Вирок постановлено під головуванням полковника юстиції ЖИЗНЄВСЬКОГО Ю.В.
Доповідач: підполковник юстиції ЛАШЕВИЧ В.М.
УХВАЛА № 11а-12-2007 ІМ'ЯМ УКРАЇНИ
6 лютого 2007 року місто Київ
Військовий апеляційний суд Центрального регіону України у складі: головуючого - генерал-майора юстиції КУЗЬМІНА А.С., суддів - підполковника юстиції ТКАЧУКА О.С. та підполковника юстиції ЛАШЕВИЧА В.М., з секретарем КУЛІЧЕНКО Н.І., з участю прокурора відділу військової прокуратури Центрального регіону України підполковника юстиції БУДОВОГО СМ., виправданого ОСОБА_1. та його захисника - адвоката ОСОБА_2., у відкритому судовому засіданні в приміщені суду розглянув кримінальну справу за апеляцією державного обвинувача - помічника військового прокурора Вінницького гарнізону майора юстиції ПОШИВАКА P.O. на вирок військового місцевого суду Житомирського гарнізону від 29 листопада 2006 року, відповідно до якого старший оперуповноважений 1-го відділу УВКР СБУ у Центральному регіоні майор
ОСОБА_1, який народився
ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Полтаві, українець,
громадянин України, з вищою освітою, одружений, раніше
не судимий, на офіцерських посадах з липня 1995 року,
який мешкає за адресою: місто Вінниця, АДРЕСА_1,
виправданий за обвинуваченням у скоєнні злочину, передбаченого ст. 368, ч. 2 КК
України, на підставі ст. 6, п. 2 КПК України, тобто за відсутністю в його діях складу цього
злочину.
Згідно з вироком суду першої інстанції, ОСОБА_1, у відповідності до обвинувального висновку, обвинувачувався органами досудового слідства в тому, що він, як службова особа - ІНФОРМАЦІЯ_2, шляхом вимагання у ІНФОРМАЦІЯ_3 військової частини А-1808 ОСОБА_3. в якості винагороди за невиконання в інтересах останнього своїх обов'язків щодо притягнення ОСОБА_3. до адміністративної відповідальності, одержав від нього близько 18 години 16 березня 2006 року в кафе «Будьмо» по проспекту Коцюбинського в місті Вінниці хабара у вигляді мобільного телефону «Нокіа 6230 І» вартістю 1696 гривень.
Ці дії ОСОБА_1. кваліфіковані обвинуваченням за ст. 368, ч. 2 КК України, як одержання хабара, поєднане з вимаганням хабара.
Дане обвинувачення, як вказано у вироку суду гарнізону, грунтувалося на показах ОСОБА_3. про вимагання у нього ОСОБА_1. мобільного телефону «Нокіа 6230 І» за не вчинення останнім дій щодо притягнення його до адміністративної відповідальності, а також на запису телефонної розмови між ними з даного приводу і на протоколі огляду вказаного мобільного телефону.
2
Суд першої інстанції, розглянувши справу та оцінивши зібрані докази, дійшов висновку про необхідність виправдання ОСОБА_1. за обвинуваченням у скоєнні злочину, передбаченого ст. 368, ч. 2 КК України, на підставі ст. 6, п. 2 КПК України, тобто за відсутністю в його діях складу цього злочину.
У своїй апеляції помічник військового прокурора, не погоджуючись з вироком суду гарнізону, просить його скасувати, як незаконний та такий, що за своїми висновками не відповідає фактичним обставинам справи, і постановити новий вирок, за яким визнати ОСОБА_1. винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 368, ч. 2 КК України, та призначити йому покарання згідно з законом. При цьому він наполягає, що вина ОСОБА_1. у вчиненні інкримінованого йому злочину повністю доведена зібраними і дослідженими в судовому засіданні доказами, а саме послідовними, на його думку, показами ОСОБА_3. на досудовому слідстві та в судовому засіданні, І аудіо записами розмов між ними, які судом, як він переконаний, безпідставно були відхилені. В свою чергу, він вважає, що свідчення ОСОБА_1. були необгрунтовано покладені в основу вироку, а тому суд прийшов до помилкового висновку про відсутність в діях останнього складу злочину.
В доповненнях до даної апеляції її автор стверджує, що судом гарнізону було залишено поза увагою цілу низку фактів, які підлягали обов'язковому аналізу та наданню їм оцінки судом.
Зокрема, як відмічає апелянт, суд не оцінив того факту, що в персональному комп'ютері ОСОБА_3., категоризація якого не проводилася, ОСОБА_1 виявив інформацію, що мала гриф «таємно» і була реальна можливість її витоку, а тому ОСОБА_3 мав бути притягнутий до адміністративної відповідальності. Однак ОСОБА_1 в письмовій доповіді керівництву повідомив про відсутність підстав для притягнення останнього до відповідальності, що, на думку державного обвинувача, свідчить про невиконання ОСОБА_1. з корисливих мотивів службових обов'язків в інтересах ОСОБА_3.
До того ж, прокурор переконаний, що ОСОБА_1, складаючи протокол вилучення документів у військовій частині, поставив на ньому дату 28 січня 2006 року, яка не відповідає дійсному часу складання даного документу. Це, як він наполягає, дає можливість прийти до висновку про якусь зацікавленість ОСОБА_1., але в чому саме - в апеляційній скарзі не приводиться.
Далі автор апеляції запевняє, що ОСОБА_1 в розмовах з ОСОБА_3. говорив про те, що його притягни до матеріальної та дисциплінарної відповідальності за недоліки, які він, ОСОБА_1, допустив при виконанні службових обов'язків по нагляду за дотриманням режиму таємності у ввіреній ОСОБА_3. військовій частині А-1808. Хоча це не відповідало дійсності, але ОСОБА_1 пояснював такі свої слова тим, що бажав викликати у ОСОБА_3. співчуття. З цього прокурор робить висновок, що, враховуючи обставини, за яких це говорилося, все це схоже на підтвердження того, що ОСОБА_1 сприяв ОСОБА_3. у вирішенні питання щодо не притягнення останнього до кримінальної чи іншої відповідальності, за що і був покараний матеріально. Як наслідок, своїми діями він спонукав ОСОБА_3. до виконання обіцянки щодо передачі телефону.
Апелянт також звертає увагу на телефонну розмову між ОСОБА_1. та ОСОБА_3., яка мала місце 13 березня 2006 року і яка була зафіксована останнім на аудіо плівку. При цьому він відмічає, що ОСОБА_1 розмовляв з ОСОБА_3. з приводу попередньої домовленості роздратовано, висловлював своє незадоволення його діями, пов'язаними з недотриманням даної ним обіцянки, але, коли ОСОБА_3 запевнив, що найближчим часом передасть ОСОБА_1. обіцяний телефон, то ОСОБА_1 висловив свої запевнення щодо вирішення ним всіх проблем, які виникли у зв'язку з виявленням у військовій частині А-1808
з порушень режиму таємності. Що ж стосується пояснень з цього приводу самого ОСОБА_1., який заявляв, що дана розмова стосувалася переведення до нового місця служби іншого офіцера та передачі техніки, то, на думку автора апеляції, вони не витримують жодної критики, оскільки ні одного слова про це в самій розмові не має, а зазначені питання не входять в компетенцію контррозвідки.
Крім того, державний обвинувач вважає нелогічними доводи ОСОБА_1. щодо бажання придбати мобільний телефон дешевше та в кредит через командирів військових частин, які перебувають у нього в обслуговуванні, посилаючись на те, що на даний час придбати мобільний телефон на умовах безпроцентного кредиту можливо в будь-якому магазині, центрі чи іншій торговій точці. В свою чергу, як стверджує апелянт, ні з показів ОСОБА_3., ні з аудіо записів розмов не вбачається жодного слова, що ОСОБА_1 мав намір придбати телефон в кредит. Щодо спроби ОСОБА_1. передати ОСОБА_3. в кафе невизначену суму коштів, то автор апеляції запевняє, що ОСОБА_1 наперед знав, що останній їх не візьме і не наполягав на цьому. Як спростування даної позиції ОСОБА_1., на думку прокурора, слід розцінювати і його пояснення, що ОСОБА_3 висловив бажання взяти запропоновані кошти за межами кафе, хоча із аудіо запису їх розмови нічого подібного останній не говорив.
І останнє, що стверджує апелянт, так це те, що суду слід було б надати об'єктивну оцінку діям ОСОБА_3., пов'язаним із самостійним, до передачі хабара, зверненням із заявою до правоохоронних органів про вимагання хабара і усвідомленням того, що набрання офіційного характеру самого такого факту могло б мати для нього негативні наслідки.
Заслухавши доповідача, думку прокурора в підтримку апеляції, заперечення на неї виправданого ОСОБА_1. та його захисника - адвоката, перевіривши матеріали справи та обміркувавши доводи апеляції, військовий апеляційний суд регіону вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом визнано встановленим, що в перших числах березня 2006 року ОСОБА_1 зателефонував ОСОБА_3. з метою отримання інформації про обстановку у військовій частині, якою командував останній, оскільки сам ОСОБА_1 здійснював оперативне забезпечення даної військової частини. Тоді ж ОСОБА_3 повідомив ОСОБА_1., що перебуває у відпустці в місті Києві, а ОСОБА_1 попросив його дізнатись на гуртових складах вартість мобільного телефону «Нокіа 6230 І», з чим той погодився.
В свою чергу, ОСОБА_1 звертався і цікавився з приводу придбання в кредит такого ж телефону та продажу свого мобільного телефону до інших осіб, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_3 військової частини А-4610 ОСОБА_4 та заступника ІНФОРМАЦІЯ_3 військової частини А-3927 ОСОБА_5.
Через день після вищевказаної телефонної розмови ОСОБА_3 повідомив по телефону ОСОБА_1., що такі телефони є на складах, але ціни не назвав. Тоді ж ОСОБА_1 попросив ОСОБА_3., в разі можливості, придбати даний телефон на умовах кредиту, розраховуючи на те, що протягом кількох місяців він буде сплачувати ОСОБА_3. кошти для погашення ним даного кредиту. У відповідь на це ОСОБА_3 сказав ОСОБА_1., що придбає телефон і пізніше йому зателефонує.
15 березня 2006 року ОСОБА_3 повідомив по телефону ОСОБА_1., що він придбав мобільний телефон «Нокіа 6230 І» і запропонував останньому з ним зустрітися.
Наступного числа вони зустрілися в місті Вінниці, де ОСОБА_1 запропонував ОСОБА_3. відвідати кафе «Будьмо», що знаходиться по проспекту Коцюбинського.
4 Близько 18 години того ж числа під час вечері у вказаному кафе ОСОБА_3 віддав ОСОБА_1. зазначений телефон, за який останній став давати йому 400 гривень в якості першого внеску, але ОСОБА_3 категорично відмовився їх взяти, пославшись на те, що він так не домовлявся.
Після вечері ОСОБА_1, розрахувавшись за спожиті в кафе продукти, став виходити з приміщення, де відразу ж був затриманий співробітниками СБУ і в нього було вилучено поліетиленовий пакет, в якому знаходились 400 гривень та мобільний телефон «Нокіа 62301».
Такі встановлені обставини даної справи випливають не тільки з показів ОСОБА_1., але і з досліджених в суді доказів, яким дана належна оцінка у вироку. Більш того, ці обставини також частково підтверджуються і показами самого ОСОБА_3., який в судовому засіданні пояснював, що при передачі телефону ОСОБА_1 пропонував йому гроші, але він відмовився, що до цього вони говорили між собою про кредит, тобто що ОСОБА_3 повинен був придбати телефон одразу або в кредит, що ніхто не може підтвердити вимагання у нього ОСОБА_1. телефону і що для нього було несподіваним пропонування останнім йому грошей в кафе (т. З, а. с. 175). Далі в суді ОСОБА_3 ще більш детально пояснював зазначені обставини, а саме, що ОСОБА_1. пропонував йому гроші в кафе, але він не бачив скільки і не взяв цих грошей, так як боявся якогось підступного кроку з боку ОСОБА_1., якоїсь каверзи, адже той був куратором ввіреної йому частини і мав великі повноваження (т. З, а. с. 176). Аналізуючи зміст таких пояснень ОСОБА_3. в сукупності з іншими наявними у справі доказами та враховуючи, що на час передачі мобільного телефону ОСОБА_3 вже заявив правоохоронним органам про вимагання у нього хабара і був попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий донос (т. 1, а. с. 4), то стає зрозумілою причина його відмови взяти гроші за мобільний телефон від ОСОБА_1. в кафе, як і його подальша позиція з цього приводу під час досудового слідства та в суді. Про таку свою позицію він і сам дав покази в суді, пояснивши, що не взяв грошей, тому що боявся тиску працівників СБУ на свою частину (т. З, а. с. 183).
Більш того, ОСОБА_3 в суді пояснював, що ОСОБА_1 просив допомогти придбати йому телефон, але таке прохання є вимогою, бо він був його куратором (т. З, а. с 183). Оцінюючи це пояснення ОСОБА_3. навіть за умови невжиття ОСОБА_1. заходів щодо притягнення його до відповідальності за порушення режиму таємності, слід прийти до висновку, що з суб'єктивної сторони прохання ОСОБА_1. допомогти йому придбати телефон аж ніяк не може бути розцінене, як вимога на отримання хабара чи сам факт отримання хабара. Що стосується суб'єктивного відношення ОСОБА_3. до такого прохання, то воно виходить за межі інкримінованих ОСОБА_1. злочинних дій.
Отже, суд дійшов правильних висновків про відсутність в діях ОСОБА_1. складу злочину, передбаченого ст. 368, ч. 2 КК України. Що ж стосується всіх доводів апелянта, то, враховуючи вищевикладені обставини та наявні в матеріалах справи докази, суд регіону вважає їх безпідставними, а ті із них, які побудовані на припущеннях про якусь зацікавленість ОСОБА_1. та схожість його дій на підтвердження окремих фактів, - надуманими.
Таким чином, не вбачаючи із матеріалів справи підстав для скасування чи зміни вироку суду першої інстанції та керуючись ст. ст. 362, 365, 366, 377 та 379 КПК України, військовий апеляційний суд регіону, -
5 Вирок військового місцевого суду Житомирського гарнізону від 29 листопада 2006 року відносно ОСОБА_1 залишити без змін, а апеляцію державного обвинувача - помічника військового прокурора Вінницького гарнізону - без задоволення.