Справа № 522/13429/13-ц
Провадження № 2/522/4246/17
08 вересня 2017 року Приморський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - Шенцевої О.П.,
при секретарі Соболевій О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Одеса цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Петровська Н.В., про визнання заповіту недійсним та встановлення факту родинних відносин, -
ОСОБА_1 звернулася до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи: приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Петровської Н.В., про визнання недійсним заповіту, складеного 11 серпня 2011 року заповідачем ОСОБА_3 . В подальшому позовні вимоги також були доповнені вимогами про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме: що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 існують родинні відносини.
В обґрунтування свого позову ОСОБА_1 зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її тітка (рідна сестра батька) ОСОБА_3 , що мешкала за адресою: АДРЕСА_1 . Після цього позивач звернулася до Шостої Одеської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом. На підставі цієї заяви була заведена спадкова справа №275/2012 до майна померлої ОСОБА_3 . Листом Шостої Одеської державної нотаріальної контори від 25 травня 2012 року позивачці було повідомлено про наявність заповіту, складеного ОСОБА_3 не на її ім'я. Позивач вважає, що вказаний вище заповіт є недійсним на підставі того, що ОСОБА_3 страждала на хронічне прогресуюче порушення мозкового кровообігу. Вона довгий час лікувалась, але хвороба мозку досягла ступеня, коли вона втратила можливість самостійно керувати своїми діями та потребувала сторонньої допомоги. Тому рішенням Приморської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії у м. Одесі Іщенко З.П. з вересня 2006 р. була встановлена перша група інвалідності (безстроково). Згідно висновку МСЕК: ОСОБА_3 потребувала стороннього догляду. На час посвідчення заповіту вона зовсім втратила здатність усвідомлювати значення своїх дій, їх наслідки та не могла керувати своїми діями.
Посилаючись на викладене, позивач просила суд визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 , посвідчений 11.08.2011 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петровською Н.В.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 позов підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити, представник відповідача ОСОБА_5 заперечувала проти задоволення позову та просила відмовити у його задоволенні, до суду надала заперечення в яких зазначила, що проти факту родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відповідач не заперечує, однак вважає, що позивач повинна була звертатися до суду в окремому провадженні, у задоволенні позовних вимог в частині визнання заповіту недійсним слід відмовити в зв'язку із тим, що померла ОСОБА_3 на момент складання заповіту усвідомлювала значення своїх дій, за життя скаржилася лише на проблеми із серцем, до останнього самостійно себе доглядала, не визнавалася в судовому порядку недієздатною або обмежено дієздатною. При цьому представник відповідача посилалася на показання свідків, висновок судово-психіатричної експертизи.
Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Петровська Н.В. до суду не з'явилася, надала заперечення, в яких вказала, що 11 серпня 2011 року в приміщенні, що є її робочим місцем, був посвідчений заповіт від імені гр. ОСОБА_3 , записаний на її прохання з її слів за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, прочитаний нею вголос та власноручно підписаний. Сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності ОСОБА_3 у неї не виникло. ОСОБА_3 повністю розуміла значення, умови правочину та його правові наслідки, діючи при цьому добровільно, її волевиявлення було вільним і відповідало її волі, про що свідчить її особистий підпис на заповіті. Дійсність її намірів, щодо складання заповіту, нотаріусом були встановлені до вчинення правочину. Просила у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
З'ясувавши обставини, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, вислухавши учасників цивільного процесу, перевіривши їх доводи наявними в справі доказами, дослідивши матеріали справи, надавши їм правову оцінку, суд вважає, що позов, підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_3 , яка мешкала за адресою: АДРЕСА_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Батьком позивача ОСОБА_1 був ОСОБА_6 , що підтверджується її свідоцтвом про народження НОМЕР_1 , виданим відділом ЗАГС м.Мурманськ від 11.10.1964 року (Т.1 а.с. 6).
ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є рідними братом та сестрою, що в сукупності підтверджується наступними документами: довідкою про народження ОСОБА_6 №1074 від 12.08.2014 року, виданою відділом ЗАГС Житковичеського райвиконкому Гомельської області Республіки Білорусь (Т. 3 а.с. 15), засвідченими копіями автобіографій ОСОБА_6 , наданими Київським міським військовим комісаріатом (Т.4 а.с. 102-104), актовим записом про шлюб ОСОБА_8 та ОСОБА_9 № 991 від 12.12.1970 року, складеним Другим Приморським відділом ДРАЦС м.Одеса (Т.4 а.с. 185-186).
Крім того, факт родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не заперечувався відповідачем.
Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.
На підставі наявних у справі доказів та пояснень сторін суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в частині встановлення факту родинних відносин із ОСОБА_3 .
Одночасно із цим суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання заповіту недійсним, виходячи із наступного.
Одинадцятого серпня 2011 року ОСОБА_3 зробила розпорядження на випадок своєї смерті та заповіла все своє майно ОСОБА_2 . Вказаний заповіт засвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петровською Н.В.
Згідно ст. 1234 ЦК України, право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Згідно ст.36 ЦК України, суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними.
Жодного судового рішення щодо обмеження цивільної дієздатності ОСОБА_3 за її життя, позивачем не надано.
Стаття 44 Закону України «Про нотаріат» (далі - Закон), зобов'язує нотаріусів визначати обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб під час посвідчення правочинів. Визначення обсягу цивільної дієздатності фізичної особи здійснюється за документами, передбаченими Законом, які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії.
Згідно з вимогами ст. 56 Закону, нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог законодавства України і особисто подані ними нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, а також забезпечують державну реєстрацію заповітів у Спадковому реєстрі відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Якщо є сумніви у тому, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії, або з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась особа, яка в установленому порядку визнана недієздатною, нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії на підставі ст. 49 Закону.
Стаття 1247 ЦК України містить загальні вимоги до форми заповіту: обов'язкова письмова форма, із зазначенням місця та часу його складення, заповіт має бути особисто підписаний заповідачем та посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251 -1252 ЦК України.
Отже, посвідчення вищезгаданого заповіту нотаріусом Петровською Н.В. свідчить про те, що він складений дієздатною особою та відповідно до вимог законодавства.
Відповідно до заперечень на позовну заяву нотаріуса, які містяться в матеріалах цивільної справи (Т.3 а.с.159-160), при посвідченні цього заповіту вона виконала всі, передбачені законодавством дії, пересвідчилася в тому, що волевиявлення ОСОБА_3 було вільним та відповідало її волі, перевірила дієздатність ОСОБА_3 , а тому вважає безпідставним вимоги позивача.
Судом встановлено, що у ОСОБА_3 була перша група інвалідності відповідно до висновку МСЕК, однак наявність інвалідності свідчить лише про зниження рівня працездатності ОСОБА_3 та не є доказом її недієздатності на момент складання заповіту.
Позивачем не було доведено та надано відповідних доказів порушень закону під час вчинення оспорюваного заповіту, які б могли бути підставою для визнання його недійсним.
Відповідно до ч. 1 та ч.4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Недійсність заповіту регулюється ст.1257 ЦК України, а саме:
- заповіт складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо форми та посвідчення, є нікчемним;
- за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт не дійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі;
- недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини;
- у разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений право на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.
Таким чином, заповіт ОСОБА_3 від 11 серпня 2011 року відповідає як загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину (ст. 203 ЦК України), так і загальним вимогам щодо форми заповіту, які визначені ст. 1247 ЦК України, а саме: спірний заповіт складено у письмовій формі, зазначені місце та час його складання, на ньому мається підпис заповідача. Заповіт посвідчений нотаріусом та зареєстрований у реєстрі.
У судовому засіданні були допитані свідки з боку відповідача ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , які зазначили, що ОСОБА_3 була грамотною та психічно здоровою людиною, не потребувала стороннього догляду, до останнього самостійно себе доглядала, спілкувалася із знайомими, жодних відхилень у її розумовій діяльності вони за нею не спостерігали.
Суд критично відноситься до показань свідка ОСОБА_6 , який безпосередньо має зацікавленість у вирішенні справи на користь позивача, оскільки також звертався до нотаріальної контори із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 (Т.2 а.с. 81).
Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 145 ЦПК України призначення експертизи є обов'язковим за клопотанням хоча б однієї сторони, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи.
Аналогічні вимоги містяться у абз. 2 п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 30 травня 2008 року "Про судову практику у справах про спадкування" та п. 16 Постанови пленуму Верховного суду України №9 від 6 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", із яких вбачається, що призначення судово-психіатричної експертизи для визначення психічного стану заповідача на момент вчинення правочину є обов'язковим.
За клопотанням позивача у справі було проведено судово-психіатричну експертизу для з'ясування питань: чи страждала ОСОБА_3 в момент укладання заповіту будь-яким розладом психічної діяльності, якщо так, то чи могла вона усвідомлювати свої дії та керувати ними. Згідно висновків судово-психіатричної експертизи вбачається, що на підставі наявних документів у справі відповісти на поставлені перед експертами питання неможливо (Т. 6 а.с. 141-146). Будь-яких інших клопотань щодо збирання необхідних медичних документів для проведення додаткової експертизи від позивача не надходило.
Судом також прийнято до уваги, що представником позивача ОСОБА_4 (брат позивачки) заявлявся аналогічний позов до ОСОБА_2 про визнання цього ж самого заповіту недійсним. Рішенням Приморського районного суду м.Одеса від 23 травня 2013 року, залишеним в силі ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 11 березня 2014 року, у задоволенні позову йому було відмовлено. Крім того, ОСОБА_4 подавалася заява про перегляд вищезазначеного рішення суду за нововиявленими обставинами, однак ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 25 серпня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 15 вересня 2015 року його заява задоволена не була (Т.1 а.с.27-29, Т.4 а.с. 24, Т.4 а.с. 201).
Відмовляючи в задоволенні позову суд виходив також і з того, що ОСОБА_3 за життя укладала також і інші правочини, а саме: договір про відкриття поточного рахунку та розрахунково-касового обслуговування від 17.11.2006 року із ВАТ «Ощадбанк» (Т.5 а.с. 228), договір банківського рахунку № НОМЕР_2 від 09.02.2009 року із ВАТ "Ві Ей Бі Банк" (Т.5 а.с. 6), договір банківського вкладу пенсійний № 124953/2010 від 09 лютого 2010 року із ВАТ "Ві Ей Бі Банк" (Т.3 а.с. 144), договір №143 від 11.08.2011 року на вклад строковий «пенсійний» із Державним ощадним банком України (Т.5 а.с. 12), з'являлася до цих установ, підписувала необхідні документи, чим реалізовувала свою дієздатність.
Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що організацією поховання ОСОБА_3 займалася відповідач ОСОБА_2 та несла в зв'язку із цим певні витрати, що підтверджується договором-замовленням на організацію проведення поховання від 11.04.2012 року (Т. 5 а.с.19).
Перевіряючи доводи позивача про наявність низки кримінальних проваджень відносно ОСОБА_2 , суд виходить із того, що на теперішній час відсутній будь-який вирок суду, який би набрав законної сили у відношенні ОСОБА_2 , кримінальні провадження, ініційовані ОСОБА_4 , періодично закриваються за відсутністю складу та події злочину.
Доводи позивача про відсутність волевиявлення у ОСОБА_3 на складання заповіту або ж неусвідомлення нею своїх дій при складанні заповіту не підтверджені у силу вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України належними та допустимими доказами, а висновки суду не можуть ґрунтуватися на припущеннях, навпаки, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується те, що оспорюваний заповіт складений згідно із вимогами законодавства та відповідав волі дієздатного заповідача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходив із наступного.
Відповідачем на підтвердження витрат на правову допомогу надано договір про надання правової допомоги із додатком, розрахунок витрат на правову допомогу, акт виконаних робіт, копії квитанцій про сплату вартості правової допомоги та квитанція про сплату судового збору у розмірі 121, 80 грн. (Т. 4 с.31).
Відповідно до ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать в тому числі витрати на правову допомогу.
Згідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Крім того, ч.2. ст. 84 ЦПК України визначає, що граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом
Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб (до 01.01.2017 року - 40 відсотків мінімальної заробітної плати), розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Первісний позов ОСОБА_1 був поданий про визнання заповіту недійсним, в зв'язку із чим відповідач 26 липня 2013 року уклала договір про надання правової допомоги із адвокатом Самборською Н.П. та розпочала нести витрати на правову допомогу. В подальшому 10 грудня 2013 року позовні вимоги були доповнені вимогами про встановлення юридичного факту. В зв'язку із тим, що відповідач по справі не заперечувала факту родинних відносин між позивачем та померлою ОСОБА_3 , а позивач могла звернутися до суду для встановлення цього факту в окремому, а не позовному провадженні, договір про надання правової допомоги був укладений на ведення справи саме про визнання заповіту недійсним, суд вважає, що задоволення позову в частині встановлення юридичного факту не вплинув на розмір понесених судових витрат відповідачем, та підлягає стягненню з позивача в повному обсязі.
Отже, з позивача по справі ОСОБА_1 підлягає до стягнення сума витрат понесених відповідачем по справі, ОСОБА_2 , а саме: витрати на правову допомогу у розмірі 25478, 20 (двадцять п'ять тисяч чотириста сімдесят вісім гривень 20 коп.) та судового збору за подання клопотання про забезпечення доказів у сумі 121, 80 (сто двадцять одна гривня 80 коп.).
Ухвалою Приморського районного суду м.Одеса від 31 травня 2013 року були вжиті заходи забезпечення позову, а саме накладений арешт на квартиру АДРЕСА_2 та заборона Шостій Одеській державній нотаріальній конторі видавати свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 .
Згідно ч. 6 ст. 154 ЦПК України якщо у задоволенні позову було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.
Отже, в зв'язку із відмовою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання заповіту недійсним, вжиті заходи забезпечення позову підлягають скасуванню.
На підставі ст. ст. 10, 60, 79, 84, 88, 154, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи: приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Петровської Н.В., про визнання заповіту недійсним та встановлення факту родинних відносин - задовольнити частково.
Встановити факт родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи: приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Петровської Н.В., про визнання недійсним заповіту ОСОБА_3 , посвідченого 11 серпня 2011 року приватним нотаріусом Петровською Н.В. - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_2 судові витрати у вигляді: витрат на правову допомогу у розмірі 25 478, 20 грн., судовий збір за подання клопотання у розмірі 121,80 грн.
Скасувати заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Приморського районного суду м.Одеса від 31 травня 2013 року, а саме зняти арешт з квартири АДРЕСА_2 та заборону з Шостої Одеської державної нотаріальної контори видавати свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення, згідно ч.1 ст. 294 ЦПК України.
Суддя 08.09.2017