18.09.2017 Справа № 363/965/16-ц
"18" вересня 2017 р. м. Вишгород
Вишгородський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Котлярової І.Ю.,
при секретарі Палій Л.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгород справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Аргомарс» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної підприємству працівником,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» (далі ТОВ «Комплекс Аргомарс») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної підприємству працівником. В обґрунтування вказаного позову вказали, що 12.04.2010 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в ТОВ «Комплекс Агромарс» на посаду підмінного водія-експедитора автофургонів автоколони №2 автотранспортного парку головного виробництва. У подальшому ОСОБА_1 не одноразово переводився на посади підмінного водія-експедитора та водія автофургону різних автоколон ТОВ «Комплекс Аргомарс». Разом із переведенням на різні посади, з ОСОБА_1 укладались договори про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. Разом із цим, у період з 02.09.2014р. по 15.07.2015р., відповідачем було порушено трудові обов'язки та допущено нестачі під час перевезення м'ясо продукції а тому підприємству заподіяно матеріальну шкоду в розмірі 41471.88 гривень. 12.08.2015р. ОСОБА_1 був звільнений з ТОВ «Комплекс Агромарс» за власним бажанням та добровільно заподіяну матеріальну школу підприємству відшкодовувати не погоджується тому позивач звернувся до суду із даним позовом та просить стягнути з ОСОБА_1 суму завданих збитків у розмірі 41471.88 гривень. У подальшому, позивачем було проведено перерахунок збитків та зменшено суму позовних вимог, тому просять стягнути з відповідача 12828,25 грн. та судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1378.00 гривень.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, раніше у судових засіданнях позов підтримував, у подальшому надав заяву про розгляд справи за його відсутності та просив уточненні позовні вимоги задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, раніше у судових засіданнях проти позову заперечував, надав письмові заперечення проти позову в яких зазначив, що позивачем не було доведено порушення відповідачем його прямих посадових обов'язків, вину у формі умислу чи необережності та причинний зв'язок. Також позивачем не встановлено місце знаходження вказаної недостачі та істинних винних у вказаній недостачі. Крім того, самого факту недостачі цінностей чи їх пошкодження не достатньо для притягнення працівника до відповідальності, оскільки потрібно довести, що шкода завдана внаслідок порушення працівником його трудових обов'язків, а також довести вину працівника, адже нестача чи недоліки ТМЦ можливі і з вини працівників складу по завантаженню автомобілів на підприємстві. Разом із цим, позивачем при розрахунку матеріальної шкоди не будо застосовано вимоги Наказу Міністерства торгівлі СРСР від 29.12.1984р. № 339 «Про норми природного убутку і відходів продовольчих товарів у торгівлі», а використано свої моделі розрахунків. У зв'язку із зазначеним, представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів. У ст.10 ЦПК України, говориться, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що 12.04.2010 року Наказом № 476 КА/к-п ОСОБА_1 був прийнятий на посаду підмінного водія-експедитора автофургонів автоколони № 2 автотранспортного парку головного виробництва з 13.04.2010р. зі строком випробування 1 місяць (т. 1 а.с. 14).
13.04.2010р. між ТОВ «Комплекс Агромарс» та ОСОБА_1 було укладено договір № 72-в про повну індивідуальну матеріальну відповідальність (т. 1 а.с. 15).
Згідно з наказу від 10.05.2010р. № 325КА/к-п-д, наказу від 14.09.2010р. № 582КА/к-п-д, наказу від 01.10.2010р. № 627/9КА/к-п-д, наказу від 09.06.2011р. № 233КА/к-п-д, наказу від 30.12.2011р. № 665КА/к-п-д, наказу від 18.08.2014р. № 294/2КА/к-п-д, ОСОБА_1 переводився на посади водія-експедитора, водія та підмінного водія різних автоколон ТОВ «Комплекс Агромарс». Остання посада відповідача, водій автофургону та рефрижератора DAF FT CF 85.410, державний номер НОМЕР_1 автоколони № 2 автотранспортного парку з 18.08.2014р. (т. 1 а.с. 16-21,24-30,33).
Крім того, між ТОВ «Комплекс Агромарс» та ОСОБА_1 буди підписані договори № 117-Е та 117-В від 01.10.2010р., № 178-Е та 178-В від 01.01.2012р., 426-Е та 426-В від 01.12.2010р., № 191-Е та 191-В від 01.02.2014р. про повну індивідуальну матеріальну відповідальність згідно умов якого, працівник, що займає посаду експедитора автоколони № 2 і виконує роботу безпосередньо пов'язану з прийманням для доставки, доставки та передачі переданих йому матеріальних цінностей, приймає на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження ввірених йому підприємством матеріальних цінностей та зобов'язується дбайливо ставитися до переданих йому на збереження або з іншою метою матеріальних цінностей підприємства і вживати заходів для попередження збитків, своєчасно повідомляти керівництво підприємства про всі обставини, що загрожують забезпеченню збереження ввірених йому матеріальних цінностей, вести облік, складати й передавати у визначеному порядку товарно-грошові та інші звіти про рух та рештки ввірених йому матеріальних цінностей, брати участь в інвентаризації ввірених йому матеріальних цінностей (т. 1 а.с. 22, 23, 31, 32, 34, 35, 36, 37).
Підприємство в свою чергу, зобов'язується створювати працівникові умови, необхідні для нормальної праці та забезпечення повного збереження ввірених йому матеріальних цінностей, знайомити працівника з чинним законодавством щодо матеріальної відповідальності працівників за збитки, нанесені підприємству, установі, організації, а також із чинними інструкціями, нормативами та правилами збереження, приймання, обробки, продажу (збуту), перевезення або застосування у процесі виробництва переданих йому матеріальних цінностей.
Згідно п. 3 договору передбачено, що у випадку незабезпечення з вини працівника збереження ввірених йому матеріальних цінностей, визначення розміру збитків, завданих підприємству, та їх відшкодування відбувається у відповідності до чинного законодавства.
Пунктом 4 передбачено, що працівник не несе матеріальної відповідальності, якщо збитки завдані не з його вини.
Наказом від 12.08.2015р. № 783КА/к-з ОСОБА_1 звільнений з посади водія автофургону та рефрижератора DAF FT CF 85.410, державний номер НОМЕР_1 автоколони № 2 автотранспортного парку за власним бажанням (т. 1 а.с. 38).
Також, станом на час звільнення, заборгованість ОСОБА_1 перед Філією «Гаврилівський птахівничий комплекс» ТОВ «Комплекс Агромарс» по завданим збиткам складала 41471,88 грн. та на час видачі довідки, 09.02.2016р. не змінилась (а.с. 40).
Під час виконання своїх трудових обов'язків відповідачем в період з 02.09.2014р по 15.07.2015р. здійснено приймання, доставку та передачу контрагентам різноманітної м'ясо продукції. Перевезення м'ясо продукції здійснювалась на склади багатьох міст України, що підтверджується видатковими (товарно-транспортними) накладними, актами прийому передачі продукції (т. 1 а.с. 45- 246 ).
Вказаними документами зафіксовано нестачу ввірених відповідачу матеріальних цінностей при їх прийманні одержувачами. Зокрема, загальна нестача в кг. складає 1667,377, що становить 41679,53 гривні.
Однак, в ході розгляду справи позивачем здійснено перерахунок розміру заподіяної підприємству матеріальної шкоди з дотриманням Норм природного убутку м'ясопродуктів при міжміських перевезеннях в авторефрижераторах, затверджених наказом Міністерства торгівлі СРСР від 29 грудня 1984 року №339 та подано заяву про зменшення розміру позовних вимог до 12828 грн. 25 коп.(т. 2 а.с. 148-149).
Згідно з ч. 1 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.
За наявності зазначених підстав та умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.
Відповідно до ч. 2 ст. 130 КЗпП України умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: 1) пряма дійсна шкода; 2) протиправна поведінка працівника; 3) вина в діях чи бездіяльності працівника; 4) прямий причинний зв'язок між протиправним і винним діянням працівника і шкодою, яка настала.
Таким чином, обов'язковою умовою притягнення працівника до матеріальної відповідальності, зокрема, і повної матеріальної відповідальності згідно зі ст. 134 КЗпП України, є встановлення вини особи, у взаємозв'язку із іншими умовами такої відповідальності, що передбачені ст. 130 КЗпП України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.
Згідно ст. 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, а також типового договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, затвердженого постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР по праці і соціальних питаннях, Секретаріату Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 28 грудня 1977 року №477/24, експедитори при перевезенні вантажів належать до посад або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.
У пункті 3 та 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» судам роз'яснено, що виходячи з вимог ст. 15 ЦПК України суд у кожному випадку зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин, від яких згідно зі ст.ст. 130, 135-3, 137 КЗпП України залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з'ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.
Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати. Згідно ст. 130 КЗпП України неодержані підприємством, установою, організацією прибутки не можуть включатися до шкоди, яка підлягає відшкодуванню працівником.
Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Обов'язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві (ст. 138 КЗпП України).
Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Так, позивач зазначав, що дії відповідача спричинили нестачу ввірених йому матеріальних цінностей, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі продукції за період його роботи на підприємстві з 02.09.2014р. по 15.07.2015 року.
Разом з тим, які саме винні, протиправні дії вчинив відповідач, що призвели до заподіяння шкоди, як обов'язкові умови покладення на працівника матеріальної відповідальності, в суді позивачем не доведено.
Не доведено в суді також і того, що керівництвом товариства після отримання актів приймання-передачі вживалися заходи щодо встановлення причин виявленої недостачі, пояснення у відповідача з приводу складених на протязі двох років актів по факту нестачі продукції не відбиралися.
Не доведено в суді й того, що товариство створило належні умови для забезпечення повного збереження ввірених працівнику матеріальних цінностей, як це передбачено п. 2 договору про повну матеріальну відповідальність.
Таким чином з наявних у справі доказів, не можна дійти висновку, що винними протиправними діями відповідача підприємству заподіяно матеріальної шкоди і відповідач має нести цивільну відповідальність.
Належні, достатні і допустимі докази про обставини заподіяння шкоди, необхідні для покладання на особу матеріальної відповідальності за шкоду заподіяну працівником при виконанні трудових обов'язків суду не подано.
Таким чином суд вважає, що позов не обґрунтований та підстави для його задоволення відсутні.
Керуючись ст. 5-15, 60, 88, 209, 212-215,224-228, 292, 294 ЦПК України, на підставі ст.ст. 130, 134, 135-1,3, 137, 138, КЗпП України, постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками»,суд,-
У задоволенні позову ТОВ «Комплекс Агромарс» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної підприємству працівником - відмовити в повному обсязі.
Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня проголошення до Апеляційного суду Київської області, через Вишгородський районний суд Київської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня його отримання копії цього рішення.
Суддя І.Ю. Котлярова