ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
13.09.2017Справа № 910/30457/15
За скаргою Комунального підприємства по утриманню житлового
господарства Дніпровського району міста Києва
на дії відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного
управління юстиції у м. Києві
У справі
за позовом Комунального підприємства по утриманню житлового
господарства Дніпровського району міста Києва
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Росичіс»
про стягнення 3514 928,92 грн.
Суддя Трофименко Т.Ю.
Представники сторін:
від позивача: Мохонько О.А. - по дов. №43-1386 від 24.11.2016р.
від відповідача: не з'явився
від ДВС: не з'явився
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2016 позовні вимоги Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Росичі": 300 768,83 грн. основного боргу; 44 025,23 грн. пені; 7 032,43 грн. 3 % річних; 102,43 грн. втрат від інфляції, та 5 278, 94 грн. судового збору.
14.03.2016 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2016 видано наказ.
16.08.2017 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва подало скаргу на дії старшого державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Урбана Д.Д. (далі - ВДВС), мотивовану тим, що:
- наказ Господарського суду міста Києва від 14.03.2016 у справі №910/30457/15 пред'являвся до виконання в органи ВДВС у відповідності до Закону України "Про виконавче провадження" за редакцією від 21.04.1999 №606-ХІV та повернувся стягувачу на підставі постанови старшого державного виконавця ВДВС Урбана Д.Д. від 21.04.2017 ВП №50785819 про повернення виконавчого документу стягувачу, у якій зазначено про те, що шляхом вжитих державним виконавцем заходів, виявити майно боржника на яке можливо звернути стягнення у відповідності до закону не виявилося можливим;
- скаржник 24.07.2017 отримав постанову старшого державного виконавця ВДВС Урбана Д.Д. від 21.04.2017 ВП №50785819 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання та зареєстрував його 24.07.2017 року за вхідним № 381.
У зв'язку з цим позивач просить суд:
- витребувати у ВДВС належним чином завірену копію матеріалів виконавчого провадження ВП №50785819;
- визнати постанову державного виконавця ВДВС Урбана Д.Д. від 21.04.2017 ВП №50785819 про повернення виконавчого документа стягувачу неправомірноб та скасувати;
- зобов'язати ВДВС виконати рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2016 у справі №30457/15 в повному обсязі.
Відповідно до п. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду за розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва № 05-23/2418 від 16.08.2017 було здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/30457/15, за результатом якого справу № 910/30457/15 передано судді Трофименко Т.Ю.
Відповідно до ст. 1212 Господарського процесуального кодексу України скарга на рішення, дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби, приватних виконавців щодо виконання судових рішень господарських судів може бути подана стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів, крім рішень виконавця про відкладення проведення виконавчих дій, які можуть бути оскаржені протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Про відновлення пропущеного строку зазначається в рішенні, ухвалі чи постанові господарського суду. Про відмову у відновленні строку виноситься ухвала, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Також, Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва подало суду клопотання про відновлення строку на подачу даної скарги.
Встановлений у частині першій статті 121-2 ГПК десятиденний строк для подання скарги є процесуальним і тому відповідно до вимог статті 53 ГПК може бути відновлений за наявності поважних причин його пропуску та на підставі заяви скаржника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в останній у вигляді клопотання. Скарга, пропущений строк подання якої не відновлений, залишається без розгляду, про що з посиланням на статті 53 і 121-2 ГПК судом без виклику сторін виноситься ухвала. Якщо ж скаргу було подано з пропуском згаданого строку без заяви про його відновлення, суд без виклику сторін виносить ухвалу про залишення скарги без розгляду, що не перешкоджає повторному поданню скарги із заявою про відновлення строку такого подання (п. 9.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України".
Розглянувши дане клопотання суд приходить до висновку, що причини пропуску строку для подання скарги є поважними та вважає за доцільне задовольнити дане клопотання та поновити строк для подачі скарги на дії старшого державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Урбана Д.Д.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, скарга Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва на дії старшого державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Урбана Д.Д. призначена до розгляду на 13.09.2017р.
11.09.2017р. від скаржника надійшли до суду додаткові пояснення на скаргу.
Представники відповідача та державний виконавець у судове засідання 13.09.2017р. не з'явились, проте, були належним чином повідомлені про час та місце розгляду скарги.
Наразі, з огляду на неявку вказаних учасників судового процесу господарський суд зазначає, що відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. Разом з цим, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
До того ж, відповідно до ч.2 ст.121-2 Господарського процесуального кодексу України скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.
За висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення скарги, внаслідок чого скарга може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України», суд дійшов висновку щодо її задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до ст.1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
За приписами ст.4-5, ст.115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року N18-рп/2012; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року N11-рп/2012.
Згідно з мотивувальною частиною рішення №16-рп/2009 від 30.06.2009р. Конституційного Суду України виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.
Виходячи з того, що згідно зі ст.1 Конституції України Україна є правовою державою, обов'язковість виконання судових рішень є обов'язковою гарантією, дотримання якої є визначальним для утвердження авторитету України.
За приписами ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. по справі «Шмалько проти України» (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст.6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина «судового розгляду». У рішенні від 17.05.2005р. по справі «Чіжов проти України» (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Відповідно до змісту рішення від 20 липня 2004р. Європейського суду з прав людини «Шмалько проти України» право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).
Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
За приписами ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно ч.ч. 1,2 ст.2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».
З урахуванням викладеного, відповідно до вимог Конституції України, рішення суду по справі №910/30457/15, яке набрало законної сили, є обов'язковим до виконання та має бути виконане з урахуванням приписів чинного законодавства.
З представлених до матеріалів справи документів вбачається, що постановою від 21.04.2017р. ВП №50785819 старшого державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Урбана Д.Д. виконавчий документ, а саме наказ від 14.03.2016р. Господарського суду міста Києва по справі №910/30457/15, було повернуто стягувачу, оскільки заходами, вжитими державним виконавцем, встановлено, що майно, яке належить на праві власності боржникові та на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості, не виявлено, на відкритих рахунках відсутні грошові кошти.
За висновками суду, означена постанова старшого державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві суперечить вимогам Закону України «Про виконавче провадження». При цьому, суд виходить з наступного.
За приписами п.2 ч. 1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Про наявність зазначених обставин виконавець складає акт (ч.2 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження»).
Тобто, з системного аналізу наведеної норми полягає, що обов'язковою передумовою повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» є здійснення виконавцем відповідно до цього нормативно-правового акту заходів щодо розшуку майна боржника, на яке може бути звернено стягнення.
Відповідно до ст.18 вказаного нормативно-правового акту виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, в тому числі, з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом. Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.
Аналогічні права та обов'язки державного виконавця було передбачено у ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження №50785819).
Тобто, з наведеного вбачається, що законодавством, що визначає умови і порядок виконання рішень у примусовому порядку, визначено низку повноважень (прав та обов'язків) державного виконавця, які здійснюються останнім з метою забезпечення виконання судових рішень.
Проте, наразі, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України докази вчинення державним виконавцем в межах виконавчого провадження №50785819 будь-яких заходів щодо розшуку майна боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Росичі», на яке могло б бути звернено стягнення та виконано наказ від 14.03.2016р. Господарського суду міста Києва по справі №910/30457/15.
З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, судом було зобов'язано відділ державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві надати матеріали виконавчого провадження №50785819.
Проте, відділом державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві вимоги суду виконано не було, витребувані документи не надано.
При цьому, суд зазначає що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Отже, виходячи з того, що в матеріалах справи відсутні докази вчинення державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві у межах виконавчого провадження №50785819 будь-яких заходів щодо розшуку майна боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Росичі» на яке могло б бути звернено стягнення та виконано наказ від 14.03.2016р. Господарського суду міста Києва по справі №910/30457/15, суд дійшов висновку щодо невідповідності постанови від 21.04.2017р. ВП №50785819 старшого державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Урбана Д.Д. п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно з п.9.13 Постанови №9 від 17.10.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.
Отже, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо правомірності доводів Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва та наявності підстав для задоволення скарги позивача (стягувача) частково.
При цьому, виходячи з приписів п.9.13 Постанови №9 від 17.10.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» в резолютивній частині ухвали суд вважає за доцільне визнати спірну постанову недійсною.
З приводу вимог про зобов»язання відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві виконати рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2016р. у справі 3910/30457/15 в повному обсязі суд зазначає наступне.
Право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок. Тому необгрунтована тривала затримка виконання обов'язкового рішення може суперечити Конвенції. Саме на державу покладається обов'язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані відповідно до вищезазначених вимог Конвенції. Держава відповідає за виконання остаточних рішень, якщо органи влади контролюють обставини, що блокують або перешкоджають їхньому повному та своєчасному виконанню (див. рішення Суду у справі Савіцький проти України, no. 38773/05, від 26.07.2012).
Пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення Суду у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012).
За приписами ч.1 ст.41 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
При цьому, господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що скарга Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва. підлягає частковому задоволенню.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Задовольнити скаргу Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва частково.
2. Визнати недійсною постанову від 21.04.2017р. ВП №50785819 старшого державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Урбана Д.Д. про повернення виконавчого документа стягувану.
3. В іншій частині скарги відмовити.
Ухвалу направити сторонам та органу виконання судових рішень.
Суддя Трофименко Т.Ю.