12 вересня 2017 р. Справа № 500/1926/17
Категорія: 10.3 Головуючий в 1 інстанції: Адамов А.С.
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Ступакової І.Г.
суддів - Бітова А.І.
- Лук'янчук О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду Одеської області на постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 27 червня 2017 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду Одеської області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до Ізмаїльського об'єднаного УПФ України Одеської області про визнання протиправним рішення №113 від 15 грудня 2016 року Ізмаїльського об'єднаного УПФ України Одеської області про відмову у поновленні пенсії за віком; зобов'язання Ізмаїльське об'єднане УПФ України Одеської області відновити пенсійну справу позивачки шляхом здійснення запитів на підприємства та установи для отримання відсутніх документів; перерахування розміру та поновлення виплати пенсії за віком з 07 жовтня 2009 року із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, як не працюючому пенсіонеру та дитині війни, передбачених чинним пенсійним законодавством України на визначений пенсіонером банківський рахунок.
Постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 27 червня 2017 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано протиправним рішення №113 від 15 грудня 2016 року Ізмаїльського об'єднаного УПФ України Одеської області про відмову у поновленні пенсії. Зобов'язано Ізмаїльське об'єднане УПФ України Одеської області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_2 з 21 жовтня 2016 року в розмірі, передбаченому діючим законодавством (з урахуванням індексу інфляції, надбавок та доплат, визначених законодавством). В інший частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі Ізмаїльського об'єднаного УПФ України Одеської області ставиться питання про скасування судового рішення, в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги Ізмаїльського об'єднаного УПФ України Одеської області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України, що підтверджено паспортом громадянина України для виїзду за кордон, ідентифікаційним кодом, копії яких наявні у матеріалах справи, проживала та працювала на території України, що підтверджується записами в трудовій книжці, посвідченням «Ветаран праці» та визнається відповідачем.
Як вбачається з пенсійної справи позивачки згідно протоколу №1/68 ОСОБА_2 була призначена пенсія за віком з 23 лютого 1992 року.
Встановлено, що у 1997 року ОСОБА_2 виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, де перебуває на консульському обліку посольства України.
08 грудня 2017 року ОСОБА_2 через свого представника по нотаріальній довіреності, звернулася до Ізмаїльського об'єднаного УПФ України Одеської області з особистою апостильованою заявою про поновлення їй пенсії за віком, підпис позивача посвідчений нотаріально, а також з необхідним пакетом документів для такого поновлення.
Рішенням відповідача за №113 від 15 грудня 2016 року позивачу відмовлено у поновленні пенсії за віком у зв'язку з тим, що пенсія виплачується лише громадянам України за наявності паспорта громадянина України, документа, який засвідчує фактичне проживання на території України або посвідки на постійне проживання, у якій громадянство зазначено «Україна», на підставі будь-яких інших документів поновити та виплачувати пенсію правових підстав не має. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 року №497 функції з призначення і виплати пенсій органами праці та соціального захисту населення з 01 липня 2002 року було передано органам Пенсійного фонду, а ОСОБА_2 виїхала на постійне місце проживання до країни Ізраїль у 1997 року, архівна пенсійна справа ОСОБА_2 залишилась в управлінні праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради. На запит Ізмаїльського об'єднаного УПФ України Одеської області до управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради щодо надання архівної пенсійної справи, отримано відповідь про те, що пенсійна справа ОСОБА_2 відсутня, що унеможливлює поновлення виплати пенсії по матеріалам архівної пенсійної справи. Також, до заяви про поновлення пенсії за віком необхідно надати таки документи: довідку з податкової адміністрації про присвоєння ідентифікаційного номеру; документи про місце реєстрації особи (паспорт); трудову книжку; довідку про заробітну плату особи за період страхового стажу до 01 липня 2000 року. Також, до страхового стажу зараховується період навчання на денній формі навчання, що підтверджується дипломом, посвідченням, свідоцтвами або довідкою, виданою на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. Із заявою про поновлення виплати пенсії ОСОБА_2 повинна особисто звернутися до Ізмаїльського об'єднаного УПФ України Одеської області зі вказаними документами.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, проживаючи в державі Ізраїль, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція Україні та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині визнання протиправним рішення Ізмаїльського об'єднаного УПФ України Одеської області №113 від 15 лютого 2017 року про відмову у поновленні їй пенсії за віком та зобов'язання поновити виплату пенсії за віком з 26 жовтня 2016 року в розмірі, передбаченому діючим законодавством є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. В частині позовних вимог щодо зобов'язання Ізмаїльського об'єднаного УПФ України Одеської області відновити пенсійну справу позивачки шляхом здійснення запитів на підприємства та установи для отримання відсутніх документів, суд першої інстанції дійшов до висновку про відмову у їх задоволенні, оскільки це є безпосереднім повноваженням відповідача у разі необхідності здійснювати зібрання необхідної інформації шляхом відповідних запитів, а докази необхідності здійснення таких запитів та не вчинення цього відповідачем не надано. Також, судом першої інстанції було встановлено, що на момент прийняття оскаржуваного рішення відповідачем, пенсійна справа знаходилась в УПСЗН однак станом на дату ухвалення рішення по справі пенсійна справа була отримана відповідачем від УПСЗН, що свідчить про те, що вона не була втрачена та не потребує її поновлення. Позовні вимоги щодо зазначення конкретних складових пенсії та надбавок судом першої інстанції також не були задоволені з огляду на відсутність підстав вважати, що вони не будуть враховані відповідачем та відсутні з боку відповідача порушення прав позивача в цій частині.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України №25рп/2009 від 07 жовтня 2009 року визнані такими, що не відповідають Конституції України, є неконституційними, положення п.2 ч.1 ст. 49, ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Зокрема Конституційний Суд України зазначив, що право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел і забезпечуються ч.2 ст. 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються в зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Отже, як було вірно зазначено судом першої інстанції, з 07 жовтня 2009 року порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням рішення Конституційного суду України № 25-рп/2009, а саме виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера.
Тобто, згідно п.2 ч.1 ст. 49, ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» конституційне право на соціальний захист залежало від факту укладання Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів в тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи з правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 08 грудня 2017 року ОСОБА_2 через свого представника по нотаріальній довіреності, звернулася до Ізмаїльського об'єднаного УПФ України Одеської області з особистою апостильованою заявою про поновлення їй пенсії за віком, підпис позивача посвідчений нотаріально, а також з необхідним пакетом документів для такого поновлення.
Відповідно до ч.2 ст. 49, ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Проте, зі змісту рішення №113 від 15 грудня 2016 року Ізмаїльського об'єднаного УПФ України Одеської області вбачається, що позивачці відмовлено в поновленні виплати пенсії за віком, зокрема, оскільки пенсія виплачується лише громадянам України за наявності паспорта громадянина України, документа, який засвідчує фактичне проживання на території України або посвідки на постійне проживання, у якій громадянство зазначено «Україна»; до заяви про поновлення пенсії за віком необхідно надати такі документи: довідку з податкової адміністрації про присвоєння ідентифікаційного номеру; документи про місце реєстрації особи (паспорт); трудову книжку; довідку про заробітну плату особи за період страхового стажу до 01 липня 2000 року; заява для поновлення виплати раніше призначеної пенсії подається пенсіонером особисто в орган, що призначає пенсію.
Як вбачається з матеріалів справи, трудовий стаж позивачки становить 32 роки 8 днів, що підтверджується записами в пенсійній справі та визнається відповідачем. При цьому, останній запис в трудовій книзі ОСОБА_2 зроблений 23 лютого 1992 року про те, що вона звільнена з Північних електричних мереж «Коленерго» м. Мурманськ з достроковим розірванням трудового договору для в'їзду у іншу місцевість.
На консульський облік в консульському відділі посольства України в державі Ізраїль ОСОБА_2 поставлена 04 серпня 2004 року.
Дослідивши надані докази в сукупності та приймаючи до уваги, що право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, а держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами, колегія суддів приходить до висновку, що позивачка як громадянин України має право на отримання призначеної їй пенсії за віком - незалежно від місця її проживання.
Таким чином позивачка, проживаючи в Ізраїлі, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.
Крім того згідно ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру , в тому числі і пенсії.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта щодо відсутності пенсійної справи позивачки, оскільки згідно листа №3391/02 від 20 червня 2017 року Управління праці та соціального захисту населення архівна пенсійна справа ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 направлена 15 червня 2017 року за запитом до Ізмаїльського об'єднаного УПФ України Одеської області (а.с.42).
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 позивачка має право на поновлення виплати пенсії за віком в розмірах відповідно до чинного законодавства, а відтак вимоги про визнання протиправним рішення №113 від 15 грудня 2016 року Ізмаїльського об'єднаного УПФ України Одеської області про відмову у поновленні пенсії та зобов'язання Ізмаїльське об'єднане УПФ України Одеської області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_2 з 21 жовтня 2016 року в розмірі, передбаченому діючим законодавством (з урахуванням індексу інфляції, надбавок та доплат, визначених законодавством) є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Отже, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 195, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду Одеської області залишити без задоволення, постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 27 червня 2017 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий: І.Г. Ступакова
Судді: А.І. Бітов
О.В. Лук'янчук