Справа № 466/9338/16-ц
«30» серпня 2017 року Шевченківський районний суд м. Львова
в складі : головуючого - судді Глинської Д.Б.
при секретарі Окілку В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові
цивільну справу за позовом ОСОБА_1, від імені якої діє ОСОБА_2, до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на 1/2 частини майна,
у листопаді 2016 року ОСОБА_1, від імені якої діє ОСОБА_2, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, в якому просить постановити рішення, яким:
- поновити їй строк звернення до суду, зважаючи на те, що такий пропущений з поважних причин;
- визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та її, ОСОБА_1;
- визнати за нею право приватної власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1;
- визнати за ОСОБА_3 право приватної власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1;
- стягнути з ОСОБА_3 в її користь судовий збір.
В обгрунтування своїх вимог зіслалася на те, що вона, ОСОБА_1, з 28 січня 1984 року по 08 травня 2007 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 за час їх спільного проживання ними була придбана квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі - продажу квартири від 17.10.2001 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Окіс І.С. за реєстровим №2311. На підставі даного договору купівлі - продажу ОСОБА_3 було отримано реєстраційне посвідчення від 21.11.2001 року на зазначену квартиру.
Вона довший час не заявляла позовних вимог про поділ майна подружжя, оскільки відповідач обіцяв добровільно відшкодувати вартість частки спірної квартири. Однак, у жовтні 2016 року відповідач відмовився добровільно відшкодувати вартість частки, у зв'язку з чим вона вимушена звернутися до суду за захистом свого порушеного права.
Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю, покликаючись на доводи, які викладені в позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_3 та його представники ОСОБА_6 і ОСОБА_7 в судовому засіданні проти позову заперечили з підстав, викладених у письмовому запереченні та просили у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3 та його представників ОСОБА_6 і ОСОБА_7, свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9, з'ясувавши дійсні обставини справи, права та обов'язки сторін, дослідивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 28 січня 1984 року по 08 травня 2007 року перебували в шлюбі.
Згідно з копії свідоцтва серії НОМЕР_1 від 08 травня 2007 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було розірвано.
Згідно з договору купівлі - продажу квартири від 17.10.2001 року, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Окіс І.С., який зареєстрований у реєстрі за №2311, ОСОБА_4 продав ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2.
Таким чином, в період перебування сторін у шлюбі ОСОБА_3 була придбала в інтересах сім'ї квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
Відповідач ОСОБА_3 зареєстрував право власності на спірну квартиру, що стверджується реєстраційним посвідченням від 21.11. 2001 року.
Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спір між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання.
Згідно з ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 3статті 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до п.23 Постанови № 11 від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділу спільного майна подружжя" спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартира, жилі й садові будинки, земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі, грошові кошти та майно, належне подружжю та іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Виходячи з припису ст. 60 Сімейного кодексу України, згідно якої майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, суд вважає, що квартира за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 36,9 кв.м. є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3
Відповідно до ч.1 ст. 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Враховуючи, що сторони не домовилися про поділ майна за взаємною згодою, як це передбачено ч. 2 ст. 69 Сімейного кодексу України , даний спір повинен вирішуватися судом.
Враховуючи вищевикладене, на думку суду, спірна квартира АДРЕСА_3, яка була придбана сторонами під час перебування в зареєстрованому шлюбі, є спільною власністю подружжя. Відтак суд приходить до висновку, що в порядку розподілу спільного майна подружжя, необхідно виділити у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_1 по 1/2 частині квартири АДРЕСА_2.
Згідно з ч.2 ст. 72 Сімейного кодексу України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Щодо поновлення строку позовної давності для звернення до суду, суд вважає за можливе поновити такий, оскільки позивач з часу розлучення з відповідачем намагалася вирішити питання поділу квартири добровільно.
В силу дії ст. 88 ЦПК України з відповідача слід стягнути в користь позивача судові витрати в розмірі 551, 20 грн. сплаченого судового збору.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, ст. ст. 60,69,70,72 СК України, суд,
позов задовольнити.
Поновити строк звернення до суду ОСОБА_1, зважаючи на те, що такий пропущений з поважних причин.
Визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1.
Визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1.
Визнати за ОСОБА_3 право приватної власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 551,20 грн. (п'ятсот п'ятдесят одну гривню двадцять копійок) витрат по оплаті судового збору.
Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Шевченківський районний суд м. Львова шляхом подання в десятиденний термін з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя Д. Б. Глинська