12 вересня 2017 р. Справа № 499/362/17-а
Категорія: 10.2.4 Головуючий в 1 інстанції: Погорєлов І.В.
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючогосудді -Семенюк Г.В.
судді - Потапчук В.О.
судді - Шеметенко Л.П.
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Роздільнянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області на Постанову Іванівського районного суду Одеської області від 17 липня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Іванівському районі Одеської області про визнання відмови в призначені пенсії на пільгових умовах незаконною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, звернувся до Іванівського районного суду Одеської області з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Іванівському районі Одеської області про визнання відмови в призначені пенсії на пільгових умовах незаконною та зобов'язання вчинити певні дії.
Постановою Іванівського районного суду Одеської області від 17 липня 2017 року адміністративний позов задоволено. Визнано незаконними дії управління Пенсійного фонду України в Іванівському районні Одеської області (нині - Роздільнянське об'єднане управління ПФУ в Одеській області) в частині відмови в призначенні ОСОБА_4 пенсії на пільгових умовах. Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Іванівському районні Одеської області (нині - Роздільнянське об'єднане управління ПФУ в Одеській області) призначити ОСОБА_4 пільгову пенсію відповідно до п. «в» ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» починаючи з 28.10.2016 року.
Роздільнянське об'єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області не погодившись з постановою суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції від 17 липня 2017 року по справі № 499/362/17-а та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволені позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, незаконним та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне:
Судом першої інстанції встановлено, що згідно записів у трудовій книжці колгоспника НОМЕР_1 ОСОБА_4 з 01.07.1978 року по 23.02.2000 рік працював трактористом в колгоспі ім. Леніна, 23.02.2000 року звільнений з членів колгоспу ім. Леніна у зв'язку з реорганізацією і переведений на посаду тракториста в ТОВ «Мирне», де працював до 01.08.2001 року та був звільнений за власним бажанням, з 01.08.2001 прийнятий на роботу в ТОВ «Вектор» оператором комбайна, де працював до 29.11.2004 року та був звільнений за власним бажанням. З 01.12.2004 року по 07.06.2007 року працював на посаді оператора комбайну в ТОВ «Мирне», звільнився за власним бажанням.
23.05.2003 року Позивач отримав посвідчення тракториста-машиніста, що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_2.
ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачу виповнилось 55 років, тому він звернувся до управління ПФУ в Іванівському районі (нині - Роздільнянське об'єднане управління ПФУ в Одеській області) з заявою про призначення йому пільгової пенсії відповідно до вимог п. «в» ч.1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
27 січня 2017 року Рішенням № 1 позивачу відмовлено в призначенні пенсії на пільгових умовах у зв'язку з відсутністю пільгової довідки, яка підтверджує стаж тракториста-машиніста.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з тогою що дії управління Пенсійного фонду України в Іванівському районні Одеської області (нині - Роздільнянське об'єднане управління ПФУ в Одеській області) в частині відмови в призначенні ОСОБА_4 пенсії на пільгових умовах є незаконними, а тому наявні підстави для задоволення позовних вимог. Колегія суддів частково погоджується з означеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до пункту "в" частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», редакції, чинній на час звернення позивача з заявою про призначення пенсії, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, трактористи-машиністи, безпосередньо зайняті у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, - чоловіки після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 30 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі.
Порядок призначення пенсій на пільгових умовах за пунктом "в" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" роз'яснено у Роз'ясненні Міністерства соціального забезпечення України від 20 січня 1992 року № 7, згідно якого до трактористів-машиністів, безпосередньо зайнятих у виробництві сільгосппродукції, належать працівники, які оформлені на роботу трактористами-машиністами, мають відповідні посвідчення, постійно зайняті на тракторах та інших самохідних сільськогосподарських машинах протягом повного сезону сільгоспробіт в рослинництві та тваринництві. Трактористам-машиністам, які відпрацювали повний польовий період на тракторах та інших самохідних сільськогосподарських машинах, весь рік роботи зараховується до стажу, який дає право на пільгове пенсійне забезпечення, і в тому випадку, якщо в міжпольовий або міжсезонний період вони виконували інші роботи на стаціонарних і причіпних установках та агрегатах, з ремонту сільськогосподарської техніки, на тваринницьких фермах тощо. Віднесення господарства до сільгосппідприємств, трактористи-машиністи яких мають право на пільгову пенсію, здійснюється відповідно до класифікатора галузей народного господарства.
До сільськогосподарських належать підприємства, які виробляють продукцію рослинництва і тваринництва. Єдина назва професії "тракторист-машиніст", запроваджена в 1961 році, охоплює такі професії: бульдозерист, бульдозерист-скреперист, грейдерист; комбайнер; машиніст дощувальної установки, змонтованої на базі трактора; машиніст скрепера, скреперист; машиніст чаєзбиральної машини; машиніст екскаватора; машиніст-водій льонозбиральної машини, самохідної широкозахватної сінокосарки; механік-комбайнер, тракторист, тракторист-бульдозерист. До числа трактористів, безпосередньо зайнятих у виробництві сільгосппродукції, віднесено працівників, прийнятих на роботу трактористами, які мають про це відповідні посвідчення. Для призначення пенсії на пільгових умовах марка трактора, на якому працює тракторист-машиніст, значення не має.
Відповідно до п.20 Порядку підтвердження наявності трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ № 637 від 12.08.1993, яким визначено, що у відсутності у трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсії на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій та їх правонаступників.
Відповідно до архівних довідок виданих на ім'я «ОСОБА_4» вбачається, що з липня 1978 року по грудень 1999 рік ОСОБА_4 працював в колгоспі ім. Леніна, який був реорганізований в ТОВ «Мирне» та отримував заробітну плату. А потім з березня 2000 року по липень 2007 року в ТОВ «Мирне», відповідно до відомості про кількість вироблених трудоднів.
Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 01.12.2016 року по справі № 499/1027/16-ц було встановлено, що вище перелічені архівні довідки, видані на ім'я «ОСОБА_4» належать ОСОБА_4, тобто позивачу. Рішення набрало законної сили 12.12.2016 року.
Посилання апелянта на те, що періоди роботи свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 які під час розгляду справи № 499/1027/16-ц зазначили, що у колгоспі ім. Леніна, перейменованого в ТОВ „Мирне", дійсно працювала лише одна людина на посаді тракториста з прізвищем та ім'ям „ОСОБА_4" в період з 1978 року по 1999 рік, не співпадають с періодом роботи Позивача судом до уваги не приймаються, оскільки означені свідки попереджалися про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих свідчень та рішення по даній справі набрало законної сили.
Відповідно до ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає доведеним той факт, що позивач дійсно пропрацював в період роботи з 01.07.1978 року по 07.06.2007 року на посаді тракториста в колгоспі ім. Леніна, який був реорганізований в КСП, а потім ТОВ «Мирне» та в ТОВ «Вектор» і був безпосередньо зайнятий у виробництві сільськогосподарської продукції у спірні періоди відповідно до вимог п. «в» ч.1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Разом з тим, згідно ч.2 ст. 99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому колегія суддів зауважує, що у відповідності до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Зазначені положення кореспондуються з нормами ст. 162 КАС України, які визначають повноваження суду при вирішенні справи по суті.
Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Тобто, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").
Як вбачається з приписів частин 2, 3 ст. 99 КАС України строк звернення до суду, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, для вирішення питання про правильність застосування судом першої інстанції строку звернення до суду з захистом прав, свобод та інтересів особи необхідно з'ясувати, яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені права цієї особи, коли розпочався перебіг цього строку.
При цьому колегія суддів зауважує, що, як вбачається з матеріалів справи, порушення прав позивача відбувалося 27.01.2017 року під час прийняття рішення №1 про відмову у призначенні пенсії.
Отже, враховуючи дату звернення позивача до суду з адміністративним позовом, шестимісячний строк на звернення до суду з позовом та період, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню з 27.01.2017 року.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання відмови в призначені пенсії на пільгових умовах незаконною та зобов'язання вчинити певні дії належним чином обґрунтовані, підтверджені наявними матеріалами справи та підлягають частковому задоволенню.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Роздільнянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області, - задовольнити частково.
Постанову Іванівського районного суду Одеської області від 17 липня 2017 року по справі № 499/362/17-а, - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_4, - задовольнити частково.
Визнати незаконними дії управління Пенсійного фонду України в Іванівському районні Одеської області (нині - Роздільнянське об'єднане управління ПФУ в Одеській області) в частині відмови в призначенні ОСОБА_4 пенсії на пільгових умовах.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Іванівському районні Одеської області (нині - Роздільнянське об'єднане управління ПФУ в Одеській області) призначити ОСОБА_4 пільгову пенсію відповідно до п. «в» ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» починаючи з 27.01.2017 року.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючийсуддя Г.В. Семенюк
суддя В.О. Потапчук
суддя Л.П. Шеметенко