Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
14.10.2009 р. м. Харків № 2а- 32687/08/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Панченко О.В.
при секретарі - Лишняк І.В.
за участю:
позивач - не прибув
представник відповідача - не прибув
розглянувши у приміщенні суду у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом
ОСОБА_1
до Управління пенсійного фонду України у Дзержинському районі м. Харкова та Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1, звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просила суд відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 01.01.06 по 31.12.07рр., зобов'язати Управління пенсійного фонду України у Дзержинському районі м. Харкова нарахувати на користь позивача недоплачену позивачу як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2007 роки в сумі 2733,30 грн.
Позовні вимоги позивач обґрунтовувала наступним.
Позивач є пенсіонером за віком, має статус «Дитина війни». Всупереч діючого законодавства відповідачем протягом 2006-2007 років не виплачувалася доплата до пенсії у розмірі 30 відсотків від мінімальної пенсії за віком.
У судове засідання позивач не прибула, до суду надала заяву про розгляд справи за її відсутності.
Відповідач позов не визнав, просив суд в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, до суду надав письмові заперечення, в яких зазначив наступне.
Відповідач, УПФУ у Дзержинському районі м. Харкова вважає дії Управління Пенсійного фонду щодо невиплати позивачу доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист «дітей війни»правомірними через невизначеність на законодавчому рівні органу, на який покладено обов'язок здійснення таких виплат особам, які мають статус дитини війни, за рахунок яких коштів повинні здійснюватись ці виплати та який розмір мінімальної пенсії за віком необхідно застосовувати при обчисленні таких доплат. Враховуючи, що механізм реалізації положень статті 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни відсутній, то відповідно до роз'яснень Міністерства юстиції вирішити питання про реалізацію вказаного положення можливо лише шляхом внесення змін до Закону України «Про соціальний захист дітей війни». При цьому відповідач зазначив, що доводи позову щодо застосування до спірних правовідносин ст. 28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне «страхування»необґрунтовані, оскільки розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 цієї статті застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених за цим законом.
Також, відповідач наполягав на відмові у задоволенні позову через пропущення позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом, визначеного ст. 99 КАС України.
У судове засідання, відповідач свого представника не направив, про час, місце та дату розгляду справи був повідомлений належним чином, до суду надав заяву про розгляд справи без участі його представника.
29.01.2009 року через канцелярію суду від ОСОБА_1 надійшло уточнення до позову, в якому позивач просила суд залучити до участі в якості другого відповідача Головне управління пенсійного фонду України в Харківській області, якого зобов'язати нарахувати на користь позивача недоплачену їй щомісячну соціальну допомогу у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 01.12.2007 року по 31.01.2009 року, а також зобов'язати Управління пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова нарахувати на користь ОСОБА_1 щомісячну соціальну допомогу у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2006 року по 01.12.2007 року, зобов'язати управління пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова з 01.02.2009 року та в подальшому здійснювати нарахування ОСОБА_1 щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
02.02.2009 року ухвалою суду в якості другого відповідача по справі залучено Головне управління пенсійного фонду України в Харківській області.
Головне управління пенсійного фонду України в Харківській області свого представника до суду не направило, про час, дату та місце розгляду справи було повідомлено належним чином, надало суду заяву з проханням слухати справу за відсутністю представника ГУ ПФУ в Харківській області. У письмових запереченнях на позов вказало, що позов ОСОБА_1 не визнає з наступних підстав.
ОСОБА_1 перебувала на обліку та отримувала пенсію в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області з 01.12.2007 року по 31.01.2009 року згідно Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб". Соціальне забезпечення категорії громадян, яким встановлено статус "Дитина війни' визначається Законом України "Про соціальний захист дітей війни" № 2195 від 18.11.2004 року. Стаття 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" встановлює, що пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи Державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на З0 відсотків мінімальної пенсії за віком. Стаття 110 Закону України "Про Державний бюджет на 2006 рік" № 3235 від 20.12.2005 року встановлювала, що пільги дітям війни, передбачені абзацом 7 статті 5 Закону 1195 запроваджуються у 2006 році поетапно, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" № 3367 від 19.01.2006 року вносить зміни у статтю 110, яку "викладено в такій редакції: "Установити, що пільги дітям війни, передбачені абзацом 7 статті 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни", запроваджується з 01 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету" Норми вказаної статті у відповідності до Бюджетного кодексу мають дію у часі, тобто, діють тільки на протязі одного бюджетного року.
Пунктом 12 ст. 71 Закону України ''Про Державний бюджет на 2007рік" дію ст. 6 Закону № 2195 зупинено на 2007рік з урахуванням положень ст. 111 цього Закону, яка передбачає, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виплачуться особам, які є інвалідами у розмірі 50 відсотків від розміру надбавку встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 положення п. 12 ст. 71 та ст. 111 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Разом з тим виключно Законами про пенсійне забезпечення визначаються умови, норми та порядок пенсійного забезпечення та джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення. Головне управління ПФУ в Харківській області діяло виключно в межах діючого законодавства, не порушуючи норми права, що діють в системі пенсійного забезпечення, а отже проти позову заперечує і вважає позов ОСОБА_1 таким, що не підлягає задоволенню.
Також Головне управління пенсійного фонду України в Харківській області звертає увагу суду на те, що позивачем був пропущений строк звернення до суду, оскільки ч. 2 ст. 99 КАС України закріплює норму згідно якої для звернення до адміністративного суду за захистом прав свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав:
Згідно ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року, є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Даний факт підтверджується копією посвідчення № НОМЕР_2 виданого 17.08.1995 року, в якому проставлено відмітку "Дитина Війни".
До 01.12.2007 року позивач знаходилась на обліку та отримувала пенсію за віком в Управлінні пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова.
З 01.12.2007 року по 31.01.2009 року ОСОБА_1. перебувала на обліку та отримувала пенсію в Головному управлінні пенсійного фонду України в Харківській області згідно Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Згідно довідки № 386 від 13.05.2009 року, яку надало Головне управління пенсійного фонду України в Харківській області, ОСОБА_1 у 2007 році підвищення до пенсії не виплачувалось, а у 2008 році виплачувалось у таких розмірах; січень - березень 47,00 грн., квітень - червень 48,10 грн., липень - вересень 48, 20 грн., жовтень - грудень 49, 80 грн., всього 579, 30 грн.
З 01.02.2009 року позивач знову перебуває на обліку та отримує пенсію за віком в Управлінні пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова.
Враховуючи зазначений статус позивача, його соціальний захист регулюється Законом України «Про соціальний захист дітей війни».
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Виходячи з того, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, суд вважає, що на неї повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, що передбачені Законом України „Про соціальний захист дітей війни ”, у тому числі й право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, як це передбачено ст. 6 вказаного Закону.
Згідно зі ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Законом України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року дію ст.6 зазначеного Закону на 2006 рік зупинено.
Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року, який набрав чинності 15.03.2006 року, до статті 110 Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” запроваджені не були.
Закони України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року та „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.
Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, у відповідача, Управління Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова, не було підстав нараховувати та сплачувати позивачеві доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, оскільки до 15.03.2006 року дію зазначеної норми було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.
Крім того, надаючи перевагу Законам України „ Про Державний бюджет на 2006 рік ” від 20.12.2005 року та „ Про внесення змін до Закону України „ Про Державний бюджет на 2006 рік ” від 19.01.2006 року, суд виходить з того, що закони є актами єдиного органу законодавчої влади -Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Закон, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу, відсутній.
Конституційний Суд України у п. 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року №4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив: „Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше”.
Виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивача, які стосуються виплат доплати до пенсії за 2006 рік. Відповідач по справі протягом 2006 року діяв у відповідності з діючим законодавством та не мав підстав здійснювати позивачу щомісячні доплати до пенсії, оскільки до 15.03.2006 року дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист «дітей війни»була зупинена, а з 15.03.2006 року здійснення доплат, визначено у інший спосіб, тобто поставлено в залежність від виконання у другому півріччі 2006 року Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік».
Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачу підвищення до пенсії за 2007 рік, суд вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» статтю 6 Закону України «Про соціальний захист «дітей війни»зупинено на 2007 рік.
Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»(справа про соціальні гарантії громадян) № 6-рп/2007 від 09.07.07 пункт 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік»було визнано такими, що не відповідає Конституції України (є не конституційними).
Пунктом 5 зазначеного Рішення Конституційного суду України визначено, що рішення має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані не конституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»від 19.12.2006 р. № 489-V втратило чинність 09 липня 2007 року.
Виходячи з приписів ч.2 ст.152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України Пенсійний фонд, на обліку в якому стояв позивач, повинен був нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” з 09.07.2007 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України „Про Державний бюджет України”, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню.
Отже, відповідач, Управління Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова в період з 09.07.2007 року по 30.11.2007 року (включно), а відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в період з 01.12.2007 року по 31.12.2007 року мали діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, нараховувати та здійснювати позивачу відповідні доплати.
Судом було встановлено, що у 2007 році позивачу підвищення до пенсії не виплачувалося.
Щодо доводів відповідачів стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає наступне:
Сторонами по справі не заперечується, що позивач, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно -правового акту, який й би визначав цей розмір або встановлював інший розмір немає.
З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідачів щодо застосування положення ч. 3 ст. 28 вказаного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсій за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст. 46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Суд вважає за можливе застосувати саме частину 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь -якої пенсії, а лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки цей закон передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що не суперечить вимогам частини 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Суд вважає безпідставними заперечення відповідачів щодо не визначеності на законодавчому рівні питання відносно органу на який покладено обов'язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни.
Суд також вважає безпідставними посилання відповідачів на відсутність коштів щодо забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов'язань, які встановлені ст. 46 Конституції України та зазначеною нормою Закону.
Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов'язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.
За змістом ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх старості та в інших випадках, передбачених законом.
Законом України „Про соціальний захист дітей війни” реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус „дитина війни”, серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.
Суд звертає увагу на те, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги. Так, у справі «Кечко проти України»Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvоnnе vаn Duуn v. Ноmе Оffісе (Саsе 41/74 vаn Duуn v Ноmе Оffісе) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом -відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання дітям війни надбавок до пенсії, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Враховуючи, що держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов'язку на центральний орган виконавчої влади -Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали свої повноваження без поважних причин.
Крім того, відповідачами, в порушення ч. 2 ст. 71 КАС України не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов'язку щодо нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.
Виходячи зі змісту позову та для повного захисту прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд вважає необхідним, на підставі ч.2 ст.11 КАС України, вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність Управління пенсійного фонду України у Дзержинському районі м. Харкова та Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області по не виконанню з 09.07.2007 року приписів статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», яка призвела до порушення прав позивача на своєчасне нарахування та отримання доплати до пенсії.
Суд відхиляє заяви відповідачів про наявність підстав для відмови в задоволенні позову через пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду з позовом, через наступне.
Порушення прав позивача, за захистом яких вона звернулася до суду, тривало з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року і припинилось лише 01.01.2008 року після внесення змін до Закону України „Про соціальний захист дітей війни”. Таким чином, суд, не вбачає пропущення позивачем строку звернення до суду за захистом свого права щодо отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.
Відповідно до п. п. 41 розділу 2 Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»текст статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»викладено в наступній редакції: Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. за № 10-рп/2008 року, у справі за конституційними поданнями Верховного суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст. 65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2 пункту 3 розділу 3 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 67 розділу 1, п.п. 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»(справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) № 10-рп/2008 від 22.05.08р. зміни, внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу 2 Закону України від 28.12.2007р. № 107-VI, визнано таким, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Виходячи із системного аналізу зазначених норм законодавства, рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року та приписів ч. 2 ст. 152 Конституції України, суд дійшов висновку, що з 22.05.2008 року відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, повинен був нарахувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»в редакції, яка діяла 01.01.2008 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пп. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач, Головне управління пенсійного фонду України в Харківській області, з 22.05.2008 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», нарахувати та здійснювати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік»(із змінами та доповненнями від 03.02.09р. № 908-УІ, 05.03.2009 р. № 1080-УІ, від 17.03.09р.№ 1131-УІ) будь -яких обмежень для застосування ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” у зв'язку з чим суд дійшов до висновку, що з 01.01.2009 року по 01.02.2009 року 2009 року Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області у 2009 році також повинно було діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, нараховувати та здійснювати позивачу відповідну доплату.
Вимога позивача про зобов'язання Управління пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова з 01.02.2009 року та в подальшому здійснювати нарахування ОСОБА_1 щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком не підлягає задоволенню, оскільки судове рішення повинно бути наслідком чинного правового регулювання, а ця частина вимог спрямована на майбутнє зобов'язання відповідача вчиняти дії, у здійсненні яких відповідачем відмовлено не було. На теперішній час у суду не має підстав вважати, що в подальшому відповідачем буде порушуватися право позивача на нарахування та виплату належної йому пенсії.
Судові витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ч.3 ст.94 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись ч. 3 ст. 46 Конституції України, ст.ст. 6, 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»від 19.12.2006 р. № 489-V, Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»(справа про соціальні гарантії громадян) № 6-рп/2007 від 09.07.07, ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Законом України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року, Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року, Закону України «Про прожитковий мінімум», ст.ст. 1, 3, 94, 160, 161, п. 4 ч. 2 ст. 162, ст.ст. 163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України у Дзержинському районі м. Харкова, Головного управління пенсійного фонду України в Харківській області про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова та Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області по не виконанню з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року та з 01.01.2009 року по 31.01.2009 року приписів статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», яка призвела до порушення прав ОСОБА_1 на своєчасне нарахування підвищення до пенсії за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 та з 01.01.2009 року по 31.01.2009 року.
3. Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Дзержинському м. Харкові здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 м. Харків 610018, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та провести виплати за період з 09 липня 2007 року по 30 листопада 2007 року (включно).
4. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 м. Харків 610018, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та провести виплати за період з 01 грудня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року та з 01 січня 2009 року по 31 січня 2009 року.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
5. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 м. Харків 610018, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1,70 (одна грн. 70 коп.) грн.
6. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - відповідно до ст.160 КАС України з дня складання постанови у повному обсязі, і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
7. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови виготовлено 19 жовтня 2009 року.
Суддя О.В. Панченко