Справа № 461/5845/17
Провадження № 1-кс/461/5844/17
13.09.2017 року слідчий суддя Галицького районного суду м.Львова ОСОБА_1 , при секретарі судових засідань ОСОБА_2 , розглянувши у судовому засіданні у залі суду в м. Львові скаргу ОСОБА_3 про скасування постанови та зобовязання до вчинення дій
ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою, в якій просить визнати скасувати постанову слідчого СУ ГУНП у Львівській області від 03.08.2017 року про відмову ОСОБА_4 у залученні її в якості потерпілого в к/п №12013150080003498 та зобов'язати залучити таку в якості потерпілого.
В обґрунтування скарги покликається на те, що ОСОБА_4 звернулась до органу досудового розслідування із заявою про вчинення злочинів, однак слідчий у своїй постанові зазначає, що не встановлено фактів вчинення злочинів за ч.1 ст.358 та ч.1 ст.190 КК України.
Скаржник в судове засідання не з'явився, однак подав заяву про розгляд скарги у його відсутності.
Дослідивши матеріали скарги, слідчий суддя дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Саме в запроваджені механізму реального захисту громадянами своїх прав у суді полягає здійснення функцій правової держави та її утвердження як такої.
Так, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (стаття 2 КПК України).
Згідно ч.1 ст.94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозвязку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Згідно ч.5 ст.55 КПК України встановлено, що за наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної в ч.1 цієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді. Тому, саме правильність застосування слідчим або прокурором цієї норми є предметом перевірки слідчим суддею під час розгляду даної категорії справ.
Згідноч.1 ст.55 КПК України потерпілиму кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.
Відповіднодо ч.2 ст.55 КПК України права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.
Відповідно доп.5 ч.1 ст.303 КПК України під час досудового розслідування можуть бути оскаржені рішення слідчого або прокурора про відмову у визнанні потерпілим.
Процесуальною підставою прийняття рішення про відмову у визнанні потерпілим відповідно до ст.55 КПК України є наявність очевидних та достатніх підстав вважати, що заява подана особою, якій не завдано шкоди. При цьому відповідні підстави згідно із зазначеною статтею мають бути належним чином мотивовані.
У скарзі вказано на те, що внаслідок вчиненого злочину ОСОБА_4 завдано матеріальної та моральної шкоди. Окрім того, слідчий суддя зазначає, що доводи ОСОБА_4 про заподіяння моральної та матеріальної шкоди у постанові про відмову у визнанні потерпілим не спростовані, відтак постанова слідчого є необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню.
Таким чином, слідчий суддя дійшов висновку, що скаргу в частині скасування постанови слідчого про відмову у визнанні потерпілим необхідно задоволити.
В той же час, слідчий суддя вважає за необхідне відмовити у задоволенні скарги в частині зобов'язання до вчинення дій.
Відповідно до ч.5 ст.40 КПК України слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних підстав, забороняється.
Згідно положень глави 19 КПК України усі питання, пов'язані із здійсненням кримінального провадження, вирішує слідчий в провадженні якого таке знаходиться та/або процесуальний прокурор.
Тобто, питання щодо вирішення клопотань сторін кримінального провадження вирішує слідчий.
Враховуючи вищенаведене, слідчий суддя дійшов висновку, що скарга підлягає до часткового задоволення.
Керуючись ст.ст. 40, 55, 56, 94, 220, 303-307, 372, 376 КПК України, слідчий суддя
Скаргу задоволити частково.
Постанову слідчого СУ ГУНП у Львівській області від 03.08.2017 року про відмову ОСОБА_4 у залученні її в якості потерпілого в к/п №12013150080003498 - скасувати.
В іншій частині скарги відмовити.
Ухвала остаточна та оскарженню не підлягає.
Слідчий Суддя ОСОБА_1