"19" вересня 2017 р.Справа № 804/3195/17
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Юрко І.В., суддів: Олефіренко Н.А., Чумака С. Ю.,
за участю: секретаря судового засідання: Федосєєвої Ю.В.,
за участю представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Чохелі Т.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 червня 2017 року у справі № 804/3195/17 за позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Позивач 23.05.2017 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 1088-17 від 15.05.2015 року.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 червня 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 1088-17 від 15.05.2015 року.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до частини першої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Позивач - ОСОБА_3 є власником автомобіля марки TOYOTA LAND CRUISER, 2011 року випуску, об'єм двигуна 3956 куб.см., реєстраційний номер НОМЕР_1, дата реєстрації 26.07.2012 року, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 (а.с.8, 8-зворіт).
Відповідач - Державна податкова інспекція в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Податковим кодексом України повноваження.
15.05.2015 року відповідачем згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до пункту 267.6 статті 267 розділу ХІІ Податкового кодексу України, сформовано та направлено позивачу податкове повідомлення - рішення № 1088-17 (форма «Ф»), відповідно до якого позивачу визначено грошове зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік у сумі 25000,00 грн. (а.с.7).
Не погодившись з зазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до суду.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив із того, що транспортний засіб, належний позивачу, є об'єктом оподаткування транспортним податком у 2015 році, а позивач в такому разі є платником вказаного податку. При винесенні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначених Конституцією та законами України.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до вимог статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
В силу приписів статті 6 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.
Отже, податки - це примусовий платіж, який держава чи уповноважений нею орган стягує з фізичних та юридичних осіб на підставі чинного законодавства і спрямовує на задоволення загальнодержавних чи спільних регіональних потреб.
Конструкція податку включає певні елементи. Елементом організації податків є також податкові пільги. Вони є повним або частковим звільненням від податку його суб'єкта відповідно до чинного законодавства.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII, який набрав чинності з 01.01.2015 року, Податковий кодекс України від 02.12.2010 року №2755-VI доповнено статтею 267 «Транспортний податок».
Відповідно до вимог наведеної норми (в редакції, чинній на час прийняття податкового повідомлення-рішення) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі; об'єктом оподаткування визначено легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Як вбачається з матеріалів справи, транспортний засіб, який належить ОСОБА_3 на праві власності, використовується позивачем з 26.07.2012 року, а отже, на час прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, менше ніж 5 років і має об'єм циліндрів двигуна 3956 куб.см., тобто більше ніж 3000 куб.см.
З наведеного вбачається, що транспортний засіб позивача підпадає під визначення об'єкту оподаткування транспортним податком у 2015 році відповідно до ст.267 ПК України, а позивач є платником такого податку.
Згідно з пунктом 267.4 ПК ставка податку встановлена з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування.
Відповідно до вимог 267.6.1 ПК обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити, підпункт 267.6.2 ПК, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями Податкового кодексу України 01.01.2015 року власники транспортних засобів віком до 5 років та об'ємом більше 3000 куб. см є платниками транспортного податку. При цьому, обов'язок із сплати транспортного податку покладено на його платників починаючи з 2015 року після набрання чинності Законом від 28.12.2014 року №71-VIII, та не поширено такий обов'язок на період до набрання ним чинності, тобто до 01.01.2015 року.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що визначення позивачу суми податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн. є правомірним.
Пунктом 4.3 ст.4 Податкового кодексу України передбачено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.
При цьому згідно з п.4.4 ст.4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Відповідно до ст.8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Приписи пп.10.1.1 п.10.1 та п.10.2 ст.10 Податкового кодексу України відносять до місцевих податків податок на майно в частині транспортного податку.
Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Установити, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Вказана норма, як і Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71 -VIII, були чинними на момент прийняття спірного повідомлення-рішення, не визнавалися у встановленому порядку неконституційними і не скасовувались.
Судом встановлено, що Дніпропетровською міською радою 28.01.2015 року прийнято рішення №7/60, яким внесено зміни у відповідне рішення міської ради, згідно яких на території міста Дніпропетровська встановлено місцеві податки, зокрема транспортний податок (пункт 1), а також визначено об'єкт оподаткування, платників податку, податковий період та інші обов'язкові елементи транспортного податку, згідно зі ст.ст.46-49, 267 ПК України.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.19-1 ПК України контролюючі органи забезпечують визначення в установлених цим Кодексом, іншими законами України випадках сум податкових та грошових зобов'язань платників податків, застосування і своєчасне стягнення сум передбачених законом штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (пп. 19-1.1.34).
Оскільки відповідач є контролюючим органом, який в своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету міністрів, які прийняті відповідно до Конституції та законів України, іншими нормативно-правовими актами, він зобов'язаний діяти у відповідності до норм чинного законодавства, а тому висновок суду першої інстанції щодо правомірності дій відповідача про прийняття податкового повідомлення-рішення ґрунтується на нормах діючого закону, та не підлягає скасуванню.
Отже, Податковим кодексом України із змінами, з 01.01.2015 року встановлено обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, із визначенням платників транспортного податку, об'єкта оподаткування та ставки податку.
В частині доводів апелянта, що зміни до законодавства про введення та сплату даного податку у 2015 році суперечать принципу стабільності податкового законодавства, закріпленому підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до пп.4.1.9 п.4.1 ст.4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на певних принципах, зокрема, стабільності, який означає, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Отже, суть такого принципу податкового законодавства як стабільність, полягає у неможливості внесення змін до будь-яких елементів податків та зборів пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду.
У свою чергу, п. 7.1 ст. 7 ПК України визначено обов'язкові елементи податків (зборів) і такими елементами є: платники податку; об'єкт оподаткування; база оподаткування; ставка податку; порядок обчислення податку; податковий період; строк та порядок сплати податку; строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.
Законом України №71-VIII від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» не вносились зміни до існуючих елементів податків та зборів, ним запроваджено новий вид податку «транспортний податок».
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що діючим законодавством взагалі не передбачено будь-яких наслідків внесення законодавцем змін до елементів податків раніше ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року.
Підпунктом же 4.1.1 визначено, що кожна особа зобов'язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу (принцип загальності оподаткування).
Таким чином, оскільки стаття 267 ПК України, якою встановлено транспортний податок, набрала чинності з 1 січня 2015 року, не змінювалась та не скасовувалась протягом року, неконституційною не визнавалась, то визначені нею платники цього податку з вказаної дати повинні його сплачувати.
Посилання апелянта на положення ст. 58 Конституції України щодо незаконності зворотної сили вказаного закону є безпідставними, оскільки положення статті 267 в редакції Закону №71 розповсюджуються тільки на звітний податковий період 2015 року і відповідачем на минулі податкові періоди не застосовуються.
У рішенні від 14 жовтня 2010 року, прийнятому у справі «Щокін проти України» (Заяви №23759/03 та №37943/06), Європейський Суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів» (п.50).
Отже, введення нового виду податку - транспортного податку, на підставі Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» №71-VIII від 28 грудня 2014 року слід вважати «законним втручанням» держави у мирне володіння майном особи, що узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Державною податковою інспекцією в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області податкове повідомлення - рішення від 15.05.2015 року №1088-17 (форма «Ф») прийняте на підставі норм Податкового кодексу України.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду відсутні.
Згідно частини першої статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 160, 167, 184, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 червня 2017 року у справі № 804/3195/17 залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 червня 2017 року у справі № 804/3195/17 залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення ухвали в повному обсязі.
В повному обсязі ухвалу складено 19 вересня 2017 року.
Головуючий суддя: І.В. Юрко
Суддя: Н.А. Олефіренко
Суддя: С.Ю. Чумак