12 вересня 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/2557/17
Категорія: 10.3.4 Головуючий в 1 інстанції: Катаєва Е. В.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Домусчі С.Д.,
- Кравець О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 червня 2017 року по справі за адміністративним позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Світанок» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -
Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Світанок» про стягнення адміністративно-господарських санкцій у сумі 39175,68 грн. та пені у сумі 172,37 грн.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26 червня 2017 року у задоволенні заявленого позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення заявлених вимог, наголошуючи, зокрема, на порушенні судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, що призвело до неправильного її вирішення.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 27.01.2017 року відповідачем до Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів було надано звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2016 рік за формою № 10-ПІ .
У поданому до позивача звіті за формою 10-ПІ за 2016 рік, відповідач зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у 2016 році становила 74 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність - « 2»; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» становить « 3».
На підставі отриманого звіту відповідача ООВ ФСЗІ було складено розрахунок заборгованості відповідача по сплаті адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2016 році.
Згідно розрахунку, нарахована суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів склала 39175,68 грн.
Крім того, за несплату відповідачем суми адміністративно-господарських санкцій у розмірі 39175,68 грн. в термін, передбачений Порядком сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, відповідачу було нараховано пеню у розмірі 172,37 грн.
Оскільки вищезазначені суми відповідачем не сплачені, позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені у наведених розмірах.
Вирішуючи спірне питання та відмовляючи у задоволенні вказаних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у 2016 році відповідачем було вжито усіх залежних від нього заходів для створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а отже, виконані обов'язки, покладені на нього ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а тому у позивача були відсутні правові підстави для нарахування адміністративно-господарських санкцій та пені.
Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції з огляду на викладене.
Частиною 1 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 року № 875-XII (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Згідно ч. 3 названої статті підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється або безпосереднім зверненням інваліда до підприємства, або зверненням інваліда до державної служби зайнятості з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії.
При цьому, на підприємство, установу чи організацію покладено обов'язок створення робочих місць та інформування про це органів зайнятості у встановленому законодавством порядку.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, виходячи з обчислених показників установленого нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, відповідачем направлялись до районного центру зайнятості Звіти про наявність вакансій форми № 3-ПН для працевлаштування інвалідів.
Тобто, відповідач у 2016 році інформував центр зайнятості про наявність вільних робочих місць та потребу у направленні центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем вживались заходи, передбачені законодавством, спрямовані на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та недопущення правопорушення у сфері господарювання.
При цьому, позивачем не надано доказів щодо порушення товариством зобов'язань, передбачених ч. 3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Посилання позивача, як в заявленому адміністративному позові, так і в поданій апеляційній скарзі, як на підставу для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій, на недостатність подання відповідачем до центру зайнятості відповідних звітів для виконання останнім обов'язку щодо виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів на підприємстві, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати інвалідів для їх працевлаштування на створені робочі місця. Згідно зі статтею 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.
Такий висновок апеляційного суду відповідає правовій позиції Верховного суду України щодо застосування спірних норм Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», зокрема, викладеною у постановах від 20.06.2011 року у справі № 21-60а11 та від 02.04.2013 року у справі № 21-95а13.
На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції знаходить обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог позивача.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Таким чином, оскільки висновки суду першої інстанції обґрунтовані та відповідають чинному законодавству, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують, колегія суддів, на підставі ст. 200 КАС України, приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 червня 2017 року - залишити без задоволення.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 червня 2017 року по справі за адміністративним позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Світанок» про стягнення адміністративно-господарських санкцій - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через 5 днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів після набрання законної сили безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: М.П. Коваль
Суддя: С.Д. Домусчі
Суддя: О.О. Кравець