Справа № 446/2565/15-ц
11.09.2017 року Кам'янка-Бузький районний суд Львівської області
в складі: головуючого - судді Котормус Т. І.
за участі секретаря судового засідання Коваль В.А.;
представника позивача ОСОБА_1;
представника відповідача ОСОБА_2;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до Добротвірської селищної ради Кам'янка-Бузького району Львівської області про визнання незаконним та скасування рішення селищної ради, зобов'язання вчинити певні дії,
25 листопада 2015 р. до суду надійшов позов ОСОБА_3 до Добротвірської селищної ради Кам'янка-Бузького району Львівської областів якому, з урахуванням уточнених 04.07.2017 р. позовних вимог просить: 1) Визнати незаконним та скасувати рішення Добротвірської селищної ради Кам'янка-Бузького району Львівської області № 13 від 22 вересня 2016 року «Про розгляд заяви ОСОБА_3Ю.»; 2) Зобов'язати відповідача здійснити безоплатне надання у власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку площею 0,15 га по вул. Будівельна, 15а в смт. Добротвір Кам'янка-Бузького району; 3) Зобов'язати відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою земельної ділянки по вул. Будівельна, 15а в смт. Добротвір Кам'янка-Бузького району; 4) Зобов'язати відповідача перенести контейнерні майданчики для збору сміття; 5) Зобов'язати відповідача перекрити проїзд між приватним будинком, що по вул. Будівельна, 15а в смт. Добротвір Кам'янка-Бузького району та огорожею ринку; 6). Прийняти окрему ухвалу про відкриття кримінального провадження по факту невиконання посадовими особами постанови суду та по факту зловживання владою. Також просить стягнути з відповідача судові витрати у справі.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 06 листопада 2012 року вона набула право власності на житловий будинок, який знаходиться за адресою: вул. Будівельна, 15а в смт. Добротвір Кам'янка-Бузького району. Вказаний будинок побудований згідно з генпланом, з власною поштовою адресою і повинен мати свою прибудинкову територію, необхідну для обслуговування даної будівлі та будівництва господарських споруд. Для цього вона звернулась до відповідача з заявою про безкоштовну передачу їй земельної ділянки для обслуговування житлового будинку площею 0,15 га та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Однак, рішенням № 13 від 22.09.2016 року їй вдруге безпідставно відмовлено у задоволенні такої заяви з посиланням на відсутність детального плану території, що вважає незаконним. Окрім цього, зазначає, що біля її будинку встановлені сміттєві контейнери з порушенням санітарних норм, а також наявний проїзд між її будинком та огорожею ринку, який по ширині складає всього 6 м., що не відповідає нормам п. 3.22 ДБН 360-92.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, з підстав та доводів наведених у позовній заяві. Просить позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнала, пояснила, що оскаржуване рішення є законним, оскільки за відсутності детального плану території відповідач не вправі передавати земельні ділянки із земель державної чи комунальної власності у власність чи користування фізичним чи юридичним особам. Зазначила, що виділення земельних ділянок у власність та надання дозволів на розроблення відповідної земельної документації є виключною компетенцією селищної ради. Щодо перенесення контейнерних майданчиків для збору відходів, то рішенням відповідача від 07.08.2017 р. такі перенесено. Відносно перекриття спірного проїзду між будинком позивача та огорожею ринку зазначила, що згідно з містобудівною документацією це є вулиця з ґрунтовим покриттям. За таких обставин вважає позов безпідставним та просить в задоволенні такого відмовити повністю.
Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали цивільної справи у їх сукупності та взаємозв'язку, суд встановив наступні обставини справи та відповідні до них правовідносини.
У відповідності до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетому Добротвірської селищної ради 06.11.2012 р. позивачці ОСОБА_3 на підставі рішення виконкому Добротвірської сільської ради від 15.10.2012 р. № 118 на праві приватної власності належить житловий будинок по вул. Будівельна, 15а в смт. Добротвір Кам'янка-Бузького району Львівської області (а.с.11).
Рішенням №9 Добротвірської селищної ради від 12.04.2013 року ОСОБА_3 відмовлено в наданні земельної ділянки у власність для обслуговування житлового будинку в розмірі 0,15 га. за адресою: вул. Будівельна,15а в смт.Добротвір Кам'янка-Бузького району Львівської області, оскільки дана земельна ділянка відноситься до прибудинкової території дев'ятиповерхового 72-ох квартирного житлового будинку по вул.Будівельній,15.
В подальшому, вказане рішення селищної ради визнане протиправним та скасовано постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2015 р. (а.с.18,19), зокрема, з підстав недодержання відповідачем вимог ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.
Повторно розглянувши заяву ОСОБА_3 про надання безоплатно у власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1500 га по вул. Будівельна,15а в смт.Добротвір Кам'янка-Бузького району, Добротвірська селищна рада своїм рішенням за № 13 від 22 вересня 2016 року вдруге відмовила ОСОБА_3 у задоволенні її заяви в зв'язку з відсутністю детального плану території, фактичну належність даної земельної ділянки до прибудинкової території дев'ятиповерхового будинку (а.с.136).
Вирішуючи спір в частині визнання незаконним та скасування рішення відповідача від 22 вересня 2016 р. за № 13, суд виходить з наступних вимог закону та відповідних їм правовідносин.
У відповідності до ч. 1, 3, 4 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Разом з тим, відповідно до п. г ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селищах - не більше 0,15 гектара.
Як визначено ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для … будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) … у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У відповідності до таких вимог, позивачка звернулась до відповідача з клопотанням про надання їй безоплатно у власність земельної ділянки в розмірі 0,15 га для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Після визнання незаконним та скасування постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2015 р. рішення Добротвірської селищної ради № 9 від 12.04.2013 р., відповідач, за результатами повторного розгляду заяви ОСОБА_3 приймає рішення № 13 від 22.09.2016 р. про відмову у задоволенні такої заяви позивача в зв'язку з відсутністю детального плану території, фактичну належність даної земельної ділянки до прибудинкової території дев'ятиповерхового будинку (а.с.136).
У відповідності до ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України сільська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відтак, підставою для відмови у прийнятті такого рішення можуть бути лише визначені законодавством обставини.
Оскаржуване ж рішення прийнято з підстав відсутності детального плану території та фактичної належності земельної ділянки до прибудинкової території.
Дійсно, відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється.
Проте, системний аналіз положень ст. 118 Земельного Кодексу України свідчить, що отриманню земельної ділянки безоплатно у власність передує ряд визначених законом стадій, зокрема, отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, затвердження такого проекту та прийняття рішення про надання земельної ділянки у власність.
Відтак, відсутність детального плану території як і фактичної належності земельної ділянки до прибудинкової території не можуть бути підставами для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а така підстава повинна враховуватись вже безпосередньо під час прийняття рішення про передачу земельної ділянки у власність, тобто після виконання вказаних вище вимог Закону, що передують прийняттю такого рішення.
Слід також зазначити, що вимоги, передбачені ч. 3 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» набули чинності з 01.01.2013 р. Тобто весь цей час відповідач потенційно знав і розумів про необхідність затвердження детального плану, однак, як видно з матеріалів справи (а.с.147) рішення про надання дозволу на розроблення проекту детального плану території кварталу багатоквартирної забудови в смт. Добротвір прийнято лише 22.06.2017 р., та 14.09.2017 р. призначено громадське слухання з цього питання.
Разом з тим, відмовляючи позивачці у задоволенні її клопотання про надання у власність земельної ділянки з підстав відсутності детального плану території, відповідач на підставі свого рішення № 8 від 22.04.2015 р. відвів у користування на умовах оренди земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель торгівлі ОСОБА_4, що стверджується листом Добротвірської селищної ради № 211/02-11 від 26.04.2016 р. (а.с.137).
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
А відповідно до ч. 1 ст. 21 цього ж Кодексу суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Беручи до уваги, що рішення селищної ради № 13 від 22.09.2016 р. прийнято з підстав не передбачених законом, а отже таке порушує право позивача набути в установленому законом порядку право власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та господарських споруд із земель комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації шляхом прийняття рішення органами місцевого самоврядування, тому суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення є незаконним і таке підлягає скасуванню, а вимоги позивача в цій частині потрібно задовольнити.
Щодо заявлених позивачем вимог про зобов'язання відповідача надати їй безоплатно земельну ділянку площею 0,15 га та дозвіл на розроблення землеустрою, то такі задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Пунктом 34 ч.1 ст. 26 закону «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
Зокрема, вирішення питань щодо надання безоплатно земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою належить до виключної компетенції відповідача, яка встановлена законом.
Згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові Пленуму №13 від 24.10.2008 року, та відповідно до рішень Європейського суду з прав людини у справах: «Фадеєва проти Росії» ( заява № 55723/00), Страсбург, від 09.06.2005 року, «Кумпене і Мазере проти Румунії» (заява №33346/96), Страсбург, від 17.12.2004 року,"Єрузалем проти Австрії", (заява N 26958/95), Страсбург, від 27 лютого 2001 року, завдання суду при здійснення його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, тобто суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Також, відповідно до Рекомендацій Комітету ОСОБА_5 Європи №R(80) щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Комітетом 11.03.1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган може здійснювати з певною свободою розсуду під час прийняття рішення, тобто коли такий орган може вибирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Відтак, суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим Конституцією України критеріям, не повинен втручатись у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Тобто, суд не повноважний перебирати функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язувати його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу. оскільки завдання судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, без порушень принципу розподілу влади.
За таких обставин суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог позивача в цій частині.
Вирішуючи позовні вимоги позивача в частині перенесення контейнерних майданчиків для збору відходів, суд встановив наступне.
Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи № 006/17 від 28.04.2017 р. (а.с.124,125) розташування облаштованого контейнерного майданчика для збору сміття та відходів біля будинку по вул. Будівельна, 15а в смт. Добротвір Кам'янка-Бузького району Львівської області не відповідає вимогам ДБН України і Державним санітарним нормам та правилам утримання територій населених місць.
04 вересня 2017 р. відповідачем надано суду копію рішення виконавчого комітету Добротвірської селищної ради № 91 від 07.08.2017 р. «Про затвердження схеми розміщення контейнерів із металевими кришками та території Добротвірської селищної ради», звідки видно, що чотири контейнери від будинку № 15 по вул. Будівельній в смт. Добротвір перенесено.
В судовому засіданні представник позивача не заперечив, що дійсно спірні контейнери перенесені, однак наполягав на задоволенні його позовної вимоги щодо таких, оскільки вважає, що відповідач з часом може назад їх перенести.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Беручи до уваги, що відповідачем на час розгляду справи усунені порушення щодо розміщення спірних контейнерів, а отже права позивача відновлені, захист таких на можливість їх порушення в майбутньому законом не передбачено, відтак підстав для задоволення цих вимог позивача не має.
Позивачем також заявлено позовну вимогу, щодо зобов'язання відповідача перекрити проїзд між її будинком та огорожею ринку, так як такий не відповідає будівельним нормам.
Відповідачем дана вимога не визнається, оскільки ця спірна чистина ділянки згідно містобудівної документації є вулицею з ґрунтовим покриттям, а не проїздом.
Як видно з висновку судової будівельно-технічної експертизи № 006/17 від 28.04.2017 р. (а.с.124) проїзд на територію ринку через ворота проїзду № 1 біля будинку вул.Будівельна, 15 в смт. Добротвір Кам'янка-Бузького району Львівської області зі сторони головного фасаду відповідає вимогам нормативно-правових актів у галуз будівництва. А проїзд зі сторони бокового (лівого) фасаду житлового будинку № 15а вздовж огорожі території ринку не відповідає вимогам ДБН 360-92** п. 3,22.
Крім того, як видно зі згадуваного висновку згідно наданого викопіювання з генерального плану смт. Добротвір біля житлового будинку № 15 по вул.. Будівельній в смт. Добротвір зі сторони бокового (лівого) фасаду, де пізніше було здійснено добудову житлового будинку № 15а, проїзної дороги (проїзду) не існувало.
Проте, в судовому засіданні достовірно встановлено та, що не заперечила представник відповідача, що спірна частина ділянки між будинком позивача та огорожею ринку дійсно використовується жителями селища для проїзду, зокрема й транспортними засобами, до території ринку, в той час як з іншої сторони будинку є облаштована для цього дорога.
Відтак, враховуючи встановлені обставини суд дійшов висновку, що підстав перекривати спірний проїзд не має, так як це порушить права інших жителів на можливість користуватись дорогою, яка на даний час перебуває у власності місцевої громади.
Разом з тим, суд вважає, що для забезпечення справедливого балансу між порушеним право позивача та правами інших громадян, зокрема мешканців смт. Добротвір, в даній ситуації відповідача потрібно зобов'язати привести у відповідність до вимог п. 3,22 ДБН 360-92 проїзд зі сторони бокового (лівого) фасаду житлового будинку № 15а по вул. Будівельна в смт. Добротвір Кам'янка-Бузького району Львівської області вздовж огорожі території ринку, а тому вимоги позивача в цій частині підлягають до часткового задоволення.
Щодо прийняття окремої ухвали, про яку також просить позивач, то суд не вбачає підстав, визначених ст. 211 ЦПК України для постановлення такої. За наявності достатніх та обґрунтованих відомостей про вчиненні кримінальні правопорушення ОСОБА_3 вправі звернутись з відповідною заявою до правоохоронних органів в порядку визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України, а тому дана заявлена вимога до задоволення не підлягає.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
З матеріалів справи видно, що позивач ОСОБА_3 понесла судові витрати за сплату судового збору в розмірі 275,60 грн. ( а.с.6) та витрати за проведення експертизи в розмірі 6200 грн. (а.с.139).
Як зазначено у п. 36 Постанови Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17.10.2014р., якщо вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову точно визначити неможливо (наприклад, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.
За таких умов, суд вважає, що судові витрати понесені ОСОБА_3 потрібно розподілити між сторонами порівну, а саме, за сплату судового збору у розмірі по 137,80 грн. та витрати за проведення експертизи - по 3100 грн.
Керуючись ст. ст. 8, 11, 15, 88, 208-209, 214-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України,
Позов ОСОБА_3 до Добротвірської селищної ради Кам'янка-Бузького району Львівської області про визнання незаконним та скасування рішення селищної ради, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати рішення Добротвірської селищної ради Кам'янка-Бузького району Львівської області № 13 від 22 вересня 2016 року «Про розгляд заяви ОСОБА_3Ю.».
Зобов'язати Добротвірську селищну раду Кам'янка-Бузького району Львівської області привести у відповідність до вимог п. 3,22 Державних будівельних норм 360-92 ** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» проїзд зі сторони бокового (лівого) фасаду житлового будинку № 15а по вул. Будівельна в смт. Добротвір Кам'янка-Бузького району Львівської області вздовж огорожі території ринку
В задоволенні решти вимог відмовити.
Стягнути з Добротвірської селищної ради Кам'янка-Бузького району Львівської області на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 137,80 грн. (сто тридцять сім гривень вісімдесят копійок) та судові витрати в сумі 3100 грн. (три тисячі сто гривень 00 копійок) за проведення будівельно-технічної експертизи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Кам'янка-Бузький районний суд Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копій рішення.
Суддя