Справа № 22ц-1357 Головуючий по 1-й інстанції:
Категорія-19 суддя -Карабан І.І.,
Доповідач: суддя - Стратіло В.І
31 січня 2007 року м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області у складі головуючого: судді Шабанової В.О, суддів: Стратіло В.І., Рєзникової Л.В., при секретарі Кошмак ТС, з участю представника відповідача Пронської С.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду в м.Донецьку справу за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України у М.Кіровське Донецької області ( далі відділення Фонду) про відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою відділення Фонду у м. Кіровське Донецької області на рішення Кіровського міського суду Донецької області від 11 грудня 2006 року, -
У листопаді 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом, посилаючись на те, що від працював на вугільному підприємстві і під час виконання трудових обов'язків отримав хронічне професійне захворювання та виробничу травму. 09 вересня 2004 року висновками МСЕК йому вперше було встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 30% у зв'язку з професійним захворюванням та повторно у розмірі 10% у зв'язку з виробничою травмою від 1975 року, а за сукупністю йому встановлено 40% втрати професійної працездатності.
Посилаючись на вказане, позивач просив стягнути з відповідача на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 25000 грн.
Рішенням Кіровського міського суду Донецької області від 11 грудня 2006 року позов задоволено частково, на користь позивача стягнуто 9000 грн.
Відповідач, не погодившись з таким рішенням, подав апеляційну скаргу, вважає рішення необгрунтованим і таким, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт посилався на те, що з 01.01.2006 р. набрав чинності Закон України «Про Державний бюджет України на 2006 рік", згідно з п.27 ст.77 якого зупинена дія статей Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим особам.
Також апелянт вказував, що факт заподіяння позивачу моральної шкоди не встановлений, оскільки акти за формою П-4, Н-1 та висновки МСЕК про втрату професійної працездатності у відсотках не є підтвердженням цього факту.
У апеляційній скарзі висловлене прохання про скасування рішення суду першої інстанції і постановления нового рішення про відмову у задоволенні позову. Від позивача письмових заперечень на скаргу не надійшло.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги в межах оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Апеляційним судом встановлено, підтверджено матеріалами справи і сторонами не заперечується, що позивач ОСОБА_1 з 1965 року працював на вугільних підприємствах шахтоуправління «Комсомольське", а саме на шахті «Полтавська-Комсомольська" та на шахті «Житомирська" на підземних роботах на різних посадах, насамперед у якості ІНФОРМАЦІЯ_1. Стаж роботи у підземних умовах становить 39 років і 1 місяць, що підтверджується копією його трудової книжки (а.с.6-11) та санітарно-гігієнічною характеристикою умов праці ( а.с. 13).
Під час виконання трудових обов'язків позивач отримав хронічне професійне захворювання - хронічний обструктивний бронхіт пилової етіології 2 ступеню, легеневу недостатність 1-2 ступеню, що підтверджується актом розслідування хронічного професійного захворювання від 19 серпня 2004 року за формою П-4 (а.с. 12) та висновками лікарсько-експертної комісії від 28.07.2004 року №5000 (а.с.20).
Крім того, в результаті нещасного випадку, що стався з позивачем у 1975 році, він отримав виробничу травму.
Згідно з висновками МСЕК від 09.09.2004 року позивачу встановлено 40 відсотків втрати професійної працездатності за сукупністю:
-30 % у зв'язку з професійним захворювання від 2004 року первинно;
-10 % у зв'язку з нещасним випадком від 1975 року повторно та визнано інвалідом 3-ї групи безстроково (а.с. 17).
Проти цих обставин не заперечував і відповідач.
Відповідно до статей 1, 3, 21, 43 ч.4, 46 ч.1 та ч.2 Конституції України, Україна, як соціальна держава, зміст і спрямованість якої визначають права і свободи людини та їх гарантії, проголосила право громадян на належні, безпечні і здорові умови праці, соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника тощо Право на соціальний захист гарантується, зокрема, загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Окремим видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, згідно з абзацом п'ятим частини першої статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі Основи), є страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
Основами передбачено відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків (п.4 ч. 1 ст.25).
Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України «Про охорону праці" в редакції від 21 листопада 2002 року державна політика а галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Згідно з ч.1 ст.9 цього Закону відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі Закон).
Преамбулою Закону передбачено, що він визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.
Зазначені закони України, по-перше спрямовані на соціальний захист працівників, які внаслідок нещасного випадку чи професійного захворювання отримали ушкодження, що призвели до втрати професійної працездатності, і по-друге, передбачають відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків шкоди шляхом надання потерпілим соціальних послуг та виплат, у тому числі відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
З урахуванням конституційної значущості здоров'я як невідчужуваного та непорушного блага, що належить людині від народження і охороняється державою, законодавець урегулював обсяг та характер відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я нещасним випадком чи професійним захворюванням, і передбачив комплекс заходів, спрямованих на відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.
Враховуючи особливості захисту здоров'я потерпілого, поряд із відшкодуванням матеріальної шкоди компенсується і моральна шкода за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.
Відшкодування моральної шкоди застрахованим особам незалежно від відшкодування майнової шкоди передбачено статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" і є одним із способів захисту особистих немайнових прав працівника.
Укладаючи з роботодавцем угоду про обов'язкове страхування від нещасного випадку, страховик ( Фонд соціального страхування від нещасних випадків) тим самим бере на себе зобов'язання надати застрахованим особам передбачені Законом (стаття 21) соціальні послуги та виплати. Надаючи соціальні послуги застрахованим та здійснюючи страхові виплати грошових сум, Фонд соціального страхування від нещасних випадків здійснює забезпечення соціального захисту громадян у разі тимчасової, стійкої або повної втрати працездатності.
До страхових виплат належать, зокрема, грошова сума, яка виплачується застрахованому за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е" пункту 1 частини першої статті 21, частина третя статті 28 Закону).
Відповідно до статей 23, 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров'я тощо.
Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності. Встановлення Законом обов'язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків відшкодувати моральну шкоду є засобом реалізації потерпілим гарантованого державою усім застрахованим громадянам забезпечення прав у страхуванні від нещасного випадку та професійного захворювання (стаття 3 )
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність заподіяння позивачу моральної шкоди умовами виробництва, що покладає на відповідача обов'язок відшкодувати цю шкоду.
За таких обставин доводи апеляційної скарги про те, що позивач не довів факт заподіяння йому моральної шкоди умовами виробництва, не приймаються до уваги.
Разом з тим, суд першої інстанції, вказавши у своєму рішенні, що згідно з висновками МСЕК позивачу було встановлено 40% втрати професійної працездатності за сукупністю, а саме 30% у зв'язку з професійним захворюванням від 2004 року та 10% у зв'язку трудовим каліцтвом в результаті виробничої травми від 1975 року, не визначив, чи підлягають задоволенню позовні вимоги по відшкодуванню моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я в результаті нещасного випадку, який мав місце у 1975 році.
Апеляційний суд зазначає, що оскільки Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", відповідно з яким страхові виплати здійснює Фонд, набрав чинності з 01.04.2001 року, а нещасний випадок стався до зазначеної дати, у позивача не виникло право на відшкодування моральної шкоди з Фонду за травму, отриману у 1975 році.
Однак, вказана обставина не є підставою для скасування судового рішення, оскільки, як вбачається з рішення суду першої інстанції, задовольняючі позов частково, суд виходив саме з професійного захворювання, виявленого у позивача у 2004 році відповідно до ч.2 ст. 13 Закону, яке суд визнав страховим випадком, з настанням якого ст.21 Закону пов'язує обов'язок Фонду відшкодувати грошову суму за моральну шкоду. Тому скасування рішення суду першої інстанції за таких обставин буде вважатися з формальних міркувань.
При обговоренні питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди, суд діяв в межах заявлених вимог, врахував характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, характер і тривалість страждань, стан здоров'я позивача, тяжкість професійного захворювання та його наслідки, істотність вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках і обгрунтовано встановив його у розмірі 9000 грн., що відповідає також засадам розумності, виваженості та справедливості.
Що стосується доводів апеляційної скарги відповідача про те, що положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", що передбачають відшкодування моральної шкоди призупинено Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік", вони не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову.
Відповідно до ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, кім випадків, коли він пом'якшує цивільну відповідальність особи.
Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив в чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
У даному випадку правовідносини виникли до введення в дію Закону України «Про Державний Бюджет України на 2006 рік" і тому положення цього закону не мають зворотної сили щодо вказаних правовідносин.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про те, суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права, воно не спростовується доводами апеляційної скарги і тому підстав для її задоволення немає.
Керуючись ст.ст.З03-305, 307, 308, 313-315, 317,319 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу відхилити, а рішення Кіровського міського суду Донецької області від 11 грудня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України у м Кіровську Донецької області про стягнення моральної шкоди залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена протягом двох місяців з моменту набрання нею чинності безпосередньо до суду касаційної інстанції.