07 вересня 2017 року м. Київ К/800/18145/16
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді Шведа Е.Ю.,
суддів Гончар Л.Я.,
Калашнікової О.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за
касаційною скаргою ОСОБА_2
на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2016 року
та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 рокуу справі № 289/915/15-а
за позовом ОСОБА_3
до Реєстраційної служби Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Радомишльського районного управління юстиції,
третя особа: ОСОБА_2,
про скасування рішення,
встановив:
ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Реєстраційної служби Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Радомишльського районного управління юстиції (далі - Реєстраційна служба), в якому просила визнати незаконними та скасувати рішення про реєстрацію права власності та зобов'язати внести запис про скасування рішення про державну реєстрацію.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 лютого 2015 року № 19234367. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_2 звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове - про відмову у позові. Доводи касаційної скарги мотивовані правомірністю оспорюваного рішення, оскільки допущена нотаріусом у дублікаті договору дарування Ѕ будинку помилка не робить цей документ недійсним і на його підставі правомірно здійснено спірну реєстрацію права власності.
У своїх запереченнях на касаційну скаргу позивач просила залишити таку без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги.
Судами установлено, що 26 серпня 2003 року ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в рівних частинах кожному належний їй на праві приватної власності житловий будинок та земельну ділянку, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірний будинок).
Позивач 29 вересня 2003 року в БТІ Радомишльського району зареєструвала своє право власності, що підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно. ОСОБА_2 своє право власності зареєстрував 21 серпня 2013 року, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
У травні 2015 року позивачу стало відомо, що 10 лютого 2015 року Реєстраційною службою на підставі дубліката договору дарування зареєстровано право власності на 1/2 частини спірного будинку за ОСОБА_2 (братом позивача).
29 квітня 2009 року ОСОБА_2 приватним нотаріусом Радомишльського районного нотаріального округу Житомирської області Ліпіним М.О. був виданий дублікат договору дарування замість втраченого.
Судами установлено, що ОСОБА_2 10 лютого 2015 року подав до Реєстраційної служби в якості правовстановлюючого документа вказаний дублікат договору дарування. Державний реєстратор не звернув уваги на той факт, що дата укладання договору дарування, вказана на титульній сторінці дубліката, не відповідає даті, зазначеній на звороті. Тобто, дублікат договору дарування не відповідає оригіналу цього документа. Державний реєстратор прийняв оспорюване рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 19234367, відповідно до якого проведено державну реєстрацію права власності на спірний житловий будинок розмір частки: 1/2 - за ОСОБА_2
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з протиправності рішення відповідача про реєстрацію права на 1/2 спірного житлового будинку за ОСОБА_2
Суд касаційної інстанції погоджується зі вказаним обґрунтованим висновком судів попередніх інстанцій і виходить з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваних рішень; далі - Закон № 1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр).
За приписами п. 1 ч. 2 ст. 9 цього Закону державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.
Відповідно до ч.1 ст. 15 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених ст. 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.
Згідно з п. 4 ст. 24 Закону № 1952-IV у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.
Зважаючи на те, що у цьому випадку державний реєстратор Реєстраційної служби під час реєстрації права власності на 1/2 спірного житлового будинку за ОСОБА_2 на підставі дубліката договору дарування не перевірив належність цього документа, його відповідність оригіналу та відповідність заявлених прав і поданого дубліката договору вимогам законодавства, суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного та обґрунтованого висновку щодо протиправності оспорюваного рішення відповідача від 10 лютого 2015 року № 19234367 та наявності підстав для його скасування.
Зважаючи на викладене, доводи касаційної скарги спростовуються вище переліченими нормами права та установленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування чи зміни рішень судів попередніх інстанцій.
Згідно з ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та не підлягає оскарженню, проте може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: