79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"12" вересня 2017 р. Справа № 907/182/17
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Юрченка Я.О.
суддів Костів Т.С. Хабіб М.І.,
за участю секретаря судового засідання Кіра М.С.
та представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - директор підприємства; ОСОБА_2 - адвокат;
від відповідача-1: ОСОБА_3- представник;
від відповідача-2: ОСОБА_4 - представник;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного спеціалізованого підприємства “УкрРосХим”, вих № 190 від 20.07.2017
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.06.2017 (суддя Бобрик Г.Й.)
у справі № 907/182/17
за позовом: Приватного спеціалізованого підприємства “УкрРосХим”, м. Суми
до відповідача-1: Фермерського господарства “Новий Рівень 2006”, с. Тячівка Закарпатської області
до відповідача-2: ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю “Агропромисловий комплекс Тиса Захід”, смт. Вилок Закарпатської області
про стягнення 483 000, 00 грн
У листопаді 2017 року Приватне спеціалізоване підприємство “УкрРосХим” звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Фермерського господарства “Новий Рівень 2006” про стягнення 731 820, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17.04.2013 сторонами у справі було укладено договір зберігання з правом подальшого викупу товару. Відповідачем згідно з актами приймання-передачі майна було отримано товар на загальну суму 731 820, 00 грн. Строк виконання зобов'язання відповідача щодо оплати отриманого товару від позивача настав 01.10.2013 (термін закінчення дії договору), отже право власності згідно з умовами договору перейшло до відповідача, що підтверджується видатковою накладною. Однак відповідачем кошти за товар не оплачено, що слугувало підставою для подання даного позову.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 26.04.2017 залучено до участі у справі в якості відповідача ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю “Агропромисловий комплекс Тиса Захід”.
13.06.2017 на адресу місцевого господарського суду надійшла заява про зменшення позовних вимог у даній справі, зокрема позивач просив стягнути з відповідача - 1 суму 483 000, 00 грн. Також 13.06.2017 від директора позивача надійшла заява, в якій останній просив стягнути суму зменшених позовних вимог саме з відповідача 1.
Місцевий господарський суд прийняв заяву про зменшення позовних вимог.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 20.06.2017 у даній справі в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивоване ст.ст. 526, 936, 938 ЦК України.
При відмові в задоволенні позову суд виходив з того, що позивачем не доведено і судом не зібрано документів, про те, що відповідач 1 вичинив дії, які б порушили умови Договору зберігання та про наявність зобов'язань перед позивачем.
Відтак, з огляду на відсутність належних та допустимих доказів отримання відповідачем 1 спірного товару на зберігання, та заперечення відповідачем 1 факту отримання від позивача на зберігання спірної партії товару, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог.
Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає рішення незаконним, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача1 на його користь 483 000, 00 грн.
Зокрема вказує, що в оскаржуваному рішенні зазначено про присутність директора позивача та його адвоката при проголошення рішення, що не відповідає дійсності, оскільки директор перебував у відпустці, а адвокат також не був присутнім.
Зазначає, що суд вказав про подання позивачем заяви про зменшення позовних вимог 09.06.2017, що не відповідає дійсності, оскільки така подана позивачем 13.06.2017. Також заперечує проти висновку суду щодо прохання позивача відмовити в задоволенні позову до відповідача-2.
Також скаржник звертає увагу, що місцевим господарським судом не взято до уваги та не надано належної оцінки тому факту, що товар, визначений умовами договору зберігання, укладеного позивачем та відповідачем 1, був отриманий відповідачем 2, а саме ОСОБА_6 - керівником товариства. Але в жодних договірних стосунках з відповідачем 2 не перебував та не перебуває, товар за залізничною накладною ним був направлений відповідачу-2 відповідно до заявки відповідача1, керуючись п. 2.1 договору та п. 6 ст. 267 ГК України.
Вказує, що відповідач-1 ухиляється від підписання актів приймання товару на зберігання та видаткової накладної.
Твердження відповідача 1 щодо наявності підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності скаржник вважає безпідставними та зазначає, що такий трирічний строк почав свій перебіг з 10.11.2016.
12 вересня 2017 року від відповідача1 надішли на адресу суду заперечення на апеляційну скаргу, в яких останній зазначає про відсутність доказів переписки між позивачем та відповідача1 впродовж 3 років, яка б підтверджувала факт передачі товару та його прийняття. Посилання позивача на п. 2.1 договору та ст. 267 ГК України, як на згоду сторін щодо можливості не вказувати як власника вантажу, так і отримувача, вважає безпідставними. Зазначає, що зі змісту п. 2.1 такого прямо не передбачено, а ст. 267 ГК України встановлено, що допускаються такі умови, але при зазначенні цього в договорі. Однак, сторони цього не передбачили договором.
Звертає також увагу на п. 4.1 договору, яким передбачено щомісячна оплата за послуги зберігання, однак доказів такої оплати чи вимоги про неї позивач не надав, що також підтверджує не поставки товару.
Також стверджує про сплив строку позовної давності.
В дане судове засідання з'явились директор позивача та його адвокат, які підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, просили його скасувати та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача1 на користь позивача 483 000, 00 грн.
Представник відповідача 1 підтримав доводи, викладені у заперечення на апеляційну скаргу, просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Представник відповідача2 просив вирішити спір на розсуд суду.
Розглянувши матеріали апеляційної скарги, заперечень на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.06.2017 у справі № 907/182/17 - залишити без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 17.04.2013 Приватне спеціалізоване підприємство "УкрРосХим" та Фермерське господарство "Новий Рівень 2006" уклали Договір зберігання з правом подальшого викупу товару №ДХ-461/1.
Предметом даного Договору є прийняття зберігачем (ФГ "Новий Рівень 2006") переданих йому на зберігання мінеральних добрив з правом викупу всього або частинами товару, що зберігається. Асортимент, кількість фасування та заставна вартість товару вказуються в актах приймання - передачі майна на зберігання, які є невід'ємною частиною Договору.
Додатки до даного Договору сторони суду не надали.
В даному Договорі під товаром розуміється Суперагро NPK 15:15:15 в кількості - 58 тонн по заставній стіні 4290 грн. - мінеральне добриво NPK 27:6:6 в кількості 140 тонн по заставній ціні 3500 грн.
Відповідно до п. 2.3 Договору товар передається "Зберігачу" на зберігання з правом викупу, а також з правом поклажодавця в будь який час забрати товар із зберігання або здійснити його продаж третім особам і доручити "Зберігачу" відвантажити товар покупцю.
Товар передається на зберігання на термін, який вказаний в актах приймання товару на зберігання, але в будь якому випадку, не більше терміну дії Договору. Термін дії договору до 01.10.2013 (п.7. 3 Договору).
Пунктом 3.1.7 Договору передбачено, що "зберігач" має право за попереднім письмовим погодженням з "Поклажедавця", починаючи з першого дня зберігання товару, придбати (викупити) у власність отриманий за зберігання товар, за заставними цінами "поклажедавця", які зазначені у п.1.1 цього Договору.
В п. 3.1.8 Договору сторони встановили , що зберігач зобов'язаний після закінчення терміну дії даного Договору, викупити у поклажодавця всі залишки товару, шляхом укладення відповідної додаткової угоди до нього.
За умовами п. 3.1.9 Договору у разі, якщо зберігач не повертає товар із зберігання поклажодавцю по закінченню терміну зберігання, вказаного в актах приймання товару на зберігання або ж по закінченню терміну дії цього договору, а додаткову угоду щодо продовження терміну його дії не укладено товар переходить у власність зберігача. В цьому випадку зберігач зобов'язаний сплатити поклажодавцю вартість неповернутого товару за заставними цінами, сплатити вказану в п. 3.1.7 Договору пеню, яка вираховується за правилами розділ 4 цього Договору на момент закінчення терміну його дії та сплатити інші штрафні санкції що визначенні цим договором. Зазначену суму поклажодавець відображає в рахунку на оплату не повернутого товару та штрафних санкцій. Такий рахунок надсилається зберігачу протягом трьох робочих днів за дати закінчення терміну дії цього договору.
Відповідно до ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Статтею 938 цього ж Кодексу встановлено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений, виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.
Позивач, звертаючись до суду з вказаними вимогами, зазначає, що відповідач - 1 (ФГ "Новий рівень 2006") зберігач за Договором зберігання від 17.04.2013, укладеного з позивачем, отримав від позивача мінеральні добрива згідно актів приймання-передачі майна № 1 від 17.04.2013 на загальну суму 248 720 грн. та №2 від 17.04.2013 на загальну суму 483 000 грн. Загальна вартість отриманого відповідачем товару складає 731 820 грн. Так як, строк виконання зобов'язань відповідачем щодо оплати отриманого від позивача товару на зберігання настав 01.10.2013, право власності на даний товар перейшло до відповідача 01.10.2013, згідно видаткової накладної позивача від 01.10.2013 № 3051.
Відповідач 1 не заперечує факту підписання самого договору.
На підтвердження передання відповідачеві 1 - фермерському господарству - товару позивач долучив копії актів приймання-передачі №№ 1, 2 від 17.04.2013 та 15.05.2013 відповідно, та видаткову накладну № 3051 від 01.10.2013 на загальну суму 731 820, 00 грн.
Вказані документи підписано лише позивачем.
30.09.2016 позивачем надіслано на адресу відповідача-1 вимогу про сплату заборгованості в сумі 731 820, 00 грн з описом поштового вкладення, з якого вбачається, що до вимоги долучено було копія договору зберігання, оригінали актів приймання-передачі № 1 та 2, та оригінал видаткової накладної № 3051 від 01.10.2013.
Вказана поштова кореспонденція отримана відповідачем 1 02.11.2016, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.
Однак, як зазначає позивач, оригінали актів йому відповідачем 1 не повернуто та не підписано.
У ході розгляду справи позивач долучив до матеріалів справи лист регіональній філії "Львівська залізниця" від 06.06.2017, отриманий на запит представника позивача, та копію перевізного документа №34578922 від 29.04.2013; щодо перевезення добрив хімічних та мінеральних у вагонах за №№55365001; 60781622, зі станції Конотоп Південно-Західної залізниці до станції Виноградів Львівської залізниці та лист від 14.04.2017 регіональної філії "Південно-західна залізниця", до якого долучено належним чином завірену паперову версію залізничної накладної №35478922 на перевезення вантажу мінерального добрива "Азофоска" NРК 27:6:6 у вагонах №№55365001; 60781622.
З вказаної накладеної вбачається, що вантаж одержано за довіреністю № 10 від 02.05.2013 ОСОБА_6 та накладено ЕЦП 02.05.2013.
Згідно з інформацією з витягу з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_6 є керівником та одним із засновників ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю “Агропромисловий комплекс Тиса Захід”. Фермерське господарство «Новий Рівень 2006» також входить до переліку засновників відповідача 2.
Вищенаведеним, позивач доводить отримання фермерським господарством спірного товару за Договором зберігання від 17.04.2013, хоча отримувачем товару (спірної партії) у перевізних документах та зазначеній залізничній накладній відповідач 1 ФГ "Новий рівень 2006" не значиться.
Статтею 16 ЦК України зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого майнового або немайнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відсутності належних та допустимих доказів в порядку та розмінні ст. 34 ГПК України щодо передачі позивачем відповідачу2 товару на зберігання. Більше того, відповідач заперечує проти факту його отримання.
Слід зазначити, що згідно з п. 3.1.9 договору позивач повинен був також надіслати відповідачу рахунок впродовж 3 робочих днів з дати закінчення терміну дії договору, у разі набуття права власності зберігача на товар. Однак, таких доказів матеріали справи не містять.
Відтак, позовні вимоги є недоведеними.
Посилання позивача на залізничну накладну та отримання товару відповідачем2 жодним чином не впливає на недоведеність отримання відповідачем 1 товару на зберігання, відтак не може слугувати підставою для задоволення позовних вимог.
З огляду на відмову в задоволенні позовних вимог по суті, клопотання відповідача1 про застосування наслідків спливу строку позовної давності задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Статтею 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Оскільки скаржник, у встановленому законом порядку, не подав належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтовували правомірність та підставність заявленого позову, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Закарпатської області відповідає законодавству, матеріалам та дійсним обставинам справи, а тому не вбачає підстав його для зміни чи скасування.
Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд
1. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.06.2017 у справі № 907/182/17 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
2. Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
4. Справу повернути до місцевого господарського суду.
Повна постанова складена 15.09.2017
Головуючий суддя Юрченко Я.О.
Суддя Костів Т.С.
Суддя Хабіб М.І.