12.09.2017 Справа № 904/2253/17
Суддя господарського суду Дніпропетровської області Новікова Р.Г. при секретарі судового засідання Ковтун А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали
За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Нововолинськ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алло", м. Дніпро
про повернення сплаченого авансу у розмірі 39690грн.98коп. та стягнення процентів у розмірі 1263грн.59коп.
Представники:
Від позивача: ОСОБА_1, дов. №85 від 25.01.2017р.
Від відповідача: Величко Б.А., дов. № 60 від 12.04.2017 року.
СУТЬ СПОРУ: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 м. Нововолинськ звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алло» м. Дніпро з позовом про стягнення 39690грн.98коп. сплаченого авансу, 1263грн.59коп. процентів за користування чужими коштами.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань з повернення сум попередньої оплати, перерахованих згідно платіжних доручень №1567 від 18.05.2015р. та №1573 від 20.05.2015р. на підставі виставлених рахунків №ТТ2816-000407ТТ від 15.05.2015р. на суму 28854грн.98коп. та №ТТ2816-000409ТТ від 15.05.2015р. на суму 10836грн.
Позивач зазначає, що на підставі виставлених відповідачем рахунків №ТТ2816-000407ТТ від 15.05.2015р. та №ТТ2816-000409ТТ від 15.05.2015р. ним було перераховано платіжними дорученнями №1567 від 18.05.2015р. та №1573 від 20.05.2015р. суму попередньої оплати в розмірі 36690грн.98коп. та 3000грн. відповідно. Загальна сума попередньої оплати дорівнює 39690грн.98коп. В свою чергу, відповідач мав передати позивачу товар, перелічений у наведених рахунках.
Позивач зазначає, що з моменту оплати він неодноразово намагався врегулювати дане питання самостійно, звертався в телефонному режимі до відповідача з проханням передати замовлений товар або повернути грошові кошти.
Оскільки станом на 29.11.2016р. відповідачем не було вчинено жодних дій, позивач направив на його адресу лист №01-11 від 29.11.2016р. з вимогою передати оплачений товар або повернути сплачені кошти в семиденний строк з моменту отримання листа. Згідно повідомлення про вручення поштового відправлення вказаний лист відповідач отримав 02.12.2016р., але залишив його без реагування.
Посилаючись на положення статті 693 Цивільного кодексу України, позивач наполягає на стягненні з відповідача суми попередньої оплати в розмірі 39690грн.98коп.
На підставі положень статей 8, 693, 536, 1048 Цивільного кодексу України позивач також нарахував та заявив до стягнення за період з 10.12.2016р. по 02.03.2017р. суму процентів за користування чужими коштами в розмірі 1263грн.59коп.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 09.03.2017р. було порушено провадження у справі та призначено судове засідання.
У відзиві №1 від 21.03.2017р., наданому до суду 22.03.2017р., відповідач не погодився із заявленими вимогами в повному обсязі, наполягаючи на тому, що ним були виконані зобов'язання з передачі товару.
Позивач звернувся до відповідача в травні 2015р. з метою придбання товару. Після визначення бажаного товару, позивачу були надані рахунки на оплату №ТТ2816-000407ТТ від 15.05.2015р. на суму 28854грн.98коп. та №ТТ2816-000409ТТ від 15.05.2015р. на суму 10836грн.
В цих рахунках, зокрема, було зазначено про необхідність мати при собі довіреність паспорт та довідку про видачу ІНП для отримання товару.
Після оплати товару позивач особисто звернувся до магазину відповідача та надав оригінал довіреності та правоустановчі документи з метою отримання товару. Відповідно, при отриманні товару на видаткових накладних №2816-007167 від 20.05.2015р. та №2816-007209 від 21.05.2015р. позивачем було проставлено підписи про отримання товару.
Крім того, позивач є платником податку на додану вартість та вказав у податкових накладних №501710 та №501935 отримані товари з метою відшкодування податку на додану вартість.
Відповідач наполягає на тому, що позивач отримав товар та протягом двох років не звертався з жодними повідомленнями, які б ставили під сумнів отримання позивачем товару.
Під час судового провадження позивач заперечував як факт отримання товару, так і підписання ним видаткових накладних №2816-007167 від 20.05.2015р. та №2816-007209 від 21.05.2015р.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 12.04.2017р. призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз. У зв'язку з призначенням судової експертизи, провадження у справі №904/2253/17 було зупинене.
На вирішення експертизи поставлені питання:
- чи виконано підпис від імені фізичної особи підприємця ОСОБА_1 у видатковій накладній №2816-007167 від 20.05.2015р. (т. 1, а.с. 74) навпроти слів «Получил Доверенность №002839 АЮ от 20.05.2015р.» фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 чи іншою особою?
- чи виконано підпис від імені фізичної особи підприємця ОСОБА_1 у видатковій накладній №2816-007209 від 21.05.2015р. (т.1, а.с. 75) навпроти слів «Получил Доверенность №002839 АЮ от 21.05.2015р.» фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 чи іншою особою?
У зв'язку з надходженням висновку експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи №2186-17 від 08.08.2017р. провадження у справі поновлено та призначено судове засідання.
Згідно висновку експерта підпис від імені ОСОБА_1 у видаткових накладних №2816-007167 від 20.05.2015р. та №2816-007209 від 21.05.2015р. виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою.
В заяві №09-01 від 04.09.2017р., яка надійшла на адресу суду 07.09.2017р., позивач збільшив розмір позовних вимог в частині процентів за користування чужими коштами та просив стягнути з відповідача суму сплаченого авансу в розмірі 39690грн.98коп. та процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 3869грн.59коп., нарахованими за період 10.12.2016р. - 04.09.2017р.
Оскільки вказана заява була подана з дотриманням положень Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв її до розгляду. В судовому засіданні від 12.09.2017р. відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Також відповідач заявив усне клопотання про направлення судом окремої ухвали відповідно до статті 90 Господарського процесуального кодексу України на адресу правоохоронних органів з огляду на наявність ознак кримінального правопорушення в діях позивача.
Позивач заперечував проти задоволення клопотання про направлення окремої ухвали та зазначив, що в його діях відсутні ознаки кримінального правопорушення.
Дослідивши клопотання відповідача, суд відмовив у його задоволенні з огляду на зміст статті 90 Господарського процесуального кодексу України.
Підстави для винесення судом окремої ухвали та надсилання повідомлення не є тотожними.
Окрема ухвала виноситься у тому разі, якщо суд при вирішенні господарського спору виявить порушення законності або недоліки в діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу. При цьому, така ухвала направляється саме на адресу цих осіб.
Якщо при вирішенні господарського спору господарський суд виявить у діяльності працівників підприємств та організацій порушення законності, що містять ознаки кримінального правопорушення, господарський суд надсилає про цей факт повідомлення прокурору або органу досудового розслідування.
Заслухавши доводи сторін, дослідивши наявні докази у справі, ознайомившись з правовою позицією сторін, що викладена письмово, наявна у матеріалах справи, господарський суд встановив.
Відповідно до статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно зі статтею 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі виставлених Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЛО» (далі - продавець) рахунків №ТТ2816-000407ТТ від 15.05.2015р. та №ТТ2816-000409ТТ від 15.05.2015р. Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - покупець) було перераховано платіжними дорученнями №1567 від 18.05.2015р. та №1573 від 20.05.2015р. суму попередньої оплати в розмірі 36690грн.98коп. та 3000грн. відповідно. В рахунках, зокрема, було зазначено про необхідність мати при собі довіреність паспорт та довідку про видачу ІНП для отримання товару.
Загальна сума попередньої оплати дорівнює 39690грн.98коп. Зарахування коштів на рахунок відповідача в повному обсязі сторонами не оспорюється.
Таким чином, між сторонами фактично склалися договірні відносини з купівлі-продажу товарів.
Листом №01-11 від 29.11.2016р., отриманим відповідачем 02.12.2016р., позивач вимагав від відповідача передати йому замовлений товар згідно оплачених рахунків або повернути сплачені кошти в розмірі 39690грн.98коп. в семиденний строк з моменту отримання листа.
Відповідач зазначав, що після оплати товару позивач особисто звернувся до магазину відповідача та надав оригінал довіреності та правоустановчі документи з метою отримання товару. При отриманні товару на видаткових накладних №2816-007167 від 20.05.2015р. та №2816-007209 від 21.05.2015р. позивачем було проставлено підписи про отримання товару.
Під час судового провадження позивач заперечував як факт отримання товару, так і підписання ним видаткових накладних №2816-007167 від 20.05.2015р. та №2816-007209 від 21.05.2015р. В якості доказу направлення довіреності №56 від 20.05.2015р. на адресу відповідача засобами поштового зв'язку позивач надав квитанцію від 04.06.2015р. та витяг з журналу вихідних листів.
Згідно висновку експерта №2186-17 від 08.08.2017р. за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи підпис від імені ОСОБА_1 у видаткових накладних №2816-007167 від 20.05.2015р. та №2816-007209 від 21.05.2015р. виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою.
Таким чином, твердження відповідача про отримання товару згідно спірних видаткових накладних особисто позивачем спростовуються матеріалами справи. Докази уповноваження позивачем іншої особи на отримання товарно-матеріальних цінностей відсутні, сторонами не надані. Інших належних та допустимих доказів виконання зобов'язання з передачі оплаченого товару згідно рахунків №ТТ2816-000407ТТ від 15.05.2015р. та №ТТ2816-000409ТТ від 15.05.2015р. особисто позивачу відповідачем не надано.
Відповідно до статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
За приписами частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Приписи частини 7 статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Згідно статті 202 Господарського кодексу України та статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Відповідачем не були виконане зобов'язання з повернення суми попередньої оплати, доказів припинення відповідного зобов'язання перед позивачем у будь-який інший передбачений законом спосіб, відповідачем до матеріалів справи не надано.
Враховуючи викладене, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення з відповідача суми попередньої оплати в розмірі 39690грн.98коп.
Також позивач нарахував та заявив до стягнення суму процентів за користування чужими коштами в розмірі 3869грн.59коп. за період 10.12.2016р. - 04.09.2017р.
При цьому позивач вважає можливим нарахування цих процентів із застосуванням аналогії закону (частина перша статті 8 Цивільного кодексу України) на підставі приписів частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що у разі невстановлення договором позики розміру процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до частини 3 статті 693 Цивільного кодексу України, на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.
Статтею 536 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Умовами договорів купівлі-продажу розмір і порядок нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами не передбачено.
Відповідно до частини першої статті 8 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.
Правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із договору позики, та правовідносин, які склалися між сторонами внаслідок неповернення суми попередньої оплати за договорами купівлі-продажу, не дає підстав для висновку, що такі правовідносини подібні за змістом, а тому відсутні підстави для застосування аналогії закону, передбаченої статтею 8 Цивільного кодексу України.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 15.04.2015р. у справі №910/2899/14 (№3-39гс15).
Враховуючи викладене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення суми процентів за користування чужими коштами в розмірі 3869грн.59коп. за період 10.12.2016р. - 04.09.2017р.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, розподіляється на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, покладаються при частковому задоволенні позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням часткового задоволення позовних вимог, на відповідача покладаються витрати позивача зі сплати судового збору за подання позову в розмірі 1457грн.87коп.
Платіжним дорученням №682 від 07.06.2017р. на підставі рахунку №515 від 17.05.2017р. позивачем було сплачено 7142грн.40коп. за проведення судової почеркознавчої експертизи.
З урахуванням часткового задоволення позовних вимог, на відповідача покладаються витрати позивача, пов'язані з оплатою вартості проведеної судової почеркознавчої експертизи, в розмірі 6507грн.92коп.
Керуючись нормами статей Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 4, 21, 22, 33, 34, 36, 41, 49, 82, 83, 84, 85, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 м. Нововолинськ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алло» м. Дніпро про стягнення 39690грн.98коп. сплаченого авансу та 3869грн.59коп. процентів за користування чужими коштами - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Алло» м. Дніпро (ідентифікаційний код: 30012848; місцезнаходження: 49044, м. Дніпро, вул. Барикадна, буд. 15-А) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 м. Нововолинськ (ідентифікаційний код: НОМЕР_1; місце проживання: АДРЕСА_1) суму сплаченого авансу в розмірі 39690грн.98коп., витрати зі сплати судового збору в розмірі 1457грн.87коп., витрати зі сплати вартості судової експертизи в розмірі 6507грн.92коп.
В задоволенні решти вимог відмовити
Видати наказ після набрання чинності рішенням.
В судовому засіданні від 12.09.2017р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст підписаний 18.09.2017р.
Суддя Р.Г. Новікова