12.09.2017 Справа № 363/1400/16-ц
12 вересня 2017 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:
головуючого - судді Чіркова Г.Є.,
при секретарі Гавриленко Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ТОВ «Комплекс Агромарс» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної підприємству працівником,
встановив:
представник позивача в квітні 2016 року звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на заподіяння відповідачем, який працював водієм-експедитором, шкоди підприємству під час виконання трудових обов'язків у зв'язку з допущенням нестачі при перевезенні м'ясопродукції, що мало місце в період з 23 серпня 2014 року по 15 серпня 2015 року, а тому, уточнивши позовні вимоги, на відшкодування заподіяної підприємству шкоди, порушує питання про стягнення з відповідача непогашеної суми збитків у розмірі 18 424 грн. 96 коп. та судових витрат.
В суді представник позивача просив про задоволення позову з викладених у ньому підстав.
Відповідач та його представник в суді проти задоволення позову заперечили. Зазначили, що позивачем не надано доказів про те, якими винними діями відповідача завдано шкоду підприємству, в чому полягало порушення ним обов'язків за трудовим договором і наявність причинного зв'язку між його протиправною поведінкою і шкодою, яка заподіяна.
Належні умови схоронності майна підприємством не забезпечено, коли доставка м'ясопродукції здійснювалася в різні міста України, на різні відстані, в різні пори року.
Фінансово-бухгалтерський облік на підприємстві належно не вівся на його підставі не можна встановити дійсний розмір завданої шкоди.
Облік, відвантаження та перевезення товарно-матеріальних цінностей здійснювалося неналежним чином, контрольні заміри вагів з контрагентами не проводилися.
Перевірки систематичної нестачі не проводилися, пояснення у відповідача не відбиралися, причини і умови їх виникнення не встановлювалися.
Крім того утримання із заробітної плати відповідача здійснювалися постійно до моменту його звільнення на суму 31 862 грн. 51 коп., яка повністю перекриває розмір шкоди.
Крім того вважали пропущеним строк пред'явлення вимоги про відшкодування збитків, який згідно ч. 3 ст. 233 КЗпП встановлюється в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.
Також відповідач зазначив, що зважування продукції відбувалося перед завантаженням авто та після цього, а за час завантаження відбувався стьок м'ясопродукції, що не враховувалося, повторні результати зважування в документах не фіксувалися, двері не пломбувалися, а його підпис стоїть не на всіх актах приймання-передачі. Також по накладних вага продукції менша від фактично відвантаженої, що свідчить про порушення ведення бухгалтерського обліку на підприємстві, а відтак вихідні дані для визначення розміру заподіяних підприємством збитків неправильні.
Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.
Встановлено, що 10 травня 2011 року згідно наказу №416КА-к-п від 06 травня 2011 року ОСОБА_1 прийнятий на роботу до ТОВ «Комплекс Агромарс», на посаду водія автофургонів та рефрижераторів автоколони №2 транспортного департаменту Гаврилівського птахівничого комплексу та доручено виконувати додаткові обов'язки в порядку суміщення посади експедитора в межах встановленої тривалості робочого дня із доплатою 0,25 посадового окладу експедитора.
Згідно наказу позивача №343КА/к-п-д від 28 травня 2010 року ОСОБА_1 28 жовтня 2010 року переведено на посаду водія-експедитора автофургону та рефрижератора DAF FT XF 105.410 д.н.з. НОМЕР_1 автоколони №1 автотранспортного парку головного виробництва.
10 травня 2011 року з відповідачем укладено договір №83-Е про повну матеріальну відповідальність згідно умов якого, працівник, що займає посаду експедитора автоколони №1 і виконує роботу безпосередньо пов'язану з прийманням для доставки, доставки та передачі переданих йому матеріальних цінностей, приймає на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження ввірених йому підприємством матеріальних цінностей та зобов'язується дбайливо ставитися до переданих йому на збереження або з іншою метою матеріальних цінностей підприємства і вживати заходів для попередження збитків, своєчасно повідомляти керівництво підприємства про всі обставини, що загрожують забезпеченню збереження ввірених йому матеріальних цінностей, вести облік, складати й передавати у визначеному порядку товарно-грошові та інші звіти про рух та рештки ввірених йому матеріальних цінностей, брати участь в інвентаризації ввірених йому матеріальних цінностей.
Підприємство в свою чергу, зобов'язується створювати працівникові умови, необхідні для нормальної праці та забезпечення повного збереження ввірених йому матеріальних цінностей, знайомити працівника з чинним законодавством щодо матеріальної відповідальності працівників за збитки, нанесені підприємству, установі, організації, а також із чинними інструкціями, нормативами та правилами збереження, приймання, обробки, продажу (збуту), перевезення або застосування у процесі виробництва переданих йому матеріальних цінностей.
Згідно п. 3 договору передбачено, що у випадку незабезпечення з вини працівника збереження ввірених йому матеріальних цінностей, визначення розміру збитків, завданих підприємству, та їх відшкодування відбувається у відповідності до чинного законодавства.
Пунктом 4 передбачено, що працівник не несе матеріальної відповідальності, якщо збитки завдані не з його вини.
В подальшому наказами підприємства №226Ка/к-п-д від 08 червня 2011 року, №618/Ка/к-п-д- від 05 грудня 2011 року, №665 Ка/к-п-д від 30 грудня 2011 року та №599 КА/к-п-д від 27 грудня 2012 року ОСОБА_1 переводили на посади водія-експедитора автофургону та рефрижератора та 01 січня 2012 року та 01 лютого 2014 року між сторонами укладалися аналогічні договори №158-Е та №167-Е про повну матеріальну відповідальність.
Наказом ТОВ «Комплекс Агромарс» №824КА/к-з від 26 серпня 2015 року відповідача звільнено з посади водія автофургону та рефрижератора DAF FT СF 85.410 д.н.з. НОМЕР_2 автоколони №2 за власним бажання та скасовано суміщення посади експедитора.
Згідно довідки виданої ТОВ «Комплекс Агромарс» №201 від 03 березня 2016 року, станом на 26 серпня 2015 року перед філією «Гаврилівський птахівничий комплекс» ТОВ «Комплекс Агромарс» у ОСОБА_1 по завданим збиткам існує заборгованість у розмірі 39 015 грн. 07 коп.
В ході розгляду справи позивачем здійснено перерахунок розміру заподіяної підприємству матеріальної шкоди з дотриманням Норм природного убутку м'ясопродуктів при міжміських перевезеннях в авторефрижераторах, затверджених наказом Міністерства торгівлі СРСР від 29 грудня 1984 року №339 та подано заяву про зменшення розміру позовних вимог до 18 424 грн. 96 коп.
При виконанні своїх трудових обов'язків відповідачем в період з серпень 2014 року по серпень 2015 року здійснено приймання, доставку та передачу контрагентам різноманітної м'ясопродукції.
У зв'язку з чим у вказаний період складалися відповідні видаткові накладні про поставку м'ясопродукції та акти приймання-передачі продукції, якими при відвантаженні товару контрагентам встановилася нестача м'ясопродукції в тому чи іншому розмірі.
Внаслідок цього відповідач вважає, що цивільну відповідальність по відшкодуванню заподіяної підприємству шкоди, слід покласти на відповідача, який здійснював її перевезення як водій-експедитор і несе повну матеріальну відповідальність.
В цьому зв'язку з січня 2012 року по серпень 2015 року підприємством прийнято ряд наказів й проведено утримання із заробітної плати водія ОСОБА_1 на відшкодування завданої шкоди.
Загалом з ОСОБА_1 в такий спосіб утримано 31 862 грн. 51 коп.
Згідно з ч. 1 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.
За наявності зазначених підстав та умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.
Відповідно до ч. 2 ст. 130 КЗпП України умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: 1) пряма дійсна шкода; 2) протиправна поведінка працівника; 3) вина в діях чи бездіяльності працівника; 4) прямий причинний зв'язок між протиправним і винним діянням працівника і шкодою, яка настала.
Таким чином, обов'язковою умовою притягнення працівника до матеріальної відповідальності, зокрема, і повної матеріальної відповідальності згідно зі ст. 134 КЗпП України, є встановлення вини особи, у взаємозв'язку із іншими умовами такої відповідальності, що передбачені ст. 130 КЗпП України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.
Згідно ст. 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, а також типового договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, затвердженого постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР по праці і соціальних питаннях, Секретаріату Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 28 грудня 1977 року №477/24, експедитори при перевезенні вантажів належать до посад або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.
У пункті 3 та 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» судам роз'яснено, що виходячи з вимог ст. 15 ЦПК України суд у кожному випадку зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин, від яких згідно зі ст.ст. 130, 135-3, 137 КЗпП України залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з'ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.
Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати. Згідно ст. 130 КЗпП України неодержані підприємством, установою, організацією прибуткине можуть включатися до шкоди, яка підлягає відшкодуванню працівником.
Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Обов'язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві (ст. 138 КЗпП України).
Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Так, позивач зазначав, що дії відповідача спричинили нестачу ввірених йому матеріальних цінностей, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі продукції за період його роботи на підприємстві з серпня 2014 року по серпень 2015 року.
Разом з тим, які саме винні, протиправні дії вчинив відповідач, що призвели до заподіяння шкоди, як обов'язкові умови покладення на працівника матеріальної відповідальності, в суді позивачем не доведено.
Не доведено в суді також і того, що керівництвом товариства після отримання актів приймання-передачі вживалися заходи щодо встановлення причин виявленої недостачі, пояснення у відповідача з приводу складених на протязі року актів по факту нестачі продукції не відбиралися, контрольна повірка вагів не проводилася, причини з яких сталася нестача не встановлювалися.
Не доведено в суді й того, що товариство створило належні умови для забезпечення повного збереження ввірених працівнику матеріальних цінностей, як це передбачено п. 2 договору про повну матеріальну відповідальність.
Таким чином з наявних у справі доказів, не можна дійти висновку, що винними протиправними діями відповідача підприємству заподіяно матеріальної шкоди і відповідач має нести цивільну відповідальність.
Належні, достатні і допустимі докази про обставини заподіяння шкоди, необхідні для покладання на особу матеріальної відповідальності за шкоду заподіяну працівником при виконанні трудових обов'язків суду не подано.
Статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» встановлено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.
Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Водночас згідно ст. 4 «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» передбачено основі принципи на яких ґрунтується бухгалтерський облік та фінансова звітність, серед яких зокрема: повне висвітлення, послідовність, безперервність, превалювання сутності над формою.
Згідно ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».
Разом з тим, як вбачається з відомостей по стічності м'ясопродукції, перевезення якої здійснював ОСОБА_1 в період з 23 серпня 2014 року по 15 серпня 2015 року, відвантаження продукції по накладній перевищує розмір фактично відвантаженої продукції.
Відтак, бухгалтерський облік на підприємстві в цій частині здійснювався без дотримання вимог Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», а вихідні дані для визначення розміру матеріальних збитків зазначено невірно.
Крім того, як вбачається з відомості щомісячних утримань із заробітної плати ОСОБА_1 в період з січня 2012 року по серпень 2015 року підприємством прийнято ряд наказів й проведено утримання із заробітної плати останнього на відшкодування завданої шкоди в розмірі 31 862 грн. 51 коп.
Тобто з відповідача підприємством вже утримано грошові кошти сума яких перевищує розмір заподіяних збитків на відшкодування яких позивачем подано вказану позовну заяву.
Таким чином суд вважає, що підстави для задоволення позову в судовому засіданні не доведено, а тому в цьому слід відмовити за недоведеністю.
На підставі викладеного і керуючись статтями 209-215 ЦПК України,
вирішив:
в задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги через Вишгородський районний суд.
Суддя