13 вересня 2017 року м. Київ
Суддя Верховного Суду України ОСОБА_3., перевіривши заяву засудженого ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 грудня 2011 року щодо нього,
вироком Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 14 квітня 2011 року ОСОБА_1 засуджено за частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років з позбавленням права керувати всіма видами транспортних засобів на строк два роки. На підставі статті 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком три роки та покладено на нього обов'язки передбачені пунктами 3, 4 частини першої статті 76 КК.
В апеляційному порядку вирок щодо ОСОБА_1 не переглядався.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 29 грудня 2011 року вирок Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 14 квітня 2011 року щодо ОСОБА_1 залишив без зміни.
Засуджений ОСОБА_1 подав до Верховного Суду України заяву про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 грудня 2011 року з підстави передбаченої пунктом 1 частини першої статті 445 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) - неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність, у подібних правовідносинах, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень.
У своїй заяві засуджений посилається на неповноту судового розгляду справи щодо нього, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність у частині кваліфікації його дій. Вважає, що його дії мали бути кваліфіковані за частиною першою статті 286 КК. Свої доводи обґрунтовує тим, що неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність, на його думку, полягає в тому, що отримання потерпілими тілесних ушкоджень у вигляді травми грудної клітки, судами першої інстанції в певних випадках визнано як середнього ступеня тяжкості і дії винних осіб кваліфіковано за частиною першою статті 286 КК. Натомість у кримінальному провадженні щодо нього, судом першої інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, безпідставно визнано аналогічні тілесні ушкодження отримані потерпілою ОСОБА_2 тяжкими, а його дії кваліфіковано за частиною другою статті 286 КК. Просить скасувати зазначену ухвалу касаційного суду і направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 додав до заяви копії ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2014 року, 14 березня та 22 грудня 2016 року, 06 червня 2017 року.
Однак, як убачається зі змісту заяви, її подано без додержання вимог статей 448, 449 КПК.
Процедура перегляду Верховним Судом України ухвал суду касаційної інстанції регулюється нормами глави 33 КПК. Згідно зі статтею 444 КПК Верховний Суд України переглядає судові рішення у кримінальних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини другої статті 448 КПК у заяві про перегляд судового рішення зазначаються, зокрема, обґрунтування підстав для перегляду судового рішення, передбачених статтею 445 цього Кодексу, та вимоги особи, яка подає заяву, що мають ґрунтуватися на предметі перегляду та обов'язково враховувати повноваження Верховного Суду України.
Усупереч зазначеним нормам закону вимоги засудженого ОСОБА_1 не конкретизовані та не узгоджуються з повноваженнями Верховного Суду України щодо перегляду судових рішень у кримінальних справах.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 445 КПК підставою для перегляду судових рішень Верховним Судом України є неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність, у подібних правовідносинах, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень.
Як убачається із змісту заяви, на обґрунтування підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 445 КПК, ОСОБА_1 вказує на неоднакове застосування судами норми права, передбаченої статтею 286 КК.
Засуджений не погоджується з висновками судів щодо визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, отриманих потерпілою ОСОБА_2, внаслідок чого його дії кваліфіковано неправильно.
Однак перевірка Верховним Судом України зазначених доводів заявника перебуває поза межами його законодавчо визначених повноважень щодо перегляду судових рішень у кримінальних справах у порядку, передбаченому главою 33 КПК, і є недопустимою. Адже вихід за межі визначених законом предмета та умов перегляду Верховним Судом України судових рішень призведе до повторного касаційного перегляду, що не відповідатиме положенням статті 445 КПК і буде суперечити принципу правової визначеності.
Відповідно до частини першої статті 447 КПК, заява про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 або 2 частини першої статті 445 цього Кодексу, подається протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, стосовно якого заявлено клопотання про перегляд, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання на підтвердження підстави, передбаченої пунктом 1 або 2 частини першої статті 445 цього Кодексу, якщо воно ухвалено пізніше.
Статтею 449 КПК передбачено, що до заяви додаються копії різних за змістом судових рішень, якщо заява подається з підстав, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 445 цього Кодексу.
Засуджений додав до своєї заяви копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 червня 2017 року, в якій, на його думку, наведений правовий висновок щодо застосування норми матеріального права, яка неоднаково застосована цим судом, проте зазначене судове рішення такого висновку не містить, оскільки ним на підставі пункту 2 частини другої статті 428 КПК відмовлено у відкритті касаційного провадження, а відтак це рішення не може бути прикладом неоднакового правозастосування.
Копії інших ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, наданих для порівняння, постановлені 13 листопада 2014 року, 14 березня та 22 грудня 2016 року, подані засудженим із заявою до Верховного Суду України 04 вересня 2017 року, тобто після закінчення трьохмісячного строку, встановленого у частині першій статті 447 КПК.
У разі якщо заяву подано без додержання вимог статей 448 і 449 КПК, заявник письмово повідомляється про недоліки заяви та строк, протягом якого він зобов'язаний їх усунути. Заява повертається заявнику, якщо він не усунув її недоліки протягом установленого строку.
За таких обставин заявникові слід надати строк для усунення зазначених недоліків.
Керуючись статтями 445, 448, 449, 450 Кримінального процесуального кодексу України,
про зазначені недоліки заяви повідомити ОСОБА_1 та надати йому строк для їх усунення до 05 жовтня 2017 року включно.
Якщо зазначені в ухвалі недоліки не буде усунуто в установлений строк, заяву буде повернуто заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя
Верховного Суду України ОСОБА_3