провадження №22-ц/796/8663/2017 Головуючий у 1-й інстанції: Піхур О.В.
справа №761/35803/16-ц Доповідач: Поліщук Н.В.
14 вересня 2017 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м.Києва в складі:
Головуючого-судді Поліщук Н.В.
суддів Білич І.М., Болотова Є.В.
за участю секретаря Горбачової І.В.
позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 24 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Деснянського районного суду м.Києва, третя особа - Державна казначейська служба України про відшкодування шкоди, завданої внаслідок бездіяльності суду,-
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, посилаючись на спричинення такої бездіяльністю Деснянського районного суду м.Києва, що полягала у не наданні копії постанови суду про поміщення її в спеціалізований медичний заклад для проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи від 11 квітня 2012 року в розмірі 50000 грн.
Вимоги обґрунтовує тим, що 11 квітня 2012 року Деснянським районним судом м.Києва прийнято постанову про поміщення ОСОБА_1 до Київського міського центру судово-психіатричної експертизи для проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи.
Відповідно до положень КПК України 1960 року зазначена постанова вступала в силу після закінчення строку на подання апеляційної скарги, строк подачі якої, для особи, яка тримається під вартою, відраховується з моменту вручення постанови.
Вказує, що постанову суду від 11 квітня 2012 року їй вручили 23 січня 2015 року, в силу постанова вступила 27 січня 2015 року. Зазначає, що, починаючи з 17 квітня 2012 року по 17 травня 2012 року вона незаконно перебувала в медичному закладі, оскільки постанова суду не набрала законної сили.
Посилаючись на принизливі умови перебування в психіатричному закладі на підставі постанови суду, яка не набрала законної сили, та ненадання цієї постанови для її своєчасного оскарження, зазнала моральних страждань, які оцінює в 50000 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 24 травня 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
Апеляційну скаргу обґрунтовує доводами позовної заяви; посилається на неправильне встановлення обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права. Вказує на необґрунтованість висновків суду, що нею фактично ставиться питання про оцінку судових рішень у кримінальному провадженні.
В судовому засіданні позивач доводи апеляційної скарги підтримала.
Інші учасники цивільного процесу в судове засідання не з"явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином.
Відповідно до ст.305 ЦПК України колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності осіб, що не з"явились.
Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як установлено судом першої інстанції та убачається з матеріалів справи, 02 квітня 2012 року відносно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.377 КК України.
Відповідно листа Київського міського центру судово-психіатричної експертизи №1065 від 11 квітня 2012 року, рекомендовано провести відносно ОСОБА_1 стаціонарну судово-психіатричну експертизу.
11 квітня 2012 року Деснянським районним судом м.Києва прийнято постанову, відповідно до якої вирішено помістити ОСОБА_1 до Київського міського центру судово-психіатричної експертизи для проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи.
На виконання постанови суду, Київським міським центром судово-психіатричної експертизи 15 травня 2012 року складено Акт стаціонарної комісійної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи №178, 21 серпня 2012 року складено Акт додаткової амбулаторної судово-психіатричної експертизи №793.
На підставі даних Акту додаткової судово-психіатричної експертизи № 793 від 21 серпня 2012 року Дніпровський районний суд м.Києва встановив, що ОСОБА_1 вчинила злочин у стані обмеженої осудності, після чого захворіла на психічну хворобу, яка виключає застосування щодо неї покарання та постановами від 18 вересня 2012 року, 07 жовтня 2013 року, 23 травня 2014 року застосувати відносно останньої примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом.
Відповідно до ухвали Подільського районного суду м.Києва від 30 грудня 2014 року припинено примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом та надання диспансерної амбулаторної психіатричної допомоги відносно ОСОБА_1
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов'язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.
Суд першої інстанції також вказав на недоведеність вимог, оскільки будь-яких доказів на підтвердження обставин несвоєчасного отримання постанови суду з вини цього ж суду, ОСОБА_1 надано не було.
Проте повністю з такими висновками колегія суддів не може.
Відповідно до статей 126, 129 Конституції України законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти судді чи суду є протиправним втручанням у здійснення правосуддя й посяганням на процесуальну незалежність.
Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Під час здійснення правосуддя, між судом та учасниками справи або іншими особами, які відповідно до процесуального закону беруть участь у справі, правовідносини не виникають.
Спори, які виникають під час здійснення правосуддя, не пов»язані із захистом прав, свобод чи інтересів у публічно-правових відносинах від порушень з боку органів державної влади, оскільки оскаржені дії вчинені при здійсненні правосуддя, а тому законність таких дій може перевірятися лише судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом.
Відповідно до статті 125 Конституції України в Україні встановлена судова інстанційність для розгляду справ та перевірки законності судових рішень судами вищого рівня.
Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві.
У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року №8 «Про незалежність судової влади» судам роз»яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
Питання відповідальності дій судді під час здійснення правосуддя врегульовано нормами законів України "Про судоустрій і статус суддів" та "Про вищу раду правосуддя".
Отже чинне законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення та дій судді під час здійснення правосуддя.
Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суду (судді), вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.
Аналогічну позицію висловлено у пункті 57 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, де зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
У Висновку №3 (2002) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб, повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.
Відповідно до статей 62, 126 і 129 Конституції України матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного; судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється, а однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
Застосування положень ст.1176 ЦК України можливе у випадку, коли предметом позову є інші дії чи бездіяльність, зокрема, суду, які не пов"язані із здійсненням правосуддя, відправленням судочинства, яке має на меті прийняття акту органом судової влади.
Предметом позовних вимог ОСОБА_1 по суті є оцінка дій суду під час здійснення провадження у кримінальній справі та оцінка наслідків, на які вказує позивач. Тобто, фактично ставиться питання про надання правової кваліфікації діям суду, в провадженні якого перебувала кримінальна справа.
Проте у цій справі між позивачем та судом правовідносини щодо порушення цивільного права або інтересу, захист яких визначено ст.ст.15,16 ЦК України, не виникли, відтак така справа не підлягає розгляду в судах загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.
Аналогічні роз"яснення надані в Інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2012 року "Щодо деяких спірних питань судової практики", а також аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у справі №6-3139цс16 від 01 березня 2017 року.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що, ураховуючи предмет позовних вимог у цій справі, судом першої інстанції помилково відкрито провадження у справі та постановлено рішення суду.
Відповідно до ст.310 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі з підстав, визначених, зокрема, ст.205 ЦПК України.
Відтак, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду скасуванню, провадження у справі слід закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 310, 313, 314, 315, 317,319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 24 травня 2017 року скасувати, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Деснянського районного суду м.Києва, третя особа - Державна казначейська служба України про відшкодування шкоди, завданої внаслідок бездіяльності суду - закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий-суддя Н.В. Поліщук
Судді І.М. Білич
Є.В. Болотов