336/4320/17-ц
2/336/2241/17
м. Запоріжжя 15 вересня 2017 року
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя в складі:
головуючого судді Зарютіна П.В.,
при секретарі Чернишовій І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, -
Позивач звернувся до суду із вищевказаним позовом, де зазначив що 24 вересня 2013 року він продав відповідачу транспортні засоби:
-Причіп Schuette Tungeln, 2000 року випуску, державний номер НОМЕР_1, вартістю 14255 гривень;
-автомобіль Mercedes-Benz, 2000 року випуску, державний номер НОМЕР_2, вартістю 20687 гривень.
Згідно до рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 23.12.2015 року вартість прицепу Schuette Tungeln, державний номер НОМЕР_3, 2000 року випуску складає 259970 гривень, а автомобіля Mercedes-Benz, державний номер НОМЕР_4, 2000 року випуску - 329520 гривень.
Отже, позивач зазначає, що при укладанні оспорюваних договорів він помилявся щодо їх ціни, через що просить такі договори визнати недійсними.
В судове засідання сторони не явилися, позивач просив справу розглядати за його відсутності, проте не висловив згоди на заочний розгляд справи.
В порядку ч.2 ст. 197 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Всебічно з'ясувавши обставини справи, вивчивши її матеріали, дослідивши надані у справі докази у сукупності, суд дійшов до висновку, що заявлений позов не підлягає задоволенню на підставі встановлених фактичних обставин справи та відповідних їм правовідносин.
Судом установлено та матеріалами справи підтверджується, що 24 вересня 2013 року позивач продав відповідачу транспортні засоби:
-автомобіль Mercedes-Benz, 2000 року випуску, державний номер НОМЕР_2, за узгодженою сторонами ціною 20687 гривень,
-причіп Schuette Tungeln, 2000 року випуску, державний номер НОМЕР_1, за узгодженою сторонами ціною 14255 гривень,
про що слідує із договорів купівлі-продажу, укладених між сторонами 24 вересня 2013 року відповідно за № 1779/1779 та № 1780/1780.
Як зазначено у рішенні Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 23.12.2015 року:
«Згідно до інформаційно-консультативних довідок суб'єкта оціночної діяльності щодо оцінки середньої ринкової вартості транспортних засобів, та які не оспорювалися сторонами, оціночна вартість … транспортного засобу Schuette Tungeln, державний номер НОМЕР_3, 2000 року випуску складає 259970 грн.; автомобіля Mercedes-Benz, державний номер НОМЕР_4, 2000 року випуску складає 329520 грн….».
Положення ст. 203 ЦК України визначають вимоги, що ставляться до правочинів.
Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Стаття 204 ЦК України визначає презумпцію правомірності правочину -правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням (ст. 229 ЦК України).
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як передбачають чч. 1-3 ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Такі положення щодо обов'язку доказування відповідають і вимогам ст. 60 ЦПК України, частина 3 якої наголошує, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.
За ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Статтею 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що при укладанні оспорюваних договорів він помилявся щодо їх ціни, через що просить такі договори визнати недійсними.
Згідно ч.4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Незважаючи на викладене, позивач так і не виконав свого обов'язку доказування.
Так, сторона позивача нічим матеріали справи не доповнила, клопотань, в тому числі і щодо забезпечення доказів, не заявляла.
Посилання позивача на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 23.12.2015 року не впливають на висновок суду, оскільки судом була установлена оціночна вартість вищеперерахованих транспортних засобів на момент судового розгляду, а не їх ціна, погоджена сторонами 24 вересня 2013 року при укладанні оспорюваних договорів купівлі-продажу.
При цьому порушень установленого законом порядку при укладанні оспорюваних договорів судом виявлено не було.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 203, 229, 215, 655-697 ЦК України, ст.ст. 3, 10, 11, 57, 60, 212-215, 218 ЦПК України, суд,
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Запорізької області через Шевченківський районний суд м.Запоріжжя. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя П.В. Зарютін