ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
19 січня 2017 року № 826/27890/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Келеберди В.І. , суддів Качура І.А. Данилишина В.М. , розглянувши у письмовому провадженні справу
за позовом ОСОБА_1
до Кабінет Міністрів України
прозобов'язання вчинити дії ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Кабінету Міністрів України про визнання невідповідними акту вищої юридичної сили, а саме: ст. 238 Кодексу України про адміністративні правопорушення та нечинним п. 33 Правил надання населенню послуг з перевезення міським електротранспортом , затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2014 №1735 в частині слова «квитанції» після слова «видаються».
Відповідач заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи, з яких вбачається, що оскаржувану постанову прийнято у межах повноважень відповідно до норм чинного законодавства.
В судовому засіданні за згодою сторін відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва,
Постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2014 №1735 «Про затвердження Правил надання населенню послуг з перевезень міським електротранспортом».
Пунктом 33 визначено, що безквитковий проїзд пасажира (несплата проїзду протягом однієї або більше зупинок або відсутність документа, що дає право на пільговий проїзд) тягне за собою адміністративну відповідальність згідно законодавства. Справи про адміністративні правопорушення на міському електричному транспорті розглядаються згідно із законодавством. У разі стягнення штрафів порушникам видаються квитанції встановленого зразка.
Відповідно до ст. 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення, на невідповідність якій оскарженого пункту постанови від 23.12.2014 №1735 посилається позивач, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Згідно ст.. 135 Кодексу України про адміністративні правопорушення безквитковий проїзд пасажира, в тому числі проїзд без реєстрації або компостування проїзного документа, а так само провезення без квитка дитини віком від семи до шістнадцяти років: у поїздах приміського, місцевого або дальнього сполучення - тягне за собою накладення штрафу в десятикратному розмірі від вартості проїзду; в міському транспорті - тягне за собою накладення штрафу в двадцятикратному розмірі від вартості проїзду; в автобусі приміського або внутрірайонного сполучення - тягне за собою накладення штрафу в десятикратному розмірі від вартості проїзду; в автобусі міжміського і міжнародного сполучення та у міжміському електротранспорті - тягне за собою накладення штрафу в десятикратному розмірі від вартості проїзду; на суднах водного транспорту - тягне за собою накладення штрафу в п'ятикратному розмірі від вартості проїзду.
Отже, безквітковий проїзд пасажира є складом адміністративного правопорушення.
Згідно ст. 254 Кодексу України про адміністративні правопорушення про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 258 Кодексу України про адміністративне правопорушення протокол не складається, зокрема, в разі вчинення адміністративних правопорушень, передбачених статтями 118, 119, статтями 134, 135, 185-3, статтею 197 (при накладенні адміністративного стягнення у вигляді попередження) цього Кодексу, якщо особа не оспорює допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається.
У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі. Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.
З системнаого аналізу викладеного вбачається, що в разі виявлення адміністративного правопорушення визначеного ст. 135 Кодексу України про адміністративні правопорушення, уповноважений орган (посадова особа) якщо особа не оспорює допущене правопорушення видає квитанцію на оплату штрафу, якщо особа оспорює факт скоєння адміністративного правопорушення, складає постанову. Видача правопорушнику квитанції при стягненні штрафу не відміняє складання постанови про адміністративне правопорушення у визначених згадуваними нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення випадках.
З огляду на викладене, доводи позивача про невідповідність п. 33 Постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2014 №1735 «Про затвердження Правил надання населенню послуг з перевезень міським електротранспортом» нормам ст.. 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення є безпідставним.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Пунктом 6 частини першої статті 3 КАС України установлено, що адміністративний позов - звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів або на виконання повноважень у публічно-правових відносинах.
За змістом статті 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Водночас суб'єктивна оцінка порушення права не є абсолютною. В деяких випадках сам законодавець визначає коло осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок бездіяльності, вчинення суб'єктом владних повноважень певних дій чи прийняття актів, правомірно обмежуючи право інших осіб на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод або інтересів.
Так, відповідно до частини другої статті 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто оскаржити такий акт інші особи не можуть.
Отже, захисту в порядку адміністративного судочинства підлягають лише порушені права та інтереси осіб, а задоволенню ті позовні вимоги, які відновлюють порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
Відповідно до копії довідки серії КИЕ-І №039136, позивач є інвалідом ІІ групи.
Згідно Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для інвалідів другої групи загального захворювання передбачено, зокрема, безплатний проїзд у пасажирському міському транспорті (крім метрополітену і таксі), а також всіма видами приміського транспорту.
З огляду на викладене, оскаржувана постанова жодним чином не порушує та взагалі не впливає на права та інтереси позивача.
Підсумовуючи викладене, оскільки оскаржувана постанова відповідає нормам чинного законодавства, враховуючи, що позивачем не надано суду доказів, що оскаржувана постанова порушує безпосередньо її права та інтереси, отже позов не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
При цьому суд бере до уваги положення ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Виходячи із меж заявлених позовних вимог, системного аналізу норм чинного законодавства, суд приходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, а відтак позов задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 69, 70, 71, 122, 158 - 163, 167 КАС України, суд
Відмовити в задоволенні позову.
Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до апеляційної інстанції в порядку та строки, передбачені ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Суддя В.І. Келеберда
Суддя І.А. Качур
Суддя В.М. Данилишин