вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"11" вересня 2017 р. Справа № 911/2107/17
Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віал-Плюс»
до Державного підприємства «Завод порошкової металургії»
про стягнення 32 470,50 грн
Представники сторін в судове засідання не з'явились.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Віал-Плюс» (далі - позивач) звернулося з позовом до Державного підприємства «Завод порошкової металургії» (далі - відповідач) про стягнення 32 470,50 грн заборгованості за поставлений товар, з яких: 23 355,99 грн основного боргу, 5 424,26 грн пені, 3 029,25 грн інфляційних втрат та 661,00 грн 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати отриманого згідно договору поставки №17/08/16 від 17.08.2016 товару.
Ухвалою господарського суду Київської області від 10.07.2017 порушено провадження по справі №911/2107/17 та призначено її до розгляду на 10.08.2017.
04.08.2017 до господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву №12-642 від 01.08.2017 (вх. №15595/17).
У судове засідання 10.08.2017 представники відповідача, належним чином повідомленого про час, дату та місце судового засідання, не з'явились.
У судовому засіданні 10.08.2017 суд перейшов до розгляду спору по суті.
Ухвалою господарського суду Київської області від 10.08.2017 розгляд справи відкладено на 11.09.2017.
10.08.2017 через канцелярію господарського суду Київської області від представника позивача надійшов супровідний лист б/н від 10.08.2017 (вх №15976/17) з документами для долучення до матеріалів справи.
У судове засідання 11.09.2017 представники сторін по справі, належним чином повідомлені про час, дату та місце судового засідання, не з'явились.
Абзацом першим пункту 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи, що неявка сторін в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами за відсутності представника сторін.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності, суд
17.08.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Віал-Плюс» (Постачальник) та Державним підприємством «Завод порошкової металургії» (Покупець) укладено договір поставки №17/08/16, згідно якого постачальник зобов'язався поставляти покупцю товар, а покупець - приймати товар і оплачувати його на умовах даного договору.
Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язується поставляти покупцю товар, а покупець зобов'язується приймати товар і оплачувати його на умовах даного договору.
Згідно п. 1.2. договору найменування, асортимент, кількість, умови поставки і ціна товару визначаються за домовленістю сторін і вказуються у специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного договору.
Відповідно до п. 4.1. договору ціни на товар вільні. Ціни на товар, що поставляється, узгоджуються сторонами додатково і вказуються в специфікаціях до даного договору. Покупець здійснює оплату товару шляхом 100% передоплати, якщо інші умови не встановлені в специфікації на дану партію товару.
У п. 4.3. договору зазначено, що загальна сума договору складається з усіх сум, зазначених у специфікаціях на поставку товару, які є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно п. 6.1. договору даний договір набирає чинності з моменту (дати) підписання його сторонами і діє до « 31» грудня 2017 р., а за грошовими зобов'язаннями - до їх повного виконання.
Пунктом 7.4. договору передбачено, що у разі прострочення оплати прийнятого товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в момент нарахування, від суми боргу за кожен дань такого прострочення.
В рамках даного договору сторони погодили специфікацію №05 від 21.10.2016, відповідно до якої позивач поставив на адресу відповідача товар (електроди графітовані) на суму 74 812,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0000137 від 21.10.2016, підписаною обома сторонами договору.
Згідно специфікації №05 від 21.10.2016 покупець сплачує за товар до 26.10.2016 включно на підставі виставленого рахунку банківським переказом грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.
На оплату поставленого товару позивачем було виставлено рахунок №СФ-0000153 від 20.10.2016.
Судом встановлено, що відповідачем частково здійснено оплату за поставлений товар у сумі 51 456,01 грн:
- 50 000,00 грн платіжним дорученням №878 від 22.12.2016;
- 1 465,01 грн зараховано в рахунок оплати товару по зазначеній видатковій накладній, за рахунок переплати за попередню партію товару, згідно листа відповідача №07-1607 від 23.12.2016.
Таким чином, у відповідача залишилась заборгованість перед позивачем за поставлений товар згідно видаткової накладної №РН-0000137 від 21.10.2016 у розмірі 23 355,99 грн.
Позивач зазначає, що він з метою досудового врегулювання спору, звертався до відповідача з вимогою №31/03/17-01 від 31.03.2017 про погашення боргу.
Листом №12-403 від 05.04.2017 відповідач визнав борг, проте заборгованість залишилась непогашеною.
Предметом позову є вимоги про стягнення 32 470,50 грн, з яких: 23 355,99 грн основного боргу, 5 424,26 грн пені, 3 029,25 грн інфляційних втрат, 661,00 грн 3% річних.
Суд встановив, що між сторонами виникли правовідносини поставки.
Частиною першою ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України).
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З огляду на вищезазначене та те, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття судового рішення не погашено, розмір вказаного боргу відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення з відповідача 23 355,99 грн основного боргу згідно договору поставки №17/08/16 від 17.08.2016 є обґрунтованою, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами і відповідно підлягає задоволенню.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором поставки №17/08/16 від 17.08.2016, позивачем згідно наданого розрахунку штрафних санкцій нарахована пеня в розмірі 5 424,26 грн.
Частинами першою і третьою ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У сфері господарювання згідно ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 7.4. договору передбачено, що у разі прострочення оплати прийнятого товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в момент нарахування, від суми боргу за кожен день такого прострочення.
Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При перевірці розрахунку суми пені, судом встановлено, що арифметично вірний розрахунок пені становить 5 432,76 грн, тобто більша, ніж заявлена позивачем. Проте, суд не може при прийнятті рішення вийти за межі позовних вимог, тому стягненню підлягає сума пені, заявлена позивачем.
Згідно п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (ст. 233 Господарського кодексу України).
Аналогічне право суду визначено у ч. 3 ст. 551 ЦК України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до абз. 1, 2, 3 п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України). Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом. У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.
Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву вказав, що Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №83 «Про затвердження переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» завод включений до переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави. Одним із завдань діяльності заводу є забезперення обороноздатності держави шляхом виробництва композиційних матеріалів та деталей на основі вуглецевих волокон, фрикційних дисків для важкої гусеничної техніки і т.п. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22.02.2008 №315-р «Про внесення змін до переліку підприємств, установ і організацій оборонно-промислового комплексу» завод включений до переліку підприємств оборонно-промислового комплексу. Також, відповідач зазначив, що ДП «Завод порошкової металургії» має наміри найближчим часом виконати свої боргові зобов'язання. Проте, економічна криза, яка виникла у державі призвела до розбалансування процессу розрахунків та недостатньої кількості обігових грошових коштів на підприємстві. Тяжке фінансове становище заводу та відсутність на даний момент вільних обігових коштів унеможливлює забезпечення нормального функціонування підприємства.
Враховуючи вищевикладене, положення п. 3 ст. 83 ГПК України, норми Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, договору, кризові явища у вітчизняній економіці, зважаючи на специфіку діяльності відповідача, тяжкий фінансовий стан останнього, а також те, що відповідачем є підприємство, яке має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, з метою виконання судового рішення, суд вирішив зменшити розмір пені на 50 %, а саме: до 2 712,13 грн.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання за договором поставки №17/08/16 від 17.08.2016, позивачем за період з 01.11.2016 по 30.11.2016 від суми боргу 74 812,00 грн та з 01.12.2016 по 22.06.2017 від суми боргу 23 355,99 грн нараховано 3 029,25 грн інфляційних втрат та 661,00 грн 3 % річних.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Враховуючи положення вищезазначених норм, а також періоди нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, що вказані позивачем в поданому ним розрахунку, арифметично вірний розрахунок за спірний період складає 3 429,87 грн інфляційних втрат та 766,07 грн 3 % річних. Відтак, вимоги про стягнення 3 029,25 грн інфляційних втрат та 661,00 грн 3 % річних підлягає задоволенню в повному розмірі, оскільки суд не може вийти за межі позовних вимог.
За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги про стягнення 23 355,99 грн основного боргу, 2 712,13 грн пені, 3 029,25 грн інфляційних втрат та 661,00 грн 3 % річних є обґрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами і відповідно підлягають задоволенню частково, з урахуванням зменшення розміру пені.
Суд звертає увагу сторін на те, що відповідно до абз. 4 п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 у резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.
Враховуючи вищевикладене, витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, покладаються судом повністю на відповідача.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства «Завод порошкової металургії» (07400, Київська обл., місто Бровари, ПРОМВУЗОЛ, код ЄДРПОУ 00186192) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віал-Плюс» (69006, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 37494112) 23 355 ( двадцять три тисячі триста п'ятдесят п'ять) гривень 99 коп. основного боргу, 2 712 (дві тисячі сімсот дванадцять) гривень 13 коп. пені, 3 029 (три тисячі двадцять дев'ять) гривень 25 коп. інфляційних втрат, 661 (шістсот шістдесят одну) гривню 00 коп. 3% річних та 1 600 (одну тисячу шістсот) гривень 00 коп. судового збору.
3. У задоволенні решти позову - відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.
Повне рішення складено: 18.09.2017
Суддя В.М. Антонова