Копія
Постанову виніс - ДАЦКІВ В. В. Доповідач - ПОЛОСЕНКО В. С
УХВАЛА №10-2-2007 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 січня 2007 року м. Київ
Військовий апеляційний суд Центрального регіону України в складі: головуючого - генерал-майора юстиції КУЗЬМІНА А. С, суддів полковника юстиції НОВОВА С. О. та підполковника юстиції ПОЛОСЕНКА В. С, при секретарі ЛОПУШНЯК І. П., за участю прокурора відділу військової прокуратури Центрального регіону України підполковника юстиції БЄСЄДІНА Р. Ю., обвинуваченого ОСОБА_1. та його захисника-адвоката ОСОБА_2., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляцією військового прокурора Ужгородського гарнізону на постанову військового місцевого суду Ужгородського гарнізону від 10 грудня 2006 року,
10 грудня 2006 року військовий місцевий суд Ужгородського гарнізону, розглянувши подання старшого помічника військового прокурора Ужгородського гарнізону капітана юстиції НАГАРА Р. В. про обрання стосовно ОСОБА_1., обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ст. 419 ч. 2 КК України, запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, виніс постанову про відмову в задоволенні вказаного подання.
Не погоджуючись з рішенням суду, прокурор подав апеляцію, в якій просить постанову від 10 грудня 2006 року скасувати та повернути подання на новий судовий розгляд.
В обґрунтування апеляції прокурор вказує, що внаслідок порушення статутних правил несення прикордонної служби з 18 на 19 червня 2006 року з боку рядових ОСОБА_3. та ОСОБА_1. було вчинено порушення державного кордону України групою нелегальних мігрантів з 74-х осіб, чим було створено підвищену небезпеку охоронюваним державі інтересам у вигляді тяжких наслідків - грубого порушення встановленого порядку несення військової служби щодо охорони державного кордону, підірвано авторитет державної прикордонної служби, зрив виконання прикордонним нарядом безпосередньо покладених на нього обов'язків. У зв'язку з цим стосовно ОСОБА_1. та ОСОБА_3. 30 листопада 2006 року було порушено кримінальну справу, а їх дії кваліфіковані за ч. 2 ст. 419 КК України. В цей же день ОСОБА_1. був затриманий, а 2 грудня цього ж року військовим місцевим судом Ужгородського гарнізону було винесено постанову, якою строк затримання було продовжено до 10 діб.
9 грудня 2006 року ОСОБА_1. було пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ст. 419 ч. 2 КК України.
Далі зазначає прокурор, що на час винесення судом постанови про відмову в задоволення подання, досудовим слідством були зібрані докази вини останнього у вчиненні злочину, передбаченого ст. 419 ч. 2 КК України та додаткові дані, які свідчать про те, що ОСОБА_1 впливає на свідків по кримінальній справі, з метою дачі ними неправдивих показів.
На думку апелянта, при винесенні рішення, судом було допущено порушення вимог ст. ст. 148-150, 155, 165-2 КПК України. Зокрема, судом всупереч вимог закону було досліджено докази і дана їм оцінка, та зроблено висновок про те, що досудовим слідством
недостатньо доведено участь обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину, що суперечить матеріалам справи.
Тому прокурор вважає, що судом помилково та безпідставно було відмовлено в задоволенні подання і таке рішення не відповідає фактично встановленим обставив»!.
Заслухавши доповідача, виступи прокурора в підтримку апеляції, ОСОБА_1 та його захисника, які вважають постанову законною, а також перевіривши матеріали кримінальної справи і обговоривши доводи апеляції, військовий апеляційний суд приходить до наступного.
Так, відповідно до ст. 155, ч. 1 КПК України, взяття під варту як запобіжний захід застосовується в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки.
Крім цього, як роз'яснив Пленум Верховного суду України № 4 від 25.04. 2003 року, що при обранні вказаного запобіжного заходу повинні бути достатні підстави вважати, що підозрюваний (обвинувачений) у вчиненні злочину може ухилитися від слідства і суду або перешкоджати встановленню істини в справі чи продовжувати злочинну діяльність.
Як вбачається із судового рішення та матеріалів справи, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 419 КК України. Разом з цим судом встановлено, що він має постійне місце проживання, за яким характеризується позитивно, до кримінальної відповідальності притягується вперше, дані про те, що перебуваючи на волі, ОСОБА_1 може ухилитися від слідства та суду чи перешкоджати встановленню істини в справі - відсутні.
Із протоколу судового засідання видно, що розгляд подання про обрання запобіжного заходу стосовно ОСОБА_1 всупереч доводам апелянта проводився у відповідності до вимог ст. ст. 148-151,165,165-1,165-2 КПК України.
Не знайшли також свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи посилання прокурора на те, що судом всупереч роз'яснення наведеного вище Пленуму було досліджено докази в справі, дано їм оцінку і перевірено доведеність вини обвинуваченого в інкримінованому йому злочині. Оголошуючи матеріали справи в судовому засіданні, суд лише перевіряв наявність обґрунтованих підстав для обрання запобіжного заходу.
Більше того, дане рішення суду не є перешкодою органу досудового слідства при виявленні підстав повторно звернутися з поданням до суду про обрання запобіжного заходу обвинуваченому у вигляді взяття під варту.
На думку суду регіону, рішення місцевого суду є законним і обґрунтованим, у зв'язку з чим апеляція підлягає відхиленню.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 362, 366, 377 і 382 КПК України, військовий апеляційний суд Центрального регіону України,
Постанову військового місцевого суду Ужгородського гарнізону від 10 грудня 2006 року про відмову у задоволенні подання старшого помічника військового прокурора Ужгородського гарнізону про обрання обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді взяття під варту - залишити без зміни, а апеляцію прокурора - без задоволення.