м. Вінниця
12 вересня 2017 р. Справа № 802/1287/17-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Вільчинського О.В.,
за участю:
секретаря судового засідання: Бондаренка І.В.,
представника позивача: ОСОБА_1,
представника відповідача: Черпітяк О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_3
до: Немирівської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Вінницькій області (Липовецьке відділення)
про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
До Вінницького окружного адміністративного суду вернувся ОСОБА_3 із адміністративним позовом до Немирівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області (Липовецьке відділення) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що з огляду на закріплений у Податковому кодексу України принцип стабільності податкового законодавства та враховуючи рішенням Липовецької міської ради № 926, яким встановлено транспортний податок на 2016 рік, належний позивачу транспортний засіб об'ємом циліндрів двигуна 2967 куб. см. не підлягає оподаткуванню транспортним податком у 2016 році, а тому податкове повідомлення-рішення про визначення позивачу податкового зобов'язання на 2016 році у сумі 25000 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити.
Представник відповідача заперечувала з позову з підстав, наведених у письмових запереченнях, що долучені до матеріалів справи. Наголосила, що при визначенні позивачу податкового зобов'язання за платежем транспортний податок у розмірі 25000 грн. відповідач виходив із розрахунку визначення вартості об'єкту оподаткування транспортним податком, середньоринкова вартість належного позивачу автомобіля Audi Q7 з об'ємом двигуна 2967 см. куб., 2015 року випуску, яка більша 750 розмірам мінімальної заробітної плати, у зв'язку з чим такий транспортний засіб підлягає оподаткуванню транспортним податком.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.
ОСОБА_3 є власником транспортного засобу марки Audi Q7, реєстраційний номер НОМЕР_1, з об'ємом двигуна 2967 куб см., 2015 року випуску.
30.06.2016 Немирівська ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області (Липовецьке відділення) прийняла податкове повідомлення-рішення за №2470-17, яким позивачу визначила податкове зобов'язання з транспортного податку за 2016 рік в розмірі 25000 грн.
Не погоджуючись з указаним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його в судовому порядку.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходив з такого.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02.12.2010 №2755-VI (далі - ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
01.01.2015 набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28.12.2014 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким шляхом викладення в новій редакції ст. 267 ПК України, було введено новий податок - транспортний податок.
Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Згідно з пп. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України (в редакції, що діяла до 01.01.2016) об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Положеннями пп. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України (тут і далі в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення) передбачено, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.
Базою оподаткування відповідно до пп. 267.3.1 п. 267. ст. 267 ПК України є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 цієї статті
Відповідно до пункту 267.4 зазначеної статті ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті, а до пункту 267.5-базовий податковий (звітний) період як елемент транспортного податку дорівнює календарному року.
Згідно з підпунктом 267.6.1, абзацами першим та другим підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 ПК обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Відносно доводів позивача про те, що зміни в об'єкті оподаткування транспортним податком можуть застосовуватися не раніше 2017 року, то суд вказує на таке.
Відповідно до п.п.8.1, 8.3 ст.8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад
Згідно з п.п.10.1, 10.2 ст.10 ПК України до місцевих податків належить податок на майно, який в силу ст.265 ПК України складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю. Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Відповідно до пп.12.1.2 п.12.1 ст.12 ПК України Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
Підпунктами 12.3.1, 12.3.2 п.12.3 ст.12 ПК України визначено, що сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом. При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Згідно з п.24 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: встановлення місцевих податків і зборів, відповідно до Податкового кодексу України.
Підпунктом 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України визначено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Згідно з пп. 12.4.1 п.12.4 ст.12 ПК України до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених цим Кодексом.
За нормами п.12.5 ст. 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.
Рішенням Липовецької міської ради Липовецького району Вінницької області № 926 від 12.07.2017 встановлено місцеві податки та збори на території міста Липовець на 2016 рік та затверджено в тому числі Положення про податок на майно в частині транспортного податку, яким визначено платників, об'єкт, базу оподаткування та ставку такого податку.
Водночас 24.12.2015 Верховна Рада України прийняла Закон України №909-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році", що набрав чинності 01.01.2016.
Пунктом 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" вказаного Закону визначено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Пунктом 7 розділу ІІ "Прикінцеві положення" наведеного Закону рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених статтею 10 Податкового кодексу України.
Доказів наявності рішень Липовецької міської ради Липовецького району Вінницької області про внесення змін до рішення міської ради від № 926 від 12.07.2017 сторонами не надано.
При цьому, суд враховує, що відповідно до п. 12.3.5 п.12.3 ст. 12 ПК України у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
Таким чином, у 2016 році не встановлювався новий податок (транспортний податок діяв і в 2015 році) та не змінювалась його ставка (25000,00 грн.), а лише змінювались вимоги до об'єкта оподаткування таким податком, що зумовлено внесенням змін до ПК України, чим фактично запроваджено механізм справляння та порядок сплати транспортного податку, встановленого податковим законодавством.
Отже, з 01.01.2016 критеріями для визначення належності транспортного засобу до об'єктів оподаткування транспортним податком є його вік до 5 років з моменту випуску та середньоринкова вартість понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати.
Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 66 затверджено Методику визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів (далі - Методика № 66, в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення) та внесення змін у додатки 1 і 2 до Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів.
Згідно з вимогами п. 2 Методики № 66 середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за формулою, визначеною у пункті 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.04.2013 №403 (Офіційний вісник України, 2013 р., №44, ст. 1576), де за ціну нового транспортного засобу (Ц н) береться ціна нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач.
Відповідно до вимог п. 4 Методики № 66, інформація про ціни нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач подається до 10 січня базового податкового (звітного) періоду (року) державним підприємством "Держзовнішінформ" до Мінекономрозвитку.
Мінекономрозвитку відповідно до цієї Методики № 66 розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (пункт 13 Методики).
Наведене свідчить, що для визначення об'єкта оподаткування транспортним податком в розпорядженні органу Державної фіскальної служби має бути інформація про середньоринкову вартість певного автомобіля із врахуванням його марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач та пробігу тощо.
Пунктом 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2013 року № 403 встановлено, що середньоринкова вартість транспортного засобу розраховується за методом аналогії цін ідентичних транспортних засобів за такою формулою: Сср = Цн х (Г / 100) х (1 ± (Гк / 100), де Цн - ціна нового транспортного засобу в Україні; Г - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від строку експлуатації згідно з додатком 1; Гк - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу згідно з додатком 2.
Відповідно до п. 11 Методики № 66 коефіцієнт коригування ринкової ціни автомобілів залежно від строку експлуатації визначається як середнє значення співвідношення ціни автомобілів, що були у використанні, до ціни аналогічних нових автомобілів.
Пунктом 12 Методики № 66 визначено, що коефіцієнт коригування ринкової ціни автомобілів залежно від пробігу визначається з урахуванням фактичного та нормативного середньорічного пробігу автомобілів.
При цьому, у разі коли фактичний середньорічний пробіг автомобілів є вищим, ніж їх нормативний середньорічний пробіг, середньоринкова вартість зменшується, а у разі, коли фактичний середньорічний пробіг є нижчим, ніж нормативний середньорічний пробіг, середньоринкова вартість збільшується.
Таким, чином визначаючись відносного того, чи є транспортний засіб об'єктом оподаткування транспортним податком, слід брати до уваги його вартість, розраховану згідно затвердженої Кабінетом Міністрів України Методики, та станом на 01 січня податкового (звітного) періоду.
Відповідні висновки також слідують із аналізу інших положень, які відображені у статті 267 ПК України. Зокрема п. п. 267.6.5 п. 267.6 ст. 267 ПК України передбачено, що у разі переходу права власності на об'єкт оподаткування від одного власника до іншого протягом звітного року податок обчислюється попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначений об'єкт оподаткування, а новим власником - починаючи з місяця, в якому він набув право власності на цей об'єкт.
Тобто, середньоринкова вартість транспортного засобу, яка є одним із критерієм віднесення його до об'єкту оподаткування транспортним податком, визначається Мінекономрозвитку на початок звітного податкового періоду, у зв'язку з чим середньоринкову вартість автомобіля ОСОБА_3 також необхідно розраховувати станом на початок податкового (звітного) періоду у якому він є об'єктом оподаткування, в даному випадку - 01 січня 2016 року.
Відповідно до наданих відповідачем доказів ціна нового транспортного засобу Audi Q7 з об'ємом двигуна 2967 см. куб., 2015 року випуску згідно інформації з офіційного сайту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, становить 2008670,00 грн., а відповідно до наданих позивачем доказів - 1964780,00 грн.
Встановлено, що транспортний засіб позивача зареєстрований 11.12.2015, а відтак коефіцієнт за строком експлуатації відповідно до додатку 1 Методики № 66 становить 74 (до 1 року).
Оскільки транспортний засіб позивача має строк експлуатації до 1 року, коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу не визначається.
Застосувавши формулу розрахунку середньоринкової вартості транспортного засобу, визначену у Пункті 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2013 року № 403, (з урахуванням ціни нового транспортного засобу наданої як позивачем так і відповідачем) судом встановлено, що вартість автомобіля належного позивачу станом на 01.01.2016 була більшою визначеного законодавцем мінімального розміру середньоринкової вартості легкових автомобілів, які є об'єктами оподаткування транспортним податком, вартість яких має перевищувати 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, тобто 1033500 грн. (1964780,00 грн. х (74/100) = 1453937,20 грн.; 2008670,00 грн. х (74/100 = 1486415,80 грн.).
Таким чином, зважаючи на те, що середньоринкова вартість автомобіля позивача більша від встановленого п.п. 267.2.1 п. 267.2 статті 267 ПК України граничного розміру середньоринкової вартості автомобілів, що підлягають оподаткуванню транспортним податком, він у відповідності до вимог ПК України є об'єктом оподаткування транспортним податком.
З приводу доводів позивача щодо порушення вимог ст. 4 ПК України суд зазначає, що дотримання вимог ст. 4 Податкового кодексу України, зокрема, принципів стабільності податкового законодавства та соціальної справедливості, покладається на законодавця. Будь-яких змін до Податкового кодексу України на момент винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення внесено не було, положення ст. 267 ПК України є чинними та неконституційними не визнавалися, а отже підлягають застосуванню.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
У своєму рішенні від 14.10.2010, прийнятому в справі "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), Європейський Суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (п. 50).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Однак, вказані положення не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено).
Згідно ст. ст. 71, 86 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення відповідає вимогам, наведеним у статті 2 КАС України, а тому поданий адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Зважаючи на відсутність в матеріалах справи документів на підтвердження відповідних судових витрат, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович