"12" вересня 2017 р.Справа № 916/2688/16
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Ярош А.І.,
Суддів: Лисенко В.А., Ліпчанської Н.В.,
секретар судового засідання: Іванов І.В.,
за участю представників сторін:
від позивача за первісним позовом: Білоусов Л.В., за довіреністю,
від відповідача за первісним позовом: не з'явився, повідомлений належним чином,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Центральний -19"
на рішення Господарського суду Одеської області від 03 травня 2017 року
у справі №916/2688/16
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфокс" в особі філії "Інфоксводоканал"
до відповідача: Житлово-будівельного кооперативу "Центральний -19"
про стягнення 258863,99 грн.
та за зустрічним позовом: Житлово-будівельного кооперативу "Центральний -19"
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфокс" в особі філії "Інфоксводоканал"
про визнання недійсним договору та додаткової угоди,
Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНФОКС" в особі філії "ІНФОКСВОДОКАНАЛ" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Житлово-будівельного кооперативу "Центральний -19", в якій, згідно заяви про зменшення розміру позовних вимог від 16.12.2016р. (т.2 а.с.139-140), просило суд стягнути з відповідача заборгованість за послуги водопостачання та водовідведення у сумі 258863,99 грн., а також витрати по сплаті судового збору.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем умов договору на послуги з водопостачання та водовідведення від 01.11.2000р. № 4063/1, в результаті чого у нього за період з 01.03.2014р. по 01.08.2016р. виникла заборгованість, яка з урахуванням її часткового погашення становить розмір, що заявлений до стягнення.
Житлово-будівельний кооператив "Центральний -19" звернувся до суду із зустрічною позовною заявою (т.1 а.с.119-124), згідно якої просив суд визнати недійсним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, договір на послуги з водопостачання та водовідведення №4063/1 від 01.11.2000р. та додаткову угоду до нього №300/1-2 від 07.09.2010р., а також стягнути з ТОВ "Інфокс" в особі філії "Інфоксводоканал" витрати по сплаті судового збору за подання зустрічного позову.
В обґрунтування зустрічного позову ЖБК "Центральний-19" вказував на те, що оспорюваний договір укладено до набрання чинності Закону України „Про житлово-комунальні послуги" та Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, наразі договір не відповідає вимогам Закону України „Про житлово-комунальні послуги", а позивач за зустрічним позовом не може бути ні виробником, ні виконавцем, ні споживачем житлово-комунальної послуги з водопостачання та водовідведення у розумінні ст. 1 вищевказаного Закону, оскільки він безпосередньо воду, поставлену відповідачем, не споживає і водовідведення (скидання використаних стоків до каналізаційних мереж) не використовує.
14.04.2017р. представником ЖБК „Центральний-19" було подано уточнену зустрічну позовну заяву (т.3 а.с.118-123), згідно якої останній просив суд розірвати договір на послуги з водопостачання та водовідведення № 4063/1 від 01.11.2000р. та додаткову угоду до нього №300/1-2 від 07.09.2010р., укладені між ним та ТОВ „Інфокс" в особі філії „Інфоксводоканал", а також стягнути з останнього витрати по сплаті судового збору за подання зустрічного позову.
Вказана заява не була прийнята до розгляду у зв'язку із одночасною зміною предмету та підстави позову.
В процесі розгляду справи в суді першої інстанції представник ЖБК „Центральний-19" не заперечував проти обсягу наданих послуг та погодився із сумою боргу за мінусом 15000 грн., перерахованих по платіжному дорученню від 07.07.2014р., а також не врахованої позивачем вищевказаної компенсації (4%).
Рішенням Господарського суду Одеської області від 03 травня 2017 року у справі №916/2688/16 (колегія суддів у складі головуючого Щавинської Ю.М., суддів Желєзної С.П., Рога Н.В.) позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфокс" в особі філії "Інфоксводоканал" задоволено, стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу "Центральний -19" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ІНФОКС" в особі філії „ІНФОКСВОДОКАНАЛ" заборгованість за послуги водопостачання та водовідведення у сумі 258863 грн. 99 коп. та витрати по сплаті судового збору у сумі 3882 грн. 96 коп.
У задоволенні зустрічного позову Житлово-будівельного кооперативу "Центральний -19" відмовлено.
Повернуто з Державного бюджету України через Управління Державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ІНФОКС" в особі філії „ІНФОКСВОДОКАНАЛ" надмірно сплачений судовий збір у розмірі 480,04 грн.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновків про те, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфокс" в особі філії "Інфоксводоканал" щодо стягнення з ЖБК „Центральний-19" заборгованості за надані послуги по водопостачанню та водовідведенню за період з 01.03.2014р. по 01.08.2016р. у розмірі 258863,99 грн. є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, у зв'язку з чим витрати по сплаті судового збору за його подання, згідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на відповідача. Щодо вимог зустрічної позовної заяви, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення, оскільки позивачем за зустрічним позовом не доведено невідповідності оспорюваного договору умовам чинного законодавства.
Місцевий господарський суд зазначив, що внесення змін до діючого законодавства, по-перше, жодним чином не впливає на законність договору №4063, а, по-друге, не позбавляє споживачів права на укладення „прямих" договорів з ТОВ „Інфокс" в порядку, передбаченому законом.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, Житлово-будівельний кооператив "Центральний-19" звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення вимог матеріального та процесуального законодавства України і просить скасувати рішення господарського суду Одеської області та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні первісних позовних вимог в повному обсязі.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт зазначає, що суд першої інстанції помилково не прийняв до уваги положення чинного законодавства щодо неможливості участі ОСББ як виконавця комунальних послуг. Договір, укладений між сторонами, не відповідає типовому договору на надання комунальних послуг, не містить істотних умов у відповідності до ст.26 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги».
Апелянт наголошує, що не може надавати послуги з водопостачання та водовідведення субспоживачам - мешканцям будинку, а лише сприяти членам ЖБК в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та забезпечує можливість безперебійного подання води до всіх санітарних приладів квартир.
Також скаржник наголошує, що він не є споживачем, споживачами є власники квартир, сам ЖБК не споживає воду.
З апеляційної скарги вбачається, що суд помилково дійшов висновку про дійсність договору, пославшись на законодавство, яке вже не є чинним. 21.11.2014 року набрали чинності зміни до Порядку визначення виконавця житлово-комунальних послуг у житловому фонді, яким визначено виконавцем послуг суб'єкта господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення, також внесено зміни до ст.29 ЗУ «Про комунальні послуги», де зазначено що договір на надання послуг з централізованого постачання холодної води, гарячої води, водовідведення у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг.
Таким чином, на думку апелянта, суд першої інстанції не врахував зміни в законодавстві, яким суперечить спірний договір.
При цьому, апелянт зауважує, що матеріали справи не містять розрахунок заборгованості, обсягів споживання води саме відповідача як юридичної особи, оскільки розрахунок здійснений не за показниками лічильників приватних квартир, а за показниками загальнобудинкових лічильників. Тобто, судом першої інстанції не з'ясовано складову тарифу.
Крім викладеного, скаржник не погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у зарахуванні 4% відшкодування в рахунок погашення боргу.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» заперечує проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим та законним, вважає що суд надав належну оцінку обставинам справи.
В судові засідання, що відбулись 18.07.17 року та 12.09.2017 року, не являвся представник апелянта, хоча належним чином повідомлявся про час, дату та місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення про вручення ухвал суду уповноваженому представнику відповідача за первісним позовом.
Оскільки Житлово-будівельний кооператив "Центральний-19" не скористався своїм правом на участь в судових засіданнях, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті та завершення апеляційного розгляду без участі представника апелянта.
Відповідно до вимог ст.85 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вислухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду, виходячи з наступного.
Як вбачається із матеріалів справи, 01.11.2000р. між Комунальним підприємством „Одесводоканал" в особі начальника служби „Одесводобуд", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Інфокс" в особі філії "Інфоксводоканал" (Водоканал) та Житлово-будівельним кооперативом "Центральний -19" (Абонент) булл укладено договір на послуги з водопостачання та водовідведення (населення) №4063/1 (т.1а.с.10), згідно п 1.1 якого Водоканал надає послуги по постачанню питної води по ГОСТ 2874-82 „вода питна" і по прийманню січних вод (стоків) на об'єкти Абонента у відповідності з додатками №1,2,3, які щорічно до 15 листопада кожного року направляються Водоканалу.
Пунктом 1.2 договору сторони погодили, що Абонент своєчасно здійснює надані йому послуги водопостачання та водовідведення, експлуатує та утримує водопровідні і каналізаційні мережі, прибори та пристрої на них в належному порядку у відповідності з встановленими Правилами, перерахованими в п. 2.1 договору і діючого законодавства.
Згідно п. 2.1 договору, сторони зобов'язані керуватися діючими:
- Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення міст і селищ України, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994р. № 65;
- Правилами технічної експлуатації систем водопостачання та водовідведення, затвердженими наказом від 05.07.1995р. за № 30;
- Правилами приймання виробничих стічних вод підприємств, установ і організацій в систему каналізації м.Одеси, затвердженими розпорядженням Одеської облдержадміністрації № 87/А-98 від 09.02.1998р.;
- діючими ГОСТ, іншими нормативними актами, прийнятими в установленому законом порядку.
Приписами пп. 2.3.8 та п. 2.3.9 п. 2.3 сторони погодили, що Абонент зобов'язується щомісячно по встановленій формі з 1 по 5 число в письмовому вигляді надавати відомості щодо водоспоживання Абонента і фактичної оплати населенням послуг водокористування за минулий місяць. При їх неподанні в строк Водоканал здійснює розрахунок у відповідності з Правилами водокористування.
Щомісячно до 12 числа поточного місяця оформляти акт бухгалтерської звірки по розрахункам за отримані послуги.
Облік спожитої води здійснюється за показниками приборів обліку води, встановлених на об'єктах Абонента у відповідності з даними додатків 1,2,3 (п. 3.1 договору).
Згідно п.3.2 договору сторони встановили, що оплата послуг водоспоживання і водовідведення здійснюється щомісячно до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Водоканалу.
Відповідно до п. 3.3 договору, у випадку зміни тарифів, діючих на момент укладення договору, сплата Абонентом наданих йому послуг здійснюється по новим тарифам, без зміни інших умов договору. Відомості про зміни діючих тарифів Абонент отримує через засоби масової інформації (друк, телебачення, радіо)
Рахунки на оплату платежів (дебітові повідомлення) направляються Абоненту через банківський заклад згідно банківських реквізитів, вказаними Абонентом при підписанні договору (п. 3.4 договору).
Положеннями пунктів 3.9 та 3.10 договору встановлено, що у випадку зменшення об'ємів водоспоживання - водовідведення при здійсненні розрахунків по затвердженим нормам водоспоживання, перерахунок здійснюється з початку місяця, в якому були надані відомості. Водоканал не несе відповідальності за несвоєчасне надання Абонентом відомостей про зменшення об'ємів споживання.
Перерахунок за водокористування тимчасово відсутніх жителів, Абонент здійснює самостійно, надаючи іменну дислокацію у встановлені п. 3.9 договору строки, прикладаючи копії довідок для зміни об'ємів водоспоживання.
Пунктом 5.3 договору сторони узгодили, що він укладений строком на 5 років і діє з 01.11.2000р. до 01.11.2005р., якщо до закінчення місяця після закінчення строку його дії жодна із сторін не заявить про зміну чи припинення його дії.
Водночас, між сторонами 07.09.2010р. до вказаного договору було укладено додаткову угоду № 300/1-2 (т.1а.с.11), згідно якої останніми було узгоджено в тексті вищевказаного договору найменування сторін „Водоканал" та „Абонент" замінено на „Виробник" та „Споживач" відповідно.
Виключено з п. 2.1 договору абзац „Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення міст і селищ України", затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994р. № 65.
Змінено п. 2.1 договору наступними абзацами: „Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України", затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України, від 27.06.2008р. за №190"; Законом України „Про питну воду і питного водопостачання"; Закону України „Про житлово-комунальні послуги".
Крім того, вказаною угодою сторонами узгоджено змінити п. 5.3 договору, виклавши його в наступній редакції
„п. 5.3 Договір діє з моменту укладення договору та діє до 31.12.2015р. в частині надання послуг з водопостачання та водовідведення. Договір в частині надання послуг з водопостачання та водовідведення вважається продовженим на наступні 5 років, якщо за місяць до його закінчення, сторони не дійдуть згоди внести зміни чи припинити його дію.
В частині розрахунків за отримані послуги водопостачання і водовідведення договір діє до повного погашення заборгованості по даному договору .
Інші умови договору №4063/1 від 01.11.2000р., не зачеплені даною угодою, залишаються незмінними, і сторони підтверджують по ним свої зобов'язання.
Дана додаткова угода є невід'ємною частиною договору № 4063/1 від 01.11.2000р., вступає в силу з моменту підписання повноважними представниками сторін і діє на протязі строку дії договору.
Відповідачем надавались звіти за водоспоживання послуг з холодного та гарячого постачання за встановленою Договором формою по кожному місяцю спірного періоду.
У зв'язку з несплатою у повному обсязі послуг, передбачених договором, у відповідача сформувався борг за водопостачання та водовідведення за період з 01.03.2014 року по 01.08.2016 року на суму 258 863,99 грн. (згідно уточнених позовних вимог), що і стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом.
Відповідач у зустрічному позові вважає оспорюваний договір таким, що суперечить нормам чинного законодавства та таким, що підлягає визнанню недійсним.
Досліджуючи законність договору №4063/1 від 01.11.2000р., судова колегія виходить з наступного.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 ЦК, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203); правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).
Загальні засади цивільного законодавства встановлені в ст. 3 ЦК України. До цього переліку належить, зокрема, свобода договору.
За змістом положень ст. ст. 626, 627 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ст. 638 ЦК України).
Отже, сторони договору, дійшовши згоди щодо всіх його істотних умов, складають і підписують договір, надаючи згоді встановленої форми.
Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами у даній справі досягнуто згоди і погоджено істотні умови оскаржуваного договору.
Положеннями ст.19 Закону України „Про питну воду та питне водопостачання" визначено, що послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору, зокрема, з: об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів.
Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.
Надаючи змістовний аналіз понять, що відображені у Законі України „Про житлово-комунальні послуги", суд вбачає, що „споживачем" є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу; „виконавцем" є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.
Спеціальним законодавством, яке регулює правовідносини споживачів і надавачів послуг у сфері житлово-комунального господарства, встановлено порядок укладення, процедуру погодження і зміст договорів.
Згідно ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем.
Згідно до ч.6 чинної редакції зазначеної статті (ч.4 у редакції, що була чинною станом на час укладення додаткової угоди) особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.
Отже, виходячи із системного аналізу Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" та Закону України "Про житлово-комунальні послуги" судова колегія доходить висновку, що укладення договорів на послуги з водопостачання та водовідведення між Водоканалом (відповідачем за зустрічним позовом) як виробником цих послуг та житлово-будівельним кооперативом можливе, якщо останній є споживачем чи виконавцем послуг та/або самостійно здійснює функції балансоутримувача будинку чи управителя.
Вищенаведене спростовує доводи апелянта про те, що кооператив у відповідності до вимог чинного законодавства не може бути ні виробником, ні виконавцем, ні споживачем житлово-комунальної послуги, оскільки він безпосередньо не споживає питну воду та не користується послугами водовідведення (скидання використаних стоків до каналізаційних мереж).
Дійсно, відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії" (надалі - Закон N 1198-VII), зокрема, внесено зміни у Закон України "Про житлово-комунальні послуги", у тому числі ст.29 Закону доповнено ч.3 наступного змісту:
„Договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг".
Частиною четвертою статті 29 цього ж Закону передбачено: "Процедура погодження умов договору відбувається протягом одного місяця з дня внесення проекту договору однією із сторін".
Крім того, відповідно до пункту 3 частини другої статті 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець зобов'язаний підготувати та укласти зі споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Виходячи з викладеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що мешканці житлового будинку за адресою м. Одеса, вул.Корольова,86 (ЖБК «Центральний-19») не позбавлені права на укладення прямих договорів з філією «Інфоксводоканал» ТОВ «Інфокс».
До того ж, у разі визнання оспорюваного договору недійсним, може виникнути ситуація, в якій правовідносини мешканців ЖБК з водоканалом можуть бути невизначеними та неврегульованими жодним правочином, що суперечить нормам Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" та Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
Крім того, як було встановлено судом, договір на послуги з водопостачання та водовідведення від 01.11.2000р. № 4063/1 виконувався сторонами, надавалися відповідні послуги, які в свою чергу споживалися та оплачувалися ЖБК „Центральний -19".
Беручи до уваги вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання договору від 01.11.2000р. № 4063/1 недійсним.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Вищого господарського суду України від 08 листопада 2016 року у справі № 908/970/16.
Перевіривши обґрунтованість та правомірність первісних позовних вимог про стягнення з ЖБК заборгованості на користь позивача за надані послуги з водопостачання та водовідведення, судова колегія доходить наступних висновків.
Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст.901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
На підставі ст.ст. 629, 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння заміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст.610, ч.2 ст.615 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Матеріали справи містять звіти про водоспоживання гарячої та холодної води, з даними про обсяги наданих послуг водопостачання та водовідведення.
За даними позивача, відповідачем за первісним позовом не було сплачено в повному обсязі вартість спожитих послуг, заборгованість ЖБК „Центральний -19" складає за період з 01.03.2014р по 01.08.2016 року складає 258 863,99 грн., з урахуванням оплат, здійснених до порушення справи, та в процесі розгляду справи в суді першої інстанції.
Матеріали справи не містять доказів погашення заборгованості в повному обсязі.
Судова колегія вважає за необхідне дослідити обґрунтованість доводів апелянта про неврахування позивачем в сумі заборгованості 4% відшкодування витрат по збору платежів з населення за водопостачання та водовідведення.
01.02.2011 року між ЖБК «Центральний-1» (житлова організація) та філією «Інфоксводоканал» ТОВ «Інфокс» (виробник) укладено договір № 392/ІІ-КС на відшкодування витрат по збору платежів з населення за водопостачання та водовідведення, відповідно до п.1 якого в порядку та на умовах, оговорених даним договором, «Житлова організація» здійснює збір з населення платежів за водопостачання та водовідведення, а «Виробник» відшкодовує «Житловій організації» витрати, які пов'язані зі збором з населення платежів за водопостачання та водовідведення.
Згідно п.3.1.3 договору, Виробник зобов'язується відшкодовувати витрати Житловій організації (ЖБК „Центральний -19") по даному договору у розмірі 4 % від перерахованих на розрахунковий рахунок Виробника платежів, зібраних з населення.
Відповідно до п. 3.1.2 договору, Виробник зобов'язується здійснювати відшкодування витрат на підставі акту виконаних робіт.
Пунктом 6.2 договору сторонами узгоджено, що при наявності боргу за спожиті послуги водопостачання та водовідведення відшкодування витрат, передбачених даним договором здійснюється в рахунок погашення боргу зі складанням угоди про погашення взаємної заборгованості.
По узгодженню сторін відшкодування витрат, передбачених даним договором, може здійснюватися взаємозаліком чи в рахунок майбутніх платежів за послуги водопостачання та водовідведення (п. 6.3 договору).
При цьому, до вказаного договору сторонами 01.01.2012р. було укладено додаткову угоду (т.2 а.с.116), згідно умов якої п. 5.1 договору викладено в такій редакції:
5.1 1.Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до закінчення строку дії договору на послуги водопостачання та водовідведення № 4063/1 від 01.11.2000р.
2. Інші умови договору № 392/11-КС від 01.02.2011р., не зачеплені даною угодою, залишаються незмінними і сторони підтверджують по ним свої зобов'язання.
3. Дана додаткова угода є невід'ємною частиною договору № 392/11-КС від 01.02.2011р., вступає в силу з моменту підписання повноважними представниками сторін і діє на протязі строку дії договору.
Отже, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що між сторонами не було досягнуто згоди щодо відшкодування вищевказаних витрат шляхом складання акту виконаних робіт або угод у відповідності до п. 6.2 та п. 6.3 договору, у зв'язку із чим підстави для відшкодування витрат у розмірі у розмірі 4% в рахунок погашення існуючого боргу - відсутні.
Доводи апелянта про відсутність розрахунку складової тарифів, за якими здійснюється водопостачання та водовідведення, спростовуються матеріалами справи, в яких містяться постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 10.02.2012 року №89 «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення ТОВ «Інфокс» філії «Інфоксводоканал», постанова НКРЕКП від 12.11.2015 №2754, від 26.03.15р. №900, від 13.06.2014р. №657, якими встановлювались тарифи на централізоване водопостачання та водовідведення, та установлено структуру тарифів (т.2 а.с.121-124).
Решта доводів апеляційної скарги не спростовує висновки суду першої інстанції, які є законними та обґрунтованими.
Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія зазначає, що оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновки суду першої інстанції і не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення господарського суду, апеляційний господарський суд вважає, що оскаржуване судове рішення прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а тому підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для зміни або скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції - відсутні.
У зв'язку з викладеним, оскаржуване судове рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Центральний -19" - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 99, п.1 ст.103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Центральний -19" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 03 травня 2017 року у справі №916/2688/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Повний текст постанови підписаний 18.09.2017 року.
Головуючий суддя А.І. Ярош
Суддя В.А. Лисенко
Суддя Н.В. Ліпчанська