Справа № 607/9119/16-ц Головуючий у 1-й інстанції Братасюк В.М.
Провадження № 22-ц/789/832/17 Доповідач - Хома М.В.
Категорія - 20
14 вересня 2017 р. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:
головуючої - Хоми М.В.
суддів - Сташків Б. І., Костів О. З.,
секретар - Романюк Х.Ю.
з участю представника позивача ОСОБА_1 "Київстар" - ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3 "Менс ЛТД" - ОСОБА_4, відповідача ОСОБА_5
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою приватного акціонерного товариства “Київстар” на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 травня 2017 року по справі за позовом приватного акціонерного товариства “Київстар” до ОСОБА_5, товариства з обмеженою відповідальністю “Менс ЛТД”, третя особа приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу - ОСОБА_6 про визнання правочину недійсним,
В серпні 2016 року приватне акціонерне товариство “Київстар” звернулось в суд із позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 29.10.2008 року, укладеного між ОСОБА_5 та товариством з обмеженою відповідальністю “Менс ЛТД”, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу - ОСОБА_6 за реєстровим №8829.
Вимоги обґрунтовані тим, що 3 вересня 2008 року між Концерном “Військторгсервіс” та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна - триповерхової будівлі комбінату побутового обслуговування, загальною площею 1090,00 кв.м, що розташована по вул. Пушкіна, 4А в м. Тернополі. В подальшому вказане нерухоме майно згідно договору купівлі-продажу від 29 жовтня 2008 року було відчужене ОСОБА_5 на користь ТОВ “Менс ЛТД”, яке в свою чергу за договором купівлі-продажу від 23 грудня 2008 року продало зазначене майно позивачу. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 31 березня 2015 року дане нерухоме майно витребувано у ОСОБА_1 “Київстар” на користь держави, при цьому у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 3 вересня 2008 року, укладеного між Концерном “Військторгсервіс” та ОСОБА_5 відмовлено у зв'язку із тим, що договір є неукладеним. Зважаючи на те, що станом на 29.10.2008 року ОСОБА_5 не набув права власності на спірне майно, а тому договір-купівлі продажу нерухомого майна від 29.10.2008 року, укладений між ОСОБА_5 та ТОВ “Менс ЛТД” суперечить вимогам ст. 203 ЦК України та є підставою для визнання його недійсним. Хоча позивач не є стороною оспорюваного правочину, однак вказує, що цим правочином порушені його права, так як не будучи власником майна та не маючи повноважень на його продаж, ОСОБА_5 продав державне майно товариству “Менс”, що в подальшому призвело до порушення прав позивача, так як майно було витребуване у нього як добросовісного набувача на користь законного власника - держави. При цьому позивачу як добросовісному набувачу не було відшкодовано понесені ним витрати на придбання майна. Власний інтерес позивача у визнанні недійсним договору купівлі-продажу, стороною якого він не являється, полягає у тому, щоб сторони правочину перебували у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав, зокрема, позивач обрав такий спосіб захисту своїх прав, як визнання недійсним договору купівлі-продажу майна, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 “Менс”. У разі задоволення цього позову позивач має намір у подальшому звернутись із позовом до господарського суду про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного 23.12.2008 року між ним та ОСОБА_3 “Менс” та стягнути кошти, витрачені на придбання майна. Позивач обрав саме такий спосіб захисту своїх прав, оскільки йому відмовлено у позові до ОСОБА_3 “Менс”, заявленому на підставі ст. 661 ЦК України.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 травня 2017 року в задоволені позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 “Київстар” просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Вказує, що рішення суду є незаконним та необгрунтованим та таким, що порушує норми матеріального та процесуального права, оскільки на момент укладення договору купівлі-продажу від 29.10.2008 року у ОСОБА_5 як продавця були відсутні правові підстави для укладення договору та розпоряджання спірним майном, так як він не був його власником, а відтак існують обґрунтовані підстави для визнання такого правочину недійсним. Невірним є висновок суду відносного того, що правові наслідки встановлення неукладеності правочину настають після встановлення такого рішенням суду і не мають зворотної сили, оскільки неукладений правочин вважається таким, що не вчинений, незалежно від наявності чи відсутності судового рішення, та не створює жодних правових наслідків. Крім цього, неправильним є посилання суду на постанову Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року №3 “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”, так як остання втратила чинність.
Заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 “Київстар” - ОСОБА_2, яка доводи апеляційної скарги підтримала, пояснення ОСОБА_5, представника ТОВ “Менс ЛТД” - ОСОБА_4, які проти задоволення апеляційної скарги заперечили та вважають, що рішення є законним та обґрунтованим, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем обрано хибний спосіб захисту цивільного права та не доведено належними та допустимими доказами порушення його прав та інтересів внаслідок укладення між відповідачами оспорюваного правочину, стороною якого позивач не був; факт неукладеності правочину від 3.09.2008 року було встановлено рішенням суду лише 31.03.2015 року, цей факт не має жодного правового значення для вирішення питання недійсності наступного (оспорюваного у даній справі) правочину, укладеного 29.10.2008 року, адже правочин було вчинено до ухвалення судом рішення, а встановлення факту неукладеності правочину пов”язується з моментом набрання законної сили рішенням суду, яким дані факти встановлені, і не має зворотної дії в часі. Позивачем не доведено, яким чином укладення іншими особами правочину 29.10.2008 року вплинуло на інтереси ОСОБА_1 “Київстар”, тобто задовго до того, коли виникло його право на спірне майно.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду.
Судом встановлено, що 3.09.2008 року між концерном “Військторгсервіс” (продавець) та громадянином ОСОБА_5 (покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна - нежитлового примішення будівлі комбінату побутового обслуговування загальною площею 1090, 7 кв.м., що знаходиться у м.Тернополі по вул. Пушкіна, 4А. За даним договором покупець сплатив продавцю 1 180 072 грн. Договір укладений за результатами публічних торгів на Рівненській міжрегіональній універсальній біржі “Прайс”. Нотаріальне посвідчення та державна реєстрація цього договору не проводились.
29 жовтня 2008 року ФОП ОСОБА_5 продав вказане майно товариству з обмеженою відповідальністю “Менс ЛТД” згідно оспорюваного у даній справі договору купівлі - продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом ТМНО ОСОБА_6 Продаж майна вчинено за суму 1 200 000 грн.
В п. 1.3. даного Договору зазначено, що відчужуване майно належить продавцю (ОСОБА_5С.) на підставі договору купівлі - продажу нерухомого майна (нежитлового приміщення), укладеного Концерном “Військторгсервіс” та ОСОБА_5 3 вересня 2008 року, актом приймання передачі, укладеним Концерном “Військторгсервіс” та ОСОБА_5 від 04.09.2008 року, Рішенням постійно діючого Третейського суду при Рівненській міжрегіональній промисловій біржі “Прайс Агро” від 19.09.2008 року, Ухвали Рівненського міського суду від 08.10.2008 року справа №6-327/08, виконавчого листа Рівненського міського суду від 08.10.2008 року та зареєстрованого ТОВ “Міське бюро технічної інвентаризації” м. Тернопіль 17.10.2008 року.
В подальшому, 23.12.2008 року, це ж приміщення було продане ТОВ “Менс ЛТД” позивачу ОСОБА_1 “Київстар” за нотаріально посвідченим договором купівлі - продажу. Ціна продажу визначена сторонами в сумі 7 854 185 гривень.
2.04.2013 року перший заступник прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом в інтересах держави про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 3.09.2008 року та витребування майна - вищевказаної нежитлової будівлі від ОСОБА_1 “Київстар”, що вибуло з володіння не з волі власника.
Справа неодноразово слухалася господарськими судами усіх інстанцій. Постановою Львівського Апеляційного господарського суду від 31.03.2015 року
позов прокурора задоволено частково, витребувано спірне приміщення від добросовісного набувача - ОСОБА_1 “Київстар” на користь власника - держави шляхом повернення концерну “Військторгсервіс”, оскільки встановлено, що майно вибуло з володіння власника (держави) не з його волі. В задоволенні вимоги про визнання правочину від 03.09.2008 року недійсним - відмовлено. Постанова набрала законної сили.
Досліджуючи питання законності укладення договору купівлі - продажу від 03.09.2008 року між Концерном “Військторгсервіс” та ОСОБА_5, господарський суд зазначив, що в задоволенні вимоги про визнання правочину від 03.09.2008 року недійсним слід відмовити, оскільки судом встановлено факт неукладеності цього правочину, котрий не створює прав та обов'язків для сторін, а відтак не може бути визнаний недійсним. Згідно із ст. 657 ЦК України в редакції, чинній станом на 3.09.2008 року, договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації. Відповідно до ч.3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації. Однак, договір купівлі-продажу між концерном “Військторгсервіс” та ОСОБА_5 не був нотаріально посвідчений та не пройшов державної реєстрації, отже, є неукладеним.
Згідно ч.3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.
Відповідно до ч.4 ст. 334 ЦК України ( в редакції станом на 3.09.2008 року), якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Таким чином, враховуючи факт неукладеності договору від 3.09.2008 року внаслідок відсутності його державної реєстрації, ОСОБА_5 не набув право власності на спірне нежитлове приміщення по вул. Пушкіна, 4А у м.Тернополі.
Відповідно до ст. 658 ЦК України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.
Не ставши у встановленому законом порядку власником нежитлового приміщення по вул. Пушкіна, 4А у м.Тернополі, ОСОБА_5 згідно договору купівлі-продажу від 29.10.2008 року продав це майно товариству з обмеженою відповідальністю “Менс” ЛТД.
Відповідно до ст. ч.1ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороню (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п”ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Отже, договір купівлі-продажу між ФОП ОСОБА_5 та ТОВ “Менс” ЛТД від 29.10.2008 року є недійсним в силу ч.1 ст. 215, ч.1 ст. 203 ЦК України, так як він суперечить Цивільному кодексу України, зокрема, ст. 658 ЦК України, спірне приміщення продане товариству “Менс” ЛТД особою, яка не мала права продажу товару, так як не була його власником.
Висновок суду першої інстанції про те, що встановлення факту неукладеності правочину пов”язується з моментом набрання законної сили рішенням суду, яким дані факти факти встановлені, і не має зворотної дії в часі, є помилковим.
Та обставина, що факт неукладеності правочину від 3.09.2008 року між концерном “Військторгсервіс” та ОСОБА_5 був констатований у мотивувальній частині судового рішення лише 31.03.2015 року, тобто після відчуження приміщення ОСОБА_5, не свідчить про виникнення у ОСОБА_5 у встановленому законом порядку права власності на спірне приміщення та правомірність наступного договору щодо подальшого відчуження цього майна, який було вчинено 29.10.2008 року. У випадку передачі майна за неукладеним договором збереження за стороною цього майна позбавлене належної правової підстави, яка взагалі не виникла, незалежно від наявності чи відсутності судового рішення.
Щодо підстав для визнання договору купівлі-продажу від 29.10.2008 року за позовом саме ОСОБА_1 “Київстрав”, яке не було стороною цього правочину, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч.3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
При вирішенні питання, чи є ж позивач ОСОБА_1 “Київстар” заінтересованою особою у розумінні ч.3 ст. 215 ЦК України, колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду України, висловлену у постанові від 25 травня 2016 року (справа 36-605цс16), згідно якої оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороню правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (ч.3 ст. 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає у тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебували у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
У даному спорі власний інтерес ОСОБА_1 “Київстар” полягає у тому, щоб сторони договору купівлі-продажу від 29.10.2008 року перебували у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав - визнання недійсним договору, стороною якого є ОСОБА_1 “Київстар” та повернення коштів, витрачених на придбання майна, яке було витребуване власником.
Отже, позивач ОСОБА_1 “Київстар” вправі як заінтересована особа оспорювати договір, стороною якого він не є.
За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 29 жовтня 2008 року, підписаного між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 та товариством з обмеженою відповідальністю “Менс” ЛТД, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим №8829.
При вирішенні справи колегія суддів також враховує, що до правовідносин, які виникли з приводу вилучення у ОСОБА_1 “Київстар” як добросовісного набувача нерухомого майна, підлягає застосуванню ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, предметом безпоседенього ругелювання якої є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, позбавлення особи права власності на майно шляхом його виребування в користь держави. Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, втручання у право власності добросовісного набувача не може бути правомірним, якщо не буде дотримано принципу пропорційності (балансу суспільних та приватних інтересів), тобто витребування майна в добросовісного набувача можливе лише з одночасним забезпеченням належної компенсації.
Верховний Суд України у постанові від 29.06.2016 року (справа №6-1376цс16) висловив правову позицію, згідно якої той факт, що в межах провадження у справі про витребування майна не вирішено питання про компенсацію цього майна, не свідчить про порушення принципу пропорційності при задоволенні позову. Адже покупець, в якого вилучають майно, не позбавлений можливості порушувати питання про відшкодування завданих збитків на підставі ст. 661 ЦК України.
Разом з тим, у даному випадку ОСОБА_1 “Київстар” після витребування у нього як у добросовісного набувача належного державі майна, без проведення відповідної компенсації, звернулося в суд із позовом на підставі ст. 661 ЦК України про стягнення із ОСОБА_3 “Менс” збитків, в тому числі коштів, сплачених відповідачу за придбання майна, проте рішенням господарського суду Львівської області від 16.02.2016 року йому було відмовлено у задоволенні таких вимог. Судове рішення переглядалося в апеляційному та касаційному порядку і залишено без змін. Як вбачається із змісту зазначеного рішення господарського суду, одним із мотивів відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 “Київстар”, окрім відсутності вини ОСОБА_3 “Менс” як необхідного елемента для стягнення з нього збитків, була та обставина, що договір від 29.10.2008 року станом на 23.12.2008 року відповідав усім ознакам дійсності та не є визнаний судом недійсним і станом на момент розгляду справи.
Після цього позивач обрав інший спосіб захисту своїх порушених прав шляхом пред”явлення даного позову, який не суперечить ст. 16 ЦК України. ОСОБА_1 вибору способу захисту своїх прав належить саме позивачу. Тому висновок суду першої інстанції про обрання позивачем хибного способу захисту цивільного права, є помилковим.
Щодо тверджень представника ОСОБА_3 “Менс” про те, що позивачу завдана позадоговірна шкода, у речово-правових відносинах не застосовуються способи захисту прав, встановлені для зобов”язальних правовідносин, тому позивачем невірно обрано спосіб захисту його прав, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступні мотиви.
Позивач, заявляючи вимогу про визнання недійсним договору, стороною якого він не був, вказав, що захист його інтересів полягає у тому, щоб сторони правочину (ОСОБА_3 “Менс” та ОСОБА_5С.) перебували у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації товариством “Київстар” його прав, зокрема, визнання недійсним договору, стороною якого є ОСОБА_1 “Київстар” та повернення коштів, витрачених на придбання майна.
Недоцільність застосування способів захисту зобов”язального характеру та визнання недійсними “ланцюжка договорів”, за якими майно вибуло з володіння власника, стосується захисту прав саме власника, оскільки згідно чинного законодавства власник має інший ефективний засіб захисту своїх прав - віндикацію.
В той же час іншого чітко визначеного способу захисту прав добросовісного набувача, в якого майно витребувано у порядку віндикації, щодо повернення коштів, витрачених на придбання цього майна, окрім ст. 661 ЦК України, чинним законодавством не передбачено. Статтею 390 ЦК України добросовісного набувача наділено правом вимагати від власника майна лише відшкодування витрат, пов”язаних з утриманням та збереженням майна, але не вират, понесених у зв”язку з придбанням такого майна.
Позивачу відмовлено у стягненні коштів на підставі ст. 661 ЦК України.
Крім цього, перший договір у ланцюжку договорів, за якими майно вибуло з володіння власника, є неукладеним і до нього не можуть застосовуватися наслідки недійсності правочину (п.8 постанови Пленуму Верховного суду України від 6.11.2009 року №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”), тому позивач позбавлений можливості звернутися з позовом до особи, яка отримала кошти за недійсним правочином або з особи, яка є винною в недійсності правочину.
За таких обставин позивач правомірно обрав інший спосіб захисту своїх прав.
Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатись способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, колегія суддів враховує його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у сукупності із ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У кінцевому результаті ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Витребування майна в добросовісного набувача не може вважатись законним без можливості забезпечення належної компенсації.
Метою позивача є в кінцевому результаті отримати відповідне відшкодування понесених витрат на придбання майна, яке вилучене у нього як в добросовісного набувача, і обраний ним спосіб захисту - визнання недійсним договору від 29.10.2008 року гарантує йому подальшу реалізацію його прав та законних інтересів, зокрема, визнання недійсним у порядку господарського судочинства договору купівлі-продажу, укладеного 23.12.2008 року між ним та ОСОБА_3 “Менс” та стягнення коштів, витрачених на придбання майна.
Щодо заяви відповідачів про пропуск позивачем строку позовної давності, колегія суддів вважає, що позивачем не пропущено такий строк.
З даний позовом позивач звернувся в суд 22.08.2016 року.
Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідачі вважають, що ОСОБА_1 “Київстар” могло довідатися про порушення свого права у 2012 році у зв”язку з пред”явлення прокурором позову до ОСОБА_1 “Київстар” про витребування у нього майна, в процесі розгляду даної справи позивачу стало відомо про всі обставини укладення договорів купівлі-продажу цього майна.
Проте, як вбачається із змісту постанови Львівського апеляційного господарського суду від 31.03.2015 року, позов першого заступника прокурора Західного регіону України про витребування у добросовісного набувача нежитлової будівлі, що знаходиться у м.Тернополі, вул. Пушкіна, 4А, був пред”явлений 2.04.2013 року, ОСОБА_1 “Київстар” був залучений до справи в якості відповідача ухвалою суду від 22.04.2013 року. Рішенням господарського суду Тернопільської області від 26.06.2013 року, яке було залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 4.02.2014 року, у позові прокурора було відмовлено. 5.08.2014 року Вищим господарським Судом України вказані рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Лише при новому розгляді справи суди прийшли до висновку про наявність підстав для витребування майна від ОСОБА_1 “Кивїстар” як добросовісного набувача та в мотивувальній частині постанови Львівського апеляційного господарського суду від 31.03.2015 року вперше зазначено про те, що договір від 3.09.2008 року між ОСОБА_5 та концерном “Військторгсервіс” є неукладеним.
За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для висновку про те, що позивач ОСОБА_1 “Київстар” знав чи міг дізнатися про порушення свого права до 22.08.2013 року (за три роки до звернення з даним позовом, який поданий 22.08.2016 року).
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 303, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства “Київстар” - задовольнити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 травня 2017 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Приватного акціонерного товариства “Київстар” задовольнити.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 29 жовтня 2008 року, підписаний між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 та товариством з обмеженою відповідальністю “Менс” ЛТД, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим №8829.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуюча - підпис
Судді - два підписи
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду Тернопільської області ОСОБА_7