Справа № 815/3622/17
21 вересня 2017 року Одеський окружний адміністративний суд колегією у складі:
головуючого судді Бжассо Н.В., суддів Завальнюка І.В., Кравченко М.М.,
за участі секретаря судового засідання Іщенко С.О.,
за участі позивача ОСОБА_1
за участі представника позивача ОСОБА_2 (за договором та ордером),
представника відповідача Ніколенка О.В. Н.С. (за довіреністю),
за участі перекладача ОСОБА_4
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Одеса справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення від 02.12.2016 № 624-16 та зобов'язання повернути посвідчення біженця
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, за результатом розгляду якого позивач просить суд:
Визнати рішення Державної міграційної служби України від 02.12.2016р. № 624-16 протиправним та скасувати його.
Зобов'язати Державну міграційну служби України повернути ОСОБА_1 посвідчення біженця НОМЕР_2.
В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначив, що Рішенням ДМС України від 02.12.2016 р. №624-16 було скасовано рішення ДМС України від 12.03.2014 №95-14 про визнання позивача біженцем.
03.07.2017 року позивач отримав повідомлення видане Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМСУ в Одеській області за № 167 від 12.06.2017 року про скасування вищезазначеного наказу. Одночасно з чим у Позивача було вилучено посвідчення біженця НОМЕР_2.
Позивач не погоджується з рішенням ДМС України від 02.12.2016 №624-16, оскільки вважає рішення неправомірним та необґрунтованим.
Під час судового розгляду справи позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали та просили задовольнити з підстав, викладених в адміністративному позові.
Представник відповідача заперечував проти задоволення адміністративного позову з підстав, викладених в письмових запереченнях на адміністративний позов, згідно яких ДМС України не визнає даний адміністративний позов.
Представник відповідача зазначив, що оскільки позивачем надані об'єктивно невірні твердження, шляхом цілеспрямованого обману, які і стали підставою для визнання позивача біженцем, відповідачем, прийняте законне та обґрунтоване рішення про скасування рішення про визнання позивача біженцем.
Вислухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи та надані докази, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд вважає, що позов не належить до задоволення з наступних підстав.
ОСОБА_1 - громадянин Афганістану, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце народження м. Хост, за національністю - пуштун, за віросповіданням - іслам-суніт, неодружений.
Судом встановлено, що позивач вперше звернувся за наданням міжнародного захисту 24.12.2007 року, зазначивши своє ім'я ОСОБА_1, із заявою № 230, в якій зазначив, що мріяв стати військовим, як батько. У 2005 році пішовна службу до американської військової бази «Капай». Позивач проходив службу на блокпості, охороняв провінцію від талібів. Позивачу почали погрожувати спочатку через знайомих, потім присилали листи з погрозами. На дім позивачу кинули бомбу, проте бомба потрапила на город. Під час першого звернення позивач зазначив, що потрапив на територію України з Афганістану нелегально 22.12.2007 року, місто Київ.
Рішенням Держкомнацрелігій України від 19.06.2008 року № 524-08 позивачу відмовлено у наданні статусу біженця. Зазначене рішення позивач оскаржував в судовому порядку. Тому суд не бере до уваги твердження позивача, що в подальшому позивач не звертався за міжнародним захистом, а надання йому статусу біженця було продовженням першої процедури.
Судом встановлено, що 16.11.2012 року позивач повторно звернувся за наданням міжнародного захисту, зазначивши своє ім'я ОСОБА_1, із заявою № 443, в якій зазначив, що працював звичайним водієм в міжнародній організації «ISAF» при американській базі в провінції Хост, вивозив вантажі, контейнери. З 2005 року на адресу позивача почали надходити листи з погрозами від ісламського угрупування «Талібан» з погрозами припинити своє співробітництво з іноземцями, проте позивач не виконав вимог цієї організації. В кінці січня 2007 року на будинок позивача був кинутий саморобний вибуховий пристрій, що призвело до руйнування частини будинку. В матеріалах особової справи наявні листи з погрозами на адресу позивача, з офіційним перекладом, що були надані ним особисто під час другого звернення до органів міграційної служби. Суд зазначає, що на підтвердження особи позивач надав національний паспорт НОМЕР_3 від 15.05.2010 року, що виданий посольством Афганістану в Україні. Під час повторного звернення позивач повідомив, що потрапив до України на підставі підробленого паспорту громадянина Таджикистану, через Таджикистан та російську Федерацію.
12.03.2014 року ДМС України прийнято рішення про визнання біженцем № 95-14, який громадянина Афганістану ОСОБА_1 визнано біженцем.
13.04.2016 року на адресу Директора департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України надійшов лист № 43/2446 від окремого контрольно-пропускного пункту «Київ», в якому зазначено, що 13.04.2016 року у пункт пропуску для міжнародного повітряного сполучення «Бориспіль», рейсом № 374 сполученнями «Дубай-Київ», прибула особа з проїзним документом біженця для виїзду за кордон НОМЕР_4, вид. громадянину Ісламської Республіки Афганістан на ім'я ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, орган видачі MS00, термін дії якого 14.06.14-12.03.19 року, а також посвідчення біженця серії НОМЕР_5 видане на ім'я ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1. В листі вказано, що у відповідності до посадкового квитка авіалінії «міжнародні авіалінії України» та трансферного талону міжнародного аеропорту Дубаї, вищевказаний іноземець під час виїзду за межі України, країну Об'єднані Арабські Емірати використовував як транзитну країну та ймовірно за власним паспортним документом гр.. Ісламської Республіки Афганістан перебував в країні громадянської належності.
Відповідно до листа ТОВ «Аероклуб-АМС» від 13.04.2016 року № 04/А стосовно перевезення громадянина Афганістану ОСОБА_1 повідмлене наступне :
«3. Также в бронировании присутствовал перелет Дубай Кабул рейсом авиакомпании Safi Airways №202 31/01/2016г. Был ли оформлен авиабилет на данный маршрут и был ли перевезен пассажир по данному маршруту не представляется возможным, так как рейс выполнялся другой авиакомпанией».
Під час співбесіди 15.04.2016 року позивач зазначив, що національний паспорт по приїзду в Україну не оформлював, у нього був наявний національний паспорт давно, коли він проживав в Афганістані.
ОСОБА_1 зазначив, що виїжджав двічі за кордон під час перебування на території України до м. Дубаї (ОАЕ). Вперше виїжджав у 2015 році, у січні, дат не пам'ятає до дядька, який проживає у м. Дубаї. Пробув там 1,5 місяця. Позивач пояснив, що весь цей час нічим не займався, відпочивали з дядьком: були на морі, їздили по дорогах, бачили високі будинки, ресторани. Адресу проживання дядька не знає. Виїжджав на підставі проїзного документу TD 003519, відмітки про перетин кордону не проставлялися.
Вдруге ОСОБА_1 покинув територію України 30.01.2016 року, квитки до ОАЕ замовляв дядько, проте виїжджав позивач до друзів та однокласників. Проживав у квартирі з друзями, які останні орендували, адреси не пам'ятає, нічим не займався. В Україну повернувся 13.04.2016 року, авіарейсом Дубаї-Київ, в Україні ставили відмітки про перетин кордону.
Позивач вказав, не виїжджав до інших країн під час перебування на території ОАЕ. Доказів на підтвердження факту перебування на території ОАЕ не має, оскільки під час першої поїздки у 2015 році ОСОБА_1 втратив у м. Дубаї свій рюкзак та телефон, а під час другої поїздки нічого не купляв, не фотографував, дав другові 700 доларів США і більше нічого не робив.
Під час співбесіди позивач вказав, що під час проживання в Афганістані працював водієм з американцями, назву компанії не пам'ятає, отримував приблизно 300-400 доларів США. Потім наприкінці 2007 року - на початку 2008 року виїхав до України.
Щодо причин виїзду до України позивач зазначив, що були погрози від талібів, пару разів кидали бомби на будинок, підкидали листи, в яких вказано, що у випадку, якщо позивача зустрінуть на вулиці, то вб'ють. До України потрапив автомобілем та пішки (не літаком), через які країни позивач не пам'ятає.
ОСОБА_1 зазначив, що під час першого та другого звернень до міграційної служби за міжнародним захистом жодних документів не надавав, документів, що стосуються погроз жодних не залишилося.
В Україні проживав батько позивача, який мав статус біженця, а потім отримав громадянство України, проте зараз проживає на території Афганістану та деколи приїздить до України.
ОСОБА_1 зазначив, що під час першого та другого завернень за міжнародним захистом надавав однакову інформацію стосовно переслідування на території Афганістану. Також зазначив, що особистих погроз в Афганістані не отримував, декілька разів бачив талібів і тікав від них.
Позивач також вказав, що ніколи не був у Таджикистані.
Крім того зазначив, що не може точно сказати, що йому загрожує на даний час на території Афганістану, його родині, яка там проживає, ніхто не погрожував і не погрожує.
18.04.2016 року Управлінням з питань захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМСУ в Одеській області складено подання про скасування рішення щодо визнання біженцем. В зазначеному поданні вказано, що позивач приховує важливі факти щодо перебування у м. Дубаї скоріш за все з метою приховування власного виїзду до Афганістану, що з урахуванням повернення особи до України може вважатися елементом користування захистом країни громадянської належності та є підставою для втрати статусу біженця. В той же час, приймаючи до уваги цілеспрямовані заперечення позивача щодо відвідання Афганістану, вбачається неможливим встановлення умов добровільності виїзду, наявності певної мотивації виїзду та фактичного отримання захисту.
У поданні наведено порівняння відомостей про історію переслідування позивача, яку він повідомляв у 2007 році, у 2012 році та під час додаткового опитування у 2016 році, а також проаналізовано інформацію по країні походження позивача.
02.12.2016 року ДМСУ прийнято рішення № 624-16 про скасування рішення ДМС від 12.03.2014 року № 95-14 про визнання громадянина Афганістану ОСОБА_1 біженцем у зв'язку з повідомленням ним недостовірних відомостей, що стали підставою для визнання його біженцем.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до положень ч.ч. 6,11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, скасовується, якщо вона повідомила недостовірні відомості, пред'явила фальшиві документи, що стали підставою для визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
На основі всебічного вивчення і оцінки документів та матеріалів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, а також про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відсутність підстав для втрати чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а)расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Згідно з статтею 4 Директиви Ради Європейського Союзу Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Згідно абз.5 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Відповідно п.п.36, 40 Директиви Європейського Парламенту та Ради ЄС 2013/32 / EU від 26 червня 2013 року про загальні процедури надання та позбавлення міжнародного захисту Якщо заявник подає повторну заяву без надання нових доказів або аргументів, непропорційно було б вимагати від держав-членів ЄС проведення нової процедури в повному обсязі. В таких випадках держави-члени повинні мати право відхилити заяву як неприйнятне для розгляду відповідно до принципом неприпустимість повторного розгляду.
Ключовим міркуванням для визнання заяви про надання міжнародного захисту обґрунтованим є безпека заявника в країні походження. У тих випадках, коли третя країна може розглядатися як безпечна країна походження, держави-члени повинні мати можливість визначити її як безпечну і припустити, що вона є такою для конкретного заявника, якщо він / вона не надасть серйозних доказів зворотного.
На думку суду рішення ДМС України № 624-16 від 02.12.2016 року є правомірним та обґрунтованим, оскільки суд встановив, що позивач під час звернень за міжнародним захистом та додаткового опитування у 2016 році повідомляв співробітникам міграційної служби різні відомості щодо місця своєї роботи в Афганістані, щодо причин виїзду з країни походження, щодо історії переїзду до України. Позивач надав різні відомості також щодо доказів, які б підтверджували факт переслідування його в Афганістані. Під час додаткового опитування позивач зазначив, що не був документований під час перебування на території України національним паспортом, тоді як під час другого звернення у 2012 році надав на підтвердження особи національний паспорт, який був виданий у 2010 році у посольстві Афганістану в Україні. Також, позивачем надано суперечливі відомості щодо терміну його роботи на території Афганістану, зокрема під час першого звернення позивач вказав, що наприкінці 2006 року звільнився та почав займатися сільським господарством, під час другого звернення вказав, що одразу після звільнення виїхав до України, а під час додаткової співбесіди зазначив, що звільнився, намагався знайти кращу роботу, а потім виїхав до України.
Суд зазначає, що родина позивача на даний час проживає в Афганістані та їй нічого не загрожує. Крім того, суд враховує інформацію по країні походження, яка досліджена відповідачем, де вказано про наявність на території Афганістану відносно ізольованих територій від місць конфлікту.
Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням вищезазначеного, суд робить висновок, що адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення від 02.12.2016 № 624-16 та зобов'язання повернути посвідчення біженця не належить до задоволення.
Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 14, 70, 71, 86, 159-165, 254 КАС України, суд,-
Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення від 02.12.2016 № 624-16 та зобов'язання повернути посвідчення біженця.
Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду в порядку ст. ст. 185, 186 КАС України шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сиди в порядку ст. 254 КАС України.
Повний текст постанови буде виготовлений та підписаний судом на протязі 5-ти днів.
Головуючий суддя Н.В. Бжассо
Суддя І.В.Завальнюк
Суддя М.М. Кравченко
Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення від 02.12.2016 № 624-16 та зобов'язання повернути посвідчення біженця.
21 вересня 2017 року.