"14" вересня 2017 р. Справа № 922/1185/16
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Барбашова С.В., суддя Істоміна О.А.,
за участі секретаря судового засідання Бєлкіної О.М.,
за участі представників:
позивача - не з'явився;
відповідача - ОСОБА_1, за довіреністю №1414 від17.07.2017 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2383Х/3-28) на рішення Господарського суду Харківської області від 21 червня 2017 року в справі № 922/1185/16
за позовом Державного підприємства "Укрветсанзавод", м. Київ;
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Харків;
про стягнення 172151,00 грн.,
Державне підприємство «Укрветсанзавод» звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 92550,00 грн. основного боргу за Договором поставки № 0204/13-1 від 02.04.2013 р., пені в розмірі 5648,77 грн., 3% річних у розмірі 6481,04 грн., інфляційних втрат у розмірі 67471,19 грн.
21.06.2016 р. представник позивача звернувся до господарського суду із заявою про зменшення позовних вимог та просив стягнути з відповідача 83550,00 грн. основного боргу; 53837,19 грн. втрат від інфляції; 4669,64 грн. процентів за користування коштами та 9845,17 грн. пені. В обґрунтування своєї заяви представник позивача надав докладний розрахунок ціни позову, а також на вимогу суду надав витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань стосовно позивача та відповідача.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.06.2016 у справі № 922/1185/16 (суддя Кухар Н.М.) позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача 83550,00 грн. основного боргу, 9845,17 грн. пені, 4669,64 грн. 3% річних та 53837,19 грн. інфляційних втрат.
Відповідач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вказує на те, що позивач поставив товар лише за видатковою накладною № 75 на загальну суму 21200,00 грн. і відповідач платіжними дорученнями № 87 від 06.06.2013 р. та № 98 від 10.07.2013 р. вказаний товар оплатив. За твердженням відповідача, інших відносин між сторонами не існувало. Також, на думку відповідача, позивач не є правонаступником ДП «Хорольський ветеритарно-санітарний завод».
Позивач 21.08.2017 року подав через канцелярію суду за вх. № 8713 відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з тих підстав, що оскаржене рішення прийняте при повному та всебічному з'ясуванні обставин справи, воно є обґрунтованим і відповідає як фактичним обставинам, так і вимогам чинного законодавства. Вказує на те, що ДП «Хорольський ветеринарно-санітарний завод» було реорганізовано шляхом приєднання до ДП «Укрветсанзавод» відповідно до Наказу Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України «Про реорганізацію державних підприємств» від 17.12.2012 року № 447. Поставка за накладними № 93 від 06.06.2013 року, № 27 від 02.08.2013 року, № 68 від 18.10.2013 року проводилась відповідно до умов договору поставки від 02.04.2013 року № 0204/13-1. Свідченням того, що відповідачу відомо про існуючу за вказаним договором заборгованість, є направлена на його адресу претензія та підписаний відповідачем акт звірки. На цій підставі позивач просить рішення Господарського суду Харківської області від 21 червня 2017 року залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Позивач у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином про що в матеріалах справи є зворотнє повідомлення № 6102222329263 про вручення ухвали суду (а.с.253).
Приймаючи до уваги належне повідомлення позивача про час та місце проведення судового засідання, колегія суддів вважає можливим розглядати апеляційну скаргу у справі відповідно до ст.75 ГПК України без участі представника позивача за наявними в матеріалах справи документами.
Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин та докази на їх підтвердження, юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом Харківської області норм процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, колегія суддів встановила наступне.
Як встановлено господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 02.04.2013 р. між Державним підприємством "Хорольський ветеринарно-санітарний завод" (постачальник) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (замовник) було укладено Договір поставки № 0204/13-1.
Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язався поставити та передати у власність замовника жир технічний, далі товар, відповідно видаткових накладних, а замовник зобов'язався прийняти цей товар та оплатити його на умовах, визначених цим Договором.
Згідно з п.п. 3.1, 3.2. договору поставка товару здійснюється постачальником за його рахунок, датою поставки є дата отримання замовником товару на складі замовника згідно з видатковими накладними, підписаними сторонами.
У п. 4.1. договору сторони визначили, що замовник сплачує за товар, що поставляється за цінами, згідно товаросупровідним документам.
Відповідно до п.5.1 договору замовник проводить оплату протягом 25 банківських днів з дня прийняття товару.
Згідно з п.п.10.1., 10.2. цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2013 р. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору за один місяць до закінчення його дії, він вважається продовженим на той самий термін і на тих умовах, які були передбачені цим договором.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору поставки № 0204/13-1 відповідачу було поставлено товар (жир технічний) на загальну суму 113750 грн., а саме:
- за видатковою накладною № 75 від 10.05.2013 р. ДП "Хорольський ветеринарно-санітарний завод" поставило ФОП ОСОБА_2 жир технічний на суму 21200,00 грн.
- за видатковою накладною № 93 від 06.06.2013 р. ДП "Укрвенсанзавод» Хорольська філія ДП «Укрветсанзавод» поставило ФОП ОСОБА_2 жир технічний на суму 52600,00 грн.,
- за видатковою накладною № 27 від 02.08.2013 р. Хорольська філія ДП «Укрветсанзавод» поставило ФОП ОСОБА_2 жир технічний на суму 15800,00 грн.,
- за видатковою накладною № 68 від 18.10.2013 р. ДП "Укрвенсанзавод» Хорольська філія ДП «Укрветсанзавод» поставило ФОП ОСОБА_2 жир технічний на суму 24150,00 грн.
Зі Статуту ДП «Укрветсанзавод» вбачається, що ДП «Укрветсанзавод» засновано на основі державної власності та входить до сфери управління Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України.
Наказом Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України «Про реорганізацію державних підприємств» від 17.12.2012 року № 447 було реорганізовано державні підприємства за переліком, вказаним в додатку 1 шляхом їх приєднання до Державного підприємства «Укрветсанзавод». До даного переліку входить і Державне підприємство «Хорольський ветеринарно-санітарний завод» (а.с.245).
З Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що до складу ДП «Укрветсанзавод» шляхом приєднання увійшли відокремлені підрозділи, до складу яких входить і Хорольська філія ДП «Укрветсанзавод» (а.с. 105-111).
Відповідно до ст. 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Статтею 108 ЦК України визначено, що перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи.
Таким чином, Державне підприємство "Укрветсанзавод" є правонаступником Державного підприємста "Хорольський ветеринарно-санітарний завод".
Приймаючи до уваги, що відповідач поставлений товар оплатив частково на суму 30200,00 грн., у нього виникла заборгованість у розмірі 83550,00 грн.
Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.
Вказані норми чинного законодавства передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У ст. ст. 216, 217, 218 Господарського кодексу України зазначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивачем доведено факт поставки відповідачу товару (жиру технічного) на загальну суму 113750 грн., що підтверджується видатковими накладними № 75 від 10.05.2013 р., № 93 від 06.06.2013 р., № 27 від 02.08.2013 р. та № 68 від 18.10.2013 р.
17.12.2015р. Державним підприємством «Укрветсанзавод» направлялась на адресу ФОП ОСОБА_2 - 61018 м. Харків, вул. Дерев'янка, 17 А кв.17, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, претензію від 11.12.2015 року № 86-1/15-614 з вимогою погасити заборгованість за Договором від 02.04.2013 року № 0204/13-1 протягом п'яти робочих днів з дня одержання даної претензії, що підтверджується фіскальним чеком від 17.12.2015 року № 1905 до цінного листа 0100133434946 та описом вкладення до ц/л № 0100133434946 від 17.12.2015 року про направлення за адресою відповідача: 61018 м. Харків, вул. Дерев'янка, 17 А кв.17 (а.с.246,247). На момент подання позову до суду відповідач відповіді на претензію не надав, оплату по заборгованості не здійснив.
Приймаючи до уваги, що відповідачем сплачено частину основного боргу, що підтверджено представником відповідача у судовому засіданні, за Договором поставки № 0204/13-1 від 02.04.2013 р. у розмірі 30200,00 грн., колегія суддів дійшла висновку про те, що господарським судом обґрунтовано стягнуто з відповідача на користь позивача суму основного боргу за Договором від 02.04.2013 року № 0204/13-1 у розмірі 83550,00 грн.
Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Положеннями ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
З заяви про зменшення позовних вимог вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача за період з 20.05.2014 року по 29.03.2016 року інфляційних втрат у розмірі 53837,19 грн. та 3% річних у розмірі 4669,64 грн.
У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові
Грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
При цьому, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті "Урядовий кур'єр" та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www. ukrstat.gov.ua).
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.
Перевіривши арифметичний розрахунок 3% річних та інфляційних за допомогою програми "Калькулятор Ліга", колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача інфляційні втрати у розмірі 53837,19 грн. та 3% річних у розмірі 4669,64 грн.
Що стосується стягнення пені у розмірі 9845,17 грн. колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Договором поставки № 0204/13-1 від 02.04.2013 р. сторони не передбачили, що за несвоєчасну оплату відповідач несе відповідальність шляхом сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки.
В силу статей 611 Цивільного кодексу України та 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до статей 1, 2 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Приписами частини шостої статті 232 ГК України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане.
Законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (пункт 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України).
Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Так, стаття 259 Цивільного кодексу України надає сторонам право за взаємною домовленістю збільшувати позовну давність, яка встановлена законом, а не визначати початок перебігу позовної давності, що врегульовано статтею 261 Цивільного кодексу України.
З умов договору вбачається, що сторони не збільшували позовну давність.
Статтею 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
При цьому, частиною 2 статті 260 Цивільного кодексу України закріплено імперативну норму, відповідно до якої порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.
Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день наступний за днем, коли воно мало бути виконано.
Відповідно до чинного законодавства нарахування санкцій триває протягом 6 місяців. Статями 253, 258 Цивільного кодексу України законодавчо встановлений строк звернення позивач до суду з вимогами про стягнення штрафних санкцій (пені) - один рік.
Приймаючи до уваги, що позивачем пропущений встановлений строк на звернення до суду з позовною вимогою про стягнення пені, судова колегія дійшла висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 9845,17 грн.
З огляду на викладене, враховуючи, що при прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд невірно застосував норми матеріального права в частині стягнення пені, колегія суддів дійшла висновку, що судове рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені у розмірі 9845,17 грн. підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині. В іншій частині рішення господарського суду першої інстанції є обґрунтованим та правомірним, у зв'язку з чим підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтями 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктом 4 частини першої статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія
Апеляційну скаргу відповідача задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Харківської області від 21 червня 2017 року в справі № 922/1185/16 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (61018, АДРЕСА_1; р/р НОМЕР_2 в АТ "Банк Золоті ворота", МФО 351931; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) на користь Державного підприємства "Укрветсанзавод" (юридична адреса: 01001, м.Київ, вул.Б.Грінченка, буд. 1; фактична адреса: 02140, м.Київ, вул.Б.Гмирі, буд. 9-В; код ЄДРПОУ: 38519326) на поточний рахунок Хорольської філії ДП "Укрветсанзавод" № 26008404996 в АТ "Райффайзен Банк Аваль", м.Київ, МФО 380805 - 9845,17 грн. пені та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в частині стягнення пені.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом двадцятиденного строку.
Головуючий суддя Пелипенко Н.М.
Суддя Барбашова С.В.
Суддя Істоміна О.А.