12.09.2017 Справа №607/11274/17
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді - Сливка Л. М.,
присяжних - ОСОБА_1, ОСОБА_2,
за участю секретаря судового засідання - Зарічної О. П.,
за участю прокурора - Добрянської Н. М.,
представника ТОККПНЛ, лікаря-психіатра - ОСОБА_3,
особи, щодо якої розглядається питання, пов'язане з наданням психіатричної допомоги - ОСОБА_4, законного представника особи, щодо якої розглядається питання, пов'язане з наданням психіатричної допомоги - ОСОБА_5,
розглянувши у судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за заявою представника Тернопільської обласної комунальної клінічної психоневрологічної лікарні лікаря-психіатра ОСОБА_3 про госпіталізацію до психіатричного закладу ОСОБА_4 без його згоди,
Представник Тернопільської обласної комунальної клінічної психоневрологічної лікарні (далі - ТОККПНЛ) лікар-психіатр ОСОБА_3 звернулася до суду із заявою про примусову госпіталізацію до психіатричного закладу ОСОБА_4. В обґрунтування заяви покликається на те, що є підстави для обґрунтованого припущення про наявність у ОСОБА_4 психічного розладу, який обумовлює його небезпеку для себе і оточуючи.
У судовому засіданні представник ТОККПНЛ, лікар-психіатр ОСОБА_3 заяву не підтримала, пояснивши, що на даний час підстав для примусової госпіталізації ОСОБА_4 до психіатричного закладу без його згоди, немає, оскільки хворий може отримати належне лікування за місцем проживання, також зазначає, що пацієнт хворіє на цукровим діабетом, а тому повинен приймати лікування від вказаного захворювання відповідно до призначення лікаря.
Прокурор Добрянська Н. М. у судовому засіданні заперечила щодо задоволення заяви, пояснивши, що не вбачає необхідності у примусовому поміщенні ОСОБА_4 у Тернопільську обласну комунальну клінічну психоневрологічну лікарню в примусовому порядку.
Законний представник ОСОБА_4 його дружина ОСОБА_5 в судовому засіданні вказала, що її чоловік хворий та потребує лікування, у зв'язку із чим його потрібно госпіталізувати у Тернопільську обласну комунальну клінічну психоневрологічну лікарню в примусовому порядку, оскільки вона невзмозі йому допомогти.
Особа, щодо якої розглядається питання, пов'язане з наданням психіатричної допомоги - ОСОБА_4 у судовому засіданні просив не госпіталізовувати його у Тернопільську обласну комунальну клінічну психоневрологічну лікарню в примусовому порядку, вказавши, що він може лікуватись вдома.
Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, прокурора, дослідивши матеріали справи, вважає, що заява лікаря-психіатра до задоволення не підлягає з наступних підстав.
У судовому засіданні встановлено, що 09 вересня 2017 року ОСОБА_4 вперше поступив на стаціонарне обстеження та лікування в Тернопільську обласну комунальну клінічну психоневрологічну лікарню по направленню швидкої допомоги, в супроводі працівників поліції та дружини.
Згідно висновку комісії лікарів-психіатрів ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, житель ІНФОРМАЦІЯ_2, вперше поступив на стаціонарне обстеження та лікування в Тернопільську обласну комунальну клінічну психоневрологічну лікарню 09 вересня 2017 року по направленню швидкої допомоги, в супроводі працівників поліції та дружини з діагнозом: Психічні розлади внаслідок дисфункції головного мозку складного генезу.
Як убачається із зазначеного у висновку комісії лікарів-психіатрів амнезу життя та захворювання зі слів дружини ОСОБА_4 на даний час пенсіонер за віком. Страждає на цукровий діабет II типу. Близько 9 років тому потрапив у ДТП, однак в лікарню не звертався, оскільки у нього були лише синці на руках. Змінився у поведінці близько 2-3 місяців тому, став забуватись, заговорюватись,блудив довго по місту, не утримувався вдома, погано спав вночі. Близько 2 місяців тому пішов з дому, пропав на 2 доби, поліція знайшла пацієнта в іншому мікрорайоні міста роздягнутого до спідньої білизни, лежав у траві, був у важкому соматичному стані (оскільки страждає цукровим діабетом, після цього пролікувався в міській лікарні №2 з приводу цукрового діабету, стадія декомпенсації, в подальшому порушення пам'яті стали ще більш вираженими та приєднались агресивні дії, ходив по вулиці з ножем в рукаві, неодноразово конфліктував з дружиною і вчиняв спроби її вдарити. Дружина двічі зверталась в ТОККПНЛ, АПВ, двічі їй було відмовлено у госпіталізації. На час огляду пацієнт в свідомості, орієнтований у власній особі, місці знаходження, грубо орієнтований в часі. На поставлені запитання відповідає не по суті, мислення в'язке, ригідне, сповільнене. Виражена когнітивна зниженість, сплощеність емоцій, слабкість вольових якостей. Своєї поведінки вдома, відношення до дружини не пояснює взагалі. До власного стану критика хвороблива.
Із змісту заяви про госпіталізацію вбачається, що підставою для висновку про необхідність госпіталізації є відомості про поведінку ОСОБА_4, які надійшли від його дружини ОСОБА_5 На підставі цих відомостей ОСОБА_4 був оглянутий лікарем-психіатром ОСОБА_6, яка підтвердила висновок про необхідність госпіталізації.
З приводу необхідності надання ОСОБА_4 психіатричної допомоги у примусовому порядку у Тернопільській обласній комунальній клінічно психоневрологічній лікарні в умовах денного стаціонару психіатричного профілю, без його згоди, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 14 Закону України “Про психіатричну допомогу” особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до психіатричного закладу без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.
Проте, в судовому засіданні спростована викладена у Висновку комісії лікарів-психіатрів інформація ( зі слів дружини ОСОБА_5 ) щодо агресивних дій ОСОБА_4
Крім цього, в судовому засіданні заявником не надано, а судом не здобуто доказів на підтвердження того, що внаслідок тяжкого психічного розладу ОСОБА_4 вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для нього чи оточуючих.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) та Протоколи до неї, в силу ст. 9 Конституції України, є частиною національного законодавства України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
У 2006 році Верховною Радою України прийнято Закон “Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини”, ст.17 якого передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ, як джерела права.
Стаття 8 Конвенції передбачає право людини на повагу до приватного життя та умови, за яких втручання в приватне життя є виправданим, серед яких, зокрема: законна підстава, законна ціль (мета), та додаткова умова, за якою втручання має бути “необхідним в демократичному суспільстві”. Під необхідністю втручання мається на увазі, що воно відповідає нагальній соціальній потребі, і зокрема, є пропорційним до поставленої законно мети. (справа “Кутцнер проти Німеччини”, п.60, та рішення від 18 грудня 2008 року “Савіни проти України”).
Поняття “приватне життя” у практиці ЄСПЛ не є чітко визначеним, і охоплює широкий спектр питань, в т.ч. - здоров'я людини, медичне втручання, (“ОСОБА_5 проти Сполученого Королівства” від 09 березня 2004 року), вільне розпорядження своїм тілом (“Крістіна Гудвін проти Сполученого Королівства” від 11 липня 2006 року).
А тому суд зауважує, що питання надання психіатричної допомоги у примусовому порядку - госпіталізацію ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 до Тернопільської обласної комунальної клінічно психоневрологічної лікарні для стаціонарного лікування, безперечно є втручанням у його приватне життя в розумінні частини першої статті 8 Конвенції, і очевидно, для здійснення втручання слід дотриматися умов, визначених частиною другою зазначеної статті Конвенції.
Суд наголошує, що згідно за умов, визначених Законом України "Про психіатричну допомогу", заява лікаря-психіатра про проведення психіатричного огляду особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги та її продовження в примусовому порядку подається до суду за місцем проживання особи, а заява представника психіатричного закладу про госпіталізацію особи до психіатричного закладу у примусовому порядку та заява про продовження такої госпіталізації подається до суду за місцезнаходженням зазначеного закладу.
Відтак суд зазначає, що за відсутності згоди особи, суд вправі санкціонувати медичне втручання в її здоров'я шляхом надавання дозволу на примусове психіатричне лікування як на стаціонарі, так і в амбулаторному порядку за місцем проживання особи.
Аналізуючи наданні заявником докази в їх сукупності, суд зауважує, що саме на державу покладається позитивний обов'язок створювати належні умови надання психіатричної допомоги громадянам, котрі її потребують.
А тому, оскільки поміщення на примусове лікування до психіатричного стаціонару передбачає цілковиту ізоляцію від суспільства, що є безперечно крайнім способом втручання у свободу особи, суд не вбачає необхідності настільки грубого обмеження права особи шляхом поміщення на лікування до психіатричного стаціонару суд не вбачає нагальної необхідності настільки грубого обмеження права особи шляхом поміщення на лікування до психіатричного стаціонару, й зауважує, що в даному випадку цілком достатнім було б надання особі психіатричної допомоги амбулаторно в домашніх умовах в зоні створеного для ОСОБА_4 життєвого комфорту.
З огляду на зазначені обставини суд приходить до переконання, що в задоволенні заяви представника Тернопільської обласної комунальної клінічної психоневрологічної лікарні лікаря-психіатра ОСОБА_3 про госпіталізацію до психіатричного закладу ОСОБА_4 без його згоди слід відмовити.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 212 - 215, 223, 234, 279 - 282, ч. 1 ст. 294, ч. 1 ст. 296, Цивільного процесуального кодексу України, суд,
В задоволенні заяви представника Тернопільської обласної комунальної клінічної психоневрологічної лікарні лікаря-психіатра ОСОБА_3 про госпіталізацію до психіатричного закладу ОСОБА_4 без його згоди - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Головуючий суддяОСОБА_7