Справа № 369/5549/17
Провадження № 2/369/2741/17
Іменем України
12.09.2017 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Волчко А.Я.,
при секретарі Раситюк М.П.,
розглянувши у приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання добросовісним набувачем земельної ділянки, -
Позивач у травні 2017 року звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 про визнання добросовісним набувачем земельної ділянки.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 1 грудня 2016 року між ним ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки. За умовами договору продавець ОСОБА_3 передає у власність (продає) покупцю ОСОБА_1 земельну ділянку на праві приватної власності площею 0,0998 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 земельна ділянка НОМЕР_3 з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Даний договір складений відповідно до цивільного кодексу.
Продавець свідчив що є дійсно власником земельної ділянки не має обмежень щодо свого права розпорядження земельної ділянкою. Виходячи з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (номер витягу НВ- 3207333992016 дата витягу 26.09.2016) надану на заяву (запит) ОСОБА_3 (26.09.2016, ЗВ-3208492182016) земельна ділянка була в приватній власності ОСОБА_3
15.12.2016 року до Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області надійшла заява ОСОБА_2 про те що, ОСОБА_3 використав завідомо підроблений документ, а саме договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка належить заявниці що розташована за адресою: АДРЕСА_1 з метою її подальшого продажу (ЖЄО 44483 від 15.12.2016). Правова кваліфікація ч. 4 ст. 358 Кримінального кодексу України.
Виходячи з фабули справи, шахрайськими вчинки ОСОБА_3 заволодів земельною ділянкою і продав йому чим же спричинив матеріальну шкоду.
З метою мирного врегулювання конфлікту, він ОСОБА_1 запропонував скласти договір купівлі продажу земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 земельна ділянка 22) та на підтвердження про прийняття грошових коштів була написана розписка про взяття грошових коштів, в якій вказано, що ОСОБА_2 отримала кошти в розмірі 12500 (дванадцять тисяч п'ятсот) доларів США за передачу' вище зазначеної земельної ділянки. Договір купівлі продажу був підписаний не в нотаріальній формі. Після підписання договору купівлі продажу та отримання грошових коштів в розмірі 12500 (дванадцять тисяч п'ятсот) доларів США ОСОБА_2 ніяких прав та вимог на земельну ділянку не має. Своїми діями відповідач відмовилась від права власності на вище сказану земельну ділянку
На підставі вищевказаного просив суд визнати його ОСОБА_1 добросовісним набувачем земельної ділянки площею 0,0998 га. кадастровий номер НОМЕР_2, що розташована за адресою: АДРЕСА_1
У судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримав та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні, позовні вимоги визнав, не заперечував проти задоволення позову.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.
Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Цивільний кодекс України розкриває поняття права власності як сукупність трьох правомочностей власника: права володіння, права користування та права розпорядження.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Судом встановлено, що 01.12.2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Мурзак С.О.., відповідно до якого ОСОБА_3 продав і передав, а ОСОБА_1 купив і прийняв у власність земельну ділянку, загальна площа якої 0,9998 га, місце розташування земельної ділянки: АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1, призначення земельної ділянки - будівництво та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка) (а.с.7-8).
16 лютого 2017 року було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, відповідно до якого ОСОБА_2 продала ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0, 9998 га, за кадастровим номером НОМЕР_1, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку , господарських будівель та споруд (присадибна ділянка). Проте даний договір нотаріально не посвідчений, що прямо суперечить нормам Цивільного Кодексу України, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Згідно із ч. 3 ст. 640 цього Кодексу договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Відповідно до ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Правила ст. 220 ЦК України не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки за змістом ст. 640 цього Кодексу договір, який підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, є укладеним з моменту його державної реєстрації.
16 лютого 2017 року відповідач ОСОБА_2 написала розписку, відповідно до якої вона ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 12 500 доларів США, що не заперечувалось у судовому засіданні представником відповідача.
Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Таким чином, одним із правових наслідків договору купівлі-продажу є перехід майна та права власності на це майно до покупця.
У даному випадку з наявних у справі письмових доказів - договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Мурзак С.О., відповідно до якого ОСОБА_3 продав і передав, а ОСОБА_1 купив і прийняв земельну ділянку, загальна площа якої 0,9998 га, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1 - призначення земельної ділянки - будівництво та обслуговування житлового будинку і господарських будівель.
Відповідно до роз'яснень п.24 Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала не це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 цього Кодексу майно не може бути витребувано в нього.
Статтею 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування майна від добросовісного набувача.
У разі, коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного (нікчемного) правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного чи нікчемного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача.
У відповідності до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі, оскільки позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами тієї обставини, що вказана земельна ділянка вибула з його володіння проти його волі.
Відповідно до ст. 88 ч. 1 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
З огляду на відхилення позовних вимог, судові витрати не підлягають стягненню з відповідача у справі на користь позивача.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 10, 11, 57-61, 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання добросовісним набувачем земельної ділянки- відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський районний суд Київської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: А.Я. Волчко