11 вересня 2017 року Справа № 803/787/17
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ксензюка А.Я.,
при секретарі судового засідання - Шаблій Л.П.,
за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2,
представника відповідачів Кіслової А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Інституту кримінально-виконавчої служби Державної пенітенціарної служби України, начальника Інституту кримінально-виконавчої служби Державної пенітенціарної служби України Бараша Євгена Юхимовича про зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Інституту кримінально-виконачої служби Державної пенітенціарної служби України, начальника Інституту кримінально-виконачої служби Державної пенітенціарної служби України Бараша Євгена Юхимовича про зобов'язання: здійснити оформлення документів та виплатити одноразову грошову допомогу у сумі 200 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату, у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 встановлена друга група інвалідності у результаті травми, що пов'язана із виконанням службових обов'язків; здійснити виплату одноразової грошової допомоги, у зв'язку із звільненням з Державної кримінально-виконавчої служби України за період проходження служби в Збройних силах України, Національній академії внутрішніх справ та Національній академії прокуратури України; здійснити виплату грошової компенсації за неотримане речове майно; здійснити перерахунок отриманого грошового забезпечення за період з вересня 2014 року по вересень 2016 року та здійснити доплату за роботу в умовах режимних обмежень; виготовити грошовий атестат та направити його на адресу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області; здійснити перерахунок та виплатити встановлений чинним законодавством розмір заробітної плати починаючи з 30 вересня 2016 року по 07 квітня 2017 року.
24 липня 2017 року представником позивача подано нову редакцію позовної заяви, в якій позивач просив зобов'язати Інститут кримінально-виконачої служби Державної пенітенціарної служби України: здійснити оформлення документів, нарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу у сумі 300 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату, у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 встановлена друга група інвалідності у результаті травми, що пов'язана із виконанням службових обов'язків; здійснити нарахування та виплату одноразової грошової допомоги, у зв'язку із звільненням з Державної кримінально-виконавчої служби України за період проходження служби в Збройних силах України, Національній академії внутрішніх справ та Національній академії прокуратури України, виходячи з того, що вислуга років у позивача на день звільнення у календарному обчисленні складає 23 роки 0 місяців 9 днів; здійснити нарахування та виплату грошової компенсації за неотримане речове майно; здійснити перерахунок отримуваного грошового забезпечення за період з вересня 2014 року по вересень 2016 року та здійснити доплату за роботу в умовах режимних обмежень; виготовити грошовий атестат, включивши надбавку за службу в умовах режимних обмежень та направити його на адресу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області; здійснити перерахунок та виплатити встановлений чинним законодавством розмір заробітної плати починаючи з 30 вересня 2016 року по 07 квітня 2017 року, коли позивач перебував на посаді першого заступника директора Інституту кримінально-виконачої служби Державної пенітенціарної служби України, зокрема, з урахуванням: посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років (23 роки 0 місяців 9 днів), надбавки за виконання особливо важливих завдань під час проходження служби, надбавки за науковий ступінь доктора юридичних наук, вченого звання професора, та почесного звання заслуженого діяча науки та техніки України, надбавки за службу в умовах режимних обмежень, премій.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звільнився з посади першого заступника директора Інституту кримінально-виконачої служби Державної пенітенціарної служби України, проте, відповідачами по сьогоднішній день не виконано низку фінансових зобов'язань, які виникли у зв'язку з проходженням служби та звільненням, зокрема:
- щодо виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням 2 групи інвалідності у результаті травми, що пов'язана із виконанням службових обов'язків, чим порушено частину п'яту статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», пункт 3 частини першої статті 97 Закону України «Про Національну поліцію»;
- щодо виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із звільненням з Державної кримінально-виконавчої служби України, чим порушено пункт 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей»;
- щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, чим порушено пункти 22, 60 постанови Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2013 року №578 «Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби»;
- щодо виплати надбавки за службу в умовах режимних обмежень, чим порушено пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року №414 «Про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці»;
- щодо виготовлення грошового атестату та його направлення на адресу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, чим порушено статтю 48 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», пункти 1, 7 постанови Правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року №3-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»»;
- щодо виплати заробітної плати за період з 30 вересня 2016 року по 07 квітня 2017 року, чим порушено главу VII Кодексу законів про працю України.
Позивач вважає, що неприйняття рішень начальником Інституту кримінально-виконавчої служби Державної пенітенціарної служби України Барашем Є.Ю. щодо виплати вищевказаних видів матеріального забезпечення обмежує його права та законні інтереси.
Представник відповідачів у поданому письмовому запереченні від 21 липня 2017 року №7/1-301 пред'явлені позовні вимоги не визнала з наступних підстав.
Здійснити ОСОБА_1 виплату одноразового грошового забезпечення неможливо, оскільки ним не надано Комісії з розгляду питань щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності чи втрати працездатності осіб рядового і начальницького складу Інституту кримінально-виконачої служби Державної пенітенціарної служби України оригіналів всіх необхідних документів.
Також, зазначає, що як передбачено абзацом восьмим пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей»; для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, особам, зазначеним у пункті «ж» статті 1 2 такого Закону, до вислуги років зараховуються час роботи в органах прокуратури і суду осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих і перебувають на службі в органах внутрішніх справ на посадах начальницького складу, військовій службі в Збройних Силах, органах і військових формуваннях Служби безпеки, Службі зовнішньої розвідки. Враховуючи викладене, вважає, що посади, які обіймав ОСОБА_1 в Національній академії прокуратури України у період з 2007 року по 2012 рік, а саме, професора та завідуючого кафедри Національної академії України, не можуть бути прирівняні до посад прокурорів, як визначено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393, а тому і час роботи в учбовому закладі прокуратури не може бути зарахований до вислуги років для призначення пенсій працівникам Державної кримінально-виконавчої служби України.
У зв'язку з цим наказом Державної пенітенціарної служби України від 26 грудня 2016 року №272/ос-16 були внесені зміни до наказу Державної пенітенціарної служби України від 29 вересня 2016 року №239о/с-16 щодо звільнення ОСОБА_1 зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України, відповідно до якого йому не зараховано період роботи на посадах науково-педагогічних працівників в Національній академії прокуратури України до стажу для призначення пенсії за вислугу років. Даний наказ Державної пенітенціарної служби України від 26 грудня 2016 року №272/ос-16 був оскаржений в судовому порядку та скасований постановою Київського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року (справа №810/423/17), яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2017 року.
На виконання постанови Київського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2017 року у справі №810/423/17, Державною пенітенціарною службою України 10 липня 2017 року був виданий наказ №63/ос-17, яким скасовано наказ від 26 грудня 2016 року №272/ос-16. Однак, відповідач зауважує, що час роботи позивача на посадах науково-педагогічних працівників Національної академії прокуратури України не може бути зарахований до вислуги років для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» навіть після скасування наказу від 26 грудня 2016 року №272/ос-16, оскільки судом не прирівняний стаж роботи ОСОБА_1 в Національній академії прокуратури України до стажу роботи прокурорів.
Щодо отримання грошової компенсації за неотримане речове майно відповідач зазначає, що відповідної заяви від позивача не надходило. Крім того, зауважує, що відповідно до затвердженого кошторису Інституту на 2017 бюджетний рік на рахунках Інституту кримінально-виконачої служби Державної пенітенціарної служби України кошти для здійснення грошових виплат за речове майно відсутні. У разі надходження коштів, передбачених для виплати грошової компенсації за недоотримане речове майно, питання щодо виплати такої компенсації позивачу буде розглянуто, але у разі наявності відповідної заяви від ОСОБА_1
Щодо виплати позивачу надбавки за службу в умовах режимних обмежень відповідач зазначає наступне.
Виплата компенсації за роботу в умовах режимних обмежень здійснюється в Інституті кримінально-виконачої служби Державної пенітенціарної служби України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року №414 «Про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці», у межах бюджетних коштів, виділених на його утримання. Підставою для виплати працівникам Інституту кримінально-виконачої служби Державної пенітенціарної служби України зазначеної компенсації є факт наявності роботи з інформацією відповідного ступеня секретності у відповідний період та наказ Інституту кримінально-виконачої служби Державної пенітенціарної служби України про виплату таких коштів.
З моменту надання ОСОБА_1 доступу до роботи з інформацією, що має ступінь секретності «таємно» (форма три) йому виплачувалася доплата за виконання спеціальних завдань відповідно до наказу від 22 лютого 2016 року №19о/с з 01 лютого 2016 року по 01 березня 2016 року, тобто у період, коли ним фактично здійснювалася робота з інформацією, яка містила відповідний ступінь секретності. Іншої роботи з інформацією, яка б містила ступінь секретності «таємно» за період з 23 грудня 2015 року і 07 квітня 2017 року до моменту звільнення ОСОБА_1 надано не було.
Щодо виготовлення грошового атестату та його направлення на адресу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області відповідач зазначає, що відповідно до пункту 20.2 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженої наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 7 жовтня 2009 року №222, ОСОБА_1 отримав грошовий атестат, про що свідчить його особистий підпис і Журналі реєстрації фінансових документів відділу фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку за №2/4-544.
Щодо виплати заробітної плати за період з 30 вересня 2016 року по 07 квітня 2017 року відповідач зазначає, що заробітна плата, в тому числі премія, позивачу виплачувалися з урахуванням його присутності на роботі, відповідно до вимог чинного законодавства.
Враховуючи вищевикладене, просила в задоволенні позову відмовити.
В судовому засіданні позивач та представник позивача, кожен зокрема, позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві, додатково пояснили, що відповідачами протиправно не враховано ті обставини, що ОСОБА_1 постійно працював з відомостями, що становлять державну таємницю, відповідно до вимог своїх функціональних обов'язків та діяльності, пов'язаної з експертизою дисертаційних робіт з грифом «таємно» у якості офіційного опонента. Просили позов задовольнити повністю.
Представник відповідачів в судовому засіданні позов не визнала з мотивів, викладених у письмових запереченнях проти позову, просила в задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення, доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01 серпня 1991 року по 06 червня 2004 року проходив службу в Збройних Силах України, з 15 листопада 2005 року по 31 серпня 2007 року проходив службу в органах внутрішніх справ, з 03 вересня 2007 року по 04 липня 2012 року працював в Національній академії прокуратури України та з 14 березня 2013 року по 29 вересня 2016 року проходив службу в кримінально-виконавчій системі.
Наказом Державної пенітенціарної служби України від 29 вересня 2016 року №239о/с-16 «З особового складу» відповідно до пункту 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та пункту 2 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» ОСОБА_1 - полковника внутрішньої служби було звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України через хворобу з 29 вересня 2016 року з посади першого заступника начальника Інституту кримінально-виконачої служби Державної пенітенціарної служби України. Вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні становить 23 роки 0 місяців 09 днів.
Наказом Голови Комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України від 26 грудня 2016 року №272/ос-16 «З особового складу», на підставі службової записки сектору пенсійного та соціального забезпечення Департаменту забезпечення діяльності Державної пенітенціарної служби України від 20 грудня 2016 року №ДЗД/23-1147/70-16, частково змінено пункт наказу Державної пенітенціарної служби України від 29 вересня 2016 року №239о/с-16 у частині звільнення полковника внутрішньої служби ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Інституту кримінально-виконачої служби Державної пенітенціарної служби України, якому вважати вислугу років на день звільнення в календарному обчисленні - 18 років 02 місяці 06 днів.
Не погодившись з прийнятим наказом від 26 грудня 2016 року №272/ос-16 позивач оскаржив його до суду. Постановою Київського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року по справі №810/423/17, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2017 року, визнано протиправним та скасовано наказ Комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України від 26 грудня 2016 року №272/ос-16 «З особового складу» «На часткову зміну пункту наказу Державної пенітенціарної служби України від 29 вересня 2016 року №239о/с-16 у частині звільнення».
На виконання постанови Київського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2017 року по справі №810/423/17, Головою Комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України 10 липня 2017 року був виданий наказ №63/ос-17, яким скасовано наказ від 26 грудня 2016 року №272/ос-16.
30 вересня 2016 року наказом голови Державної пенітенціарної служби України від 30 вересня 2016 року №242/ос-16 «З особового складу» призначено ОСОБА_1 першим заступником директора Інституту кримінально-виконачої служби Державної пенітенціарної служби України.
Наказом начальника Інституту кримінально-виконачої служби Державної пенітенціарної служби України від 07 квітня 2017 року №51/ос-17 «Про звільнення першого заступника директора Інституту кримінально-виконачої служби ОСОБА_1.», на підставі висновку службового розслідування від 03 квітня 2017 року, звільнено ОСОБА_1, першого заступника директора Інституту кримінально-виконачої служби через відсутність на роботі 15 березня 2017 року у період з 12:00 до 16:30 - 4 год.; 21 березня 2017 року у період з 11:00 до 15:45 - 4 год. 15 хв.; 22 березня 2017 року у період з 09:00 до 15:00 - 5 год. без врахування перерви на обід, тобто більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин.
Водночас, відповідно до наказу начальника Інституту кримінально-виконачої служби Державної пенітенціарної служби України від 14 квітня 2017 року №56/ос-17 «Про внесення змін до наказу Інституту кримінально-виконавчої служби від 07 квітня 2017 року №51/ос-17» преамбулу наказу викладено в такій редакції: «На підставі поданої заяви першого заступника директора Інституту кримінально-виконавчої служби ОСОБА_1 від 07 квітня 2017 року та керуючись нормами наказу Державної пенітенціарної служби України від 27 квітня 2012 року №259 «Про затвердження номенклатури посад щодо призначення, переміщення, звільнення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України» (зі змінами) та пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України», та пункт 1 наказу викладено у такій редакції: «Звільнити ОСОБА_1, першого заступника директора Інституту із займаної посади 07 квітня 2017 року за угодою сторін, відповідно до пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України. Підстава: погоджена заява ОСОБА_1.».
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами суд враховує наступне.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23 червня 2005 року №2713-IV (із змінами та доповненнями) правовою основою діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України є Конституція України, цей та інші закони України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти Міністерства юстиції України.
Частиною п'ятою статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» визначено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Згідно із статтею 97 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-19 (із змінами та доповненнями) одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, зокрема, у разі визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті. Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.
Відповідно до статей 97 - 101 Закону України «Про Національну поліцію» та з метою врегулювання питання щодо порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського наказом Міністерства внутрішніх справ України 11 січня 2016 року за №4 затверджено Порядок та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського.
Розділом ІІ Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського «Умови виплати одноразової грошової допомоги» визначено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є, зокрема, дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії - у разі встановлення поліцейському інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності. Одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті) поліцейського чи втрати працездатності поліцейського призначається та виплачується у випадках та в розмірах, визначених Законом України «Про Національну поліцію», особам, які мають право на її отримання, відповідно до цього Закону.
Підпунктом «б» пункту 3 частини першої статті 99 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що розміри одноразової грошової допомоги поліцейським, а в разі їх загибелі (смерті) - особам, які за цим Законом мають право на її отримання, визначаються виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату, зокрема, визначення поліцейському інвалідності II групи - 300 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач 22 листопада 2016 року звернувся до Інституту кримінально-виконачої служби Державної пенітенціарної служби України із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги відповідно до частини п'ятої статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», статтей 97-100 Закону України «Про Національну поліцію», у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності у результаті травми, яка пов'язана із виконанням службових обов'язків. До заяви було долучено копії наступних документів: довідки медико-соціальної експертної комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках); довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; свідоцтва про хворобу; паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; довідки про реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків.
Комісією з розгляду питань щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності чи втрати працездатності осіб рядового і начальницького складу Інституту кримінально-виконачої служби Державної пенітенціарної служби України розглянуто подані ОСОБА_1 документи та у подальшому листом від 14 березня 2017 року за №2/3-120 направлено до Департаменту фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Міністерства юстиції України, який листом від 03 квітня 2017 року за №12515/22636-0-61-17/16 направив ці документи за належністю до Комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України.
Комісія з ліквідації Державної пенітенціарної служби України листом від 12 квітня 2017 року за №1-837-Тл/2-17 повернула документи ОСОБА_1 на доопрацювання до Інституту кримінально-виконачої служби Державної пенітенціарної служби України, у зв'язку із зауваженнями щодо оформлення заяви ОСОБА_1 про виплату йому одноразової грошової допомоги та відсутністю актів форми Н-1 та Н-5, завірених в установленому порядку.
Недоліки у заяві ОСОБА_1 від 22 листопада 2016 року усунуто шляхом подання позивачем нової заяви від 18 квітня 2017 року, проте, до нової заяви не було долучено актів форми Н-1 та Н-5, завірених в установленому порядку.
05 вересня 2017 року позивачем надіслано на адресу Інституту кримінально-виконачої служби Державної пенітенціарної служби України належним чином засвідчені акти форми Н-1 та Н-5.
Відтак, суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги в зв'язку з отриманням ІІ групи інвалідності пов'язаної з проходженням служби передбаченої підпунктом «б» пункту 3 частини першої статті 99 Закону України «Про Національну поліцію».
Відповідно до підпунктів 20.1, 20.2 пункту 20 «Порядок оформлення і видачі грошових атестатів» Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженої наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 7 жовтня 2009 року №222 при звільненні зі служби осіб рядового і начальницького складу
фінансова служба (бухгалтерія) зобов'язана: задовольнити їх усіма належними видами грошового забезпечення; видати грошовий атестат. Грошовий атестат особам рядового і начальницького складу видається в усіх випадках звільнення зі служби в запас або відставку з призначенням пенсії (грошовий атестат передається разом з іншими документами у відповідний орган для призначення пенсії).
Таким чином, враховуючи наведене, з метою захисту порушеного відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, права позивача на одноразову грошову допомогу в зв'язку з отриманням ІІ групи інвалідності пов'язаної з проходженням служби, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині зобов'язання Інститут кримінально-виконавчої служби Державної пенітенціарної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у сумі 300 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату та зобов'язання Інститут кримінально-виконавчої служби Державної пенітенціарної служби України виготовити грошовий атестат ОСОБА_1 та направити його на адресу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Інститут кримінально-виконачої служби Державної пенітенціарної служби України здійснити нарахування та виплату одноразової грошової допомоги, у зв'язку із звільненням з Державної кримінально-виконавчої служби України за період проходження служби в Збройних силах України, Національній академії внутрішніх справ та Національній академії прокуратури України, виходячи з того, що вислуга років у позивача на день звільнення у календарному обчисленні складає 23 роки 0 місяців 9 днів, суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно із наказом Державної пенітенціарної служби України від 29 вересня 2016 року №239о/с-16 «З особового складу», вислуга років ОСОБА_1 на день звільнення в календарному обчисленні становить 23 роки 0 місяців 09 днів.
В подальшому, наказом Голови Комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України від 26 грудня 2016 року №272/ос-16 «З особового складу», на підставі службової записки сектору пенсійного та соціального забезпечення Департаменту забезпечення діяльності Державної пенітенціарної служби України від 20 грудня 2016 року №ДЗД/23-1147/70-16, частково змінено пункт наказу Державної пенітенціарної служби України від 29 вересня 2016 року №239о/с-16 у частині вислуги років позивача, зокрема, зазначено: «вважати вислугу років на день звільнення в календарному обчисленні - 18 років 02 місяці 06 днів».
Не погодившись з прийнятим наказом від 26 грудня 2016 року №272/ос-16 позивач оскаржив його до суду. Постановою Київського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року по справі №810/423/17, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2017 року, визнано протиправним та скасовано наказ Комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України від 26 грудня 2016 року №272/ос-16 «З особового складу» «На часткову зміну пункту наказу Державної пенітенціарної служби України від 29 вересня 2016 року №239о/с-16 у частині звільнення».
Відповідно до частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно із частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Як передбачено частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.
На виконання постанови Київського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2017 року по справі №810/423/17, Головою Комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України 10 липня 2017 року був виданий наказ №63/ос-17, яким скасовано наказ від 26 грудня 2016 року №272/ос-16.
Оскільки, наказ Голови Комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України від 26 грудня 2016 року №272/ос-16 «З особового складу», яким позивачу встановлено вислугу років на день звільнення в календарному обчисленні - 18 років 02 місяці 06 днів скасований постановою Київського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року, яка набрала законної сили, та скасований наказом Голови Комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України від 10 липня 2017 року №63/ос-17, тому суд приходить до висновку, що позов в частині зобов'язання Інститут кримінально-виконавчої служби Державної пенітенціарної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, у зв'язку із звільненням з Державної кримінально-виконавчої служби України за період проходження служби в Збройних силах України, Національній академії внутрішніх справ та Національній академії прокуратури України є підставним та підлягає до задоволення.
Щодо позовних вимог в частині та виплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в Інституті кримінально-виконавчої служби Державної пенітенціарної служби України та перебував на його речовому забезпеченні.
10 травня 2017 року на ім'я начальника Інституту кримінально-виконавчої служби Державної пенітенціарної служби України Бараша Є. Ю. позивачем було спрямовано лист, у якому, серед іншого, ОСОБА_1 просив видати йому грошову компенсацію за неотримане речове майно.
Механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами визначається постановою Кабінету Міністрів Україні від 14 серпня 2013 року №578, якою затверджено Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби (далі - Порядок №578).
Відповідно до пункту 27 Порядку №578 під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.
Згідно із пунктом 23 Порядку №578 грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається ДПтС відповідно до їх закупівельної вартості.
Пунктом 60 Порядку №578 передбачено, що для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.
З аналізу наведених норм Порядку №578 вбачається, що у ОСОБА_1, з моменту звільнення останнього зі служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, виникло право на грошову компенсацію за неотримане речове майно.
За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язати Інститут кримінально-виконавчої служби Державної пенітенціарної служби України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 6 337 грн. 39 коп.
При цьому, судом не приймається до уваги посилання відповідача на відсутність кошторисних призначень для виплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості неотриманого речового майна як на підставу невиконання своїх зобов'язань, оскільки Європейський Суд з прав людини у справі «Кечко проти України» зазначив, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Разом з тим, позовна вимога щодо здійснення перерахунку отримуваного грошового забезпечення за період з вересня 2014 року по вересень 2016 року та здійснення доплати за роботу в умовах режимних обмежень, не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 року №3855-ХІІ у разі коли за умовами своєї професійної діяльності громадянин постійно працює з відомостями, що становлять державну таємницю, йому повинна надаватися відповідна компенсація за роботу в умовах режимних обмежень, види, розміри та порядок надання якої встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Наказом Інституту кримінально-виконавчої служби Державної пенітенціарної служби України від 23 грудня 2015 року №6/3-232н/т «Про надання доступу до державної таємниці», на підставі розпорядження Центрального управління Служби безпеки України від 01 грудня 2015 року №270д, ОСОБА_1 надано доступ до роботи з інформацією, що має ступінь секретності «таємно» (форма три).
Згідно із пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року №414 «Про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці» витрати на виплату зазначеної компенсації державні органи та інші бюджетні установи і організації здійснюють у межах бюжетних асигнувань, виділених на їх утримання.
З моменту надання ОСОБА_1 доступу до роботи з інформацією, що має ступінь секретності «таємно» (форма три), йому виплачувалася доплата за виконання спеціального завдання з 01 лютого 2016 року по 01 березня 2016 року, тобто у період, коли ним фактично здійснювалася робота з інформацією, яка містила відповідну ступінь таємності, що підтверджується наказом Інституту кримінально-виконавчої служби Державної пенітенціарної служби України від 22 лютого 2016 року №19 о/с.
Водночас, позивачем не надано доказів інших випадків роботи в Інституті кримінально-виконавчої служби Державної пенітенціарної служби України з інформацією, яка відносить до державної таємниці, та містила ступінь таємності.
Разом з тим, суд не бере до уваги твердження позивача про те, що робота з відомостями, пов'язаними з експертизою дисертаційних робіт з грифом «таємно» у якості офіційного опонента відноситься до державної таємниці, оскільки, як вбачається з посадової інструкції першого заступника начальника Інституту кримінально-виконавчої служби, затвердженої начальником Інституту 29 січня 2015 року, тобто посадової інструкції ОСОБА_1, виступи у якості опонента під час захисту дисертацій на здобуття вченого ступеня осіб інших навчальних закладів не є його професійною діяльністю.
Щодо вимоги позивача здійснити перерахунок та виплатити встановлений чинним законодавством розмір заробітної плати починаючи з 30 вересня 2016 року по 07 квітня 2017 року, коли позивач перебував на посаді першого заступника директора Інституту кримінально-виконавчої служби Державної пенітенціарної служби України, зокрема, з урахуванням: посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років (23 роки 0 місяців 9 днів), надбавки за виконання особливо важливих завдань під час проходження служби, надбавки за науковий ступінь доктора юридичних наук, вченого звання професора, та почесного звання заслуженого діяча науки та техніки України, надбавки за службу в умовах режимних обмежень, премій, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що з моменту призначення на посаду першого заступника директора Інституту кримінально-виконавчої служби Державної пенітенціарної служби України у період з 30 вересня 2016 року по 07 квітня 2017 року, ОСОБА_1 з 133 робочих днів був присутній на роботі лише 46 днів, решта 30 днів був у відпустці та 57 днів був тимчасово непрацездатний, про що свідчать листки непрацездатності.
Нарахування та виплата заробітної плати ОСОБА_1 здійснювалася на підставі наказу Державної пенітенціарної служби України від 30 вересня 2016 року №242 о/с-16 «По особовому складу», наказів Інституту кримінально-виконавчої служби Державної пенітенціарної служби України від 08 лютого 2017 року №13 о/с-17 «Про встановлення посадових окладів та надбавок», від 23 березня 2017 року №46 о/с-17 «Про встановлення посадового окладу та надбавок», у яких зазначено посадовий оклад та відсоткові надбавки.
Заробітна плата, в тому числі і премія, виплачувалася позивачу з урахуванням його присутності на роботі, відповідно до вимог законодавства.
Таким чином, позивачем не доведено, а судом не встановлено, що заробітна плата виплачувалася ОСОБА_1 в меншому розмірі, ніж передбачений чинним законодавством.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, усі рішення та дії суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.
Відповідно до частини першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Судом також приймається до уваги, що відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з наданих суду статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України повноважень, адміністративний позов підлягає до часткового задоволення шляхом прийняття постанови про зобов'язання Інститут кримінально-виконавчої служби Державної пенітенціарної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у сумі 300 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату, зобов'язання Інститут кримінально-виконавчої служби Державної пенітенціарної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, у зв'язку із звільненням з Державної кримінально-виконавчої служби України за період проходження служби в Збройних силах України, Національній академії внутрішніх справ та Національній академії прокуратури України, зобов'язання Інститут кримінально-виконавчої служби Державної пенітенціарної служби України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 6 337 грн 39 коп., зобов'язання Інститут кримінально-виконавчої служби Державної пенітенціарної служби України виготовити грошовий атестат ОСОБА_1 та направити його на адресу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, а в задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Керуючись частиною третьою статті 160, статтею 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Зобов'язати Інститут кримінально-виконавчої служби Державної пенітенціарної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у сумі 300 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату.
Зобов'язати Інститут кримінально-виконавчої служби Державної пенітенціарної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, у зв'язку із звільненням з Державної кримінально-виконавчої служби України за період проходження служби в Збройних силах України, Національній академії внутрішніх справ та Національній академії прокуратури України.
Зобов'язати Інститут кримінально-виконавчої служби Державної пенітенціарної служби України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 6 337 грн. 39 коп.
Зобов'язати Інститут кримінально-виконавчої служби Державної пенітенціарної служби України виготовити грошовий атестат ОСОБА_1 та направити його на адресу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя А.Я. Ксензюк
Постанова в повному обсязі складена 15 вересня 2017 року.