19 вересня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
при секретарях ОСОБА_4 ,
ОСОБА_5 ,
ОСОБА_6 ,
з участю прокурорів ОСОБА_7 ,
ОСОБА_8 ,
потерпілої ОСОБА_9 ,
обвинуваченого, щодо якого
ухвалено виправдувальний вирок ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальне провадження №12014100100013968 відносно
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
- 09.04.2012 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя за ч. 1 ст. 185 КК України до штрафу у розмірі 850 грн.;
- 12.02.2013 року Приморським районним судом м. Одеси за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі, із застосуванням ст. 75 КК України, з іспитовим строком 3 роки,
обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України, за апеляційною скаргою прокурора у провадженні на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 17 червня 2015 року,
Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 17 червня 2015 року ОСОБА_10 визнано невинуватим та виправдано за пред'явленим обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України.
Справа №11-кп/796/196/2017 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_11
Категорія: ч. 1 ст. 162 КК України Доповідач ОСОБА_1
Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів.
Як встановлено вироком суду, органом досудового розслідування ОСОБА_10 обвинувачується в тому, щовін 14 грудня 2014 року приблизно о 13 год., проходячи повз будинок №16/8 по вул. Пушкінській у м. Києві, звернув увагу на магазин « ІНФОРМАЦІЯ_2 », в середині якого світло було вимкнуте, на вивісці було вказано, що неділя є вихідним днем. Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на вторгнення у приміщення вказаного магазину, обвинувачений проник до нього всупереч волі законного володільця ОСОБА_12 . Пробувши у приміщенні магазину близько трьох хвилин, ОСОБА_10 був затриманий працівниками відділу державної охорони.
Такі дії ОСОБА_10 стороною обвинувачення кваліфіковані за ч. 1 ст. 162 КК України, як незаконне проникнення до іншого володіння особи.
Суд, на підставі досліджених доказів, зокрема - показань потерпілої про фактичне викрадення з приміщення магазину майна, результатів огляду місця події, якими виявлені наслідки замаху на крадіжку сейфу, прийшов до висновку про неправильність кваліфікації дій обвинуваченого, оскільки незаконне проникнення до приміщення, у даному випадку було лише способом вчинення більш тяжкого злочину, яке не охоплюється пред'явленим останньому обвинуваченням, та виправдав його у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 162 КК України.
На вказаний вирок суду прокурор у провадженні подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_10 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України, і призначити йому покарання у виді 3 років обмеження волі. На підставі ст. 71 КК України та підпункту «б» п. 1 ч. 1 ст. 72 КК України, шляхом повного приєднання невідбутої частини покарання, призначеного ОСОБА_10 Приморським районним судом м. Одеси від 12 лютого 2013 року, призначити ОСОБА_10 остаточне покарання у виді 4 років 6 місяців позбавлення волі.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження полягає в тому, що висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду.
Так, на переконання прокурора, вина ОСОБА_10 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України, у повному обсязі підтверджується показаннями потерпілої ОСОБА_13 , свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , а також протоколом огляду місця події від 14.12.2014 року та висновком експерта №1697 від 31.12.2014 року, однак суд, даючи оцінку цим доказам, не врахував, що при огляді місця події у ОСОБА_10 не було виявлено жодної речі, які знаходились в приміщенні магазину та належать потерпілій, які б були викрадені. Окрім цього, на сейфі відсутні будь-які сліди, які б вказували на те, що саме ОСОБА_10 переніс його з приміщення бухгалтерії до вхідних дверей магазину.
Тому, на думку апелянта, висновки суду щодо умислу ОСОБА_10 на вчинення більш тяжкого злочину не знайшли свого підтвердження ні в ході досудового розслідування, ні в ході судового розгляду. При цьому, суд у мотивувальній частині вироку, спростовуючи показання ОСОБА_10 , фактично підтверджує вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України.
Крім того, на думку апелянта, суд першої інстанції істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, оскільки під час ухвалення вироку фактично вийшов за межі висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, що є порушенням ч. 1 ст. 337 КПК України.
Також в порушення п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України, в мотивувальній частині вироку суд не зазначив підстави для виправдання обвинуваченого ОСОБА_10 за ч. 1 ст. 162 КК України.
Інші учасники судового провадження даний вирок не оскаржують.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора та потерпілої на підтримку доводів апеляційної скарги, а також заперечення обвинуваченого проти задоволення апеляційної скарги прокурора, дослідивши за клопотанням прокурора обставини, встановлені під час кримінального провадження, шляхом допиту обвинуваченого, потерпілої, свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , дослідження письмових доказів, в тому числі і даних, які характеризують особу обвинуваченого, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора у провадженні підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
А саме, рішення має бути ухвалене згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України, з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.
Положеннями ст. 337 КПК України визначено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею, а вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, суд має право лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Проте, цих вимог закону, при ухваленні виправдувального вироку щодо ОСОБА_10 , суд першої інстанції не дотримався, оскільки, як обґрунтовано зазначається в апеляційній скарзі прокурора, зробивши висновок про наявність в діях ОСОБА_10 умислу на вчинення більш тяжкого злочину, суд першої інстанції вийшов за межі висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
Так, згідно обвинувального акта ОСОБА_10 обвинувачується у незаконному проникненні до іншого володіння особи, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України, за таких обставин: 14 грудня 2014 року приблизно о 13 год. ОСОБА_10 , проходячи повз будинок №16/8 по вул. Пушкінській у м. Києві, звернув увагу на магазин «Студія Дизайну Муар», в середині якого світло було вимкнуте та на вивісці було вказано, що неділя є вихідним днем. Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на вторгнення у приміщення вказаного магазину, обвинувачений проник до нього всупереч волі законного володільця ОСОБА_16 . Пробувши у приміщенні магазину близько трьох хвилин, ОСОБА_10 був затриманий працівниками відділу державної охорони.
Дослідивши в судовому засіданні показання обвинуваченого ОСОБА_10 , а також докази обвинувачення, зокрема - показання потерпілої ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , протокол огляду місця події від 14.12.2014 року та висновок експерта від 31.12.2014 року №1697, який проводив судову трасологічну експертизу слідів відбитків тканини з вхідних дверей та поверхні сейфу, які були вилучені під час огляду місця події, суд першої інстанції, визнаючи недоведеним обвинувачення за ч. 1 ст. 162 КК України, не зазначив мотивів, з яких він відкидає докази обвинувачення саме за вказаним законом і чому прийшов до переконання, що ОСОБА_10 незаконно проник до іншого володіння особи для вчинення більш тяжкого злочину.
При цьому, посилаючись на показання свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , які прибули до магазину через декілька хвилин після спрацювання сигналізації, де виявили та затримали ОСОБА_10 , в сукупності зі слідами волочіння сейфу, суд першої інстанції зробив висновок про наявність підстав для підозри вчинення ОСОБА_10 спільно з іншими особами кримінального правопорушення - замаху на викрадення чужого майна, що взагалі не охоплюється пред'явленим останньому обвинуваченням.
Так, дійсно в матеріалах провадження наявні дані, які вказують на подію злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, зокрема дані, що містяться в заяві та в поясненнях потерпілої ОСОБА_9 , але суд першої інстанції не взяв до уваги ту обставину, що після того, як досудове розслідування у даному кримінальному провадженні було розпочате 14.12.2014 року на підставі заяви ОСОБА_9 з приводу таємного викрадення її майна з магазину " ОСОБА_17 " за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України, згідно даних реєстру матеріалів досудового розслідування, постановою слідчого СВ 4 ВМ Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_18 від 02.02.2015 року дії ОСОБА_10 були перекваліфіковані з ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України на ч. 1 ст. 162 КК України (т. 1 а.п. 67-68) та йому повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри, і замість оцінки досліджених у судовому засіданні доказів з точки зору доведеності чи недоведеності пред'явленого ОСОБА_10 обвинувачення за ч. 1 ст. 162 КК України, суд першої інстанції вдався до оцінки цих доказів з точки зору наявності в діях обвинуваченого більш тяжкого злочину, чим вийшов за межі судового розгляду, які визначені законом, - що є неприпустимим.
За викладеним вище, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для визнання ОСОБА_10 невинуватим і виправдання його за пред'явленим обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України, з мотивів недоведення того, що вчинено кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується особа (п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України), - не є законним та обґрунтованим і не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, а тому, у відповідності до ст.ст. 409, 411 КПК України, вирок суду першої інстанції підлягає безспірному скасуванню з ухваленням нового вироку на підставі п. 3 ч. 1 ст. 407, ст. 418 КПК України.
Проаналізувавши досліджені в судах першої та апеляційної інстанцій докази, в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_10 у незаконному проникненні до іншого володіння особи, що було ним вчинено за наступних обставин.
14 грудня 2014 року приблизно о 13 год. ОСОБА_10 , проходячи повз будинок №16/8 по вул. Пушкінській у м. Києві, звернув увагу на магазин « ІНФОРМАЦІЯ_2 », в середині якого світло було вимкнуте, на вивісці було вказано, що неділя є вихідним днем. Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на вторгнення у приміщення вказаного магазину, ОСОБА_10 , проник до нього всупереч волі законного володільця ОСОБА_16 . Пробувши у приміщенні магазину близько трьох хвилин, ОСОБА_10 був затриманий працівниками відділу державної охорони.
Будучи допитаним в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_10 пояснив, що дійсно 14 грудня 2014 року приблизно о 13 год. він, вийшовши з магазину техніки по вул. Пушкінській, побачив на протилежній стороні вулиці вивіску магазину інтер'єру «Муар» та зайшов в приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 », щоб подивитись меблі та інтер'єр, щоб йому могло бути в пригоді, оскільки він працює у цій сфері, та можливо і щоб щось придбати. При цьому, коли він зайшов в магазин, то світло в ньому не було ввімкнено, але в приміщенні було не темно, оскільки денне світло проникало через вікна. Продавців та людей в магазині не було. Пройшовши вглиб магазину на 5-6 метрів та пробувши в ньому 2-3 хвилини, він був затриманий працівниками охорони, які приїхали на спрацювання сигналізації. Від працівників охорони він не переховувався і не намагався зникнути, а одразу, на їх питання, повідомив про свою присутність в магазині. Наголошував на тому, що не знав, що незаконно проникає до приміщення магазину, оскільки до нього зайшов, відкривши за ручку двері, які не були закриті, а на те, що магазин у вказаний - вихідний день не працює, він уваги не звернув.
Отже, ОСОБА_10 своєї вини у пред'явленому обвинуваченні не визнав, вказуючи на відсутність у нього умислу на незаконне проникнення до приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 », директором якого є ОСОБА_9 .
Незважаючи на невизнання ОСОБА_10 своєї вини, його винуватість у вчинені злочину, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України, підтверджуються сукупністю досліджених в судах першої та апеляційної інстанцій доказів.
Так, за показаннями потерпілої ОСОБА_9 , у т.ч. і в суді апеляційної інстанції, в приміщенні по вул. Пушкінській, 16/8 в м. Києві знаходиться Салон «Дизайн-студія «Муар», який не працює в неділю, про що міститься відповідна вивіска щодо режиму його роботи біля вхідних дверей і також вказане приміщення перебуває під охороною Державної служби охорони. Двері в магазин дійсно обладнані замком, але якщо зачинені на замок двері спробувати відкрити з деяким фізичним зусиллям за ручку, то вони відчиняються. 14 грудня 2014 року був вихідний день, коли їй подзвонили зі служби охорони та повідомили, що було проникнення у магазин і в ньому затримана певна особа. По приїзду в магазин вона побачила, що в ньому порушена обстановка і зникли цінні речі, а також у цей час працівники поліції допитували ОСОБА_10 . Зауважила про те, що зовнішнє було явно очевидним, що магазин не працює, оскільки, крім вивіски щодо режиму роботи магазину при вході до нього, в приміщенні не горіло світло, вікна були закриті портьєрами і нікого з людей в середині магазину не було. При цьому також вказала, що в їх магазин і в робочий день вільного доступу не має, оскільки клієнти приходять в магазин тільки за попередньою домовленістю і повз охорону, яка перебуває на вході.
Дані пояснення потерпілої ОСОБА_9 спростовують доводи ОСОБА_10 про те, що він міг обманутися з приводу роботи Салону «Дизайн-студія «Муар».
При цьому колегія суддів звертає увагу і на те, що дійсно ОСОБА_10 проник до ОСОБА_19 , прикладаючи незначне фізичне зусилля по відкриванню дверей.
Цього ж дня - 14 грудня 2014 року ОСОБА_9 звернулась із заявою про вчинене кримінальне правопорушення, в якій повідомила, що невідома особа шляхом пошкодження вхідних дверей магазину " ІНФОРМАЦІЯ_3 " за адресою: АДРЕСА_2 проникла до його приміщення, звідки викрала сейф з особистим майном, на що вказує протокол прийняття заяви ОСОБА_9 про вчинене кримінальне правопорушення (т. 1 а.п. 25).
Свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_20 , які станом на грудень 2014 року працювали у відділі державної служби охорони Печерського району м. Києва, вказали, що надійшов виклик про спрацювання сигналізації в магазині по АДРЕСА_2 . Приїхавши до магазину, вони переконалися, що двері зачинені, і вони поїхали. Приблизно через годину відбулось друге спрацювання сигналізації і прибувши через декілька хвилин (2-3 хвилини) до магазину, вони виявили, що двері відкриті. Пройшовши в середину магазину, на їх голосове питання про присутність будь-кого в магазині, відповів ОСОБА_10 , який вийшов до них назустріч з прилеглого до території біля вхідних дверей приміщення і повідомив, що в магазині обирав інтер'єр. В подальшому прибула власниця магазину та викликана ними слідчо-оперативна група. Також вказали, що на момент їх прибуття в магазині було темно і працівників магазину не було.
При цьому, відповідно до даних протоколу огляду місця події від 14 грудня 2014 року з фототаблицею до нього, під час огляду приміщення Дизайн-студії інтер'єру «Муар» по АДРЕСА_2 було виявлено ОСОБА_10 , у якого вилучено пару шкіряних рукавиць, коричневого кольору, а також з вхідних дверей вилучено два сліди тканини (т. 1 а.п. 29-44).
Згідно ж висновку експерта №1697 від 31.12.2014 року, слід структури матеріалу №1 ("Із вхідних дверей") за загальними ознаками відноситься до виду рукавичок, зразком якого являються рукавички, які були вилучені під час огляду місця події в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_2 », та які надані на дослідження (т. 1 а.п. 61-66).
З протоколу огляду місця події з фототаблицею до нього від 17 січня 2015 року вбачається, що поряд з вхідними дверима до магазину з лівої сторони на будинку присутня табличка з текстом: «Муар салон дизайн-студія інтер'єру НОМЕР_1 , субота НОМЕР_2 , вихідний - неділя» (т. 1 а.п. 45-49).
З наведених вище доказів випливає, що вочевидь ОСОБА_10 не міг бути необізнаним з приводу того, що вказаний Салон "Дизайн-студія інтер'єру "Муар" не працює у неділю, яким є 14 грудня 2014 року, оскільки вивіска щодо його режиму роботи розташована безпосередньо перед відвідувачами при вході до магазину.
Водночас слід зауважити, що за показаннями ОСОБА_10 в суді апеляційної інстанції, він дійсно направився в даний магазин, побачивши відповідну вивіску про те, що це магазин інтер'єру, і при цьому в Салоні "Муар" не горіло світло та були відсутні як відвідувачі, так і персонал.
З показань свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 в судовому засіданні вбачається, що між другим спрацюванням сигналізації в Салоні "Муар" та їх приїздом до нього пройшло декілька хвилин і на той час в салоні знаходився саме ОСОБА_10 .
Дані твердження свідків, в сукупності з наведеними вище доказами з приводу обставин, при яких ОСОБА_10 зайшов до Салону "Муар" та перебував там в напівтемряві в виставковій кімнаті, - ставить під сумнів можливість здійснення відкриття вхідних дверей до салону за такий короткий проміжок часу іншою особою, а не ОСОБА_10 .
Таким чином, на переконання колегії суддів, ОСОБА_10 усвідомлював недозволенність вільного доступу до приміщення Салону «Муар», навіть при незачинених, за його твердженнями, дверях, а відтак, він мав умисел на незаконне проникнення до іншого володіння особи і його категорична позиція про протилежне колегією суддів до уваги не приймається та розцінюється як обраний спосіб захисту.
За викладеним, дії ОСОБА_10 , які виразились у незаконному проникненні до іншого володіння особи, колегія суддів кваліфікує за ч. 1 ст. 162 КК України.
Призначаючи покарання ОСОБА_10 , колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який, відповідно до положень ст. 12 КК України, відноситься до злочинів невеликої тяжкості, дані про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий і вчинив даний злочин в період іспитового строку, встановленого вироком Приморського районного суду м. Одеси від 12.02.2013 року, відповідно до якого ОСОБА_10 було засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України, з іспитовим строком 3 роки, що на обліку у лікарів нарколога та психіатра ОСОБА_10 не перебуває, має родину, офіційно не працює, а також відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання ОСОБА_10 .
З урахуванням наведеного, конкретних обставин справи й ставлення винного до вчиненого, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне призначити ОСОБА_10 покарання у виді обмеження волі у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 1 ст. 162 КК України, з урахуванням положень ч. 2 ст. 61 КК України.
Враховуючи те, що ОСОБА_10 не відбув покарання, призначене вироком Приморського районного суду м. Одеси від 12.02.2013 року, відповідно до ст. 71 КК України, суд вважає необхідним частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Підстав для призначення ОСОБА_10 за ч. 1 ст. 162 КК України більш суворого покарання, а саме - у виді 3 років обмеження волі, що є максимальним за вказаним законом, та визначення остаточного покарання йому на підставі ст. 71 КК України шляхом повного приєднання невідбутої частини покарання за вироком Приморського районного суду м. Одеси від 12.02.2013 рокуу виді 4 років 6 місяців позбавлення волі, як про це просить в апеляційній скарзі прокурор, колегія суддів не вбачає, а тому апеляційна скарга прокурора у провадженні підлягає частковому задоволенню.
Речові докази у провадженні: дві рукавички шкіряні, коричневого кольору (т. 1 а.п. 57) - знищити; металевий сейф коричневого кольору, розмірами 40х67 см, переданий на зберігання ОСОБА_9 (т. 1 а.п. 58) - залишити власнику.
Суд вважає також необхідним стягнути з обвинуваченого ОСОБА_10 витрати за проведення експертизи.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407, 420 КПК України, колегія суддів, -
апеляційну скаргу прокурора у провадженні задовольнити частково.
Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 17 червня 2015 року, яким ОСОБА_10 визнаний невинуватим та виправданий за пред'явленим обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України, - скасувати.
Визнати ОСОБА_10 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України, та призначити йому покарання у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік.
На підставі ст. 71 КК України, з урахуванням положень ст. 72 КК України, до призначеного ОСОБА_10 за цим вироком покарання частково приєднати невідбуте ним покарання за вироком Приморського районного суду м. Одеси від 12.02.2013 року і остаточно визначити ОСОБА_10 до відбуття - 3 (три) роки 1 (один) місяць позбавлення волі.
Строк відбування покарання ОСОБА_10 рахувати з моменту фактичного його затримання у зв'язку з виконанням вироку.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції 26.11.2015 року), зарахувати ОСОБА_10 у строк покарання у виді позбавлення волі строк попереднього ув'язнення з 14 грудня 2014 року по 17 грудня 2014 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Речові докази: дві рукавички шкіряні, коричневого кольору (т. 1 а.п. 57) - знищити; металевий сейф коричневого кольору, розмірами 40х67 см, переданий на зберігання ОСОБА_9 (т. 1 а.п. 58) - залишити власнику.
Стягнути з ОСОБА_10 на користь держави процесуальні витрати по справі, пов'язані із залученням експерта, в сумі 393 (триста дев'яносто три) грн. 12 коп.
Вирок Апеляційного суду міста Києва може бути оскаржений в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з моменту його проголошення.
Судді:
___________________ ____________________ ____________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3