчинення позивачем адміністративного правопорушення ОСОБА_3 не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки відповідачем не наведено обґрунтувань ненадання його до суду першої інстанції або необґрунтованого відхилення цього доказу судом першої інстанції.
Між тим, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити й те, що на наданому відповідачем ОСОБА_3 не зафіксовано факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 122 КУпАП, оскільки відповідачем заміри щодо відстані між зупинкою автомобіля позивача та дорожнім знаком не здійснювалося, а отже докази здійснення позивачем зупинки ближче 30 м від посадкових майданчиків для зупинки маршрутних транспортних засобів або від дорожнього знака такої зупинки відсутні.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу суду першої інстанції на те, що відповідно до статті 284 КУпАП вирішення питання про закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення належить до компетенції органу, що приймав рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, а отже закриття судом провадження в цій адміністративній справі буде свідчити про те, що суд фактично перебере на себе повноваження органу, уповноваженого на це.
Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції зробив висновок щодо необхідності часткового задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову.
Керуючись: пунктом 3 частини 1 статті 198, статтями 205, 207 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції в м. Дніпрі - задовольнити частково.
Постанову Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2017 року у справі №203/6098/16-а(2-а/0203/18/2017) - скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕАА №040935 від 15.12.2016 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за правопорушення передбачене ч.1 ст. 122 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255 грн.
У задоволенні позову в іншій частині - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: В.Є. Чередниченко
Суддя: Т.І. Ясенова
Суддя: О.В. Головко