33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"13" вересня 2017 р. Справа № 918/216/17
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Розізнана І.В.
судді Мельник О.В. ,
судді Петухов М.Г.
при секретарі судового засідання Кравчук О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" на рішення господарського суду Рівненської області від 11.05.17 р. у справі № 918/216/17 (суддя Політика Н.А.)
за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (м. Київ), від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (Рівненська область, м. Вараш)
до Кузнецовського міського комунального підприємства (Рівненська область, м. Вараш)
про стягнення 6 276 грн. 58 коп.
за участю представників:
позивача: ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"- ОСОБА_1, представник за довіреністю від 13.01.2017р.; відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" - ОСОБА_2, представник за довіреністю №001/5150 від 16.06.2017р.
відповідача: не з'явився;
Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.
Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.
Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до Кузнецовського міського комунального підприємства про стягнення 6 276 грн. 58 коп.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 11.05.17р. у справі № 918/216/17 в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким позов задоволити.
Мотивуючи апеляційну скаргу скаржник зазначає, що судом першої інстанції зроблено необґрунтований та незаконний висновок про те, що визначальним є факт підтвердження операцій податковими накладними і факт внесення їх до Реєстру в строки, встановлені законодавством, і що платник податку-отримувач послуг (позивач) незалежно від часу внесення платником податку-продавцем послуг податкових накладних до Реєстру, має право на включення до податкового кредиту сум податку, сплачених ним за наслідками господарських операцій. Скаржник вказує, що суд першої інстанції дійшов неправомірного висновку про наявність передбачених інших підстав для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, без отримання податкової накладної, зокрема, за приписами п. 201.11 ст. 201 ПКУ, такою підставою може бути рахунок, який виставляється платнику податку за послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця. Тобто вищезазначену судом першої інстанції підставу для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, без отримання податкової накладної (п. 201.10 ст. 201 ПКУ), позивач абсолютно не має права використовувати до вказаного періоду по договору № 16 "С" від 16.04.2010 р., що входить до предмету спору. Скаржник зазначає, що незважаючи на виконання з боку позивача всіх передбачених ПКУ умов стосовно отримання відшкодування податкового кредиту та наявність у позивача необхідних документальних підтверджень розміру свого податкового кредиту, саме порушення відповідачем свого як договірного, так і податкового зобов'язання в частині реєстрації податкових накладних в Реєстрі та надання їх позивачу призвело до можливості накладення на нього штрафних санкцій та, відповідно, до спливу 60-денного строку, протягом якого позивач мав встановлену законом можливість віднести до податкового кредиту суму в розмірі 6276,58 грн. Скаржник також вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що єдиним допустимим та належним доказом наявності протиправних дій відповідача по даній справі може бути акт перевірки, рішення відповідного контролюючого органу. Позивач зазначає, що використав надане законодавством право на подачу таких скарг у вигляді додатків 8 до декларацій з ПДВ за період липень 2016р. - січень 2017р.. Проте, протягом періоду, що лежить в основі позовної заяви по даній справі, відсутня норма ПКУ, яка давала б можливість позивачу з огляду на наявність скарги до податкового органу, включити суму податку на додану вартість у розмірі 6276,58 грн. до складу податкового кредиту. Скаржник звертає увагу суду, що ним доведено належними доказами можливість відновлення порушеного права на використання податкового кредиту шляхом стягнення збитків у розмірі зазначеної суми ПДВ, оскільки невиконання договірного та податкового зобов'язання з подачі позивачу зареєстрованих в межах граничних термінів податкових накладних являється безпосереднім та невідворотнім наслідком для позивача, тобто прямою причиною остаточно втраченого права на податковий кредит, оскільки законодавство не передбачає будь-якого поновлення строку, передбаченого п. 198.6 ст., 198 ПКУ для можливості позивачу віднести суму в розмірі 6276,58 грн. до податкового кредиту, тобто у позивача зникла ймовірність отримання майбутніх економічних вигод на вказану суму. Судом першої інстанції поставлено під сумнів наявність у діях відповідача протиправної поведінки через відсутність грошових коштів на рахунках відповідача по причині накладення Державною виконавчою службою арешту на такі рахунки. Проте, саме відповідач, як суб'єкт господарювання несе відповідальність за здійснення своєї господарської діяльності та несе усі ризики, відповідно до ст. 42 ГК України, пов'язані із її здійсненням. Крім того, відсутність грошових коштів на рахунках відповідача не ставиться в залежність від виконання договірного зобов'язання та не складання та не подання податкової накладної.
Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" подав до суду клопотання (вх. №17532/17 від 19.06.2017р.) в якому просить суд долучити до матеріалів справи копію рішення господарського суду Рівненської області від 24.05.2017р. у справі №918/217/17 та копію наказу господарського суду Рівненської області від 09.06.2017р. у справі №918/217/17. Судом долучено дані документи до матеріалів справи.
Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" подав до суду клопотання (вх. №20706/17 від 17.07.2017р.) в якому позивач надав пояснення по суті справи, просить суд долучити до матеріалів справи довідку про облік на балансі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" суми збитків у вигляді непідтвердженого податкового кредиту в розмірі 6276,58 грн. Судом апеляційної інстанції долучено до матеріалів справи дану довідку.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 08.06.2017р. апеляційну скаргу прийнято до провадження, справу призначено до слухання.
Розпорядженням керівника апарату суду від 27.06.2017р., у зв'язку із перебуванням у відпустці судді - члена колегії Мельника О.В. та судді - члена колегії Грязнова В.В. та відповідно до п. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, на виконання службової записки головуючого судді (судді - доповідача) у справі, призначено автоматичну зміну складу колегії суддів автоматизованою системою документообігу суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.06.2017р. визначено колегію суддів для розгляду справи № 918/216/17 у складі: головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 27.06.2017р. апеляційну скаргу прийнято до провадження у новому складі суду.
Розпорядженням в.о. керівника апарату суду від 20.07.2017р., у зв'язку із перебуванням у відпустці судді - члена колегії Гудак А.В. відповідно до п. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, на виконання службової записки головуючого судді (судді - доповідача) у справі, призначено повторний автоматизований розподіл справи №918/216/17.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.07.2017р. визначено колегію суддів для розгляду справи №918/216/17 у складі: головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Петухов М.Г., суддя Мельник О.В.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.07.2017р. апеляційну скаргу прийнято до провадження у новому складі суду.
В судовому засіданні 13.09.2017р. представники позивача підтримали доводи апеляційної скарги, просять її задоволити, а рішення суду першої інстанції скасувати.
Відповідач не забезпечив явку повноважного представника в судові засідання, про день, час та місце судового розгляду повідомлявся у встановленому законом порядку.
Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про час і місце розгляду справи, явка сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні, у відповідності до вимог ст.101 ГПК України.
Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши надану судом першої інстанції оцінку обставинам справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, заслухавши представників позивача, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду зазначає наступне.
Як встановлено апеляційним судом, 16.04.2010р. між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (споживач) та Кузнецовським міським комунальним підприємством (виконавець) укладено договір про надання послуг з захоронення побутових відходів №16 "С" (а.с. 15-17).
Згідно п. 1.1. договору виконавець зобов'язується надавати послуги з захоронення побутових відходів, які доставляються на сміттєзвалище транспортом споживача, в об'ємі згідно додатку №1 до цієї угоди, а споживач зобов'язується своєчасно оплачувати вказані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених цим договором.
За умовами п. 2.1 договору, з урахуванням протоколу розбіжностей до нього (а.с. 19), на день укладення даного договору тариф на послугу з захоронення побутових відходів затверджений у розмірі 10 грн. 32 коп. з ПДВ за 1 м3.
Розрахунковим періодом є календарний місяць (п. 2.2 договору).
Відповідно до п. 2.3 договору його сума становить: в місяць: захоронення побутових відходів - 3 585 грн. 27 коп., у тому числі ПДВ (20%) - 597 грн. 54 коп.; в рік: захоронення побутових відходів - 43 023 грн. 24 коп., у тому числі ПДВ (20%) - 7 170 грн. 48 коп.
Пунктами 2.4, 2.5 договору, з урахуванням протоколу розбіжностей до нього, передбачено, що у разі зміни тарифу (при додержанні виконавцем умов, викладених у пункті 4.2.5 цього договору) споживач проводить розрахунки за новими тарифами без зміни інших умов договору. Споживач оплачує виконавцю вартість наданої послуги по захороненню побутових відходів самостійно, виключно у грошовій формі, відповідно до обсягів наданої послуги та діючого тарифу у звітному періоді не пізніше 25-го числа місяця, наступного за розрахунковим.
За умовами п.п. 4.2.5, 4.2.6 договору, з урахуванням протоколу розбіжностей до нього, виконавець зобов'язується повідомляти споживача письмово або в засобах масової інформації про зміну існуючого тарифу на послуги з захоронення побутових відходів, а також до 6-го числа місяця, наступного за звітним, надавати замовнику акт наданих послуг, рахунок до оплати та податкову накладну.
Пунктами 7.1, 7.3 договору, з урахуванням протоколу розбіжностей до нього, останній вступає в силу з моменту його підписання останньою стороною та діє до 31 грудня 2010 року. З дня укладення цього договору попередній договір № 28 "С" від 05.12.2002р. втрачає силу. Дія цього договору автоматично продовжується на кожен наступний рік на тих самих умовах, якщо не пізніше, ніж за 20 днів до його закінчення, будь-яка із сторін письмово не заявить про припинення його дії або зміну його умов.
Договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками суб'єктів господарювання.
На виконання умов договору, відповідач протягом червня-грудня 2016р. надав, а позивач прийняв послуги із захоронення побутових відходів на загальну суму 37 659 грн. 54 коп., що підтверджується актами наданих послуг: від 30.06.2016р. № 8379 на суму 4 772 грн. 47 коп. (у тому числі ПДВ - 795 грн. 41 коп.), від 30.06.2016р. № 9381 на суму 872 грн. 26 коп. (у тому числі ПДВ - 145 грн. 38 коп.), від 31.07.2016р. № 10194 на суму 1 962 грн. 58 коп. (у тому числі ПДВ - 327 грн. 10 коп.), від 31.07.2016р. № 9607 на суму 4 772 грн. 47 коп. (у тому числі ПДВ - 795 грн. 41 коп.), від 31.08.2016р. №11094 на суму 4 772 грн. 47 коп. (у тому числі ПДВ - 795 грн. 41 коп.), від 31.08.2016р. № 11603 на суму 1 308 грн. 38 коп. (у тому числі ПДВ - 218 грн. 06 коп.), від 30.09.2016р. №12456 на суму 4 772 грн. 47 коп. (у тому числі ПДВ - 795 грн. 41 коп.), від 30.09.2016р. №13116 на суму 109 грн. 03 коп. (у тому числі ПДВ - 18 грн. 17 коп.), від 31.10.2016р. №13668 на суму 4 772 грн. 47 коп. (у тому числі ПДВ - 795 грн. 41 коп.), від 30.11.2016р. №15445 на суму 4 772 грн. 47 коп. (у тому числі ПДВ - 795 грн. 41 коп.), від 31.12.2016р. №16787 на суму 4 772 грн. 47 коп. (у тому числі ПДВ - 795 грн. 41 коп.) (а.с. 22-32).
Позивач зобов'язання по оплаті наданих відповідачем послуг із захоронення побутових відходів виконав у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями від 25.07.2016р. №981 на суму 5 644 грн. 73 коп., від 23.08.2016р. №2001 на суму 6 735 грн. 05 коп., від 26.09.2016р. №3220 на суму 6 080 грн. 85 коп., від 21.10.2016р. № 4007 на суму 4 772 грн. 47 коп., від 21.10.2016р. № 4005 на суму 109 грн. 03 коп., від 24.11.2016р. № 5020 на суму 1 872 грн. 47 коп., від 24.11.2016р. № 5022 на суму 2 000 грн. 00 коп., від 24.11.2016р. № 5024 на суму 900 грн. 00 коп. (а.с. 33-40), рахунками-фактурами (а.с. 87-102), а також підписаними між сторонами угодами про зарахування зустрічних однорідних вимог (а.с. 41-42), згідно яких зобов'язання позивача по оплаті вартості наданих йому відповідачем послуг з захоронення побутових відходів за актами від 30.11.2016р. № 15445 на суму 4 772 грн. 47 коп. (у тому числі ПДВ - 795 грн. 41 коп.) та від 31.12.2016р. № 16787 на суму 4 772 грн. 47 коп. (у тому числі ПДВ - 795 грн. 41 коп.) було припинено на підставі статті 601 ЦК України.
Позивач направив на адресу відповідача претензію від 13.01.2017р. № 001-13/312 (а.с. 52-55) з вимогою сплатити збитки, що становлять загальну суму невідшкодованого ПДВ - 164 826 грн. 41 коп. (у тому числі за спірним договором за період червень-жовтень 2016 року - 6 276 грн. 58 коп.), яка листом відповідача від 25.01.2017р. №115 (а.с. 56) була залишена без задоволення.
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 6 276,58 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що відповідач в порушення умов договору про надання послуг та положень пункту 198.6 статті 198 та абзацу 15 пункту 201.10 статті 201 ПК України не зареєстрував податкові накладні на суми сплачених ним коштів, у зв'язку з чим, позивач втратив право на віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість у розмірі 6 276, 58 грн.
Відповідно до ч. 2 ст.16 ГК України та п. 8 ч. 2 ст.16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.
Частиною 1 статті 218 ГК України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до ч.1 ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Пунктом 4 ч.2 ст. 611 ЦК України також передбачено такий правовий наслідок порушення зобов'язання як відшкодування збитків.
Частини 1, 2 ст. 22 ЦК України встановлюють, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Частиною 2 ст. 224 ГК України закріплено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Положеннями ч.1 ст. 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються зокрема вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
Згідно зі ст.623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. При цьому, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Відповідно до ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Виходячи з наведених норм, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення виключає відповідальність боржника за невиконання або неналежне виконання зобов'язань у вигляді відшкодування збитків.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що порушення боржником договірного зобов'язання є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такого порушення. Так, відшкодуванню підлягають збитки, які стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотнім наслідком порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, тобто мають бути прямими.
Відповідно до пп."а" п.198.1. ст.198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пп.201.7. ст.201 ПК України).
Пунктом 201.1 ст.201 ПК України передбачено, що на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Згідно з абзацами 1, 3 п.198.6. ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. ст.201 цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно абзаців 10, 14, 17, 18 п.201.10. ст. 201 ПК України реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних має бути здійснена протягом 15 календарних днів, наступних за датою виникнення податкових зобов'язань, відображених у відповідних податкових накладних та/або розрахунках коригування. У разі порушення цього терміну застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.
Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
У разі допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної, передбачених п.201.1. ст.201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або допущено помилки при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної та/або порушено граничні терміни реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.
Протягом 15 календарних днів з дня надходження такої заяви із скаргою контролюючий орган зобов'язаний провести документальну позапланову перевірку зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією.
Підпунктом 78.1.9. п.78.1. ст.78 ПК України встановлено, що документальна позапланова перевірка здійснюється, зокрема, у випадку подання щодо платника податку скарги про порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування у разі ненадання таким платником податків пояснень та документального підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначається інформація зі скарги.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що права позивача в разі нездійснення відповідачем реєстрації податкових накладних підлягають захисту шляхом подання позивачем до податкової декларації за відповідний звітний податковий період заяви зі скаргою на відповідача. У цьому випадку податковим органом здійснюється перевірка дотримання вимог податкового законодавства та вживаються заходи щодо усунення виявленого порушення.
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що приписами ст. ст. 75-86 ПК України унормовано порядок проведення перевірок контролюючими органами, оформлення результатів таких перевірок, можливість подання заперечень у випадку незгоди з висновками перевірки та інше. Тобто, проведення відповідних перевірок та встановлення фактів порушення в даному випадку відповідачем вимог податкового законодавства є виключною компетенцією відповідних контролюючих органів (Державної фіскальної служби України, відповідних податкових інспекцій), а відтак господарський суд не може підміняти державний орган і встановлювати факти, які віднесені до компетенції таких органів, зокрема фактів порушення відповідачем вимог податкового законодавства (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 16.09.2015р. № 21-1465а15, від 15.04.2014р у справі № 21-29а14).
Позивач зазначає, що Станцією було ініційовано необхідність відповідного звернення Компанії до ДФС України, проте на час розгляду даної справи відповідь Компанії щодо наведеного питання відсутня. Проте, доказів проведення відповідних перевірок контролюючим органом документальної позапланової виїзної перевірки відповідача для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку на додану вартість за спірний період, і докази прийняття контролюючим органом відповідного рішення позивачем надано не було.
Отже, враховуючи, що позивачем не надано суду доказів використання всіх передбачених податковим законодавством способів для реалізації свого права на віднесення сум податку до податкового кредиту, висновок суду першої інстанції про відсутність причинного зв'язку між неотриманою позивачем сумою податкового кредиту та діями відповідача, колегія суддів вважає обґрунтованими.
Суд апеляційної інстанції також вважає за необхідне звернути увагу на слідуюче.
Позивач, доводячи порушення відповідачем податкового законодавства щодо оформлення та реєстрації податкових накладних стверджує про понесені ним збитки у вигляді упущеної вимоги.
Однак, враховуючи таку конструкцію правового захисту порушених прав позивача вбачається, що об'єкт судового дослідження зводиться до з'ясування дотримання відповідачем вимог податкового законодавства щодо належного (своєчасного) оформлення податкових накладних, їх офіційної реєстрації та наявності чи відсутності у позивача можливості відшкодувати податковий кредит. Тобто об'єкт дослідження не знаходиться в площині цивільно-правових відносин, і як зазначалось судом у даній постанові раніше, перевірка даних обставин відноситься до компетенції ДФС.
Не довівши належними та допустимими доказами порушення відповідачем норм податкового законодавства, позивач передчасно стверджує про порушення відповідачем цивільно-правових зобов'язань. Тобто позивачем, також не доведено порушення умов договору відповідачем як одного з елементів цивільного правопорушення.
Апеляційним судом також приймається до уваги посилання відповідача на арешт рахунків підприємства як на об'єктивну відсутність можливості здійснити реєстрацію податкових накладних, адже встановлений порядок електронного адміністрування податку на додану вартість передбачає необхідність наявності грошових коштів та можливість розпоряджатись ними для проведення такої реєстрації.
Так, Порядком електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014р. №569, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин сторін, передбачено необхідність відкриття платником рахунку у системі електронного адміністрування податку, на який таким платником перераховуються кошти з власного поточного рахунка у сумі, необхідній для досягнення розміру суми, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, а також у сумі, необхідній для сплати до бюджету узгоджених податкових зобов'язань. Кошти з такого рахунка підлягають перерахуванню до бюджету та/або на спеціальний рахунок. Пункт 9 вказаного Порядку передбачає, якщо сума, обчислена відповідно до пункту 9 цього Порядку, є меншою, ніж сума податку в податковій накладній, яку платник податку повинен зареєструвати в Реєстрі, такий платник перераховує необхідну суму коштів з поточного рахунка на електронний рахунок.
Наведені обставини також ставлять під сумнів наявність у даному випадку вини порушника як необхідної складової цивільного правопорушення.
Судом апеляційної інстанції доводи скаржника не беруться до уваги, оскільки їм була надана правильна правова оцінка судом першої інстанції на підставі наданих сторонами доказів, які відповідно до статей 33, 34 ГПК України засвідчують певні обставини і на яких ґрунтується висновок суду. Судовою колегією не встановлено порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, а тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Керуючись, ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" на рішення господарського суду Рівненської області від 11.05.17 р. у справі № 918/216/17 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 Господарського процесуального кодексу України.
3. Справу повернути до господарського суду Рівненської області.
Головуючий суддя Розізнана І.В.
Суддя Мельник О.В.
Суддя Петухов М.Г.