ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
12 вересня 2017 року письмове провадження № 826/14973/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., суддів: Кузьменка В.А., Огурцова О.П. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до проНаціональної поліції України визнання незаконним та скасування рішення, поновлення на роботі,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся з позовом до Національної поліції України (далі по тексту - відповідач) про:
- визнання незаконним звільнення підполковника поліції ОСОБА_1, начальника управління Департаменту кримінальної розвідки Національної поліції України зі служби в поліції, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів (п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію»);
- скасування наказу від 11.07.2016р. №494 о/с (по особовому складу), в частині звільнення позивача зі служби в поліції у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів;
- поновити підполковника поліції ОСОБА_1 з 12.07.2016р. на службі в поліції на посаді начальника управління Департаменту кримінальної розвідки Національної поліції України;
- стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу з 12.07.2016р. по день фактичного поновлення на посаді, з урахуванням податків і зборів, включаючи середню заробітну плату за один місяць, що підлягає негайному виконанню.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийняття оскаржуваного наказу у частині звільнення позивача зі служби в поліції з посади начальника управління Департаменту кримінальної розвідки Національної поліції України, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів. Позивач також зазначає, що йому не було запропоновано рівнозначну посаду; жодної посади у Департаменті кримінальної розвідки НПУ скорочено не було, навіть назви посад та відділів не змінились, а некомплект (вакантні посади) у Департаменті складав близько 40%.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав правомірності прийняття оскаржуваного рішення.
На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, суд прийшов до переконання про можливість розгляду справи в письмовому провадженні.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив:
Наказом Національної поліції України №207 від 18.11.2015р. ОСОБА_1 призначений на посаду начальника управління Департаменту кримінальної розвідки Національної поліції України.
Наказом Національної поліції України №494 о/с від 11.07.2016р. «По особовому складу» ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).
Не погоджуючись з оскаржуваним наказом в частині звільнення позивача зі служби в поліції, останній звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи даний адміністративний спір суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про Національну поліцію" №580-VIII від 02.07.2015 року (далі - Закон №580-VIII), Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Як встановлює стаття 3 Закону, у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 1 статті 68 Закону №580-VІІІ у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.
Згідно з частиною 2 статті 68 Закону №580-VІІІ поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.
Поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону (ч. 3 ст. 68 Закону №580-VІІІ).
Пункт 5 статті 68 Закону №580-VІІІ визначає, що переважне право на залишення на службі в поліції при реорганізації надається поліцейським з більш високими кваліфікацією та досягненнями у службовій діяльності. За рівних умов щодо кваліфікації та досягнень у службовій діяльності перевага в залишенні на службі надається особам, які мають таке право відповідно до вимог законодавства.
Отже, у випадку скорочення посад в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого підлягає скороченню, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.
При цьому, така особа може бути призначена за її згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 77 Закону №580-VІІІ поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
Суд звертає увагу на те, що Законом №580-VІІІ окремо не визначено процедуру здійснення пропозиції наявних вакантних посад поліцейському, який попереджається про можливе звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до п. 4 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VІІІ до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Отже, з огляду на відсутність в Законі №580-VІІІ спеціальних положень, які регулюють порядок пропонування поліцейському іншої вакантної посади, суд вважає, що в даному випадку підлягають застосуванню загальні положення Кодексу законів про працю України.
Суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на те, що до спірних правовідносин не застосовуються норми Кодексу законів про працю України, оскільки за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України № 21-8а15 від 17.02.2015.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
При цьому, частиною 2 цієї статті передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Статтею 49-2 КЗпП визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
При цьому, Пленум Верховного Суду України в пункті 19 Постанови від 6 листопада 1992 року N 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначив, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.
Однак, матеріалами справи не підтверджується зміна в організації праці Департаменту кримінальної розвідки Національної поліції України, пов'язана зі скороченням чисельності або штату працівників.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом Національної поліції України від 06.11.2015р. №2 «Про затвердження тимчасового штату апарату Національної поліції» затверджено тимчасовий штат апарату Національної поліції.
Загальна чисельність тимчасових штатів Департаменту кримінальної розвідки Національної поліції складає 104 посади, у тому числі 1 посада - начальника департаменту; 1 посада - першого заступника начальника департаменту; 2 посади - заступника начальника департаменту - начальник управління; 1 посада - начальник управління.
Наказом Національної поліції України від 08.04.2016р. №296 дск «Про затвердження штату апарату Національної поліції» затверджено штат апарату Національної поліції та перелік змін у штатах Національної поліції.
Так, згідно зазначеного наказу загальна чисельність штатів Департаменту кримінальної розвідки Національної поліції складає 104 посади, у тому числі 1 посада - начальника департаменту; 1 посада - першого заступника начальника департаменту; 1 посада - заступника начальника департаменту - начальник 1-го управління; 1 посада - заступника начальника департаменту - начальник 2-го управління; 1 посада - начальник управління 3-є управління (аналітичної розвідки).
Отже, судом встановлено, що відповідно до змісту тимчасового і постійного штатів Департаменту кримінальної розвідки Національної поліції, загальна чисельність тимчасового і постійного штату не змінилась та складала 104 посади.
При цьому до складу керівництва тимчасового штату Департаменту кримінальної розвідки Національної поліції та управління входило 5 посад (1 посада - начальника департаменту; 1 посада - першого заступника начальника департаменту; 2 посади - заступника начальника департаменту - начальник управління; 1 посада - начальник управління), тоді як у постійному штаті Департаменту кримінальної розвідки Національної поліції передбачено також 5 керівних посад (1 посада - начальника департаменту; 1 посада - першого заступника начальника департаменту; 1 посада - заступника начальника департаменту - начальник 1-го управління; 1 посада - заступника начальника департаменту - начальник 2-го управління; 1 посада - начальник управління 3-є управління (аналітичної розвідки)).
Доказів того, що функціональні обов'язки та обсяг виконуваних завдань Департаменту кримінальної розвідки Національної поліції зазнали змін у зв'язку зі скороченням штатів, під яким в даному випадку розуміється скорочення тимчасового та затвердження постійного штату департаменту поліції, відповідачем як суб'єктом владних повноважень, не надано.
Таким чином, колегія суддів погоджується з твердженням позивача про те, що проведені зміни в штаті Департаменту кримінальної розвідки Національної поліції свідчать про те, що внаслідок відповідного реформування посада, яку обіймав позивач, скорочена не була.
Крім того, на думку колегії суддів, під час реалізації спірного наказу вимоги ст. 68 Закону №580-VIII, а також положення КЗпП України, в частині видачі в день звільнення позивача йому трудової книжки та проведення з ним повного розрахунку відповідачем дотримані не були, що призвело до порушення прав останнього.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваний наказ прийнято 11 липня 2016 року, а ОСОБА_1 він та трудова книжка серії НОМЕР_1; військовий квиток серії НОМЕР_2; припис до Кропивницього МВК; обхідний листок та довідка про проходження служби (форма 1) видані лише 30 серпня 2016 року.
Таким чином, встановлені судом обставини в сукупності свідчать про порушення Національною поліцією України порядку звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції, що є підставою для визнання протиправним та скасування наказу від 11.07.2016 № 494 о/с, а також підставою для поновлення його на службі в поліції на посаді, яку обіймав до звільнення - начальника управління Департаменту кримінальної розвідки Національної поліції України.
Згідно з ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до позиції зазначеній у постанові Верховного Суду України від 14 січня 2014 року справа №21-395а13 суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції України визначено Законом України "Про Національну поліцію", Постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 р. №988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції", Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. №114, в редакції від 28.10.2015 p., Порядком умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання затвердженим Наказом МВС України від 06.04.2016, № 260.
Відповідно до п. 4 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення", Закону України "Про Національну поліцію", до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Щодо розміру грошового зобов'язання, що підлягає стягненню на користь позивача, суд керується приписами постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати", відповідно до якої середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Так, згідно довідки Національної поліції України від 05.09.2016р. №29/5-410 за останні 2 календарні місяці роботи (травень-червень 2016 року), заробітна плата позивача становить 36582,00грн. (18018,00грн.+18564,00грн.). У той же час середньоденний розмір заробітної плати позивача складав 831,40грн. (36582,00грн./44 робочі дні).
Кількість робочих днів у період вимушеного прогулу позивача складає 289. Відповідно середній заробіток ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу з 12 липня 2016 року по 12 вересня 2017 року складає 244431,60грн.
Відповідно до п. 2 та п. 3 ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Відтак, постанова суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.
Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
Відповідач у справі не надав суду жодних доказів, які б спростували доводи викладені позивачем у позовній заяві.
Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих обставин суд дійшов висновку, що позовні є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Національної поліції України №494 о/с від 11.07.2016р. в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції з посади начальника управління Департаменту кримінальної розвідки Національної поліції України.
3. Поновити ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді начальника управління Департаменту кримінальної розвідки Національної поліції України з 12 липня 2016 року.
4. Стягнути з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 244431,60грн. (двісті сорок чотири тисячі чотириста тридцять одна грн., 60 копійок).
5. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді начальника управління Департаменту кримінальної розвідки Національної поліції України з 12 липня 2016 року.
6. Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за один місяць в сумі 18290,80грн. (вісімнадцять тисяч двісті дев'яносто гривень, 80 копійок).
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Головуючий Суддя Р.О. Арсірій
Судді О.П. Огурцов
В.А. Кузьменко