28.08.2017 Справа №607/9133/17
Суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області Дзюбановський Ю.І., розглянувши матеріали, які надійшли від Управління держпраці у Тернопільській області про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, проживаючого в ІНФОРМАЦІЯ_3, працюючого директором Тернопільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №20 Тернопільської міської ради,
за ч. 2 ст. 188-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
Як вбачається із протоколу про адміністративне правопорушення №19-01-60/199 від 13.07.2017р. громадянин ОСОБА_1, працюючи на посаді директора Тернопільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №20 Тернопільської міської ради вчинила адміністративне правопорушення за ознаками ч.2 статті 188-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме: в порушення вимог ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» у 2016 році не виконано нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, оскільки у 2016 році кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях (створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні») - 3 особи, фактично упродовж 2016 року працювали 2 штатні працівники, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.
В судовому засіданні ОСОБА_1 своєї вини у вчиненому адміністративному правопорушенні не визнає та зазначив, що адміністрація школи щорічно подає звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів, в якому чітко та достовірно зазначаються кількість вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів, кількість працюючих. Установою самостійно здійснено працевлаштування інвалідів, в кількості 3 особи, в підтвердження чого подав суду відповідні підтверджуючі документи.
Суд, дослідивши зібрані докази в їх сукупності, прийшов до висновку, що в діях ОСОБА_1 немає складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 188-1 КУпАП, а тому адміністративну справу відносно нього слід закрити, з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст. 19 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон №875), для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до ст. 18 Закону №875 забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007р. №70 звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Згідно ст. 18-1 Закону №875 державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань, а відповідно до частини третьої ст. 19 Закону №875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Отже, з аналізу вищевикладених норм Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» випливає, що працевлаштуванню інвалідів передує їх звернення безпосередньо до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості, на які власне і покладено обов'язок реєстрації бажаючих працювати інвалідів та здійснювати пошук підходящої роботи для них.
При цьому, частиною 3 статті 18 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» чітко визначені обов'язки підприємства, що використовує найману працю виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч.1 ст. 18 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та Закону України «Про охорону праці» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення на підприємство, до установ, організацій або до державної служби зайнятості. Інвалідам, які не мають змоги працювати на підприємствах, в установах, організаціях, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Відтак, суд дійшов висновку, що стаття 18 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не встановлює обов'язку підприємства щодо самостійного здійснення пошуку інвалідів для їх працевлаштування на своєму підприємстві.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, Тернопільською спеціалізованою школою І-ІІ ступенів №5 щорічно подається звіт за встановленим взірцем звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів в даній установі.
Також, як вбачається із відповіді ТЗОШ І-ІІІ ступенів №20 Тернопільської міської ради, №149 від 18.07.2017р. в школі працює три інваліди, згідно доданого переліку.
ОСОБА_2, яка працює в ТЗОШ №20 на посаді вчителя зарубіжної літератури з 02.09.1991 року по даний час є інвалідом другої групи згідно чинного законодавства України.
ОСОБА_3, який працює в ТЗОШ №20 на посаді вчителя трудового навчання з 22.11.1982 року по даний час є інвалідом 3 групи (загальне захворювання) згідно чинного законодавства України.
ОСОБА_4, який працює в ТЗОШ №20 на посаді заступника директора з виховної роботи з 14.03.2008 року по даний час є інвалідом 3 групи (загальне захворювання) згідно чинного законодавства України.
За наведених обставин, суд приходить до висновку, що в Тернопільській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №20 Тернопільської міської ради, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність відповідає кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Відповідальність за ч. 2 ст. 188-1 КУпАП настає при невиконанні посадовою особою, яка користується правом приймати на роботу і звільняти з роботи, фізичною особою, яка використовує найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів.
У відповідності до ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Таким чином, обов'язковими елементами складу адмінправопорушення, необхідними для притягнення особи до адмінвідповідальності є його суб'єкт та вина особи у вчиненні адмінправопорушення.
Враховуючи наведене, оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що установою та безпосередньо його директором ОСОБА_1 вчинені усі можливі заходи та станом на день розглядом адміністративної справи, виконано вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для працевлаштування інвалідів.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
За таких обставин, суд вважає, що в діях ОСОБА_1 немає складу адміністративного порушення передбаченого ч.2 ст.188-1 КУпАП, а тому адміністративну справу слід закрити.
Керуючись ст.ст. 9, 33, 188-1, 247, 251, 252, 283, 284, 288, 289 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд, -
Адміністративну справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.188-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення згідно протоколу про адміністративне правопорушення №19-01-60/199 від 13.07.2017р. - закрити.
Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови до апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд.
СуддяОСОБА_5